142

---

Глава 3. Господарська комерційна та некомерційна діяльность

§ 1. Підприємництво як вид господарської діяльності

До суб’єктів господарювання Господарський кодекс України відносить як комерційні, так і не комерційні організації різноманітних організаційно-правових форм та форм власності. Комерційними є суб’єкти, що здійснюють господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. До комерційної діяльності належить і підприємництво.

Господарська діяльність некомерційних організацій або взагалі не пов’язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується лише для створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування.

Історичний досвід показує, що потреба розвитку продуктивних сил зумовила появу великих підприємств – відкритих акціонерних товариств – суб’єктів підприємництва. Їхній розвиток з 70-х років XX століття привів до створення потужного сектора великих підприємств, однак не витіснив малих підприємств у жодній розвиненій країні. Усюди існує своєрідна дуалістична економіка, що складається з малих і великих підприємств. Є підстави стверджувати, що обидва сектори перебувають у суперечливій єдності.

Функціонування великих і малих підприємств з ринковим механізмом потребує зовнішнього позаринкового втручання для усунення неминучих невдач, потенціальної безвідповідальності. Держава при цьому повинна всіляко остерігатись помилок, породжуваних регулюванням економіки.

Економіка малих підприємств стає джерелом прогресу, якщо вона ґрунтується на праві приватної власності, свободі вибору та прагненні до забезпечення власного інтересу. Історичний досвід показує, що основою сили цих підприємств є поєднання п

риватного власника і керівника підприємства в одній особі. І цей принцип, за свідченням знавців, є дуже важливим для українських умов, де економічна і політична свободи нерідко перероджуються в уседозволеність. Особиста відповідальність підприємців — власників — керівників повинна містити в собі певну якість економічно-етичних елементів. Для цього мають бути створені відповідні умови.

З іншого боку, за чотирнадцять останніх років у нас не з’явилося справді великих корпорацій, таких як Лукойл, які зуміли вийти на фінансові біржі Нью-Йорка і Лондона, стати компаніями, в які інвестують на міжнародному рівні.

Недостатня увага з боку держави до підприємництва взагалі і малого, зокрема, має свої історичні витоки. Як свідчать літературні джерела, ще за античних часів і в наступні тривалі періоди історії діяльність купця і підприємця вважалася “недостойною” і “гріховною”. “Ще Арістотель, - пише Петер X. Верхам, - рішуче повставав проти забарвленого фінансовим інтересом мислення свого часу і ніби як викликаного цим руйнування “природного” суспільного устрою”. Фома Аквінський також вважав, що професія купця має на собі печать морально-етичної неповноцінності.

Не зважаючи на це, економічна етика XIII століття відкрила для себе користь підприємницької діяльності для досягнення загального блага, закладеного в саму суть розвитку економіки. При оцінці нових підприємств суттєвим фактором вважалося саме загальне благополуччя. Тодішні ревнителі соціальної етики підкреслювали, що підприємницький прибуток не суперечить забороні на лихварства.

Однак це суттєве відкриття середньовічної соціальної етики невдовзі було забуте, через що знову поновилося попереднє вороже ставлення богословів і філософів до самої ідеї підприємництва. Попри це, церква з давніх часів надавала торговому люду своє заступництво. В середні віки ставлення церкви до купців все більше визначалось корисністю їх зусиль.

Та людська неприязнь протягом століть до особи ініціативного підприємця має також соціально-психологічне коріння. З давніх-давен в уявленні більшості людей селянин, який обробляв землю, із року в рік повторюючи один і той же ритм життя, уособлював звичне людське життя. Підприємця ж сприймали як фігуру, основне призначення якої було в тому, щоб, спираючись на свої власні творчі здібності, вносити зміни в старі поняття.

Згадуваний уже видатний економіст Йозеф Шумпетер визначив розвиток капіталізму, основною рушійною силою якого є підприємець як процес «творчого руйнування». Не дивно, що цій фігурі з давніх часів приписували дію лихих руйнівних сил. Визначною рисою людини є те, що звичка до існуючих форм життя тісно пов’язується зі страхом перед наслідками можливих змін. Тому цілком зрозуміло, що життя дбайливого хлібороба здавалось ідеалом людського способу життя, а до підприємця ставились як до демонічної фігури, з відвертою недовірою. Навіть фундатори теорії економічного лібералізму відмовляли творчому підприємництву в праві на існування. Адам Сміт і його послідовники покладали надію на вплив “невидимої руки”, яка в умовах вільної конкуренції і невтручання держави в економіку здатна забезпечити гармонічний її розвиток. Давид Рікардо теж не бачив сенсу в існуванні фігури підприємця, оскільки економічний процес функціонує сам по собі. За його схемою підприємець виступає лише як інвестор, тобто капіталіст, описаний потім К. Марксом.

У науковий обіг поняття “підприємець”, “підприємництво” ввів Р. Кантільйон. Він сформулював тезу про те, що розходження між попитом і пропонуванням на ринку дають можливість окремим індивідам купувати чужі товари за певними цінами, а свої продавати за більш високими, але їм поки що невідомими. Такі суб’єкти, діючи в умовах ризику, і є підприємцями.

Однак видатні економісти того часу (Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо) не сприйняли цих положень. Під впливом високого авторитету Сміта і Рікардо кілька наступних поколінь поділяли цю негативну оцінку творчого підприємництва. Лише набагато пізніше на межі ХІХ і XX століть політекономи визнали вирішальне значення творчого підприємництва для економічного зростання. Подальшого розвитку концепція Р. Кантільйона набуває в працях представників німецької класичної школи. Загальний прорив позитивної історії підприємництва відбувся лише в 1912 році, коли вийшла у світ книжка Й. Шумпетера “Теорія економічного розвитку”. Він розробив тип творчого підприємця, який реалізує нововведення і у такий спосіб забезпечує економічне зростання.

За Й. Шумпетером, підприємницька функція полягає в реалізації організаційно-господарських нововведень – “нових комбінацій факторів виробництва”, які відіграють головну роль у розвитку економіки, забезпечуючи її зріст.

Таким чином, підприємець-інноватор визнається однією з центральних фігур господарської діяльності. Інновація, за Шумпетером, це не тільки виготовлення нового продукту та впровадження нових технологій, а й освоєння нових ринків збуту, нових джерел сировини, нових форм індустріальної організації.

Слід згадати і приклади вітчизняного дослідження феномена підприємництва. Так, особистості ділової людини, мотивації її діяльності, ролі в економічному житті суспільства значною мірою приділялася увага українською наукою на межі ХІХ–ХХ століть. Прикладом цього, зокрема, є праці відомого економіста М. Туган-Барановського, який бачив у підприємцеві людину, що працює заради високих прибутків і при цьому розумно ризикуючи. Ю. Ларін, досліджуючи процес створення капіталу в СРСР в період НЕПу, відзначав такі якості приватного підприємця, які дозволяли йому досягати успіху, як “уміння рухатися в умовах товарно-ринкових відносин, заповзятість”.

Однак у цілому до цього часу історія вітчизняної теорії підприємництва залишається маловивченою сферою. Це обумовлено тим, що донедавна значна кількість праць вітчизняних авторів як дожовтневого періоду, так і перших післяреволюційних років були закриті і недоступні для українських учених.

Як відомо, теорія Адама Сміта була одним із відправних моментів концепції Карла Маркса. Останній, як уже відомо, бачив у підприємцеві лише капіталіста, який вкладає свій капітал у власне підприємство і шляхом зниження оплати праці позбавляє робітників виробленої мов би лише ними додаткової вартості, тобто, експлуатував їх. Виходячи з цих положень, які В. Ленін називав наріжним каменем марксизму, фігура підприємця зрештою була ліквідована революцією в Росії.

Зрозуміло, що коли в країнах колишнього Радянського Союзу почалися зміни, спрямовані на досягнення нового вільного ладу в політичній і економічній сферах, переходу до соціальної ринкової економіки, в них не було підприємців і відповідно не були відомі “правила гри” такої економіки. Об’єктивні передумови для реабілітації та відродження підприємництва склалися і були законодавчо закріплені при переході до ринкових відносин.

За роки незалежності в Україні одним із найважливіших напрямків реформування економіки став розвиток підприємництва. Але його масштаби, вплив на збільшення обсягів виробництва та надання послуг, подолання кризових явищ залишаються ще незначними. Особливо це стосується малого і середнього підприємництва.

За даними, що наводяться в пресі, на його долю припадає 10 відсотків внутрішнього валового продукту (ВВП), тоді як у таких країнах, як Велика Британія, Німеччина, США, Франція, Італія, частка продукції малих і середніх підприємств у ВВП перевищує 50 відсотків.

Причини цього різні. Це і неоднозначне ставлення більшості населення нашої держави до підприємницької діяльності та підприємців, і бюрократичні перешкоди на шляху їхнього нормального розвитку. Низка інших факторів стримує прояв підприємницьких функцій у створенні структури національного господарства, яка відповідала б ринковим потребам.

 

< Попередня   Наступна >