219

---

Правові підстави і умови припинення діяльності підприємств та порядок їх реорганізації і ліквідації.

Основні засади припинення діяльності суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України (статті 59-61), а спеціальні - законами, що визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

Основні засади, закріплені в Господарському кодексі України, передбачають:

- форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідація);

- підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють:

добровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого органу управління суб'єкта господарювання, яким зазвичай є загальні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу), у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи у разі досягнення мсти, заради якої його було створено та

примусове припинення (за рішенням антимонопольних органів чи суду у передбачених законом випадках, в т. ч. у разі визнання суб'єкта господарювання в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом: у разі скасування його державної реєстрації у передбачених законом випадках);

- принцип публічності прийняття рішення про припинення діяльності суб'єкта господарювання (оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта гос

подарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання - ч. 8 ст. 59 ГК);

- форми захисту інтересів кредиторів (щодо реорганізації — визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який припиняє свою діяльність в результаті реорганізації; щодо ліквідації - встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів (задоволення претензій кредиторів з майна суб'єкта господарювання, що ліквідується; повернення майна, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, його власникові (учасникам суб'єкта господарювання, що ліквідується). Стаття 112 Цивільного кодексу більш ґрунтовно регулює питання задоволення вимог кредиторів, встановлюючи черговість (чотири черги). Спеціальні порядки черговості встановлюються законами: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 31); «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (частини 2—4 ст. 21).

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім статей 59-61 Господарського кодексу, регулюються Цивільним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112), а також низкою законів: «Про банки і банківську діяльність» (статті 26, 28, 87-98); «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 36); «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (статті 20-21); «Про страхування» (ст. 43); «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 22-34) та ін.

Припинення суб’єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Поняття припинення діяльності суб’єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб’єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб’єктність з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ГК України ЦК України припинення суб’єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб’єкта господарювання, у другому — припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках «припинення суб’єкта господарювання» суб’єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв’язку з ліквідацією суб’єкта припиниться і його діяльність, у зв’язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб’єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб’єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов‘язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи.

Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб’єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов’язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.

ГК України (ст. 59) визначає, що скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб’єкта господарювання. Саме після внесення зазначеного запису суб’єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб’єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію.

Насамперед слід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін «скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання», хоча Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», яким встановлено порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як «державна реєстрація припинення юридичної особи» та «державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи».

Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Реорганізація є однією із форм утворення суб’єкта господарювання (ст. 56 ГК України).

Це пов’язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється, власне, лише сам суб’єкт господарювання як такий, а от його діяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб’єкта господарювання.

Відповідно до ст. 59 ГК, ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України (хоча останній і не містить самого поняття «реорганізація»), ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» рішення про реорганізацію юридичної особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним (ними) органом, іншими особами — засновником суб’єкта господарювання чи його правонаступниками, або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням, а у випадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися за рішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. До таких органів ст. 40 ГК України відносить Антимонопольний комітет України, який діє в межах повноважень, визначених законом.

Так, відповідно до ст. 40 ГК України якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення при примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Але рішення Антимонопольного комітету України про примусовий поділ монопольних утворень не є рішенням про примусовий поділ цих утворень, а є підставами для його здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.

Злиття має місце тоді, коли дві або декілька юридичних осіб припиняють своє існування, а всі майнові права й обов’язки кожного з них стають правами й обов’язками нового (єдиного) суб’єкта, який виник на майновій базі утворених внаслідок злиття суб’єктів. Організаційно-правова форма новоутвореного суб’єкта може відрізнятися від колишніх форм суб’єктів господарювання, які злилися.

Приєднання характеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого із втратою юридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов’язки реорганізованої юридичної особи. Тобто основною відмінністю від злиття є те, що всі майнові права й обов’язки стають правами й обов’язками не нового суб’єкта господарювання, а того, який раніше вже існував і продовжує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб’єктів, утворених внаслідок приєднання.

Щодо законодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання, то лише для акціонерних товариств діє Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 р. № 221, яким визначено порядок їх злиття та поділу.

При поділі припиняється один суб’єкт господарювання та на його майновій базі утворюються два чи кілька нових суб’єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов’язків суб’єкта, що реорганізується. Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквально йдеться про перехід прав і обов’язків поділеного суб’єкта до нових суб’єктів господарювання лише «у відповідних частинах», не слід думати, що тут передбачається обмежене, а не універсальне правонаступництво. Діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб’єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов’язань, що перейшли до нього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, які перейшли до нього разом з частиною зобов’язань. Обсяг прав та обов’язків кожного з новоутворених в результаті поділу суб’єктів господарювання фіксується в розподільчому акті (балансі).

Чинні в Україні законодавчі акти не регламентують послідовність дій при поділі суб’єктів господарювання.

При виділенні юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб’єкт, зі складу якого відбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб’єкта (суб’єктів) переходять права та обов’язки відповідно до розподільчого балансу. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», виділення вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.

Перетворення — це припинення суб’єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.

Чинним законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив.

Стаття 10 Закону України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації» встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.

Моментом переходу прав та обов’язків до суб’єктів господарювання — правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передаточного чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

Стаття 107 ЦК України регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, дана стаття закріпила правило, відповідно до якого кредитор юридичних осіб, що припиняються шляхом реорганізації, має право припинення або дострокового виконання зобов’язань. ЦК не встановлює, які саме зобов’язання можуть бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується як виконання грошових зобов’язань, так і припинення договору оренди, дострокового виконання робіт чи послуг тощо. Але кредитор зобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з припинення у строк, визначений у повідомленні про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовольняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Цей акт повинен бути затверджений органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи.

Після проведення роботи комісії з виявлення вимог кредиторів, а також їх розгляду, задоволення чи відхилення учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, затверджуються передавальний акт чи розподільчий баланс. Після його затвердження потрібно засвідчити нотаріально копії цих актів і передати органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб’єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство — відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Чинний ГК України містить термін «ліквідація суб’єкта господарювання» (ст. 60), але усе ж таки загальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації — юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб’єктів, як індивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т.ч. філії, представництва).

Загальний порядок ліквідації суб’єктів господарювання (юридичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України.

Так, відповідно до зазначених норм спеціальним органом, який проводить ліквідацію, є ліквідаційна комісія, що має особливий статус і тільки їй властиві повноваження. Ліквідаційна комісія утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання (юридичної особи) чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України (мається на увазі ліквідація в процесі банкрутства, оскільки така здійснюється не за загальним порядком, а за так званою ліквідаційною процедурою, передбаченою розділом III (ст. ст. 22—34) Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Ліквідація юридичної особи може бути також покладена на орган управління суб’єкта, що ліквідується (ч. І ст. 60 І К України). З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами суб’єкта господарювання.

Призначенню ліквідаційної комісії передує наступна процедура. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов’язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, не пов’язане з банкрутством юридичної особи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення.

Припинення юридичної особи здійснюється комісією з припинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи.

Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припинення юридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації.

Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше 2 робочих днів з дати надходження до державного реєстратора відповідних документів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо).

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;

внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;

проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення.

З моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії.

В разі ліквідації юридичної особи її основний рахунок переоформляється на ім’я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання та нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується.

Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичної особи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідомити про припинення юридичної особи публічним способом, а також письмово кожного кредитора. Публічне повідомлення робиться в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення ліквідаційна комісія зобов’язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію (п. 4 ст. 60 ГК України).

Після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс, що містить відомості про склад майна ліквідованого суб’єкта господарювання, в тому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість), перелік пред’явлених кредиторами вимог (найменування кредитора, підстава виникнення вимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч. 5 ст. 60 ГК, ст. 111 ЦК України).

Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

 

 

Використана література

Конституція України // Урядовий кур’єр. – 1996 р. – 8 липня. – с 77

Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2003 р.

Про господарські товариства від 19.09.91 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 49. – с. 516

Господарське право: курс лекцій /під ред. Пилипенко А.Я., Щербини В.С. – К.: Вентурі, 1996. – 288с.

Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атика, 2004. – 624с.

Єрухимович І.Л. Ціноутворення: Навч.-метод. Посібник. – К.: МАУП, 1998. – 104с.

Основи господарського права /під ред. Пилипенко А.Я., Щербини В.С. – К.: Вентурі, 1996. – 187с.

Підприємницьке право: Підручн. /За ред. О.В. Старцеві/ 2-ге вид., перероб. І допов. – К.: Істина, 2005. – 600 с.

Роїна О.М. Господарський процес: Практичний посібник. (2-ге вид.). – К.: КНТ, 2005. – 208с.

Цивільне право /під ред. Підопригори О., Бобрової Д. – К.: Вентурі, 1996. – Т.1 – с. 416, Т. 2. – с. 480

Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. 408с.

 

< Попередня   Наступна >