218

---

Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб’єктів господарювання

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю – злочин, передбачений ст. 202 Особливої частини КК України.

Здійснення без державної реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах – карається штрафом від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на той самий строк.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах – карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – порядок державної реєстрації і ліцензування підприємницької та іншої господарської діяльності, у т.ч. банківської і професійної діяльності на ринку цінних паперів;

- додатковий обов’язковий – система оподаткування, засади добросовісної конкуренції, законні інтереси споживачів.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися в одній з трьох форм:

gn: justify;">1) здійснення без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької, у т.ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ;

2) здійснення без одержання спеціального дозволу (ліцензії) видів господарської діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню, у т.ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ;

3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Питання про те чи є діяльність підприємницькою вирішується в кожному конкретному випадку.

Господарська діяльність – це будь-яка діяльність, у т.ч. підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхи внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру – автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Під порушенням умов ліцензування розуміється недотримання винним тих організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, які є обов’язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківські операції це:

- операції з валютними цінностями;

- емісія власних цінних паперів;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

- надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних документів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Небанківські фінансові установи – це кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, дочірні товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, та які внесені до відповідного реєстру.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів – це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню, випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Такими видами діяльності є:

- торгівля цінними паперами;

- депозитарна діяльність;

- розрахунково-клірінгова діяльність;

- діяльність з управління цінними паперами;

- діяльність з управління активами;

- діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

- діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Даний злочин вважається закінченим з моменту, коли внаслідок здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержує дохід у великих розмірах. Отримання доходу у великих розмірах має місце тоді, коли його сума у 1000 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Під доходом розуміють всю суму надходжень.

Суб’єкт даного злочину:

1) фізична осудна особа незалежно від громадянства, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

2) службові особи юридичних осіб, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензії, хоч цей обов’язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим договором.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою є також мета – прагнення винного отримати від такої діяльності прибуток.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності – злочин, передбачений ст. 203 Особливої частини КК України.

Зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями КК – карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Ті самі дії, якщо вони були пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності – караються обмеженням волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений законом порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у зайнятті тими видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, крім випадків, передбачених іншими статтями КК.

Поняття спеціальна заборона – означає не заборону певних діянь взагалі, а відсутність необхідних підстав для їх вчинення конкретною особою, а також зайняття тими видами діяльності, якими ні фізичні, ні юридичні особи не вправі займатися взагалі (виготовлення самогону).

Відповідно до закону, певні види господарської діяльності можуть здійснювати лише державні підприємства та організації, а окремі види господарської діяльності дозволено здійснювати лише юридичними особами певних організаційно-правових форм.

Зайняття неналежними суб’єктами – фізичними особами, не уповноваженими на це юридичними особами – видами діяльності, які для них не дозволені, теж кваліфікується за ст. 203 КК.

Від зайняття видами господарської діяльності щодо яких є спеціальна заборона потрібно відмежовувати випадки, пов’язані із зайняттям підприємництвом тими особами, яким законом взагалі заборонено займатись такою діяльністю (військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, СБУ, ОВС, державні службовці, народні депутати, депутати).

Злочин вважається закінченим з моменту початку зайняття одним із заборонених видів господарської діяльності.

Суб’єкт даного злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і якій законом не заборонено займатися підприємницькою діяльністю, а також службова особа, яка дала вказівку здійснювати заборонену для даного підприємства діяльність або керувала нею.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. У разі, коли винний здійснює заборонене підприємництво як різновид господарської діяльності, цьому злочину притаманна спеціальна мета – одержання прибутку.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину:

1) отримання доходу у великих розмірах – має місце, коли його сума у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

2) вчинення діяння особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності.

Фіктивне підприємництво – злочин, передбачений ст. 205 Особливої частини КК України.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона – карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам – караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності;

- додатковий факультативний – встановлений порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкуренція, право власності.

Об’єктивна сторона злочину виражається в одній із двох дій:

1) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми – суб’єкта підприємницької діяльності. Під створення суб’єкта підприємницької діяльності слід розуміти вчинення дій, результатом яких має стати юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, котра нібито переслідує мету одержання прибутку. До таких дій належать:

- розробка і прийняття установчих документів,

- оголошення підписки на акції створюваного акціонерного товариства,

- подання установчих документів до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємництва,

- власне державна реєстрація юридичної особи,

- відкриття банківських рахунків,

- постановка на облік у податкових органах,

- отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток;

2) придбання такої юридичної особи – означає набуття права власності на майно юридичної особи як у цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних органів (купівля контрольного пакету акцій, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача власником права власності на майно приватного підприємства іншій особі).

Ст. 205 КК встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створений або придбаним суб’єктом підприємництва, насправді мають на меті не зайняття повноцінною, самодостатньою підприємницькою діяльністю, а зовсім інше – прикриваючись даною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Особи, які здійснюють фіктивне підприємництво можуть:

- повністю відмовлятися від здійснення тієї офіційної діяльності, котра фіксується і установчих документах юридичної особи (замість масажу фактичну утворюють місце розпусти);

- вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність;

- вести більш-менш повноцінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати паралельно здійснювану незаконну діяльність.

Доказами фіктивності конкретного підприємства можуть визнаватися:

- реєстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адресою;

- внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини;

- залучення до протиправної діяльності у формі призначення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі);

- відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах;

- короткий термін існування підприємства (як правило не перевищує одного податкового періоду);

- відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках.

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання зазначеної юридичної особи.

Суб’єкт даного злочину:

1) осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва – юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такий об’єкт;

2) службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи;

3) власник (засновник)юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою – прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона. Така мета має бути наявною вже на момент створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності

Незаконною діяльністю, прикрити яку прагнуть особи, винні у фіктивному підприємництві визнається:

- легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом,

- одержання кредитів нібито для здійснення підприємницької діяльності,

- ухилення від оподаткування,

- ведення недоброякісної конкурентної боротьби,

- монополізація ринку товарів і послуг,

- одержання в оренду приміщень і земельних ділянок з метою їх використання для інших потреб, відмінних від легального підприємництва,

- залучення коштів населення з їх подальшим використанням у власних інтересах,

- приховування ролі фактичного інвестора у придбанні певного об’єкта.

Під незаконною діяльністю у ст. 205 слід розуміти такі види діяльності, які особа або немає права здійснювати взагалі, або ж маючи право на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх з порушенням цих умов і порядку.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину:

1) повторність;

2) заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди. Шкода в даному випадку вважається великою, якщо вона у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (для фізичних осіб), у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (для держави, юридичних осіб). Матеріальна шкода може бути заподіяна в результаті:

- неповернення одержаного кредиту та відсотків за його користування,

- витрачання коштів, зібраних у населення під час проведення довірчих або страхових операцій, на потреби, не передбачені установчими документами,

- несплати належних сум податків,

- припинення діяльності придбаного суб’єкта підприємництва.

Протидія законній господарській діяльності – злочин, передбачений ст. 206 Особливої частини КК України.

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна за відсутністю ознак вимагання – караються виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням волі на строк до 3 років.

Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна – караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки – караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений порядок здійснення господарської діяльності у частині забезпечення свободи підприємницької діяльності;

- додатковий обов’язковий – психічна недоторканість особи;

- додатковий факультативний – здоров’я особи чи відносини власності.

Об’єктивна сторона характеризується пред’явлення протиправної вимоги, поєднаної з погрозою застосування насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їх майна. Вимога може полягати у категорично висловленій пропозиції:

1) припинити займатися господарською діяльністю – це може полягати у пропозиції ліквідувати юридичну особу, діяльність якої контролює потерпілий; продати (передати) її іншим особам; подати до відповідного органу заяву про анулювання реєстрації потерпілого як підприємця; перестати здійснювати господарську діяльність. Форма вимоги, а також час припинення такої діяльності не мають значення для кваліфікації діяння за ст. 206;

2) обмежити таку діяльність – це може полягати у пропозиції зменшити обсяг промислового виробництва, торговельних операцій послуг, припинити таку діяльність у певних пунктах чи регіонах, припинити зайняття окремими видами господарської діяльності або хоча б одним із таких окремих видів, розірвати або обмежити ділові зв’язки з певними партнерами;

3) укласти угоду, виконання якої може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю – це може стосуватися угоди:

- яка у разі її виконання прямо призведе до заподіяння потерпілому чи іншим особам майнової шкоди;

- про повну або часткову передачу потерпілим належних йому прав щодо управління юридичною особою;

- про продаж чи іншу оплатну передачу засобів виробництва, приміщень чи іншого майна, необхідного для ведення підприємницької діяльності;

- про відмову потерпілого чи відповідної юридичної особи від ведення певних видів діяльності, від діяльності у певних пунктах та регіонах, обмеження обсягів такої діяльності;

- про продаж потерпілим чи організацією, яку він представляє, своєї продукції певним особам; про прийняття небажаної потерпілому особи на певну посаду на відповідному підприємстві;

4) не виконувати укладену угоду – така вимога має місце у разі, коли винний висловлює пропозицію потерпілому відмовитися від виконання відповідної угоди, що може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого чи іншої особи, яка займається господарською діяльністю..

Ст. 206 охороняє лише господарську діяльність, яка має законний характер. Її дія поширюється не лише на випадки, коли від потерпілого вимагають вчинення дій на шкоду його особистим інтересам, а й на ті ситуації, коли від потерпілого (директора фірми, який не є власником) вимагають вчинення дій, які зашкодять інтересам певної юридичної особи.

Злочин є закінченим з моменту висунення будь-якої із зазначених вище вимог, поєднаної з відповідною погрозою, і доведення їх до потерпілого.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до заподіяння великої матеріальної шкоди чи інших тяжких наслідків може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) із погрозою вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень;

4) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я;

5) у поєднанні із пошкодженням чи знищенням майна.

Особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину є вчинення його:

1) організованою групою;

2) службовою особою з використанням свого службового становища;

3) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я;

4) заподіяння ним великої матеріальної шкоди. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

5) спричинення інших тяжких наслідків. Під такими наслідками слід розуміти смерть або самогубство потерпілого чи близької йому особи, заподіяння смерті, тяжких тілесних ушкоджень чи великої матеріальної шкоди сторонній особі, припинення роботи підприємства, вимушене звільнення з роботи багатьох людей.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом – злочин, передбачений ст. 209 Особливої частини КК України.

Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів – караються позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 2 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Дії, передбачені вище, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі – караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Дії, передбачені частинами 1 та 2 , вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі – караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений з метою протидії залученню в економіку „брудних” коштів порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов’язаного з господарською діяльністю;

- додатковий обов’язковий – правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, засади добровільної конкуренції.

Предметом цього злочину є:

1) грошові кошти. Вони можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формі, бути як національною, так і іноземною валютою;

2) інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під майном розуміється річ або сукупність речей. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Предметом цього злочину не можуть виступати ті різновиди майна, вільний обіг яких згідно з чинним законодавством заборонений або істотно обмежений;

3) права на кошти та майно.

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх одержання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням тільки кримінального законодавства України або іншої держави. Майно потрібно вважати одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результати вчинення такого діяння (товари куплені на викрадені гроші).

Для кваліфікації за ст. 209 не має значення місце вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, тобто місцем одержання „брудних” доходів може бути територія як України, так і іноземної держави. в останньому випадку вимагається щоб діяння – джерело доходів визнавалося злочином одночасно і за кримінальним законом іноземної держави, і за КК України. Так, відповідно до п. 1 примітки до ст. 209 суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів є діяння, за яке КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 і більше років або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність КК України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

На кваліфікацію діяння за ст. 209 не впливає конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержано майно.

Об’єктивна сторона даного злочину може виражатися в одній з чотирьох форм:

1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під фінансовою операцією треба розуміти будь-яку операцію, пов’язану із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Це, зокрема:

- внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу);

- переказ грошей з рахунку на рахунок;

- обмін валюти;

- надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших фінансових активів;

- надання або отримання позики або кредиту;

- страхування (перестрахування);

- надання фінансових гарантій та зобов’язань;

- довірче управління портфелем цінних паперів;

- фінансовий лізинг;

- здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї;

- надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карток та інших платіжних документів;

- відкриття рахунку;

2) укладення угоди з такими коштами та майном. Під угодою розуміють дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Вони можуть бути як односторонніми, так і дво- або багатосторонніми;

3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення – це активна поведінка винної особи, яка може полягати у зміні зовнішнього вигляду або правового статусу майна. Одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підробленні документів, які засвідчують право власності або опосередковують рух майна і т.д.;

4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів:

- набуття майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів – це отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи іншим оплатним або безоплатним способом (купівля, обмін, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарунку або як оплату боргу);

- володіння „брудним” майном означає фактичне перебування такого майна в особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як його власник, так і інші особи (на підставі договору);

- використання вказаних коштів і майна – це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб власника або інших осіб. Відповідне майно може використовуватися для здійснення будь-якої, у т.ч. підприємницької та іншої господарської діяльності (внесення коштів як внеску у статутний фонд, створення фіктивних господарюючих суб’єктів і т.д.).

Закінченим цей злочин є:

У перших двох формах – з моменту вчинення фінансової операції або укладення угоди, або з моменту набуття, володіння чи використання відповідного майна.

У третій та четвертій формах – з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, вдалося чи ні винній особі у такий спосіб досягнути поставленої мети, пов’язаної з приховуванням чи маскуванням певних обставин.

Суб’єкт даного злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки це вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великому розмірі. Великий розмір має місце, коли предметом злочину були кошти або майно на суму, що перевищує 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину:

1) вчинення його організованою групою;

2) вчинення в особливо великому розмірі – означає, що предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує 18000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій – злочин, передбачений ст. 228 Особливої частини КК України.

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законодавством про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди – карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею – караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – відносини чесної економічної конкуренції між суб’єктами господарювання (господарської діяльності);

- додатковий обов’язковий – відносини власності, здоров’я або психічна недоторканість особи.

Антиконкурентними узгодженими діями – є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. При цьому узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій форм, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Узгоджені дії є завжди діями, в яких беруть участь два чи більше суб’єкти. Анти конкурентним узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються:

- встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

- розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок;

- застосування різних умов до рівнозначних угод з різними суб’єктами господарювання, що ставлять деяких із них у невигідне становище в конкуренції;

- суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Ст. 228 передбачає відповідальність за примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції. Тому кримінальна відповідальність за даною статтею може наставати лише у випадках примушування до вчинення анти конкурентних узгоджених дій, які:

а) повністю заборонені законом і не можуть бути дозволені за будь-яких умов;

б) можуть бути дозволені, але вчиняються (або ж мають бути вчинені в майбутньому) за відсутності належного дозволу.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні передбаченими законом способами дій, спрямованих на примушування певного суб’єкта господарювання до участі в анти конкурентних узгоджених діях.

Способами вчинення даного злочину є:

1) насильство. Під насильством тут слід розуміти нанесення побоїв, заподіяння тілесного ушкодження, смерті, інші насильницькі дії;

2) заподіяння матеріальної шкоди – слід вважати знищення чи пошкодження майна, а також вчинення протиправних дій, які створюють потерпілому перешкоди у володінні, користуванні чи розпорядженні його майном, якщо внаслідок цього він зазнає матеріальних витрат;

3) погроза насильством чи заподіянням матеріальної шкоди – це доведена у будь-якій формі (усній, письмовій) до відома потерпілого інформація про намір вчинити насильство або дії, які спричинять матеріальну шкоду.

Всі передбачені ст. 228 дії вчиняються для того, щоб примусити особу, яка керує діяльністю суб’єкта господарювання, контролює чи впливає на таку діяльність до вчинення всупереч її волі дій, внаслідок яких відповідний суб’єкт господарювання стає учасником антиконкурентних узгоджених дій. Така особа має бути поінформована про суть антиконкурентних узгоджених дій, учасником яких має стати відповідний суб’єкт господарювання.

Потерпілим від цього злочину може бути не лише особа, яка керує , контролює чи впливає на діяльність суб’єкта господарювання, але і її родичі, близькі їй особи, якщо з допомогою спрямованих проти них насильства, заподіяння матеріальної шкоди чи погроз досягається вчинення бажаних для винного дій. За цієї ж умови злочинне діяння може бути спрямоване і проти майна певної юридичної особи.

Злочин вважається закінченим з моменту застосування насильства, спричинення матеріальної шкоди, або доведення відповідної погрози до відома потерпілого не залежно від того, чи вдалося винному досягти бажаного для нього результату.

Примушування до узгоджених дій, які законом не визнаються антиконкурентними, а також примушування до дозволених законом антиконкурентних узгоджених дій не вважається злочином, передбаченим ст. 228 і при наявності достатніх підстав кваліфікується за іншими статтями КК України.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та спеціальною метою – залучення певного суб’єкта господарювання до участі у заборонених законом антиконкурентних узгоджених діях.

Кваліфікуючі ознаки це вчинення даного злочину:

1) організованою групою;

2) особою, раніше судимою за злочин передбачений цією ж статтею.

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару – злочин, передбачений ст. 229 Особливої частини КК України.

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі – караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі – караються штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

Дії, передбачені вище, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи – караються штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – засади добросовісної конкуренції в частині встановленого законодавством порядку охорони і використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та кваліфікованих зазначень походження товару;

- додатковий обов’язковий – права та законні інтереси споживачів, право інтелектуальної власності.

Предметом даного злочину є:

1) знак для товарів і послуг. Знаки для товарів і послуг – це позначення, за якими товари або послуги одних осіб відрізняються від товарів чи послуг інших осіб. Дані знаки призначені для ідентифікації (індивідуалізації) товарів і послуг, для розрізнення сервісу підприємства. Крім цього знаки для товарів виконують такі функції:

- вказують на походження товарів і послуг;

- на їх якість;

- рекламують товари і послуги, надаючи споживачам відповідну інформацію про них.

Як знаки для товарів і послуг в Україні можуть виступати словесні (власні імена, літери, цифри), зображувальні, об’ємні (флакони, пляшки) та інші (кольорові, звукові, світлові, пахучі) позначення або їх комбінації. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яка надає його власникові виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак або позначення, схоже із зареєстрованим знаком.

Предметом даного злочину є знаки для товарів і послуг, які:

а) зареєстровані в Україні;

б) охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

в) визнані в установленому порядку добре відомими;

2) фірмове найменування – це найменування суб’єкта господарювання (юридичної особи, громадянина – підприємця), під яким він бере участь у господарському обороті. Фірмове найменування дозволяє індивідуалізувати юридичну особу або приватного підприємця серед інших учасників ринкових відносин, відрізнити один суб’єкт господарювання від іншого та є складовою частиною його ділової репутації. Ставши відомим фірмове (комерційне) найменування виконує також і рекламну функцію. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування, якщо воно фактично використовується ним у господарському обороті;

3) кваліфіковане зазначення походження товару – це позначення, яке включає в себе назву місця та географічне зазначення походження товару і яке підлягає реєстрації у встановленому законодавством порядку. Йдеться про назву географічного місця (країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об’єкта), яка вживається для позначення товару, що походить з цього місця і має певні якості, репутацію та інші характеристики, зумовлені (виключно або головним чином) характерними для даного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням (мінеральна вода „Трускавецька”, „Миргородська”).

Не є предметом даного злочину просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країну, регіон).

Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак:

1) діянням у вигляді незаконного використання зазначених предметів, або іншого порушення права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування або кваліфіковане зазначення походження товару;

2) суспільно небезпечними наслідками – матеріальною шкодою у великому або особливо великому розмірі;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Використанням знака для товарів і послуг визнається:

- нанесення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт;

- застосування знака під час пропонування та надання будь-якої послуги;

- застосування його в діловій документації чи в рекламі в мережі Інтернет.

Незаконним є передусім таке використання знака для товарів чи послуг, яке здійснюється без дозволу на те власника свідоцтва на знак.

Використання фірмового найменування є незаконним у разі, коли воно здійснюється без дозволу уповноваженої особи, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на використання цього найменування.

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:

- нанесення його на товар або етикетку;

- нанесення на упаковку товару, застосування у рекламі;

- запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Воно визнається незаконним у таких випадках:

- використання здійснюється особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;

- зазначення використовується, хоч товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця;

- використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також тоді, коли використання щодо неоднорідних товарів завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

- використання як видової назви.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі – коли її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Матеріальна шкода у даному разі включає як пряму дійсну шкоду, так і втрачену вигоду.

Суб’єкт даного злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

Кваліфіковані види злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) завдало матеріальну шкоду в особливо великому розмірі – коли її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікований вид це вчинення даного злочину:

1) службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю – злочин, передбачений ст. 231 Особливої частини КК України.

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності – караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.

Комерційна таємниця – це відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником юридичної особи. Але обсяг цих відомостей не встановлюється довільно. Законодавством визначені об’єкти, які не можуть бути комерційною таємницею. Це:

- установчі документи;

- документи державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків;

- відомості про склад і чисельність працюючих;

- документи про сплату податків і т.д.

Об’єктивна сторона цього злочину може мати такі дві форми:

1) вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю – комерційне шпигунство. Це будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором, суддею). Комерційне шпигунство може проявлятися у:

- викраденні відповідної інформації чи об’єктів, які її містять;

- підслуховуванні;

- отриманні інформації шляхом проникнення у комп’ютери чи комп’ютерні мережі;

2) незаконне використання таких відомостей. Таким використанням є пряме застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваг над конкурентом. Використанням слід вважати і інші дії, які особа, котра незаконно отримала відомості, що становлять комерційну таємницю, вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації. Використання є незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника комерційної таємниці. Різновидом використання комерційної таємниці є її розголошення.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві – власникові комерційної таємниці. Істотна шкода є поняттям оціночним. Питання про її наявність чи відсутність вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням грошового розміру заподіяної шкоди та майнового стану власника відповідних відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, а для випадків комерційного шпигунства обов’язковою є мета – розголошення або інше використання зібраних відомостей.

Розголошення комерційної таємниці – злочин, передбачений ст. 232 Особливої частини КК України.

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності – карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.

Комерційна таємниця – це відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником юридичної особи. Але обсяг цих відомостей не встановлюється довільно. Законодавством визначені об’єкти, які не можуть бути комерційною таємницею. Це:

- установчі документи;

- документи державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків;

- відомості про склад і чисельність працюючих;

документи про сплату податків і т.д.

Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, якими комерційна таємниця піддається розголошенню, тобто доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

Розголошення може бути здійснено будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, через друковані чи інші ЗМІ, через комп’ютерні мережі)

Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину, передбаченого ст. 232, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці. Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника чи керівного органу юридичної особи – власника таємниці.

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям.

Суб’єкт даного злочину це особа:

1) якій комерційна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (член спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник);

2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб’єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголошення;

3) яка є службовою особою органу державної влади ( слідчий, прокурор, суддя) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових повноважень.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, а також мотивом – корисливим чи іншим особистим (прихильність чи неприязнь до певної особи, бажання зашкодити).

 

< Попередня   Наступна >