63

---

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Глава 1. Теоретичні основи правового регулювання господарської діяльності

1.1. Поняття, предмет, методи і типи правового регулювання господарської діяльності

Господарська діяльність має певні ознаки, за якими потребує правового регулювання. Виходячи із загальної теорії держави та права розглянемо основні з них.

У процесі господарської діяльності виникають відносини між юридичними та фізичними особами. Ці відносини не нале­жать до явищ об'єктивної дійсності, що розвиваються за зако­нами природи, а тому потребують правового регулювання з боку держави. Відповідно до Конституції України Господарський ко­декс України (далі — ГКУ) від 16 січня 2003 р. встановлює від­повідні правові засади господарської діяльності (господарюван­ня), що базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

У відносинах, що виникають у процесі господарської діяль­ності, визначально беруть участь свідомі й вольові суб'єкти, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Йдеться про те, що право не може регулювати дії, які не залежать від свідо­мої волі суб'єктів господарської діяльності — недієздатних осіб.

У ст. 2 ГКУ визначається, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наді­лені господарською компетенцією, а також громадяни, громад­ські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарю­вання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські пов­новаження на основі відносин власності.

Господарська діяльність — найважливіший вид суспільних відносин, що має

принципово важливе значення для держави (істотно впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридичних осіб) і конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів). Предметом регулювання господарського права є господарська діяльність.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється задля досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання при­бутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — під­приємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, що спрямована на ство­рення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування і здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негоспо-дарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-вироб­ничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські від­носини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими розуміються відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господар­ських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини між структурними під­розділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта гос­подарювання з його структурними підрозділами (ст. 3 ГКУ).

Господарська діяльність — це вид суспільних відносин, що об'єктивно потребує і піддається юридичній регламентації. Тому важливо розмежувати відносини у сфері господарювання й інші види відносин. Так, згідно зі ст. 4 ГКУ до предмету правового регулювання господарської діяльності не належать:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Ци­вільним кодексом України (далі — ЦКУ). Так, цивільним за­конодавством (ст. 1 "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" ЦКУ) регулюються особисті немайнові та май­нові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністратив­ному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У ст. 9 ЦКУ "Застосування цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, викорис­тання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до тру­дових та сімейних відносин" встановлено: положення ЦКУ за­стосовуються для врегулювання відносин, що виникають у сфе­рах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не вре­гульовані іншими актами законодавства. Законом можуть перед­бачатись тільки особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання;

земельні, гірничі, лісові та водні, щодо використання й охо­рони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською ком­петенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-гос­подарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів госпо­дарювання визначаються, зокрема, Господарським кодексом Укра­їни. Правила ГКУ застосовуються також до господарських від­носин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульо­вані Кодексом торговельного мореплавства України.

Базисом, на якому сформувалося правове регулювання госпо­дарської діяльності та відповідно до якого ця діяльність потребує юридичної регламентації, є конституційні основи правопорядку у сфері господарювання. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів вихо­дячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суве­ренної і незалежної, демократичної, соціальної, правової дер­жави.

До конституційних основ правового господарського порядку в Україні належать такі: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­номічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядуван­ня в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права влас­ності народу відповідно до закону; забезпечення державою за­хисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використан­ня власності на шкоду людині й суспільству; право кожного володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непоруш­ності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кож­ного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій під­приємництва; забезпечення державою захисту конкуренції в під­приємницькій діяльності, недопущення зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкурен­ції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання еко­логічної рівноваги на території України; забезпечення держа­вою належних, безпечних і здорових умов праці; захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Таким чином, суб'єкти господарювання та інші учасники від­носин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства.

Отже, спираючись на визначені ознаки, за якими господарська діяльність потребує правового регулювання, можна визначити предмет правового регулювання господарської діяльності. Це визначені законодавством України основні засади господарювання в Україні, господарські відносини, що виникають у процесі органі­зації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами госпо­дарювання, між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а також нагляд і контроль за цією діяльністю з боку держави з метою усунення незаконності в галузі господарювання, що може призвести до негативних нас­лідків як для суб'єктів господарювання, підприємців та спожи­вачів, так і для економіки України загалом.

Загальними вважаються принципи господарювання в Україні:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності в межах, визначених за­коном;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, еко­логічного захисту населення, захисту прав споживачів та без­пеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­дарські відносини.

Норми права регулюють господарську діяльність, охороня­ються заходами державного примусу в разі їх порушення чи за­грозою застосування юридичних санкцій. Таким чином, норма­тивно-правове регулювання господарської діяльності включає від­носини у сфері господарювання, що регулюються Конституцією України, ГКУ, законами України, нормативно-правовими акта­ми Президента України, Кабінету Міністрів України, інших ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів за формою від­творення державного примусу.

Дозвільні засоби (правовстановлюючі норми) надають су­б'єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій (наприклад, право "...самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продук­ції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінан­сових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону" — ст. 44 ГКУ).

Зобов'язувальні засоби (обов'язкові норми). Зобов'язують суб'єктів господарської діяльності виконувати передбачені зако­нодавством позитивні дії (наприклад: "Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний використову­вати природні ресурси відповідно до цільового призначення." — ст. 153 ГКУ).

Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов'я­зання суб'єктів господарювання утримуватися від певних дій (на­приклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросо­вісної конкуренції — ст. 32 ГКУ, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Перелічені засоби правового регулювання господарської діяль­ності (дозвіл, зобов'язання, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвільний засіб щодо певної поведін­ки суб'єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповнова­женого суб'єкта.

У ст. 12 ГКУ висвітлюються такі засоби державного регулю­вання господарської діяльності, як державне замовлення, держав­не завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифі­кація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлен­ня та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окре­мих категорій суб'єктів господарювання крім ГКУ визначаються й іншими законодавчими актами, а також програмами економіч­ного і соціального розвитку відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а та­кож перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємни­цтво, встановлюються Конституцією України та законодавством.

Крім способів правового регулювання господарської діяльності визначають його типи. Типи правового регулювання підприєм­ницької діяльності — це особливості загального порядку право­вого регулювання господарської діяльності в певному конкрет­ному випадку: дозволу чи заборони. З огляду на це розрізняють такі типи правового регулювання господарської діяльності:

Загальний дозвіл — це тип правового регулювання, який базується на презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Безу­мовно, випадки прямої заборони законом тих або інших дій ста­новлять виняток. Цей тип правового регулювання господарської діяльності виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом (наприклад: "Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом" — ст. 43 ГКУ). Оскільки основна мета здійснення підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку, цей тип доволі актуальний. Суб'єкт підприєм­ницької діяльності, керуючись нормами, які регулюють певну поведінку у процесі цієї діяльності, має можливість виконувати будь-які дії, не заборонені законом.

Звільнення від заборони — це тип правового регулювання господарської діяльності, в основу якого покладено загальну за­борону здійснення певних дій, але при цьому формується конк­ретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання господарської діяльності реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом (наприклад, дискримінація суб'єктів господарювання органами влади та управління заборо­нена. "... Законом можуть бути встановлені винятки... з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів" — ст. 31 ГКУ).

Метод правового регулювання господарської діяльності — це сукупність прийомів впливу права та державної влади на регу­лювання господарської діяльності та їх суб'єктів і закріплення їх в нормативно-правових актах.

Розрізняють два методи регулювання господарської діяльності:

загальний (автономний) — дає право всім учасникам госпо­дарської діяльності займатися нею, закріплює відносну неза­лежність при вступі в підприємницькі правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно вико­ристовувати свої зобов'язання, якщо не виникає конфліктів, які потребують втручання державних органів;

спеціальний (авторитарний, державний) — застосовується на випадок правової нерівності суб'єктів господарської діяль­ності. Зокрема, у разі юридичної санкції за порушення зако­нодавства найчастіше однією стороною є держава, другою — підприємці.

 

< Попередня   Наступна >