202

---

Глава 5. Правове регулювання оподаткування і шляхи вдосконалення податкової системи України

В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко ви­користовує податкову політику як певний регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом управління економікою в умовах рин­ку.

З досягненням незалежності Україна почала формувати влас­ну податкову політику, і нині економіка нашої держави перебу­ває на надзвичайно відповідальному етапі становлення ринко­вих відносин.

Україна, як й інші цивілізовані держави, згідно з її Конститу­цією є гарантом соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечення належного рівня життя громадян і соціального за­хисту певних груп населення. Для розв'язання і фінансування загальнодержавних завдань використовуються засоби державного й місцевого бюджетів, з яких фінансується утримання державних службових рівнів армії, освіти, охорони здоров'я, культури.

Застосування податків є одним з економічних методів управ­ління й забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних і комер­ційних інтересів підприємців та підприємств незалежно від форм власності й організаційно-правової форми. За допомогою подат­ків визначаються відносини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищими організаціями. За допомогою податків регулю­ється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формуються госпрозрахунковий дохід і прибуток підприємств.

В умовах переходу від адміністративно-директивних методів управління до економічних різко підвищується роль податків як регулятора ринкової економіки, як засобу заохочення і розвитку пріоритетних галузей народного господарства; через податки дер­жава може здійснювати ефек

тивну політику щодо розвитку науко-містких виробництв і ліквідації збиткових підприємств.

Як відомо, податки з'явилися з поділом суспільства на класи і виникненням держави. В історії розвитку суспільства ще жодна держава не змогла обійтися без податків, оскільки для виконан­ня своїх функцій із задоволення колективних потреб вона повинна мати певну суму коштів, що можуть бути зібрані тільки за допо­могою податків. У цьому зв'язку мінімальний розмір податкового тягаря визначається сумою витрат держави на виконання міні­муму його функцій з управління, оборони, суду, охорони порядку тощо — що більше функцій покладено на державу, то більше вона повинна збирати податків.

Таким чином, податки виражають обов'язок усіх юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки є найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах.

З наведеного доходимо висновку, що вилучення державою на користь суспільства певної частини валового внутрішнього про­дукту у вигляді обов'язкового внеску, який роблять основні учас­ники виробництва, і становить сутність податку. А економічний зміст податків виражається відносинами господарюючих суб'єк­тів і громадян, з одного боку, і держави — з іншого з приводу формування державних фінансів.

Державними цільовими є створені згідно із законами України фонди, які формуються за рахунок визначених цими законами податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб неза­лежно від форм власності й фізичних осіб.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) у бюджети й державні цільові фонди, стягнутих у встановленому законами України порядку, становить систему оподатковування.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, що встановлюють конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначають конкретні елементи подат­ків. При розгляді цих характеристик податку можна сформувати уявлення про податок і його сутність.

Об'єкти оподатковування — доходи (прибуток), додана вар­тість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподатко­вування.

Платники податків — юридичні й фізичні особи, на які згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Залежно від постійного місцезнахо­дження платники податків поділяються на резидентів — осіб:

що мають постійне місце проживання або місце перебування в Україні кількістю 183 і більше календарних днів на рік, підлягають оподатковуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

що не мають постійного місця перебування в Україні й підля­гають оподатковуванню тільки щодо доходів, отриманих на території України, і несуть обмежену податкову відповідаль­ність.

Джерелом податку є дохід, що використовується платником податків для виплати податку. Ставка податку — це розмір по­датку з одиниці об'єкта оподатковування. Ставка податку може бути встановлена як у фіксованій сумі (при цьому розмір подат­ку визначається на кожну одиницю обкладання в конкретній фінансовій величині), так і у відсотках (розмір податку встанов­люється у відповідному відношенні до одиниці оподаткування). Наприклад, ставка податку на прибуток підприємств становить 30 % оподатковуваного прибутку. Ставки податків й інших обо­в'язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і не можуть змінюватися впродовж бюджетного року.

Термін сплати податку — це встановлена законом дата, до настання якої податок повинен бути сплачений. Порушення тер­міну сплати карається накладенням адміністративного штрафу, фінансових санкцій і нарахуванням пені за кожний день про­строчення.

Податкові пільги — це повне або часткове звільнення юридич­них і фізичних осіб від сплати податків. У законодавчих актах України передбачено такі види податкових пільг: неоподаткову­ваний мінімум об'єкта, звільнення від сплати податків окремих осіб, категорій платників; зниження ставок податку; цільові подат­кові пільги, включаючи податкові кредити; інші податкові пільги.

Діючі пільги з оподаткування прибутку підприємств спрямо­вані на стимулювання фінансування витрат на розвиток вироб­ництва і невиробничого будівництва, розвиток нових підприємств, зайнятості інвалідів, соціально-культурної і природоохоронної сфер, а також благодійної діяльності.

Розглянемо основні методи стягування податків.

Кадастровий (від слова "кадастр" — таблиця) — об'єкти по­датку диференційовані на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у спеціальні довідники. Для кожної групи встановлюється індивідуальна ставка податку. Такий ме­тод характерний тим, що розмір податку не залежить від прибут­ковості об'єкта.

Прикладом такого методу податку є податок на власників транс­портних засобів. Він стягується за встановленою ставкою залежно від потужності транспортного засобу й незалежно від того, викорис­товується цей транспортний засіб або простоює, на основі декла­рації — документа, у якому платник податку наводить розраху­нок доходу і податку з нього. Для цього методу податку характерно також, що він сплачується після одержання доходу й особою, що одержує цей дохід. Прикладом є податок на прибуток.

3 джерела доходу — податок вноситься особою, яка виплачує дохід, до одержання доходу, причому одержувач доходу отримує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий по­даток з фізичних осіб виплачується підприємством або організа­цією до виплати заробітної плати працівникам. З неї віднімається сума податку, що перераховується в бюджет, а решта виплачу­ється працівникам.

Податки покликані здійснювати функції, що визначають їх суть, властивості й зумовлюють значення в системі державних заходів регулювання економіки. Основні функції податків — фіс­кальна, регулювальна, розподільна і соціальна, а також додат­кові (підфункції) — контрольна, розподільна, стимулююча, стри­муюча.

Першою і найбільшою мірою послідовно реалізованою функ­цією податків є фіскальна (бюджетна). Формування дохідної час­тини державного бюджету на основі стабільного і централізова­ного стягування податків перетворює державу на найбільший економічний суб'єкт. Через фіскальну функцію реалізується основ­не суспільне призначення податків — формування фінансових ресурсів держави. У межах цієї функції виокремлюються дві під-функції — контрольна і розподільна.

Контрольна підфункція податків як фінансової категорії поля­гає в тому, що з'являється можливість кількісного відображення податкових надходжень і їх порівняння з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки цій підфункції оцінюється ефектив­ність кожного податкового каналу і податкового "пресу" загалом, виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна підфункція податково-фінансо­вих відносин виявляється в умовах дії розподільної підфункцїї. Таким чином, ці підфункції в органічній єдності визначають ефек­тивність податково-фінансових відносин і бюджетної політики. Здійснення контрольної підфункції податків, її повнота і глибина залежать від податкової дисципліни. Суть її полягає в тому, щоб юридичні й фізичні особи вчасно і в повному обсязі сплачу­вали встановлені законодавством податки. Податкові надходження повинні бути постійні, стабільні, рівномірно розподілятися в регіо­нальному розрізі. Стабільність надходжень — гарантія того, що передбачені законом про бюджет на поточний рік доходи буде отримано в повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи.

Наступною функцією податків є регулювальна, суть якої по­лягає у впливі податків на різні аспекти діяльності їх плат­ників.

Оскільки регулювальна функція податків є об'єктивним яви­щем, вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Разом з тим держава може використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економіч­ному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова по­літика можлива тільки завдяки властивій податкам регулюваль­ній функції.

Державне регулювання здійснюється у двох основних напрям­ках:

регулювання ринкових, товарно-грошових відносин, що поля­гають переважно у визначенні "правил гри", тобто розробці законів, нормативних відносини, осіб, що діють на ринку, насамперед підприємців, роботодавців і найманих робітників. Зокрема, це закони, декрети, постанови, інструкції держав­них органів;

регулювання розвитку народного господарства, суспільного ви­робництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє в суспільстві, є закон вартості. Тут йдеться переважно про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою скерування їхньої діяль­ності в потрібному, вигідному для суспільства напрямі. Таким чином, центральне місце в комплексі фінансово-еконо­мічних методів посідають податки. Маневруючи податковими ставками, пільгами і штрафами, змінюючи умови оподатковуван­ня, вводячи одні та скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей і виробництв, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем.

У складі регулювальної функції податків розрізняють стиму­люючу і стримуючу підфункції.

За допомогою податків, пільг і санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення кількості робочих місць, капітальні вкладення в розширення виробництва. Стимулювання технічного прогресу за допомогою податків виявляється насамперед у тому, що сума прибутку, яка спрямовується на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва товарів народного спо­живання, устаткування для виробництва продуктів харчування, звільняється від оподаткування.

Стримуюча підфункція податків, наприклад, може виявляти­ся через введення акцизів на тютюнові вироби й алкогольні на­пої, що зумовлює підвищення їх ціни. У результаті зменшуються обсяги вживання цих виробів.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину при­бутку підприємств і підприємців, доходів громадян, спрямовуючи їх на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, на інвес­тиції, капітало- та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності витрат: залізниці й автостради, добувні галузі, електро­станції тощо. Таким чином, податки здійснюють розподільну функцію.

Податки відіграють важливу роль у соціальному житті суспіль­ства, виконуючи соціальну функцію. Від розмірів і кількості подат­ків залежить добробут громадян держави. У міру підвищення гнуч­кості податкової системи державні органи дедалі частіше надають окремим групам населення податкові пільги з метою пом'якшення соціальної нерівності. Широко застосовуються податкові пільги багатодітним родинам, студентам і особам, що підвищують свою кваліфікацію. Часто податкові пільги надаються дрібним і серед­нім підприємцям, фермерам, але ці пільги мають уже не тільки соціальний, а й регулювальний характер.

Зазначене розмежування функцій податкової системи умовне, тому що всі вони переплітаються і виконуються одночасно.

Тепер розглянемо види податків. Перший вид — податки на доходи і майно: прибутковий податок; податок на прибуток під­приємств і організацій; податок на майно; плата за землю; пода­ток на промисел та ін. Вони стягуються з конкретної фізичної або юридичної особи і називаються прямими податками. Другий вид — податки на товари і послуги: податок на додану вартість; акцизи (податки, послуги, що входять безпосередньо в ціну то­вару); мита. Це непрямі податки. На відміну від прямого оподат­кування розмір непрямого податку не залежить від доходів плат­ників податків, а фіксується в ціні товару або послуги. Непрямі податки зручні для застосування. Для них характерна простота вилучення; вони забезпечують регулярність надходжень у бюджет; стягування цих податків не потребує розвиненого податкового апарату.

Співвідношення між доходами, що надійшли в бюджет у вигля­ді прямих або непрямих податків, залежить від рівня економіч­ного розвитку країни. Непряме оподаткування переважає у краї­нах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.

Системи стягування податків залежно від розміру доходу плат­ника поділяються на системи пропорційного оподаткування (однакова частка податку в доходах незалежно від їх розміру), прогресивного (передбачають підвищення ставки податку в міру збільшення доходу) і регресивного (зменшення ставки податку в міру збільшення доходу).

Встановлення та скасування податків і зборів у бюджети й державні цільові фонди, а також пільг їх платникам здійсню­ються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними та міськими радами відповідно до Закону України про оподатковування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні та міські ради можуть встановлювати додаткові пільги з оподатковування в межах сум, що надходять у їх бюджети.

Ставки, механізм стягування податків і зборів, за винятком особливих видів мита, і пільги з оподатковування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподатковування.

Зміни і доповнення в закони України про оподатковування з надання пільг, зміни розміру податків, зборів, механізму їх сплати вносяться не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджет­ного року.

До принципів побудови системи оподатковування належать:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробни­ка на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвес­тиційної активності шляхом введення пільг з оподатковуван­ня прибутку;

обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподатковування за звітний період, і встановлення відповіда­льності платників податків за порушення податкового зако­нодавства;

рівнозначність і пропорційність;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискри­мінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос­подарювання при визначенні обов'язків щодо сплати подат­ків і зборів;

соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтрим­ки малозабезпеченого населення;

стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів та їх ставок, а також податкових пільг упродовж бюджетного року;

економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів на основі показників розвитку національної економіки і фінан­сових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати — встановлення термінів сплати подат­ків і зборів виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетентність — встановлення і скасовування податків і збо­рів, а також пільг їх платникам виключно уповноваженими органами;

єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника по­датку і збору, об'єкта оподаткування, джерела сплати подат­ку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, термінів і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків.

Основні напрямки реформування податкової системи України

Податкова система України формується у складний для дер­жави період переходу до економіки ринкового типу, що супрово­джується кризовими явищами практично в усіх сферах громад­ського життя. Прийняття і дія податків мають непослідовний характер, що спричинює зниження ефективності кожного з елемен­тів податкової системи. Економічна нестабільність висуває підвищені вимоги до стійкості бюджетної системи. У цій ситуації професійність законодавців повинна виявитися в умінні знайти оптимальне співвідношення рівнів податкових ставок, адекват­них сучасному моменту. Для отримання оптимальних податків, на наш погляд, найважливішими є такі вимоги:

податкова структура повинна сприяти використанню податко­вої політики з метою стабілізації, оздоровлення і піднесення економіки країни;

податкова система повинна бути справедливою, не допускати довільного тлумачення, бути зрозумілою платникам подат­ків;

податки повинні по можливості не впливати на прийняття різними особами економічних рішень або такий вплив повинен бути мінімальний;

система податків повинна містити якомога менше необґрун-тованих пільг, узгоджуватись із загальною політикою ціно­утворення і підвищення заробітної плати;

податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу.

Податкова система може передбачати різні цілі, що не обов'яз­ково можуть взаємоузгоджуватися. При цьому виникають супе­речності, тому й необхідно домагатися тимчасового компромісу. Наприклад, принцип рівності оподаткування потребує усклад­нення адміністративної системи і спричинює порушення принци­пу нейтральності, а регулювальна функція податків може пору­шувати принцип рівності та справедливості.

Розрізняють два підходи до реалізації принципу рівності та справедливості. Перший ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою вважається така податкова система, при якій податки, що сплачуються платниками, відпові­дають користі, отримуваній від послуг держави, або, простіше, справедливість податкової системи залежить від структури дер­жавних витрат.

Другий підхід ґрунтується на принципі "здатності платити", згідно з яким податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при такій по­требі в податкових надходженнях кожний платник податків по­винен внести певну частку залежно від здатності платити.

Обидва зазначені підходи мають як переваги, так і недоліки. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

Податкова політика в Україні повинна сприяти насамперед збільшенню обсягів нагромадження, створенню умов, що полег­шують підприємствам відновлення основного капіталу.

Податки — найадекватніший свободі господарської діяльності метод відносин держави як з підприємствами, так і з населенням, найдемократичніший спосіб економічного регулювання. Нова податкова система повинна враховувати принципові зміни, що відбуваються у країни. Отже, необхідно створити розгалуженішу, кваліфікованішу податкову службу з метою контролю і своєчас­ної сплати податків.

Варто також забезпечити гнучкість податкової системи, при­стосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічної кон'юнк­тури. Насамперед йдеться про делегування податковим органам права надавати відстрочки й розстрочки з оплати податків, стя­гуванню пені та введення штрафних санкцій залежно від фінан­сового стану платника податків і перспектив його розвитку з дотриманням єдиної умови — наприкінці визначеного звітного періоду платник податків зобов'язаний оплатити всю суму забор­гованості. При такій схемі можна використовувати й уже випро­бувану систему податкових кредитів.

Необхідно звести до мінімуму негативний вплив на економіку країни тіньового бізнесу. Аналіз ситуації, що склалася, свідчить, що тіньова діяльність завдає збитків однаковою мірою як держа­ві, так і кожному підприємцеві, що працює легально. Тіньова економіка небезпечна ще й тим, що активно залучає до своєї сфери нових і нових суб'єктів підприємницької діяльності.

Основне завдання податкової адміністрації і поліції — не роз­порошувати сили на нескінченні перевірки ятків і кіосків, а сис­тематично відпрацьовувати найзначніші факти ухиляння від сплати податків, попереджати масові порушення податкового законодавства. Таким чином, поняття податкової реформи охоп­лює не тільки зміну законодавства, що регулює розміри і процес збирання податків, а й модернізацію податкової служби, приве­дення її у відповідність з існуючими ринковими нововведеннями, що могло б на достатньому рівні забезпечувати доходи в бю­джет.

Контрольні питання

Що означає система оподаткування в Україні?

Види податків.

За якими принципами будується податкова система України?

Способи стягування податків.

Основні напрямки реформування податкової системи України.

 

 

< Попередня   Наступна >