142

---

9.2. Форми захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів

Чинне законодавство виділяє такі форми захисту прав та інте­ресів господарюючих суб’єктів :

1. Нотаріальний захист прав суб’єктів господарювання.

Цей вид захисту полягає у тому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності. Воно є юридичною фіксацією набуття прав власника, яке знахо­диться в основі вирішення судами спорів про порушення такого права.

Вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів. У на­селених пунктах, де нотаріуси відсутні, нотаріальні дії вчиняють уповноважені на це посадові особи виконавчих комітетів.

Нотаріальні контори в межах своєї компетенції посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов’язкову нота­ріальну форму. До таких договорів відносяться:

Договори про відчуження нерухомого майна, що виплива­ють з договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довічно­го утримання.

Договори про заставу нерухомого майна, транспортних за­собів, об’єктів, товарів в обігу або переробці.

Договори про відчуження земельних ділянок, які перебува­ють у колективній або приватній власності.

Договори купівлі-продажу майна державних підприємств.

Доручення, яке видається в порядку передоручення.

Договори позики.

Для стягнення грошових сум або витребування їх від боржни­ка нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що вста­новлюють заборгованість. Протести векселів про неоплату вчиня­ються нотаріусами відповідно

до законодавства України про переказний або простий вексель. Протести по них вчиняються за місцем знаходження платника або за місцем платежу.

Нотаріальний захист прав суб’єктів господарської діяльності у відносинах з іноземними партнерами здійснюється шляхом ви­користання норми права країн іноземного партнера.

Повнота нотаріального захисту прав суб’єктів господарюван­ня забезпечується також їх правом на оскарження виконаних нота­ріальних дій або відмову у їх виконанні.

2. Адміністративний захист.

Адміністративний захист – це засіб адміністративного при­мусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків.

Господарське право, регулюючи суспільні відносини, обов’яз­ково взаємодіє з іншими галузями права, що дозволяє здійсню­вати належний адміністративний захист порушених прав господа­рюючих суб’єктів в тій чи іншій галузі. Так, за розпорядженням уповноваженого органу державного управління один суб’єкт госпо­дарської діяльності передає іншому частину свого майна. У даному випадку орган управління владним методом регулює майнові відно­сини двох суб’єктів господарювання, тобто господарське право ре­гулює законність цієї угоди, а адміністративне – передбачає верхо­венство волі однієї сторони над іншою.

Практика знає достатньо прикладів, коли майнові відносини між суб’єктами господарювання виникають безпосередньо з актів державного управління, тобто без укладання договорів владним методом (стягнення штрафів, конфіскація майна і т.ін.).

Адміністративно-правовими засобами захисту є ряд передба­чених ст. ст. 240–247 Господарського кодексу України:

– безоплатне вилучення прибутку;

– накладення штрафу;

– стягнення обов’язкових зборів;

– призупинення операцій за банківськими рахунками суб’єктів господарської діяльності;

– застосування антидемпінгових процедур;

– припинення експортно-імпортних операцій;

– застосування індивідуального режиму ліцензування;

– обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарю­вання;

– скасування державної реєстрації.

Згідно з положеннями ст. 250 Господарського кодексу Украї­ни адміністративно-господарські санкції до суб’єктів господарю­вання можуть застосовуватись протягом шести місяців з дня вияв­лення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушен­ня цим суб’єктом закону.

Тобто, адміністративний захист прав суб’єктів господарюван­ня передбачає прийняття управлінських вказівок по вчиненню в рамках адміністративного законодавства певних майнових прав, які не суперечать діяльності згаданих суб’єктів.

3. Претензійний порядок врегулювання спорів.

Однією із умов захисту прав і законних інтересів суб’єктів гос­подарювання є дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спорів. Як правило, спор може бути переданий на розгляд господарському суду лише після прийняття сторонами за­ходів безпосереднього врегулювання конфлікту.

Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання гос­подарських спорів з іншою стороною.

Досудове врегулювання господарських спорів – це сукупність заходів, що підлягають здійсненню господарюючими суб’єктами, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили май­нові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду. Значення досудового врегулювання господарських спорів роз­кривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу. По-перше, досудове врегулювання покликане забезпечи­ти якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій. По-друге, воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень. По-третє, досудове врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укла­дання та виконання господарських договорів.

Виходячи зі змісту чинного законодавства, можна виділити: загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами ст.ст. 5–11 Господарсько­го процесуального кодексу України) та спеціальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (визначається нор­мами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред’явлення і розгляду претензій до органів транспорту.

Враховуючи, що порядок укладання господарських дого­ворів раніше вже було висвітлено, схематично досудове врегулю­вання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розір­ванні договорів, можна подати так:

а) підприємство, що одержало проект договору, за наявності заперечень щодо його умов, складає протокол розбіжнос­тей і в двадцятиденний строк разом з підписаним догово­ром (із застереженням) надсилає його автору проекту дого­вору. Підприємство, що одержало протокол розбіжностей, зобов’язане протягом 20 днів розглянути його, вжити за­ходів з врегулювання розбіжностей, а неврегульовані роз­біжності передати на розгляд господарського суду;

б) підприємство, яке вважає за необхідне змінити чи розір­вати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні договору. Сторона, яка одержала пропозицію, повинна відповісти на неї в двадцятиденний строк. Досудове врегулювання спору, що виник внаслідок порушення прав і законних інтересів підприємства, здійснюється шляхом пред’явлення підприємством, що зазнало збитків, пре­тензії до підприємства-порушника. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Відповідно до вимог ст. 222 Господарського кодексу Украї­ни в претензії повинні обов’язково вказуватись: – вимоги заявника;

– сума претензії і її розрахунок (якщо вона стосується гро­шової форми); – обставини, на яких базуються вимоги; – докази, які підтверджують законність вимог; – перелік документів, які додаються до претензії. Претензія може відправлятись цінним листом, телеграфом, телетайпом, а також вручатися під розписку особисто відповіда­чу. Термін її розгляду рівняється 30 дням з дня отримання, і ре­зультати повинні повідомлятись заявнику у письмовій формі. У випадку відмови в задоволенні претензійних вимог це повинно мотивуватись.

Про результати розгляду претензії її заявник повідомляєть­ся в письмовій формі (так звана відповідь на претензію). Надси­лання відповіді є обов’язковим незалежно від того, задовольня­ються чи ні вимоги заявника. За порушення строків розгляду пре­тензії встановлена майнова відповідальність, яку може застосувати господарський суд при прийнятті рішення – стягнення в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припусти­лися такого порушення, штрафу у розмірі 2 % від суми претензії, але не менш як 5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з тим слід мати на увазі таке:

– справи за заявою прокурора чи його заступника, Антимо­нопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів (ст. 5 Господарського процесуального кодексу Ук­раїни);

– вимоги щодо досудового врегулювання господарських спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів дер­жавних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та інте­реси, які охороняються законом, підприємств і органі­зацій (далі – акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, а також на спори про звер­нення стягнення на заставлене майно; – правила про досудове врегулювання спорів не застосову­ють ся щодо провадження у справах про банкрутство, ос­кільки воно регламентує умови і процедуру визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів. Якщо у відповіді з претензії організація не повідомляє про перерахування, заявник претензії має право пред’явити в банк доручення на списання у безспірному порядку визнаної боржни­ком суми з нарахування пені за перевищення терміну платежу.

4. Судовий захист прав суб’єктів господарювання.

Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав. Переваги судового захисту очевидні, оскільки суд є незалежним і підпо­рядковується лише закону.

Діяльність господарського суду з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності та складається з окремих стадій, основною з яких є порушення справи.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами: – підприємств та організацій, які звертаються до госпо­дарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охо­роняються законом; – державних та інших органів, які звертаються до госпо­дарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; – прокурорів та їх заступників, які звертаються до госпо­дарського суду в інтересах держави. Якщо прокурор звер­тається до господарського суду в інтересах держави, в по­зовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних-відносинах. Господарський суд порушує справи про банкрутство за пись­мовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, органів дер­жавної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується керівником підприємства, організації, дер­жавного чи іншого органу, іншою особою, повноваження якої виз­начені законодавством або установчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємниць­кої діяльності або його представником. Позивач (прокурор) зобо­в’язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначені відповідно до ст.ст. 54 та 57 Господарського проце­суального кодексу України. З позовної заяви до господарського суду сплачується державне мито, розміри якого встановлені За­коном України від 11 липня 1995 р. “Про внесення змін і допов­нень до деяких законодавчих актів”:

– із позовних заяв майнового характеру – 5 % ціни позову, але не менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; – із позовних заяв немайнового характеру – 5 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян; – із заяв у переддоговірних спорах – 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розгля­ду у Вищому господарському суді України, та 5 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розгляду в інших господарських судах; – із заяв про перевірку рішень – 50 % ставки, що підлягає сплаті при розгляді справи в першій інстанції, а зі спорів майнового характеру – ставки, обчисленої, виходячи з суми, яка оспорюється. Після прийняття заяви суд не пізніше 5 днів від дня її надход­ження приймає рішення про порушення провадження справ, про що відповідною ухвалою повідомляє позивача і відповідача.

Поряд з цим, відповідно до ст. 83 Господарського проце­суального кодексу України господарський суд може:

– визнати недійсним предмет спору;

– виходити за межі позовних вимог з метою захисту інтересів позивача або третіх осіб;

– зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню з заінтересованої сторони;

– стягувати в дохід бюджету зі сторони, що порушила термі­ни розгляду претензії, штраф;

– стягувати в дохід бюджету штраф у розмірі 100 неоподат­ковуваних мінімумів за ухилення від виконання рішень-господарського суду;

– відстрочити виконання рішення.

Питання про прийняття позовної заяви вирішує суддя. При цьому за наявності обставин, що свідчать про відсутність права на позов (вони зазначені у ст. 62 Господарського процесуального ко­дексу України), суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустився порушень в його реалізації, тобто не дотримався пра­вил подання позовної заяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду. Підстави для повернення містяться в ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. Після усу­нення допущених порушень заявник може звернутися до госпо­дарського суду повторно.

У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначає час і місце проведення засідання господарського суду та дії, які необхідно вчи­нити сторонам, тощо.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки спра­ви до розгляду (наприклад, призначає експертизу, витребує не­обхідні докази, зобов’язує представників сторін з’явитися на засі­дання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 Господарського процесуаль­ного кодексу України).

Основною стадією господарсько-судового процесу є вирішен­ня господарських спорів. Розгляд справ у господарському суді здійснюється суддею одноособово. Для вирішення складних спорів до складу господарського суду вводяться додатково два судді. Разом з тим справу може бути розглянуто і без участі представників сторін.

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі роз­гляду справи трьома суддями – суддею, який головує в засіданні. Як правило, справи розглядаються у приміщенні господарського суду, хоча справи, що мають важливе громадське значення, мо­жуть розглядатися безпосередньо на підприємствах та в організа­ціях.

При розгляді справи господарський суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів та ін.). В такому разі розгляд справи відкладається, і в ухвалі, що вино­ситься, вказуються час і місце наступного засідання.

В окремих випадках господарський суд не в змозі розгляну­ти справу до вирішення пов’язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. В цих випадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його після усу­нення обставин, які зумовили зупинення.

Від призупинення провадження у справі слід відрізняти при­пинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Це підстави, які перешкоджають розгляду справи в господарському суді вза­галі. Вони нагадують підстави відмови в прийнятті позовної заяви.

Так само залишення позову без розгляду (ст. 81 Господарсь­кого процесуального кодексу України) за своїми підставами має багато спільного з поверненням позову (ст. 63 Господарського процесуального кодексу України). Можна говорити про те, що шляхом застосування норм таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без роз­гляду, суддя має можливість виправити помилки, яких він при­пустився при прийнятті позовної заяви.

Господарський суд розглядає справу протягом 2 місяців і приймає рішення, яке, відповідно до ст. 85 Господарського про­цесуального кодексу України, вступає в законну силу через 10 днів після його прийняття. Рішення приймається в засіданні суд­дею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується трьома суддями – більшістю голосів суддів. Рішення повинно за формою та змістом відповідати вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу.

Якщо господарський суд не вирішує спір по суті (наприк­лад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинен­ня справи тощо), то він виносить ухвалу.

Прийняте рішення оголошується суддею в засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в пись­мовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.

Рішення і ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в господарському процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття.

Рішення господарського суду набирають законної сили не­гайно після їх прийняття і піддягають обов’язковому виконанню підприємствами, організаціями та посадовими особами.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ надсилається одночасно з рішенням. Органами виконання рішення господарського суду є:

– установи банку (виконують накази про стягнення грошо­вих сум);

– судові виконавці (виконують інші накази).

Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено до вико­нання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення.

У випадку непогодженості однієї із сторін із прийнятим рішенням вона відповідно до ст. 91 Господарського процесуаль­ного кодексу України подає апеляційну скаргу до апеляційного господарського суду. Форма та зміст скарги передбачений ст. 94 Господарського процесуального кодексу України. Скарга по­дається до господарського суду, який розглядав справу. Госпо­дарський суд протягом п’яти днів формує справу і разом зі скар­гою відправляє до апеляційного суду де справа розглядається про­тягом двох місяців і за його результатами приймається постанова. У випадку непогодженості позивача чи відповідача із рішенням суду, протягом місяця з дня набрання постановою законної сили вони мають право направити касаційну скаргу до Вищого госпо­дарського суду, який протягом двох місяців розглядає справу і приймає постанову. Якщо одна із сторін не погоджується із прий­нятим рішенням, то протягом місяця з дня набрання законної сили цим рішення вона має право направити касаційну скаргу до Вер­ховного Суду України, де справа розглядається протягом двох місяців і за його результатами приймається постанова, яка оскар­женню не підлягає.

За загальним правилом вирішення господарських спорів за­вершується стадією виконавчого провадження. Проте в госпо­дарському процесі є ще одна стадія – перевірка рішень, ухвал та постанов у порядку нагляду. Ця стадія виникає лише тоді, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішен­ня, ухвали, постанови господарського суду, третейського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує госпо­дарський спір. Крім того, господарський суд має право зі своєї ініціативи перевірити в порядку нагляду законність і обґрунто­ваність прийняття рішення.

З усього комплексу питань, пов’язаних з перевіркою рішень, ухвал, постанов, виділимо найголовніші:

– заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в поряд­ку нагляду подається і протест прокурора вноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови. При цьому заява подається до господарського суду, який розглянув справу, а протест – до господарсь­кого суду, у компетенцію якого входить перевірка рішен­ня, ухвали, постанови в порядку нагляду; – перевірка рішення здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження заяви або протесту; – рішення, ухвала, постанова можуть бути перевірені в по­рядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття; – заява про перевірку рішення, ухвали, постанови повинна бути оплачена митом. Копія заяви (протесту) надсилаєть­ся сторонам; – за результатами перевірки в порядку нагляду приймаєть­ся постанова, що надсилається сторонам та прокурору, який приніс протест.

 

< Попередня   Наступна >