141

---

10.2. Функції та види господарсько-правової відповідальності

Функції господарсько-правової відповідальності визначають­ся як сукупність дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування.

Основними функціями господарсько-правової відповідаль­ності є:

Стимулююча. Господарсько-правова відповідальність, яка по­лягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобо­в’язання. Стимулювання є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій. Ця функція притаманна практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпілого суб’єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до правомірних дій. Є тут і суспільний інтерес. Реаль­не виконання господарських зобов’язань підприємствами і організаціями означає нормальне задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.

Штрафна. Відповідальність суб’єктів господарських правові­дносин є однією з форм юридичної відповідальності. Вона викли­кається протиправною поведінкою (господарським правопорушен­ням, невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань) пра­вопорушника. В такому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня

(так звані штрафні санкції).

Попередження правопорушень. Суть цієї функції полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усу­вається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (господарським судом чи судом загальної юрисдикції) правові за­ходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як поперед­жувальний засіб господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли має місце матеріально-правовий зв’язок відповідальності господарюючого суб’єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим пра­вом. Відшкодування господарюючим суб’єктом збитків, сплата неустойки, штрафу чи пені – це так звані невиробничі витрати, які відносяться на прибуток підприємств та організацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб майнові втрати несуть трудові колективи. На сьогодні важливого зна­чення набуває персоніфікація матеріальної відповідальності гос­подарюючих суб’єктів, застосування майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників, винних у застосуванні санкцій до господарюючого суб’єкта.

Компенсаційна. Сутність компенсаційної функції господарсь­ко-правової відповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосу­вання на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягува­них з порушника.

У договірних та інших зобов’язаннях кредитор завжди ризи­кує своїм майновим становищем внаслідок порушення зобов’язання боржником. Тому правові системи цивілізованих країн відпра­цювали і мають у своєму арсеналі засоби правового захисту, які зна­ходяться у потерпілої сторони зобов’язання. Ці засоби ґрунтують­ся на так званому праві справедливості і застосовуються або безпо­середньо потерпілою стороною, або правозастосовним органом. Найбільш юридичним, універсальним і дієвим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов’язання, яке застосовується тра­диційно “по праву справедливості”, є відшкодування збитків. Суть цього методу полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншо­го зобов’язання дає потерпілій стороні право на відшкодування збитків, яких вона зазнала. Так, ст. 546 Цивільного кодексу Ук­раїни називається “Види забезпечення виконання зобов’язаня”. Термін “забезпечення виконання” якраз і вказує на те, що дана форма відповідальності виконує компенсаційну функцію.

Таку саму функцію законодавець покладає і на неустойку. Відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України право на неус­тойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, зав­даних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Інформаційна. Факт пред’явлення претензії, позову, стягнен­ня збитків чи неустойки – це інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб’єкта. Крім того, це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в органі­зації.

Відповідальність можна визначити, як граничну величину майново-примусового впливу на правопорушника, який може за­стосовувати до нього кредитор, господарський суд чи суд загаль­ної юрисдикції.

Основними формами господарсько-правової відповідальності є:

Економічна – негативний економічний вплив на правопо­рушника з метою стимулювання його до виконання взятих зобо­в’язань.

Майнова – вплив на правопорушника шляхом безпосеред­нього застосування майнових санкцій.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняють­ся залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм в теорії права розрізняються такі види господарсько-правової відпові­дальності:

Відшкодування збитків – відповідальність, юридичною підставою якої є застосування у випадку невиконання або нена­лежного виконання зобов’язання боржником. Він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані ним збитки, що передбачено ст.ст. 224–229 Господарського кодексу України. Збитки не є майновою санкцією заздалегідь визначеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труд­нощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність за­стосування зазначеної санкції.

До збитків, що підлягають відшкодуванню, відносяться:

– вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

– додаткові витрати (вартість додаткових робіт чи затраче­них матеріалів), понесені стороною, яка зазнала збитків;

– втрачений зиск;

– матеріальна компенсація моральної шкоди.

Відшкодування збитків як майнова санкція застосовується:

– у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб’єкта­ми. Так, продавець зобов’язаний повідомити покупця про всі пра­ва третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 611 Цивільного кодексу Ук­раїни). Якщо продавець продав річ, але на порушення договору не передає її покупцеві, останній має право вимагати передачі прода­ної речі і відшкодування збитків, викликаних простроченням ви­конання (ст. 612 Цивільного кодексу України), або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків. Подібні права має про­давець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 664 Цивільного кодексу України). Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з альтернативних варіантів може вимагати:

– у відносинах поставки постачальник відшкодовує покуп­цеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної (ст. 269 Господарського кодексу та ст. 712 Ци­вільного кодексу України);

– відповідно до умов договору підряду на капітальне будівницт­во відповідальна за невиконання або неналежне виконання обо­в’язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ст. 322 Гос­подарського кодексу та ст. 837 Цивільного кодексу України);

– у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоо­держувач зобов’язані відшкодувати перевізникові збитки, зав­дані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розванта­женні, пакуванні, кріпленні вантажу (ст.ст. 313, 314 Господарсь­кого кодексу та ст. 920 Цивільного кодексу України);

– у випадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збит­ки відшкодовуються господарюючими суб’єктами відповідно до ст.ст. 440–442, 450–453 Цивільного кодексу України.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов’язаний вжити необхідних заходів із запобі­гання заподіянню збитків іншому суб’єкту господарської діяльності.

Сторона позбавляється права на відшкодування збитків, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов’язаня (ст. 226 Господарського кодексу України).

Штрафні санкції. Штрафна господарсько-правова відпові­дальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарсь­ке законодавство встановлює штрафну відповідальність до тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб’єктів гос­подарських відносин доцільно застосовувати штрафні санкції. Розмір цієї відповідальності залежить від ступеня серйозності гос­подарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку.

Штрафна відповідальність застосовується згідно із законо­давством у вигляді штрафних економічних санкцій, встановлених нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.). Згідно із ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник гос­подарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або не­належного виконання господарського зобов’язання.

При цьому Господарським кодексом визначено, що:

– штрафом є неустойка, нарахована у відсотках від суми невиконаного чи неналежним чином виконаного зобо­в’язання;

– пенею є неустойка, нарахована у відсотках від суми не своєчасного виконаного грошового зобов’язання за кож­ний день перевищення терміну його виконання.

Тобто штраф і пеня – це види неустойки. При цьому штраф може встановлюватись за будь-яке порушення господарських зобо­в’язань, в той же час пеня – лише у випадку перевищення терміну виконання грошових зобов’язань. Відмінність пені від штрафу по­лягає в тому, що пеня – це тривала неустойка, яка обчислюється за кожний день перевищення терміну платежу, не виконаного у передбачені зобов’язанням терміни.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України штраф і пеня нараховуються у відсотках до суми невиконаної частини зобов’язань або у визначеній фіксованій грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язань незалежно від сту­пеня виконання, чи в кратному розмірі до вартості товарів, робіт або послуг. Для недопущення нанесення збитків власній фінансо­во-господарській діяльності контрагентам за договором необхід­но визначати неустойку лише у відсотках від суми невиконано­го чи неналежним чином виконаного зобов’язання.

Розмір штрафної санкції визначається ст. 231 Господарсь­кого кодексу, відповідно до якої його розмір узгоджується сторо­нами при укладенні договору. Зменшувати розмір штрафних санкцій, згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, може лише суд у випадку, якщо вони надмірно великі порівняно із збит­ками кредитора.

Статтею 550 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор не має права на неустойку, що якщо боржник не відпо­відає за порушення зобов’язання. Це означає, якщо господарюю­чий суб’єкт порушив зобов’язання і він доведе, що це порушення трапилося випадково або внаслідок фарс-мажорних обставин, то він звільняється від відповідальності за їх порушення. У такому випадку неустойка з боржника не вираховується. При цьому, зок­рема, не вважається недотриманням умов власних зобов’язань контрагентом боржника відсутність на ринку товарів, які не­обхідні для виконання зобов’язань, а також відсутність у нього ж (боржника) необхідних засобів для виконання зобов’язань.

За загальним правилом розмір неустойки повинні визнача­ти сторони при укладенні угоди. При цьому у випадку не встановлення законом розміру неустойки за взаємною згодою сторо­ни можуть його збільшити або зменшити.

В той же час для неустойки за грошовими зобов’язаннями є певні обмеження. Зокрема, на підставі ст. 343 Господарського ко­дексу і ст. 4 Закону України “Про відповідальність за своєчасне ви­конання грошових зобов’язань від 22 листопада 1996 р.№ 543/ 96-ВР, розмір пені не повинен перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє на період нараху­вання пені.

Сума пені, яку необхідно сплачувати боржнику у випадку невиконання ним грошових зобов’язань за договором, розрахо­вується у наступному порядку. Наприклад, заборгованість по оплату товарів станом на день сплати пені становить 10 000 грн. Пеню необхідно розраховувати за 240 днів (кількість днів взята умовно). Облікова ставка НБУ –7 %, відповідно подвійна облікова ставка НБУ – 14%. Сума пені, яку повинен сплатити боржник, становить:

10 000 грн х 0,14 : 365 х 240 = 920,55 грн.

Статтею “Недобросовісна конкуренція – Антимонопольний комітет” ст.257 Господарського кодексу України встановлений загальний термін позовної давності – три роки. Однак, для неус­тойки за статтею “Загальні умові регулювання господарських відновин” ст. 258 Господарського кодексу встановлений скоро­чений термін позовної давності – один рік. В той же час, виходя­чи із норм Господарського кодексу у випадку відсутності домо­вленості між сторона договору про розмір неустойки (пені), борж­ник, який перевищив терміни сплати коштів за умовами договору, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з ураху­ванням встановленого індексу інфляції за весь період невиконання зобов’язань.

Суму неустойки не потрібно вважати як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), а значить, і рахувати її базою для сплати податку на додану вартість.

Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодав­ством або договором засоби оперативного впливу на правопоруш­ника, спрямовані на попередження господарського правопорушен­ня чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо самими суб’єктами господарських правовідносин в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції ст.236 Господарського кодексу України по­діляються на такі види:

Одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною у разі порушення зобов’язання іншою стороною.

Відмова управненою стороною від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного іншою стороною.

Встановлення додаткових гарантій належного виконання зобов’язань, якщо інша сторона змінила умови зобов’язан­ня.

Відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушила зобов’язання. Оперативно-господарські санкції можуть використовуватись одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

 

< Попередня   Наступна >