РОЗДІЛ 2

Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі

Ключові поняття і терміни: античність, бароко, гіперреалізм, гуманізм, екзистенціалізм, ескпресіонізм, ідея, іконоборство, інтуїтивізм, калокагатія, катарсис, класицизм, контрапункт, космологізм, космос, міф, міфологія, мимесис, мистецтво, на­туралізм, натурфілософія, неопозитивізм, образ, поетика, по­зитивізм, поліфонія, психоаналіз, ритуал, синкретизм, сума (суми), утопія, художня форма.

§ 1. Естетичні уявлення у синкретичній культурі первісного суспільства

Для первісної культури характерна єдність, синкретизм ути­літарного і художнього елементів. Уява людини про світ ще не сформувалася. Сама людина і суспільство розглядаються як час­тина навколишнього світу, відображеного в міфах.

Міфологічне мислення формувалося на основі практичного відношення до світу. Міф значною мірою був пов’язаний із роз­витком фантазії, уяви і спочатку супроводжував магічні ритуали й обряди. Встановлення магічних причин взаємозв’язку природ­них або суспільних процесів доповнювалося фантастичними ан­тропоморфними зв’язками і відношеннями.

Міфологія — це форма суспільної свідомості, засіб розумін­ня взаємопов’язаності і причинно-наслідкової обумовленості при­родної і соціальної дійсності як одного цілого, спрямована на подолання фундаментальних протиріч людського існування, на гармонізацію відношень особистості, суспільства і природи.

Зміст міфу уявлявся первісній свідомості реальним, тому що втілював колективний, «надійний» досвід осмислення дійсності множиною поколінь. Цей досвід служив предметом віри, а не кри­тики. Міфи підтверджували прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримували і установлювали певні норми поведінки.

Головними передумовами своєрідної міфологічної «логіки» було, по-перше, те, що первісна людина не виділяла себе з на­вколишнього природного і соціального середовища, і, по-друге, те, що мислення зберігало нероздільність, було невіддільне від емоційно-афектної, моторної сфери життя людини та його пси­хіки. Наслідком цього явилося наївне олюднення всієї природи, загальна персоніфікація, метафоричне зіставлення природних, соціальних і культурних об’єктів.

На природні об’єкти переносилися людські властивості, їм приписувалася піднесеність, розумність, людські почуття, часто і зовнішня антропоморфність, і, навпаки, міфологічним пред­кам могли бути привласнені риси природних об’єктів, особливо тварин. Визначені сили і спроможності могли бути пластично виражені багаторукістю, багатоокістю, найдивовижнішими транс­формаціями зовнішнього образу; для міфу характерно, що різно­манітні духи, боги і герої, а тим самим і подані ними стихії, природні об’єкти і людські спроможності були пов’язані сімей­но-родовими відносинами.

Розповідь про події минулого служить у міфі засобом опису устрою світу, засобом пояснення його теперішнього стану. Най­важливіша функція міфу — створення моделі, прикладу, зразка. Залишаючи зразки для імітації та відтворення, міфічні герої одночасно «випромінюють» магічні духовні сили, що продовжу­ють підтримувати порядок, встановлений у природі і суспільстві.

Підтримання такого порядку також є важливою функцією міфу. Вона здійснюється за допомогою ритуалів. У них міфічний час і герої не тільки зображуються, але ніби відроджуються з їхньою магічною силою, події повторюються і наново актуалізуються.

Міф і ритуал складають дві сторони — так би мовити, тео­ретичну і практичну – одного і того ж феномена: забезпечення «вічного повернення» і безперервності природних і життєвих циклів, збереження колись встановленого порядку.

Отже, основними властивостями міфу є: конкретність події; тілесність, осяжність діючих сил; емоційність викладу; проекція людських якостей на предмети навколишнього світу; чуттєве сприйняття навколишнього; образність розповіді.

Міфологія є найдавнішим, архаїчним ідеологічним утворен­ням, що має синкретичний характер. У міфі переплетені зарод­кові елементи релігії, філософії, науки, мистецтва. Органічний зв’язок міфу з ритуалом, що здійснювався музично-хореографіч­ними, «передтеатральними» і словесними засобами, мав свою приховану, неусвідомлену естетику. Мистецтво згодом цілком відокремилося від міфу і ритуалу, але зберегло специфічне по­єднання узагальнень із конкретними уявленнями. Збереглося і широке оперування в ньому міфологічними темами та мотивами.