140

---

§ 2. Естетичне виховання та його специфіка, методи та засоби

Коли йдеться про виховання, то завжди передбачається дея­кий ідеал, бажана мета, до якої ми прагнемо та з якою співвідно­симо вибір шляхів та засобів педагогічних впливів.

Мета естетичного виховання (в кінцевому рахунку і самоціль суспільного розвитку) — людина, яка розкрила повноту своєї сут­ності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношен­ня з універсумом (тобто зі світом як усім існуючим), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим «Я», до якого зовнішній світ (природний та соціаль­ний) протистоїть як «не-Я». Навпаки, вона усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід.

На шляху такої самосвідомості людина долає відчужене до всього у житті — а значить, й відчуження своєї дійсної сутності — та може ставитися до самої себе як до істоти універсальної і тому вільної. «Свобода, — писав Г. Гегель, — є лише там, де немає для мене нічого іншого, що не було б мною самим»1.

Проте таке ставлення до світу та до самої себе властиве осо­бистості, у якої розвинена дійсно людська чуттєвість, тобто естетично розвиненій особистості, що є, у свою чергу, також ре­зультатом естетичного виховання та самовиховання.

Підхід до оцінки сутності естетичного виховання та його зав­дань був різним у кожний конкретний період людського розвит­ку, тобто естетичне виховання має історичний характер. Наприк­лад, Ф. Шіллер першим увів сам термін «естетичне виховання» та вважав його за достатню умову для докорінних соціальних пере­творень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв’язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.

>Історична практика показала утопічність подібних уявлень, однак це не скасовує цінність естетичного виховання особис­тості як необхідного компонента її розвитку, отже, й усього історичного розвитку в цілому.

У найбільш широкому сенсі естетичне виховання розуміють як якісну зміну рівня естетичної культури об’єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група, і суспільство.

Естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, форм, засобів триває протягом усього життя людини, усуваючи супереч­ності у його неспіввідносності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєді­яльності.

Зміст естетичного виховання, його будова суперечливі та бага­торівневі. Складність полягає насамперед у тому, що естетичне виховання, безумовно, маючи власну специфіку, є аспектом усіх інших видів виховання та у реальному виховному процесі є таким, що важко відокремлюється від них. З іншого боку, зміст естетич­ного виховання містить, хоча й не обмежується ними, художнє виховання, естетичну освіту, художнє навчання тощо, тобто ство­рює складну внутрішню структуру. Рівень естетичного виховання, його впливовість, вибір тих чи інших засобів, форм, методів визна­чається естетичним розвитком особистості, народу, суспільства. Врешті, кожна нова історична епоха вносить свої відтінки у розу­міння сутності, цілей та значущості естетичного виховання.

А втім, специфіку естетичного виховання складають тільки йому властиві характерні риси:

естетичне виховання є системним. Маючи об’єктивно існу­ючий зв’язок з іншими видами та засобами виховання, воно зав­жди цілеспрямоване. Наявність мети естетичного виховання по­єднана з усвідомленням та діяльністю людини і суспільства в ціло­му, що системно упорядковані. Проте результат естетичного виховання може бути визначений по-різному: формування естетич­ного смаку, якість естетичної діяльності, естетичного відношен­ня, естетичної культури, естетичного ідеалу тощо. Усі ці визна­чення мають сенс та складають мету естетичного виховання, тому що формують здатність людини до естетичного відношення до світу. Однак мета естетичного виховання не обмежується форму­ванням естетичного відношення. Кінцевий його результат пов’я­заний з формуванням особистості, яка є творчою, самоцінною та соціально цінною, яка володіє естетичною культурою;

ця здатність не залишається на пасивно спостерігаючому ставленні до дійсності, а передбачає розвиток активно-творчої діяльності особистості в естетичному перетворенні світу. Ме­ханізм естетичного виховання може бути визначений як пере­дача досвіду та навичок, що надбало суспільство, причому ре­зультативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соці­альних якостей особистості та суспільства;

форми естетичного виховання мінливі; вони вперше зас­тосовуються у ранньому дитинстві, ускладнюються залежно від розвитку насамперед структури знань та суспільних відносин, але ефективні лише тоді, коли не перериваються ні в особисто­му, ні у суспільному житті, тобто процес естетичного виховання або самовиховання повинен тривати постійно;

естетичне виховання пов’язане з іншими аспектами роз­витку суспільства. Економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод, хвороби, відсутність гарантованих основних людсь­ких прав перешкоджають невпинності естетичного виховання;

естетичне виховання передбачає не тільки освоєння пра­вил, естетичних норм, естетичних знань, але й естетичну діяльність людини, її участь у процесі естетичного перетворення дійсності.

Мету естетичного виховання неможливо відокремити від цілей інших процесів формування особистості, бо естетичне виховання — обов’язковий елемент функціонування усієї сукупності духовного багатства індивіда. Естетичне виховання позбавляється своєї пер­спективи поза суспільною системою виховання. Ядром та внутрішнім рушієм естетичного виховання є суспільний ідеал.

За своєю природою цілеспрямованість естетичного вихован­ня має суб’єктивний активний характер, тому що вона у своїй основі спирається на висунення цілей, принципів організації усього виховного процесу. Передумови, що зумовлюють спря­мованість естетичного виховання, мають об’єктивний характер, оскільки залежать від конкретних історичних реалій. Тому у безправному суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспільною свідомістю, використовуючи прийоми та методи естетич­ного виховання.

Історія нашої країни свідчить, що, декларуючи важливість естетичного виховання, державна політика сприяла створенню об’єктивних обставин, які визначали зайвість високого рівня ес­тетичного розвитку особистості. Не дивлячись на те, що рівень естетичної вихованості був недостатньо високим, держава, ви­користовуючи засоби естетичного впливу, особливо мистецтво, формувала міфологізовану свідомість, яка перекручувала адек­ватне сприйняття дійсності.

Одним із завдань суспільного розвитку демократичної дер­жави завжди було створення передумов та обставин, які об’єк­тивно вимагають від особистості розвивати себе естетично. У цілеспрямованості естетичного виховання перехрещуються об’єк­тивні та суб’єктивні сторони суспільних ідеологічних процесів. Деякі умови знаходяться за межами функціонування системи естетичного виховання, але впливають взагалі на розвиток ду­ховної культури суспільства. Отже, естетичне виховання вбирає у себе систему засобів естетичного розвитку особистості, яка визначається усім багатством середовища та життєдіяльності суспільства. Реалізується ця система у більш-менш специфічних формах, однак у ній завжди наявний елемент вільного вибору, відсутність нав’язуваного дидактизму, тому справедливо охарак­теризувати процес естетичного виховання як один з найбільш демократичних засобів духовного розвитку особистості, який реалізується у різних сферах життя суспільства.

Однією із сфер, а також засобом естетичного виховання є праця, оскільки докорінні основи виробничої діяльності та праця в цілому спрямовані на виявлення та розвиток творчо-естетич­них задатків особистості, нерозривно пов’язані з первинними трудовими навичками, інакше кажучи, з творчим потенціалом особистості. Доцільно відокремити декілька аспектів вивчення даної проблеми: ставлення до процесу праці, до результатів праці, відношення до засобів трудової діяльності. Згадані проблеми призначено вирішити естетиці праці та естетиці виробництва.

Вагомим засобом естетичного виховання є природа, бо саме через неї людина пізнає закони краси. Ще у розумінні старо­давніх греків космос був протиставлений хаосу та первинно вка­зував на упорядкованість світу. Краса фізичної природи, маючи свої особливості, незрівнянно простіша, ніж краса життя, де вона переходить у свою нову якість та виявляється як самоорга­нізація, де організованість протиставлена дезорганізованості, конструктивність — безструктурності. Самоорганізованість є умовою вияву прекрасних форм, серед яких зовнішній гармоній­ний вигляд живого — лише прояв системи взаємопов’язаних рівнів організації (від найтонкіших клітинних структур до біос­фери в цілому), де на кожному рівні можна відокремити свої естетичні закономірності.

Засобами естетичного виховання також є поведінка та по­бут людини. Естетика поведінки виявляється у людських відно­синах (виробничих, побутових, особистих, суспільних) і закріп­люється у вчинках та діях людей.

Естетика поведінки має історичний характер, тобто ті норми, які сприймалися як обов’язковий атрибут естетичної поведінки у минулому, можуть не сприйматися такими у новій соціальній ре­альності. Наприклад, у «Правилах гарного тону», що були видані на початку нашого століття, естетичною нормою поведінки, ознакою гарного тону вважалося, що «молодим паннам етикет заперечує брати участь у розважальних позаміських прогулянках, але вони можуть бути присутніми на них не інакше, як у супроводі матері або літньої пані, яка займає деяке становище у суспільстві». Зі зміною ролі жінки у суспільстві змінилися й норми поведінки, які регулюють якість її спілкування зі своїми однолітками. До­речно сказати про те, що естетичне виховання саме у згаданій сфері (поведінці та побуті) тісно зв’язане з особливостями націо­нальної культури, національних традицій. Так, у минулому столітті в російському суспільстві було прийнято, щоб кавалер, який ба­жає йти з панею під руку, запропонував їй праву руку. У Франції в той самий час було звичайним у аналогічній ситуації пропону­вати ліву руку. Естетика поведінки, на відміну від етики поведін­ки, стосується насамперед ритуального боку людської поведінки, форми, в яку облачають той чи інший вчинок.

Естетика побуту обумовлює правильну організацію предмет­ного середовища, яка співвідносна з уявленнями особистості про міру, гармонію, вона виявляється в оформленні житла, в одязі, у зовнішньому вигляді в цілому тощо.

Дійсно невичерпні багатства естетичного розвитку мають ми­стецтво і художня та естетична творчість, до яких більшість людей, що професійно не займаються художньою діяльністю, залучаються саме у вільний час. Щодо засобів естетичного вихо­вання, необхідно назвати також естетичну освіту, естетичне і художнє навчання. У результаті комплексного, вмілого втілення усіх засобів та методів естетичного виховання підвищується ес­тетична культура особистості.

 

1 Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Наука логики. — М., 1975. — Т. 7. — С. 124.

< Попередня   Наступна >