Головне меню
Головна Підручники Естетика Естетика: Навч. посіб § 2. Етикет у навчальному закладі та на службі

§ 2. Етикет у навчальному закладі та на службі

Естетика - Естетика: Навч. посіб
114

§ 2. Етикет у навчальному закладі та на службі

Молода людина, яка навчається у вузі, повинна виконувати всі правила внутрішнього розпорядку, що існують у цьому на­вчальному закладі.

Повага до традицій, ритуалів даного вузу, пошана до викла­дачів, товаришів по навчанню — непорушні основи поведінки кожного студента. Зневагу до такого правила не можна виправ­дати ніякими посиланнями на сучасність і зміну понять.

Студенти першими вітаються з викладачем, навіть якщо він молодий, бо за усіх часів в усіх народів учитель користується пошаною і повагою. Викладач-чоловік, звичайно, може й пер­шим привітатися із студентами, це, як кажуть, його право, од­нак усі претензії з боку останніх на переважне право лише відповідати на вітання необгрунтовані і, зрозуміло, безпідставні.

Викладач звертається на «ви» до всіх студентів. Студентам не слід запізнюватися на заняття (цього вимагає елементарна ввічливість та повага до викладача й до інших студентів), вони не повинні приходити на лекції у неохайному вигляді.

Якщо ж трапилось спізнитися, не слід вдаватися до виправ­довувань, а вибачитися перед викладачем і попросити дозволу бути присутнім на лекції, сісти на вільне місце. Якщо потрібні будуть пояснення, їх можна дати після лекції.

Ніколи під час занять не слід уголос виправляти лектора, навіть якщо він справді припускається неточності. Можна ска­зати йому про це на перерві, а на наступній лекції викладач виправить свою помилку.

Студентська молодь користується у суспільстві всіма права­ми самостійних, дорослих людей, а тому має виконувати всі обов’язки, які покладаються на дорослих. Буде добре, коли сту­дент допоможе одягти пальто викладачеві-жінці або однокурс­ниці — і не тільки на вечорі, в теа

трі, а й у будні — в інституті, швидко збере з підлоги сторінки з нотатками, неумисно розгуб­лені викладачем, допоможе відчинити або зачинити кватирку під час занять, зітерти з дошки і т. ін.

Та найголовніше в етикеті студента — це дотримання таких загальних норм культури поведінки, як точність, дисципліно­ваність, акуратність, що мають виявлятися в основному виді його діяльності — навчанні. Це і відвідування занять, і виконання у строк практичних завдань, і підготовка повідомлень, рефератів, тобто виконання в цілому домашніх завдань; це й успішно, своє­часно складена сесія, написана курсова робота та ін.

Культура поведінки у навчальному закладі включає також культуру мови студентів, яка має відповідати основним прави­лам граматики й лексики. У стінах вузу неприпустимо у спілку­ванні з викладачами й однокурсниками вживати брутальну лай­ку, жаргонізми, припускатися неповажного, зневажливого тону.

Етикет передбачає й увагу до зовнішнього вигляду студентів: це й санітарно-гігієнічні вимоги, й урахування специфіки вузу, а та­кож необхідність завжди пам’ятати про мету перебування у вузі.

У кожному трудовому колективі можна виділити два аспек­ти відносин людей: по-перше, відносини між керівниками і підлеглими і, по-друге, між рівними за становищем. Зрозуміло, цим не вичерпується вся різноманітність відносин. Адже керів­ники й підлеглі — не якісь абстрактні, а конкретні особи: чоло­віки і жінки, старі й молоді, досвідчені і ті, хто тільки починає свою трудову біографію. Однак специфічними і визначальними відносинами для трудового колективу залишаються все-таки ті два згадані вище аспекти.

З чого починається службовий етикет? Передусім із зовнішньо­го вигляду. На роботі недоречні так звані гостро-модний одяг, що кидається у вічі, яскрава косметика, надмір прикрас. Недбалість одягу, неакуратність, неохайність — неповага до оточення.

Не слід також забувати про те, що на роботі не обговорюють стиль одягу іншого. Не предмет для обговорення подробиці осо­бистого життя колег. Керуватися можна простим чітким прави­лом: не говорити за спиною людини нічого такого, чого ви не могли б сказати їй в очі.

Спільна робота немислима без діалогу. Перше, що говоримо, прийшовши на роботу, це слова вітання, що необхідно незалеж­но від того, симпатизують люди один одному чи ні. Першим вітається той, хто входить. Вітатися за руку необов’язково. Співро­бітники відповідають, але ніхто не встає. Установа — не школа.

За правилами етикету жінка подає руку чоловікові першою, старший за віком — молодшому, вищестоящий за посадою — нижчестоящому. Той, хто заходить після інших, завжди вітаєть­ся першим. Керівник може не чекати, поки з ним привітається підлеглий, і зробити це першим.

В установі нерідко вітаються й незнайомі між собою люди, зрозу­міло, у цьому нічого, що порушує правила пристойності, немає.

До правил чемності належить і таке: знати ім’я та по батькові своїх найближчих співробітників, або ж ім’я, коли вони дуже молоді. Загальний стиль відносин у колективі визначає і стиль звертання до колег: це звертання або ж на прізвище (але тоді говорять, наприклад, «пане Костенко»), або ж на ім’я та по бать­кові, або на ім’я (але тільки зі згоди того, до кого звертаються). У суто службовій обстановці навіть давно знайомі люди можуть звертатись один до одного на «ви», але коли близькі співробітни­ки між собою звертаються на «ти» — це також цілком природно.

Найістотніша вимога службового етикету — дисципліно­ваність. Дисципліна — це не тільки адміністративна, а й мо­ральна вимога, оскільки вона виражає ступінь поваги до людей, до їх інтересів. Дисциплінованість — показник моральної надій­ності людини і підстава впевненості у ній оточуючих. Дисциплі­нованість — нормативна умова сумлінного ставлення до праці.

Діапазон прояву дисциплінованості в умовах службового етике­ту надзвичайно широкий: це і своєчасно закінчена робота, і вико­нання взятих зобов’язань, і своєчасний прихід на роботу, і чітке виконання всіх обов’язків і т. ін. Дисциплінованість — це й свідчен­ня високої професійної культури, яка грунтується на любові до обраного фаху. Ця якість завжди притаманна великим особистос­тям, які з повагою ставляться до себе, оточуючих і своєї справи.

До правил етикету входить уміння користуватися службо­вим телефоном. Телефон — один із засобів зв’язку, який допо­магає людям у розв’язанні безлічі виробничих і особистих пи­тань. Невміння користуватися телефоном, зловживати ним в особистих цілях — це порушення виробничої дисципліни.

Культура телефонної розмови — особлива культура спілку­вання. Розмова має бути короткою, ввічливою і тільки по суті. Той, хто телефонує, не повинен ображатися, якщо його попро­сять зателефонувати в інший, зручний для обох час.

Телефон у сучасних умовах — необхідний і незамінний засіб зв’язку, та користуючись ним, не треба забувати, що за його допомогою можна як удосконалювати, так і руйнувати спілку­вання. По телефону можна образити і принизити людину, а можна звеселити, втішити та надихнути.

Правила ввічливості диктують будь-якій людині вміння вис­луховувати людей, не обриваючи їх на півслові, не переключаю­чись на інші справи й інших людей. Коли у розмові все-таки доводиться відриватися, то просять пробачення, після вимуше­ної перерви пропонують продовжити бесіду, показуючи цим, що пам’ятають, про що йшлося і на чому зупинилася розмова. Якщо ж співрозмовник виявився надто балакучим, цілком до­пустимо попросити його бути точнішим та ближчим до суті справи. Вміння уважно слухати співрозмовника — дуже важли­ва умова будь-якого спілкування.

Мистецтво робити зауваження — тонке мистецтво, володіти ним зобов’язані не тільки керівники. Зауваження має бути спра­ведливим, щоб людина зрозуміла, де вона діяла неправильно і як виправити помилку. Для цього можна знайти будь-яку фор­му, аж до незлобивого жарту й легкої іронії, але неприпустимо принижувати гідність того, до кого звернена критика. Уїдливість, грубість, наділення несхвальними епітетами ображають і саме тому досягають мети значно гірше, ніж зауваження, зроблене у коректній формі.

Брутальне слово — сильний подразник. На роботі людина повинна бути коректною незалежно від настрою, домашніх не­приємних ситуацій. Не слід нав’язувати нікому своїх пережи­вань, набридати товаришам по службі розмовами про свої по­всякденні турботи, особисті переживання. Можливо, у них са­мих цього цілком достатньо, щоб вникати у ваші проблеми, хоча, звичайно, вони можуть уважно вислухати вас, іноді допо­могти порадою. Не можна на роботі «зривати зло» на своїх колегах. Іноді це робиться несвідомо, але в тому й полягає вихо­ваність, щоб не втрачати над собою контролю.

Правила етикету вимагають виявляти дружню увагу і турбо­ту до особистих потреб колег; це і вшанування ювілярів, і відзна­чення знаменних дат, і присвоєння почесних звань і т. ін.

Моральність передбачає наявність у людини розвиненої здат­ності відчувати вдячність до людей, які її заслуговують. Чемність вимагає вміння виявляти це почуття. Давня мудрість говорить: «Вдячність — це скромність сильних, невдячність і марнослів’я — нікчемних». Протягом життя кожна людина одержує допомогу від інших людей у найрізноманітніших формах: їй допомагають навчатися, оволодівати професійними знаннями та навиками і т. ін.

Допомога може бути подана і в формі критики, викриття не­доліків, навіть покарання. Невипадково у Омара Хайяма сказа­но: «Яд, мудрецом тебе предложенный, прими, из рук же дура­ка не принимай бальзама».

Уміння дякувати людям за їхній труд — важлива деталь органі­зації відносин у колективі. Уміння бути вдячним своїм колегам — риса справді культурної особистості. Чим значніша, талановиті­ша людина, тим доступніша вона у спілкуванні, тим далі вона від зарозумілості і пихатості. Повага до оточуючих — її природ­ний стан. Він є постійним.

У службових відносинах взаємини старшого і молодшого, жінки й чоловіка відповідають основним правилам етикету.

Проте в той же час жінка на роботі не перестає бути жінкою, літній чоловік — літнім і т. ін. Тому вихований чоловік і на службі пропустить жінку вперед, притримає перед нею двері, не дозво­лить вживання за її присутності «гострих» виразів і брутальних слів. Та всі форми ввічливості не повинні заважати основному — ходу роботи. Чоловіку можна не відриватися від діла, щоб подати жінці пальто, коли вона виходить, але не можна не допомогти їй, коли вони разом опинилися у роздягальні, і т. ін.

Наради, збори — річ корисна, коли їх учасники не забира­ють в інших часу виступами не по суті. Ці заходи мають прово­дитися чітко, організовано, по-діловому. На зборах, де немає сторонніх, можна звернутися до колеги, назвавши на ім’я і на «ти» (зрозуміло, коли ви у дружніх стосунках), в усіх інших випадках звертатися необхідно на ім’я та по батькові або ж на прізвище, додавши прийняту у суспільстві чи у колективі форму звертання (наприклад, «пан», «пані» та ін.).

Під час зборів або нарад не слід потайки позіхати, жувати гумку або цукерки. Можна обмінятися кількома словами з ко­легами, що сидять поруч, але не вести тривалих дискусій.

На роботі обов’язкове дотримання субординації. Демокра­тичний стиль керівництва її не скасовує.

Особливі етикетні відносини, що будуються на тих самих принципах і містять ті самі правила, про які вже йшлося, існу­ють між керівником і підлеглими. У себе в кабінеті керівник не встає, якщо до його столу для розв’язання поточних справ підхо­дить співробітниця. У разі тривалої розмови начальник пропо­нує співробітниці сісти.

У двері кабінету керівника, коли у нього немає секретарки, можна не стукати. Якщо керівник висловив бажання, щоб підлеглі заходили, постукавши, слід виконувати це правило.

Не можна, звичайно, скласти якийсь звід правил, виконання яких гарантувало б начальникові загальну повагу, бо її забезпе­чують багато складових, можна лише зазначити, що добрий ке­рівник додержується таких вимог:

пам’ятає ім’я та по батькові своїх підлеглих, завжди вітаєть­ся з усіма;

не зриває гнів на інших, особливо, якщо він знервований або у нього поганий настрій;

не підвищує голос під час розмови;

не нагадує багаторазово підлеглому про зроблені ним по­милки і вміє визнавати свої;

уміє цінувати жарт і посміятися разом з усіма, але не з слабкостей підлеглих, уміє довіряти своїм співробітникам, до­рожить їх часом і не відволікає від основних занять безперерв­ними дріб’язковими дорученнями;

уміє в міру можливостей відгукнутися на прохання підлег­лих особистого характеру, не намагаючись потім подати свою участь як неоціненну послугу;

ввічливо звертається до підлеглих з діловими дорученнями;

уміє бути досить толерантним до окремих недоліків своїх підлеглих і у повсякденній роботі враховує це.

Підлеглі мають поважати свого керівника — без цього не­можлива нормальна робота. Та поважати — не означає підкрес­лювати свою любов до нього і принижуватися до підлабузництва.

Людина, що добре розбирається у питаннях за своїм фахом і ставить інтереси справи над симпатіями й антипатіями началь­ства до себе, ніколи не принизить своєї гідності підлесливим потуранням. З іншого боку, справжній керівник завжди відрізнить підлабузника від людини гідної.

Успіхи в роботі, високе становище нерідко паморочать голо­ву людині, і вона перестає бачити, що успіхи — результат праці всього колективу, починає вважати себе «незамінною», зверхньо ставиться до оточуючих, звикає до похвал і лестощів.

У колективі мають існувати відносини доброзичливості і ви­могливості, поваги і відповідальності, дисциплінованості і ввічли­вості, бо тільки такі норми культури поведінки сприятимуть ефективній роботі усього колективу, особистому успіхові й ав­торитетові керівника, професійному зростанню і розвиткові кожного члена колективу.

Засвоєння цих норм і правил етикету дозволить майбутньо­му спеціалісту легко влитись у трудовий колектив, правильно побудувати службові відносини, сприятиме швидкому оволодінню професійними навичками і допоможе стати справжнім фа­хівцем і культурною людиною.

 

< Попередня   Наступна >