Головне меню
Головна Підручники Екологічне право Екологічне право Розділ 9. Правова охорона лісів в Україні // § 9.1. Ліс як об'єкт правової охорони

Розділ 9. Правова охорона лісів в Україні // § 9.1. Ліс як об'єкт правової охорони

Екологічне право - Екологічне право
106

Розділ 9. Правова охорона лісів в Україні

§ 9.1. Ліс як об'єкт правової охорони

Ліс, — зазначено у ст. З Лісового кодексу України, — це | сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компо­нентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і навколишнє середовище. Ліси є національним багатством України і за своїм при­значенням та місцем розташування виконують екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігіенічні, оздоровчі, рекреацій­ні), естетичні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. | Ліс захищає річки, ставки й інші водойми від обміління, а | їх береги від руйнування. Якщо з такими явищами не боро­тися, продукти водної ерозії будуть заносити посіви, сади, го­роди, виноградники. Водяні потоки руйнують шляхи, мости, житлові та господарські будівлі. Проте цьому можна запобіг­ти, використовуючи захисні можливості лісу.

Ліси не тільки запобігають обмілінню водоймищ, а й дають життя багатьом нашим річкам. Саме в лісах розпочинають свій виток і набирають силу більшість наших річок.

Ліс захищає ґрунти від водної та вітрової ерозії, затримує вологу, закріплює піски. Лісонасадження, що ростуть на схи­лах, захищають Грунь від змиву й утворення ярів.

Ліси мають величезне господарське значення. Зокрема, дуже широко використовується деревина в промисловості. З неї виготовляються будівельні матеріали, меблі, папір, ліку­вальні препарати. Підраховано, що нині з деревини виготов­ляється близько 20 тис. найменувань промислових виробів і товарів народного вжитку. У природі немає більше такого ма­теріалу, який би за різноманітністю застосування міг зрівня­тися з деревиною.

fy;">Лісам належить велика роль у розвитку сільського госпо­дарства. Вони захищають поля від суховіїв, піщаних та чорних бур, поліпшують водний режим полів, підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Встановлено, що 1 га лісосму­ги захищає 25—ЗО га ріллі, а на кожному її гектарі накопичує 600—800 т вологи, забезпечуючи збільшення врожаю зерно­вих не менше ніж на 3—4 центнери.

Лісові сінокіс та пасовища сприяють розвитку тваринництва.

Ліси мають велике санітарно-гігієнічне значення. У лісах розташовують санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі табори. Ліси — важливе джерело поповнення запасів

кисню в атмосфері. Один гектар лісу виділяє протягом року майже 3 т кисню. Враховуючи, що людині треба на рік для дихання приблизно 300—400 кг кисню, то гектар лісу забез­печує життя 8—10 чоловік. 1 га деревостанів поглинає за рік 5 т вуглекислого газу.

Ліси виконують кліматорегулюючу функцію, тобто сприят­ливо впливають на клімат: пом'якшують дію суховіїв і холод­них вітрів, підвищують вологість повітря.

Корисними властивостями лісів е їх здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, спеки, морозів, попере­джувати забруднення навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його ес­тетичному вихованню.

Ліс — це природна аптека, в якій зосереджена велика кількість лікарських рослин.

Загальна площа лісового фонду України становить 9,97 млн. га, запас деревини досягає 1240 млн. м3, щорічний приріст деревини — майже 25 м3. На одного мешканця Ук­раїни припадає 0,16 га лісу і 24 м3 запасу деревини. Лісистість території становить майже 14,2 відсотків.

До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, що надаються для потреб лісово­го господарства.

Не належать до лісового фонду:

а) усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогос­подарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. До її відан­ня в галузі регулювання лісових відносин належать:

а) законодавче регулювання лісових відносин;

б) розпорядження лісовим фондом;

в) визначення основних напрямів державної політики в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

г) визначення повноважень діяльності Рад народних депу­татів і органів державної виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

д) вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин.

Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів, що визначені Лісовим кодексом України та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї ком­петенції здійснюють контроль за охороною, захистом, вико­ристанням та відтворенням лісів; забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації лісових пожеж, а також заборону відвідання лісів населенням, в'їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки;

організують благоустрій земельних ділянок лісового фонду і культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон та інших лісах, що використовуються для цих ці­лей; надають земельні ділянки лісового фонду в постійне ко­ристування або вилучають їх у порядку, визначеному Зе­мельним та Лісовим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду в тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів.

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи. До першої групи нале­жать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції:

— водоохоронні (смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

— захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові ма­сиви, державні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, що мають важливе значення для захисту навколишнього природ­ного середовища; полезахисні лісові смуги, захисні лісові на­садження на смугах відводу залізниць, захисті лісові наса­дження на смугах відводу автомобільних доріг);

— санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунк­тів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промисло­вих підприємств, ліси першого і другого поясів санітарної охо­рони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях при­родно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятники природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне зна­чення).

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

У лісах першої та другої груп можуть бути виділені захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обмеженого лі­сокористування.

Поділ лісів на групи та віднесення до категорій захище­ності, переведення лісів з однієї групи до іншої, а також ви­ділення особливо захищених земельних ділянок лісового фон­ду проводиться залежно від народногосподарського призна­чення лісів, їх місця розташування та функцій, які вони вико­нують.

З найдавніших часів ліс задовольняє найрізноманітніші матеріальні й духовні потреби людини. Його ресурси широко використовуються в багатьох галузях народного господарства і культури. Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікар­ська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що ви­користовуються для задоволення потреб населення і вироб­ництва. Залежно від призначення розрізняють лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів дер­жавного значення належать деревина від рубок головного ко­ристування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать усі інші ресурси.

Розрізняють загальне і спеціальне використання лісових ресурсів. В порядку загального використання громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Спеціальне використання здійснюється в межах земель­них ділянок лісового фонду, наданих для цього в користуван­ня. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одно­му або кільком тимчасовим лісокористувачам.

Лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеці­ального використання лісових ресурсів:

а) заготівля деревини під час рубок головного користу­вання; с

б) заготівля живиці;

в) заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, ко­ра, деревина, зелень тощо);

г) побічні лісові користування.

Законодавством України можуть передбачатися й інші ви­ди спеціального використання лісових ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів проводиться за відповідним дозволом: лісорубним квитком (ордером) або лі­совим квитком. Форми лісорубного квитка (ордера) та лісово­го квитка і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Мі­ністрів України.

Постійні Лісокористувачі в разі спеціального використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов'язаних з ве­денням лісового господарства, зобов'язані оформляти на це дозвіл.

Порядок заготівлі деревини встановлюється Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Планування і проведення заготівлі деревини в порядку порубок головного користування здійснюється в межах роз­рахункової лісосіки. Заготівля деревини в розмірах, що пере­вищують розрахункову лісосіку забороняється.

Розрахункова лісосіка — це щорічна норма заготівлі де­ревини в порядку рубок головного користування, що обчис­люється під час лісовпорядкування і затверджується для кож­ного постійного лісокористувача та окремо за групами порід у межах груп лісів, виходячи з принципів безперервності та невиснажливості використання лісових ресурсів.

Виходячи з розміру розрахункової лісосіки, Кабінет Міністрів України встановлює щорічний розмір лісосічного фонду.

Лісосічний фонд — це запаси деревини, призначеної для щорічної заготівлі під час рубок головного користування.

Як відомо, одним із видів спеціального використання лі­сових ресурсів є заготівля живиці. Вона здійснюється шляхом підсікання стиглих хвойних деревостанів, які після закінчення строків підсікання підлягають рубці. Правила заготівлі живиці, а також зони обов'язкового підсікання деревостанів визнача­ються Кабінетом Міністрів України.

До побічних лісових користувань належать: випасання ху­доби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, зби­рання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лі­карських рослин і технічної сировини, лісової підстілки та оче­рету. Побічне лісове користування має здійснюватися без за­подіяння шкоди лісу. Порядок та умови здійснення побічних лісових користувань встановлюються Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Величезне і багатогранне значення лісів потребує їх на­дійної правової охорони. Право спроможне активно впливати на всі сторони проблеми раціонального використання і охо­рони лісів. Велику творчу силу права необхідно насамперед спрямувати на зміцнення охорони ґрунтозахисних, водоохо­ронних, кліматорегулюючих, оздоровчих та інших екологічних властивостей лісів. Треба керуватися тим, що природоохорон­на роль лісів з кожним роком зростає.

Важливим напрямом дії права є також відтворення лісів, підвищення продуктивності та поліпшення їх якісного складу. Новий Лісовий кодекс України заклав для цього певні зако­нодавчі підвалини. Треба очікувати, що питання відтворення лісів та підвищення їх продуктивності знайдуть більш детальне відтворення і в інших правових актах про ліси.

Удосконалення правового регулювання раціонального ви­користання і охорони лісів, поєднане з беззастережним вико­нанням вимог лісового законодавства, — це ті важелі, які за­безпечать вирішення проблеми охорони лісів в Україні.

Отже, основним і найпершим заходом охорони лісів є створення міцної правової бази їхнього раціонального вико­ристання і охорони, а саме: розробка і прийняття необхідних лісових законодавчих актів, а також їх своєчасне поновлення в залежності від потреб життя. Лісове законодавство завжди розглядалось як важливий засіб раціонального використання і охорони лісів. Проте на практиці допускалося немало пра­вопорушень щодо лісів. Це обумовлювалося наявністю вели­кої кількості некодифікованих актів лісового законодавства, що утруднювало діяльність органів лісового господарства, лісокористувачів, усіх суб'єктів лісових правовідносин. З прий­няттям нового Лісового кодексу України зазначений недолік усувається.

Крім Лісового кодексу, лісове законодавство України по­повнилося рядом інших важливих нормативних актів. Кабінет Міністрів України постановами від 27 липня 1995 р. затвер­див «Санітарні правила в лісах України», «Правила рубок го­ловного користування в лісах України», «Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду». 16 січня 1996 р. Кабінет Міністрів затвердив «Правила від­новлення лісів і лісорозведення».

Правові відносини щодо використання, відтворення і охо­рони лісів регулюються й іншими правовими актами, які роз­вивають і доповнюють Лісовий кодекс України. Так, Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіо­ну» від 10 лютого 2000 р. встановлює мораторій на прове­дення суцільних рубок в ялицево-букових деревостанах, ру­бок головного користування у високогірських лісах, в лісах в лавинонебезпечних та селенебезпечних басейнах та в бере­гозахисних ділянках лісу в Карпатському регіоні України. Зав­данням Закону є забезпечення екологічно збалансованого лісокористування, запобігання проявам згубних наслідків при­родних явищ, посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних та інших корисних власти­востей, охорона здоров'я населення та його естетичне вихо­вання.

Не вдаючись у прогнозування можливих наслідків реалі­зації цього закону, слід зупинитися лише на одному надзви­чайно важливому його положенні. Стаття 10 передбачає до 2005 року збільшити площу природно-заповідного фонду Кар­патського регіону до 20 відсотків. Без сумніву можна сказати, що втілення у життя лише цієї статті стане одним з найсер­йозніших кроків збереження карпатських лісів.

Тепер завдання полягає в тому, щоб усі, від кого зале­жить раціональне використання і охорона лісів, були добре обізнані з новим Лісовим кодексом, іншими законодавчими актами про ліси і виконували їх положення та вимоги.

Історія знає багато прикладів трагічних наслідків байдужо­го ставлення до охорони лісів. Про це треба пам'ятати. Поряд з охороною лісів чинне екологічне законодавство передбачає охорону рослинного світу. Закон України «Про рослинний світ» був прийнятий Верховною Радою 9 квітня 1999 р. Завданням законодавства про рослинний світ е регу­лювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, ли­шайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростання.

Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослин­них ресурсів.

Важко зрозуміти суспільство, яке допускає, щоб на його очах і з його вини зникали цілі види живих істот і рослин.

Тим часом в Україні цей процес триває. У першому виданні Червоної книги України було оприлюднено 15 видів рослин і тварин, які потребували захисту, а в другому виданні, вже через 16 років, їх уже понад 400. Отже, на грані катастрофи опинилося ще понад 250 видів рослин і тварин.

У медицині сьогодні використовується близько 300 видів рослин, з них близько 60 — спеціально вирощується, а решта — дикорослі. При цьому більшість цінних лікарських рослин — рідкісні або такі види, що зникають.

Будемо сподіватися, що прийняття Закону «Про рослин­ний світ» стане тією юридичною базою, на якій ґрунтуватимуться всі наукові, правові й організаційні заходи щодо збе­реження природного біологічного різноманіття.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук