2.3.2. Особливості поняття «державне управління»
Державне управління - Державне управління |
2.3.2. Особливості поняття «державне управління»
У вітчизняній літературі ще не сформовано остаточного й загальновизнаного поняття «державного управління», існують декілька точок зору на цю проблему: одна трактує це явище за його суттю та реальним змістом, інша - за формами, у яких воно існує та функціонує. Так, за широко розповсюдженим підходом державне управління розглядається як діяльність держави із здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади. Прикладом такого трактування є визначення, дане американським вченим Ф. Нігроу:
Це спільні зусилля певної групи в контексті держави.
Охоплює всі три гілки влади - виконавчу, законодавчу й судову, а також їхній взаємозв'язок.
Виконує важливу роль у формуванні державної політики, а отже, є частиною політичного процесу.
Істотно різниться від приватного управління.
Тісно пов'язане з численними приватними групами й окремими індивідами в забезпеченні громадських послуг» [215, с 10].
Іншим, на нашу думку, правомірним підходом до його визначення є віднесення до державного управління діяльності держави, яка не входить у компетенцію законодавчої та судової гілок державної влади. Інакше кажучи, державне управління розглядається як підзаконна та несудова діяльність держави, що здійснюється через систему органів виконавчої влади. Саме на таких засадах ґрунтується адміністративне право, яке визначає державне управління як підзаконну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державної влади.
Складність та багатовимірність поняття «державне управління» зумовило існування різних підходів до його обґрунтування. Найчастіше під державним управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що виражається
Варто навести у цьому зв'язку визначення державного управління, яке дав Г. Райт: по-перше, теорія державного управління є частиною державного процесу і може бути розглянута з урахуванням деяких теоретичних концепцій у сфері політичної науки; по-друге, сферою теорії державного управління є аналіз організаційного середовища, в якому функціонує державне управління; по-третє, воно є сферою професійної діяльності [215, с 1].
Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління так визначає це поняття: «Державне управління - широке й аморфне поєднання теорії і практики, покликане сприяти кращому розумінню уряду та зміцненню його зв'язку з суспільством, яким він править, а також заохочувати державну політику, чутливішу до соціальних потреб, і запроваджувати таку адміністративну практику державних бюрократій, що спрямована головно на ефективність, продуктивність і дедалі більшою мірою на задоволення людських потреб. За матір державному управлінню править політологія; за батька - керування» [11, с 95].
Як загальне визначення цього поняття у західній літературі можна навести те, яке подає всесвітньо відома енциклопедія Britanika: «Державне управління - це діяльність, яка включає здійснення політики та програм урядів (виконавчої влади). Сучасне державне управління включає діяльність у визначенні політики уряду, але, в основному, має справу з плануванням, організацією, спрямуванням, координацією та контролем за урядовими діями» [303].
Н. Нижник і О. Машков, характеризуючи державне управління, зазначають, що це «підзаконна діяльність органів виконавчої влади, спрямована на практичну організацію нормального життя суспільства і забезпечення особистої безпеки громадян, створення умов їх матеріального, культурного та духовного розвитку» [170, с 6].
В. Цветков стверджує, що державне управління - це форма практичної реалізації виконавчої влади [217, с 17-37].
У сучасних дослідженнях російських учених державне управління розуміється як організаційна діяльність відповідних державних органів на основі законів до більш гнучких і демократичних його форм, зокрема, як організованого процесу керівництва, регулювання і контролю державних органів за розвитком сфер економіки і культури, інших сфер державного життя.
Як видно, на даному етапі розвитку управлінської науки існують різні підходи до розуміння поняття державного управління. Серед їх різноманіття виділимо основні;
державне управління як уся діяльність держави в цілому;
державне управління як одна з головних функцій держави в цілому;
державне управління як неполітичне (позаполітичне) підґрунтя діяльності виконавчих органів або ж неполітизованої частини апарату іншої гілки державної влади, а також управління державними та напівдержавними організаціями;
державне управління як діяльність виконавчої влади в цілому [256, с 23].
На нашу думку, саме останній із наведених підходів найбільш адекватно відображає сутність державного управління, а тому становить парадигму розгляду феномену даного суспільного явища.
Отже, державне управління - явище універсальне і певною мірою притаманне всім, без винятку, країнам. Однак, як видно з вищенаведеного, його розуміння в різних країнах є неоднаковим і значною мірою різниться.
На його зміст впливають історичний та політичний досвід нації, рівень його економічного й суспільно-політичного розвитку, національні традиції, культура, ментальність та багато інших факторів. Разом з тим, у всіх наведених визначеннях державного управління є те спільне, що відзначається всіма науковцями і практиками, незалежно від їх громадянства, національності чи країни перебування, і що, властиво, становить його суть. Найголовніше - це те, що воно являє собою владну, організуючу діяльність держави та її органів, у результаті якої виникають управлінські відносини.
Вищевикладене дає підстави вирізнити найхарактерніші ознаки державного управління:
державне управління - це, передусім, соціальне, політичне явище;
державне управління і органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади;
державне управління - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза цим не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні [217, с. 35].
Аналіз характерних ознак державного управління дозволяє визначити його як: багатогранна організуюча діяльність держави, спрямована на виконання її завдань та функцій, що здійснюється через практичну діяльність органів виконавчої влади. Управлінська діяльність органів виконавчої влади, яку ми називаємо виконавчо-розпорядчою, полягає у: 1) діяльності щодо виконання законів; 2) діяльності з використання владних повноважень, наданих органу виконавчої влади чи посадовій особі. Організовуючи виконання законів, суб'єкти управління розпоряджаються - видають владні акти управління, які набирають форми нормативно-правових актів.
Часто в науці і на практиці як рівноцінний замінник до терміна «управління» вживається слово «адміністрація», при цьому мається на увазі не назва керівництва якогось органу чи організації, а сам процес здійснення управління (адміністрування). Цей термін походить від латинського «ad ministrum», що означає підпорядкування, служба. Він набув значного поширення в усіх країнах і мовах світу, широко використовуючись в управлінській та правовій термінології. Зокрема, англійською - public administration, французькою - administration publique, іспанською - administration publica. В інших мовах є свої особливості. Так, німецькою цей термін перекладається staats leitung, італійською - direzione statale. Певні особливості є у слов'янських мовах - польською sprawowanie administracji, чеською - statni rizeni, словацькою - statne riadenie. Саме, виходячи з терміна «адміністрація», галузь права, норми якої регулюють відносини у сфері державного управління, називається адміністративним правом.
Як уже зазначалось, у радянських умовах державне управління як наука розвивалося значною мірою в рамках науки адміністративного права, і це наклало на його розуміння і сприйняття специфічний, адміністративно-правовий відбиток. Тому в наших умовах, особливо в науковій літературі, часто можна побачити ототожнення управлінських відносин з адміністративно-правовими. А це далеко не одне й те ж. Тому слід погодитися з думкою Н. Нижник, що «адміністративні правовідносини - це лише юридична «оболонка» управлінських відносин... Врегульовані правом управлінські відносини - категорія більш містка і багата, ніж адміністративні правовідносини. Управлінські відносини - об'єкт правового регулювання, а адміністративні правовідносини - регулятори перших, їх правова форма» [175, с 15].
Що ж все-таки вміщує у собі поняття «державне управління»? В 1955 р. у книзі «Дослідження державного управління» Д. Валдо писав: «Що таке державне управління? Насправді немає доброго визначення державного управління. Чи, мабуть, є короткі визначення, але немає добрих коротких пояснень» [305, с 2]. По суті, державне управління є поєднанням політики, права, бізнесу й економіки, а якщо розглядати весь спектр складових його змісту, то він охоплює також історію, соціологію, психологію і навіть деякі точні науки, коли йдеться про математичні методи. У широкому розумінні державне управління базується на двох першоосновах - політології та праві, а міжнародна практика, як вже зазначалося, виокремлює адміністративно-управлінську науку у спеціальну галузь знань про державу і суспільство.
Слід наголосити, що «державне управління» за змістом відрізняється від «менеджменту» (Management). Управління в бізнесі, зосереджуючись у сфері підприємницької діяльності, спрямоване на отримання прибутку, тоді як державне управління - на вирішення завдань, пов'язаних із забезпеченням потреб усього суспільства. Тобто, менеджмент і державне управління є різними формами соціально-економічного управління, які не можна ототожнювати. Разом з тим, існує багато спільного у змісті форм цих двох видів управління Більшість ефективних і дійових управлінських методів, технологій, способів, інструментів народилися та пройшли апробацію саме у бізнес] і лише згодом інтегрувалися в сферу урядового (державного) управління.
Доцільність та раціональність застосування напрацювань менеджменту в державному управлінні ґрунтується на таких засадах. По-перше, і менеджмент, і державне управління функціонують у соціальних системах (організаціях), людина в яких майже завжди є не лише обов'язковим ресурсом, а й головним елементом. По-друге, функціональне навантаження, тобто управлінські функції, що здійснюються в межах обох форм, є в основному схожими, а нерідко і повністю ідентичними. По-третє, виходячи з необхідності двосторонньої інтеграції досягнень, менеджмент сприяє досягненню ефективності державного управління [270].
Отже, державне управління - складне багатогранне явище, що охоплює фундаментальні та прикладні галузі наук: політичні, юридичні (адміністративне право), філософські, економічні (макро- та мікроекономіка, статистика, економетрія), соціологічні, технічні (прикладна математика, інформатика, технічна кібернетика, системотехніка), історичні (історія держави і права), психологічні. Такий міждисциплінарний характер державного управління тривалий час був однією з причин стримування процесу виокремлення його в самостійну наукову та освітню галузь. Історичний розвиток та практика підтвердили хибність даної позиції. Процес відокремлення управлінської науки від уже існуючих наук визначався цілою низкою об'єктивних факторів, що відображали світовий досвід структурування наукової сфери. Останні в сукупності й визначили специфічні об'єкт і предмет, зміст, принципи, методи, закони, закономірності й тенденції нової галузі науки, яка здобула у XX столітті широке визнання як самостійна галузь наукових досліджень.
Отже, можна зробити висновок. Державне управління - це загальна міждисциплінарна самостійна галузь науки, що перебуває на перетині кількох суспільних наук, зосереджених на процесах і функціях управління у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.
< Попередня Наступна >