Радник

---

Глава 5.1. ФОРМИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Органи виконавчої влади в межах визначених законодавством повно­важень забезпечують реалізацію законів України, указів Президента, по­станов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших актів законодавчої і ви­конавчої влади, власних рішень, прийнятих у межах їх повноважень, ви­конання бюджету, програм економічного і соціально-культурного розвитку територій, здійснюють інші функції державного управління.

З метою здійснення оперативного управління органи виконавчої вла­ди відповідно до законодавства і в межах повноважень застосовують від­повідні акти та процедури управлінської діяльності, які складають понят­тя «форми управлінської діяльності».

З'ясуємо суть поняття «процедура».

Під процедурою найчастіше розуміють порядок здійснення дій, необхідних для реалізації поставленої цілі, вирішення конкретного завдання. Відносно органів виконавчої влади процедури визнача­ють стадії, їх цілі, послідовність і часові межі, конкретні дії на кожній стадії, підстави здійснення і взаємозв'язок цих дій, засоби їх оформ­лення та фіксації. Процедури можуть вимагати здійснення й чисто ритуальних дій для надання процесу особливої урочистості.

Н. Нижник, наприклад, дає таке визначення цьому поняттю: «Про­цедура - це сукупність загальноприйнятих і спеціальних правил, офіційно встановлених чи

прийнятих у відповідності зі звичаєм, які визначають здійснення різноманітних актів, дій, форм взаємодії між учасниками дер­жавно-управлінських відносин або порядок оформлення якихось справ, що спрямовані на досягнення певного результату» [175, с 198].

У результаті закріплення (чи встановлення) процедур правовими нор­мами вони стають юридичним явищем і перетворюються на процесуаль­ний елемент правопорядку. Сама система дій, які реально здійснюються відповідно до процедури громадянами, організаціями, органами і посадо­вими особами, і система правовідносин, що складається в результаті цих дій, утворюють процес.

Правові норми, які закріплюють чи встановлюють процедури, а відпо­відно - вміщують у собі ідеальні моделі процесу, є процедурними і тим самим процесуальними. При цьому слід враховувати практичний фактор, адже не завжди дії конкретних учасників процесу точно відповідають його моделі, що закріплена в правових нормах,- інколи процесуальні правила порушуються. До того ж, кожному реальному процесу притаманні індиві­дуальні риси та особливості.

Кожен процес поділяється на стадії, які пов'язані між собою спільною метою, змінюють одна одну у визначеній логічній послідовності. Кожна стадія при цьому має відносну самостійність і своє цільове призначення, а нерідко - встановлені часові рамки. На будь-якій стадії процесу його учас­ники, виконуючи специфічні процесуальні ролі і володіючи відповідними процесуальними правами та обов'язками, здійснюють певні взаємозалеж­ні процесуальні дії, що фіксуються встановленим способом і вступають один з одним у різноманітні процесуальні відносини.

Оскільки учасники процесу відіграють у ньому різні ролі, їх правовий статус є неоднаковий. У будь-якому процесі особливе місце займає орган (посадова особа), наділений державними повноваженнями, тобто розгля­дає справу, ухвалює необхідне рішення, організовує його виконання, у тому числі, якщо необхідно, у примусовому порядку. Багато інших учасни­ків процесу виявляють ініціативу у вирішенні питання, можуть брати участь у підготовці проекту рішення, надавати необхідні матеріали, дава­ти пояснення, робити експертну оцінку тощо. Деякі учасники процесу ви­ступають як його суб'єкти, інші - лише допомагають органу (посадовій особі), який розглядає справу, розібратися в ній, прийняти обґрунтоване і законне рішення. Але всі учасники цього процесу, незалежно від їх проце­суальних ролей, повинні діяти відповідно до вимог чинного законодавства [263, с 6].

Будь-яке соціальне, в тому числі державне управління, є циклічним. На кожній стадії циклу суб'єкт управління та інші його учасники здійсню­ють низку певних, послідовно змінюваних дій. Так, наприклад, цикл почи­нається з виявлення проблеми, постановки цілей та завдань і завершу­ється виконанням рішень, досягненням запланованого результату. Потім на основі інформації про результати (досягнення чи недосягнення мети) ставляться нові завдання, висувається нова ціль і управлінський цикл розпочинається знову. Циклічність є ще більш наочною при вирішенні кон­кретних справ.

Якою ж є роль управлінських процедур? Процедури управлінської дія­льності за умови їх раціональності і точного дотримання на практиці ство­рюють усталений та чіткий порядок управлінської діяльності.

Досконала процедура передбачає здійснення органом управління та­ких дій та «включення» у процес таких його учасників, які справді є необ­хідними та достатніми для правильного і законного вирішення справ. Цим забезпечується ефективність управління - досягнення оптимального ре­зультату при мінімальних затратах сил, часу і засобів.

Управлінські процедури покликані створювати умови, які дають змогу своєчасно виявляти проблеми, що потребують вирішення, і гарантують повноту, всебічність та об'єктивність аналізу інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень загального характеру (нормативних, директивних, планових), і рішень з індивідуальних справ. Продумані про­цедури сприяють упровадженню наукових досягнень в адміністративно-управлінську практику. Наприклад, підвищити наукову обґрунтованість управлінських рішень допомагають процедури, які передбачають участь наукових установ у розробці проектів рішень, застосування відомчої та позавідомчої експертиз.

Управлінські процедури мають велике значення для реалізації різно­манітних соціальних інтересів, забезпечення їх гармонійного поєднання та пріоритетів. Носії та виразники соціальних інтересів виступають у ролі учасників управлінського процесу, що дуже важливо для реалізації прав, свобод і обов'язків громадян. Різноманітність поглядів людей на ті чи інші питання також вимагає відповідних процедур їх розв'язання. Відсутність процедур створює невизначеність: що повинен зробити орган управління, а що сам громадянин для реалізації свого суб'єктивного права. Процеду­ри можуть полегшити, а можуть і загальмувати здійснення громадянином належних йому прав і виконання покладених на нього обов'язків.

Будь-яка процесуальна форма - не самоціль, а засіб досягнення пев­них цілей. Відповідно, і управлінські процедури повинні бути раціональни­ми, без надмірних бюрократичних формальностей, щоб не створювати перешкод на шляху правильного за суттю та оперативністю державного управління.

Отже, управлінські процедури:

• фактор забезпечення чіткого функціонування апарату державного управління;

• забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність аналізу проблем і дослідження обставин конкретних справ, встановлення істини, правильне та справедливе застосування матеріальних норм адміністративного та інших галузей права;

• сприяють науковому обґрунтуванню державного управління, участі у ньому наукових установ, запровадженню сучасних методів державного управління;

• створюють умови для реалізації прав, законних інтересів і обов'язків громадян, а також підприємств, організацій та інших об'єктів управління;

• допомагають розвитку демократичних засад в управлінні, широкій учас­ті у ньому громадян і громадських організацій, врахуванню суспільної думки;

• дають змогу економити сили, засоби і час працівників апарату управління;

• допомагають проводити в життя принцип відповідальності кожного органу управління, посадової особи за доручену справу [263, с 17-18].

Слід зазначити, що питання про форми управлінської діяльності, їх поняття, види, критерії класифікації все ще належать до дискусійних. Хоча можна погодитися з думкою Д. Бахраха про те, що, «не зважаючи на різне трактування питання, яке досліджується, всі адміністративісти розрізняють правові і неправові форми адміністративної діяльності, а вже потім виділяють різновиди першої та другої груп. Відповідно можна вести мову про єдиний в принципі підхід до розуміння і класифікації форм дер­жавного управління» [28].

Етимологічно слово «форма» походить від латинського (forma), що означає зовнішній вигляд, зовнішній вияв, зовнішнє вираження. У дослі­дженнях форми управлінської діяльності визначаються як: способи вира­ження змісту даної діяльності; способи здійснення, виявлення методів управління; зовнішнє практичне втілення функцій управління в конкретних діях; організаційно-правове вираження конкретних однорідних дій апарату державного управління; виділення у самостійні групи споріднених за характером однакових чи схожих у своєму зовнішньому вираженні дій; системи внутрішньопоєднаних способів здійснення функцій державного управління; зовнішнє практичне виявлення управлінської діяльності в кон­кретних діях; дії суб'єктів управління, що мають відповідне зовнішнє вияв­лення; зовнішнє виявлення управлінської діяльності; зовнішнє виявлення управлінського впливу тощо [7; 26].

При визначенні форми управлінської діяльності, як правило, мова йде не про дії суб'єктів управління, а про їх зовнішнє вираження (зовнішній вияв), оскільки дії залежно від характеру і форми вираження становлять той чи інший зміст цієї діяльності. Отже, формою державного управління вважають будь-яке зовнішнє вираження конкретних однорідних дій держав­ного органу, його структурних підрозділів та службових осіб, котрі здійсню­ються з метою реалізації функцій управління [104, с 80]. Так, процедури набору, відбору, введення на посаду, планування та розвитку професійної кар'єри, оцінки показників діяльності, підготовки державних службовців ре­алізуються через такі форми управлінської діяльності, як заміщення ва­кантної посади за конкурсом, призначення (обрання) на посаду, прийняття Присяги державного службовця, стажування державних службовців, при­своєння відповідного рангу, зарахування до кадрового резерву на зайняття посад державних службовців, атестація державних службовців, підвищення кваліфікації через навчання у відповідних навчальних закладах тощо.

Різноманітними є найменування конкретних форм управлінської діяль­ності. За класифікацією у різних комбінаціях називають такі види: видан­ня нормативних актів управління та їх застосування, встановлення норм права, застосування норм права, видання індивідуальних актів управлін­ня, видання адміністративних актів, видання актів управління, здійснення інших, юридично значущих дій, правові акти, акти державного управління, організаційна робота, оперативно-організаційна робота, проведення без­посередніх організаційних заходів, здійснення громадсько-організаційної діяльності, здійснення матеріально-технічних дій, матеріально-технічні операції, цивільно-правові угоди, укладення договорів, засоби безпосеред­нього примусу тощо [43].

Деякі вчені вважають, що під час розгляду кожної форми, в тому числі і діяльності з видання нормативних та індивідуальних актів, необхідно враховувати чинники, без яких є неможливим саме поняття «форма управлінської діяльності». У цьому випадку правильніше говорити про такі елементи, як видання чи прийняття акта, його характер, зміст і форму, які разом становлять поняття певної форми управлінської діяльності [49, с 195]. Форми управлінської діяльності класифікують таким чином: а) ви­дання нормативних актів управління; б) видання ненормативних (індиві­дуальних) актів; в) громадсько-організаційні дії чи діяльність організацій­но-інструктивного характеру; г) здійснення матеріально-технічних дій. Та­кий класифікаційних підхід, на його думку, хоча й носить певну умовність, але «чітко й найбільш повно відображає фактичний обсяг і види управ­лінської діяльності» [49, с. 200].

Форми управлінської діяльності називають ще зовнішнім вираженням цієї діяльності, її актами і залежно від юридичного результату поділяють на такі групи:

1) Правові акти: а) нормативні акти; б) ненормативні акти загального значення; в) акти застосування права; г) адміністративні договори; д) інші юридично значущі дії;

2) Неправові акти: а) організаційно-масові заходи; б) матеріально-технічні операції.

При цьому пропонується така класифікація:

1) видання правових актів; 2) здійснення інших юридично значущих дій; 3) організаційно-масові заходи; 4) матеріально-технічні дії» [238].

Як бачимо, пропонується відразу два варіанти вирішення питання що­до класифікації форм управлінської діяльності, які називаються зовнішнім вираженням цієї діяльності - актами.

Сьогодні найбільш поширеною є така класифікація форм управлінсь­кої діяльності:

а) видання нормативних актів управління (встановлення норм права);

б) видання ненормативних (індивідуальних) актів управління (застосу­вання норм права);

в) здійснення організаційних дій;

г) виконання матеріально-технічних операцій.

Є й інші систематизаційний підходи. Наприклад, в адміністративно-пра­вовій літературі радянського періоду поширеними були такі класифікації форм управлінської діяльності: 1) встановлення норм права; 2) застосу­вання норм права; 3) здійснення безпосередніх організаційних заходів; 4) здійснення матеріально-технічних операцій [159]; 1) видання нормативних актів, 2) видання індивідуальних ненормативних актів; 3) здійснення без­посередніх організаційних заходів; 4) здійснення матеріально-технічних операцій [167, с 351]. Поряд із названими формами називають також укладання договорів, подання обов'язкових звітів, застосування засобів безпосереднього примусу. Однак усі вони або входять як складові у вже визначені правові чи неправові форми управлінської діяльності або не знаходять підтвердження в практиці управління [237, с 176-177].

Наведене свідчить про неоднозначність розуміння форм управлінсь­кої діяльності, багатоаспектність цієї наукової категорії: під формою розу­міється не тільки внутрішня структура змісту, але й її зовнішня межа; спо­сіб, вид здійснення, виявлення і вираження змісту, зовнішнього виражен­ня змісту.

Саме слово «форма» в українській мові має багато значень, а управ­лінська діяльність має багатогранний характер, а тому правомірно роз­глядається в різних аспектах.

Двоаспектний підхід нерідко має місце у вирішенні питання про кла­сифікацію форм управлінської діяльності. Наприклад, І. Тіновицька наго­лошує на особливому місці документування в механізмі здійснення функ­цій управління, вважає обґрунтованою додаткову класифікацію форм управлінської діяльності залежно від зовнішнього засобу її вираження та наголошує на діяльності, яка «може бути відображена в двох основних формах: у формі усних і матеріально-технічних дій та у формі документу­вання» [252]. Такий підхід до класифікації в цілому є правомірним. Хоча необхідно мати на увазі, що до усних і матеріально-технічних дій не мо­жуть бути віднесені документи, а до форми документування - волевияв­лення (дії).

Враховуючи вищесказане та практику державного управління, можна зробити висновок:

Форма вираження змісту управлінської діяльності - це встанов­лення правових норм; застосування таких норм; організаційна робо­та; здійснення матеріально-технічних операцій.

Перші дві форми знаходять своє вираження через акти державного управління, які уособлюють правову форму виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади та посадових осіб Неправові фор­ми управлінської діяльності, навпаки, зводяться до здійснення таких управлінських дій, що безпосередньо не пов'язані з виданням актів управління.

Таким чином, перша і друга форми пов'язані зі здійсненням державно-владних повноважень. Однак, якщо у першому випадку йдеться про більш повну юридичну регламентацію, яка нерідко набуває значення юридично­го факту, то форми, що віднесені до другої групи, хоча також пов'язані з компетенцією органу управління (посадової особи), проте це повноважен­ня проявляється не в прямій юридичній формі, а опосередковано - через позаправові засоби, і лише їх передумови та результати можуть бути юридично зафіксовані.

Підсумовуючи, виділимо такі види форм управлінської діяльності:

- нормативно-правова;

- ненормативно-правова;

- організаційна;

- матеріально-технічна.

Нормативно-правова форма

Видання правових актів, які встановлюють відповідні правила поведін­ки або спрямовані на вирішення якоїсь конкретної справи, є нормативно-правовою формою управлінської діяльності. Ця форма реалізується через видання нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, відомчих нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади та їх територіальних органів; управлінь, відділів, інших служб обласних, Київської і Севастопольської міських, районних держав­них адміністрацій.

З'ясувавши коло суб'єктів, які володіють правом видання нормативно-правових актів, перейдемо безпосередньо до розгляду цих документів. Певною мірою ми вже торкалися даного питання в четвертому розділі, розглядаючи адміністративні методи державного управління.

Нормативно-правовий акт - це письмовий офіційний документ, прийнятий (виданий) у відповідній формі правотворчим органом у межах його компетенції і спрямований на встановлення чи відміну правових норм [182, с 37].

До нормативно-правових актів відносять: постанови, накази, розпо­рядження, рішення, положення, що містять правові норми (правила пове­дінки), розраховані на широке коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування незалежно від строку дії (постійні чи обме­жені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться. В цих актах визначаються необхідні умови виконання роботи, вимоги до неї, стадії дій, інколи способи їх виконання, строки, співвиконавці, види розроб­лених документів, їх основні позиції, послідовність узгодження тощо. Таким чином, нормативно-правові акти відповідають на питання: що і як необхідно робити, нерідко пов'язуючи дії декількох учасників виконання поставленого завдання.

Управлінська діяльність здійснюється шляхом видання розпорядчих документів, вид яких (постанова, наказ, рішення, розпорядження) визна­чається актами законодавства та положеннями (статутами) про них. Роз­порядчий документ - це акт, що видається органом виконавчої влади у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою вико­нання покладених на нього завдань відповідно до наданої компетенції. Підставами для прийняття розпорядчих документів є:

- Конституція і закони України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- провадження виконавчої і розпорядчої діяльності з метою вико­нання органом, що видає нормативний акт, покладених на нього завдань і функцій.

Текст розпорядчого документа складається з двох частин. У першій зазначається підстава (компетенція органу, що видає акт) та обґрунту­вання для складання документа, в другій - рішення, розпорядження. У другій частині, як правило, вирішуються питання про затвердження пев­ного нормативного акта, коло осіб, на яких поширюється його дія, в разі потреби визначається час, з якого акт набирає чинності, визначається перелік нормативних актів, що втрачають чинність або не застосовуються на території України, вносяться зміни і доповнення до інших актів з анало­гічного питання, встановлюється контроль за виконанням акта, а також можуть регламентуватись інші питання.

Нормативно-правові акти (положення, інструкції, правила, порядок тощо) повинні затверджуватися розпорядчим документом органу, що ви­дав акт.

Положення - це нормативно-правовий акт, що встановлює структуру і функції будь-якого органу або визначає порядок будь-якої діяльності. Наприклад, Положення про умови та порядок надання адресної соціаль­ної допомоги малозабезпеченим сім'ям, Положення про наукову діяль­ність заповідників і національних парків, Положення про порядок створен­ня та використання фондів матеріального заохочення та соціально-культурного розвитку та ін.

Інструкція - це нормативно-правовий акт, який встановлює порядок застосування актів законодавства, прийнятих органами вищого рівня, або власних актів, а також порядок здійснення будь-якої діяльності. Напри­клад, Інструкція про порядок оформлення, обліку, видачі та збереження документів для виїзду за кордон, Інструкція про порядок здійснення мет­рологічного нагляду, Інструкція про порядок регулювання діяльності бан­ків в Україні та ін.

Правила - це звід правових норм, що регламентують діяльність пев­ної галузі виробництва чи окремий вид діяльності. Наприклад, Правила користування місцевим телефонним зв'язком, Правила оформлення візо­вих документів для в'їзду в Україну, Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення

Порядок - це звід правових норм, що регламентують здійснення пев­ного виду діяльності. Наприклад, Порядок встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, Порядок проведення конкурсу на перевезення паса­жирів на автобусному маршруті загального користування.

Нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції та чинному законодавству, а також узгоджуватися з раніше прийнятими актами з пи­тань, що регламентуються актом, і викладатися згідно з правописом. Крім того, нормативно-правові акти, що видаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, відділами, управліннями, іншими службами обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організа­ційно-правовий механізм їх реалізації або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління органу, який видав нормативний акт та незалежно від форм власності підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Державна реєстрація здійснюється шляхом проведення правової екс­пертизи нормативно-правового акта Міністерством юстиції України.

Ненормативно-правова форма

Якщо суттю першої форми управлінської діяльності є встановлення норм права, відповідно до наданої компетенції органу виконавчої влади (посадової особи), то ненормативно-правова форма зводиться до засто­сування цих норм, для чого видаються відповідні акти застосування права та здійснюються інші юридично значущі дії. Вона, як і перша, належить до правової форми, знаходячи своє вираження в актах державного управлін­ня, хоча на відміну від першої, ці акти мають ненормативний характер як загального, так й індивідуального значення.

Органи виконавчої влади можуть здійснювати такі юридичні дії:

1) видача дозволів (наприклад, на зайняття окремими видами підпри­ємницької діяльності; на розміщення реклами; на проведення мітингів, демонстрацій; на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї), у тому числі акредитація, атестація, сертифікація (наприклад, акредитація вищих навчальних закладів освіти; атестація підприємств, робочих місць, судових експертів; сертифікація товарів, робіт і послуг);

2) реєстрація з веденням реєстрів (наприклад, реєстрація актів гро­мадянського стану, суб'єктів підприємницької діяльності, автомототранспортних засобів), у тому числі легалізація суб'єктів (наприклад, легаліза­ція об'єднань громадян);

3) легалізація актів (наприклад, консульська легалізація документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України);

4) соціальні управлінські послуги (наприклад, призначення субсидій, пенсій) [97, с 11-12].

Поряд із названими, до цієї форми також відносять укладання циві­льно-правових договорів, подання обов'язкових звітів, застосування за­собів безпосереднього примусу, участь органів влади як позивачів чи відповідачів у судах, численних і різноманітних загальнообов'язкових правил, які встановлюються центральними та місцевими органами вико­навчої влади, застосування ними різних економічних санкцій, заходів адміністративного примусу до порушників юридичних заборон галузево­го, відомчого характеру.

Організаційна форма

Різноманітні організаційні дії - поширена форма управлінської діяль­ності. Без них не обходиться жоден орган виконавчої влади, установа, організація. Організаційні дії можуть здійснюватися як усередині держав­ного органу, так і поза ним [94, с 81].

У межах органу виконавчої влади проводяться дії з організації внут­рішньої роботи апарату, а саме - розподіл службових обов'язків, заходи щодо оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності, ін­структування службовців (роз'яснення мети, змісту, особливостей нор­мативно-правових актів тощо), встановлення загального та індивідуаль­ного режиму роботи, підготовка та проведення засідань, нарад, колегій тощо.

Поза апаратом можна виділити такі організаційні заходи, як інспекту­вання. Для його безперервного здійснення створений інститут інспекторів різних напрямів: податкових, фінансових, митних, пожежних, охорони природи, санітарних, охорони праці, у справах кадрів, рибного нагляду, справах захисту прав споживачів, дотримання правил торгівлі та ін. Інспек­тування здійснюється не тільки у формі перевірок, вказівок, роз'яснень, а й як інструктування у письмовій та усній формах (підготовка та розсилан­ня інформаційних листів, циркулярів, роз'яснень змісту законодавчих актів і завдань, проведення з цією метою семінарів, інструктивних нарад, прак­тичних занять тощо).

До організаційної форми також відносять організацію та проведення службових нарад, семінарів, засідань; анкетування службовців і громадян з метою врахування громадської думки та коригування управлінської дія­льності; надання практичної допомоги тощо.

Розповсюдженою і тому важливою організаційною формою управлін­ської діяльності є різноманітні засідання: Кабінету Міністрів, колегій, комі­сій, рад, які створюються органами виконавчої влади.

Нарада є організаційно-правовою формою діяльності, яка забезпечує колегіальне обговорення завдань і прийняття рішень з їх виконання. Усі наради можна поділити на інформаційні (їх ще називають директивними або інструктивними), оперативні (або диспетчерські) і дискусійні.

До інформаційних належать ті наради, на яких учасників знайомлять з певними новими відомостями, положеннями й настановами.

Оперативні наради є розповсюдженим явищем у практичній роботі ор­ганів виконавчої влади. План роботи будь-якого органу чи його структур­ного підрозділу в обов'язковому порядку включає проведення оператив­них нарад, які проводять керівник органу, його перший заступник, заступ­ники.

Диспетчерські наради мають на меті охопити всі стадії процесу управ­ління - від збору інформації до прийняття рішення. Вони повинні завер­шуватися повідомленням конкретних розпоряджень. Здебільшого такі наради проводяться з допомогою рапортів телефоном (селектором), що дає значну економію часу і зусиль. Розповсюдженими в управлінській практиці є диспетчерські наради-п'ятихвилинки.

Дискусійні наради - це найдемократичніший за структурою вид нарад. На такому засіданні кожен може вільно висловити свою думку, навіть, як­що вона розходиться з думкою керівника чи більшості. Саме на таких на­радах народжуються справді конструктивні вирішення важливих проблем.

Семінари проводяться з метою підвищення ділової кваліфікації і на­дання методичних консультацій з питань законодавства і управлінської діяльності державних службовців.

Матеріально-технічна форма

Матеріально-технічні дії забезпечують функціонування органів вико­навчої влади. Вони, хоч і здійснюються на правовій основі, проте, не спрямовані на досягнення юридичного результату, не створюють пра­вового ефекту, мають допоміжний (технічний, господарський) характер. До цього виду управлінської діяльності відносять: діловодство та доку­ментування, матеріально-технічне забезпечення.

Характерним прикладом матеріально-технічних операцій є діловод­ство та документування управлінської діяльності. Як вже зазначалося під час розгляду допоміжних функцій державного управління, їх основним завданням є забезпечення управлінських структур своєчасним і якісним діловодним обслуговуванням, фіксуванням на паперових або магнітних носіях усіх заходів та правових дій, які здійснюються органами управління, тобто у створенні документів. Підставою для створення документів є не­обхідність засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передаван­ня, зберігання і використання інформації протягом певного часу або по­стійно. Виконання цих функцій в органах виконавчої влади покладено на діловодні служби.

Документообіг включає підготовку, обробку, зберігання, надання ін­формації, необхідної для видання актів управління, здійснення управлінських процедур, оформлення будь-яких службових документів, що юри­дично підтверджують певні факти або право на щось, складання планів, кошторисів, анкет, довідок службового характеру, ведення обліково-статистичної, картотечної роботи, архівів, діловодство (ведення канце­лярських справ) [94, с 82]. Тобто, документообіг забезпечує зовнішні зв'язки органу виконавчої влади та відносини між його структурними під­розділами.

Матеріально-технічне забезпечення включає утримання в належ­ному стані службових приміщень, проведення їх поточного та капітально­го ремонтів. До цієї форми управлінської діяльності відносять придбан­ня та ремонт меблів, обладнання, оргтехніки, виготовлення друкованої продукції, забезпечення працівників апарату канцелярським знаряддям, папером, зв'язком, транспортними засобами, квитками для виїзду у від­рядження тощо.

Для виконання цих функцій в органах виконавчої влади створюються господарсько-фінансові підрозділи.

Отже, розглянуто основні форми управлінської діяльності. Найважли­вішою формою управлінської діяльності є видання органами виконавчої влади нормативних та індивідуальних правових актів. Акти управління є правовою формою вираження управлінської діяльності. Вони необхідні для забезпечення юридичних наслідків певних управлінських дій, напри­клад, організаційних.

< Попередня   Наступна >