146

---

§ 3. Предмет і метод, завдання і система бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік є своєрідним літописом діяльності будь-якого господарства, він дає можливість відтворити кожний господарський факт з усіма деталями. Цей вид об­ліку (на відміну від інших) є суцільним, безперервним і чітко регламентованим, що забезпечує документальне відоб­раження всіх господарських операцій. Належне ведення господарського обліку сприяє кращій організації управлін­ня та контролю за господарськими операціями суб’єктом господарювання. Паралельно з існуванням оперативного і статистичного обліків, все ж головну, домінуючу роль в інформаційній системі підприємства відіграє бухгалтерсь­кий облік. Ця його роль зумовлена такими особливостями.

По-перше, бухгалтерський облік відображає діяльність підприємництва як систему різнорідних, але взаємопов’я­заних об’єктів: ресурсів, власного капіталу, зобов’язань та всіх змін, що відбуваються з ними в результаті господарю­вання. Узагальнення здійснюється в єдиному грошовому вимірнику (хоча використовуються і натуральні, й трудові) шляхом суцільного спостереження і вимірювання всіх змін певних об’єктів.

По-друге, бухгалтерський облік має суто документаль­ний характер, тобто кожний запис у ньому здійснюється тільки на підставі правильно складених і оформлених до­кументів. Це забезпечує юридичну повноцінність і дока­зовість інформації бухгалтерського обліку.

По-третє, бухгалтерська інформація дає постійне й без­перервне уявлення про господарювання, що забезпечує йому перевагу перед дискретними (перервними) обліками — опе­ративним і статистичним.

В умовах переходу до ринкових відносин головне зав­дання бухгалтерського обліку — отримання точної, досто­вірної інформації про господарські операції та результати господарської діяльності підприє

мництва, необхідної для оперативного управління підприємством, а також для ви­користання її (інформації) інвесторами, кредиторами, по­датковими, фінансовими, банківськими, слідчими та су­довими органами. У ринковій економіці бухгалтерський облік є підприємницьким, тобто його завдання і вся систе­ма організації повністю підпорядковані інтересам бізнесу. Система бухгалтерського обліку містить такі складові:

ведення бухгалтерського обліку, складання балансу і фінансової звітності:

здійснення розрахунків;

збір статистичних даних (ведення статистики);

вироблення планів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві покладається на його керівника, а органі­зація бухгалтерської служби — на головного бухгалтера, права і обов’язки якого передбачено Положенням про голов­них бухгалтерів.

У найзагальнішому вигляді предметом бухгалтерського обліку є господарська діяльність підприємств, організацій та установ.

Суть предмета бухгалтерського обліку розкривається че­рез його об’єкти, до яких належать активи, зобов’язання, власний капітал та господарські операції підприємства.

Активи — це контрольовані підприємством ресурси, одержані в результаті попередньої діяльності, використан­ня яких передбачає отримання економічних вигод у май­бутньому.

Зобов’язання — заборгованість підприємства як на­слідок попередньої діяльності, погашення якої в майбут­ньому передбачає зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Господарська операція — це дія, процес або акт, що зу­мовлює зміни в структурі активів та зобов’язань, у власно­му капіталі підприємства.

У процесі виробництва господарську операцію можна зоб­разити формулою: гроші — запаси — виробництво — гото­ва продукція — гроші.

Скорочена господарська операція (наприклад, надання послуг, виконання робіт) зображується так: гроші — товар — гроші. У господарській діяльності важливе значення мають операційний цикл та його швидкість, які впливають на три­валість господарської операції.

Здійснення господарських операцій спрямоване на от­римання економічної вигоди.

Економічна вигода — це потенційна можливість отри­мання підприємством грошових коштів від використання активів.

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням за­пасів для здійснення діяльності та одержанням коштів від реалізації виробленої продукції або товарів і послуг.

Швидкість циклу — це завершений операційний цикл за одиницю часу (тиждень, місяць, рік).

Усі об’єкти бухгалтерського обліку поділяють так:

1) за функціональною роллю в процесі господарювання — класифікація активів підприємства (див. табл. 1);

Таблиця 1

2) за джерелами формування та призначення — класифі­кація зобов’язань та власного капіталу.

Необоротні активи — це матеріальні та нематеріальні ресурси, які належать установі та забезпечують її функціо­нування і строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року. Оборотні активи — це гро­шові кошти та їх еквівалент, що не обмежені у викорис­танні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом два­надцяти місяців від дати балансу (див. табл. 2).

Нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відок­ремлений від підприємства) та утримується підприємством з

Таблиця 2

метою використання упродовж періоду терміном понад один рік (або один операційний цикл, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, для адміністративних потреб чи з метою надання в оренду іншим особам (див. табл. 3).

Таблиця 3

Основні засоби — це власні та отримані на умовах фінансо­вого лізингу об’єкти й орендовані цілісні майнові комплекси.

Фінансовими інвестиціями є активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, ди­відендів тощо), зростання вартості капіталу або інших ви­год для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це фінансові інвес­тиції на період терміном понад один рік, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це заборго­ваність фізичних та юридичних осіб, що не виникає в ході нормального операційного циклу.

Відстрочені податкові активи — податок на прибуток, який підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тим­часової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Незавершене будівництво — будівництво (враховуючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінан­сування такого будівництва.

Справедливою вартістю є сума, за якою може бути здій­снено обмін активу чи оплата зобов’язань у результаті опе­рації між заінтересованими і незалежними сторонами.

Ідентифікаційні активи і зобов’язання — це придбані ак­тиви і зобов’язання, які на дату придбання відповідають кри­теріям визначення статей балансу, встановленим положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» (див. табл. 4).

Таблиця 4

Таблиця 5

Оборотні активи — це не обмежені у використанні грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, призначені для реалізації, споживання (використання) упродовж опера­ційного циклу чи одного року з дати балансу (див. табл. 5).

Запаси — це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, пере­бувають у процесі виробництва з метою майбутнього прода­жу продукту виробництва, утримуються для споживання у процесі виробництва продукції, виконання робіт та надан­ня послуг, а також для управління підприємством.

Під виробничими запасами розуміють запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу.

До малоцінних та швидкозношувальних предметів нале­жать такі, що використовуються протягом до одного року або нормального операційного циклу, якщо його тривалість не перебільшує одного року.

Готова продукція — це продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає техніч­ним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Товари — матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

Незавершене виробництво становлять не повністю оброб­лені та складені деталі, вузли, вироби та незакінчені техно­логічні процеси.

Дебітори — це юридичні та фізичні особи, які заборгува­ли підприємству певні суми грошових коштів, їхніх еквіва­лентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість — сума заборгованості дебі­торів підприємству на певну дату.

Поточну дебіторську заборгованість становить сума дебі­торської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом року від дати балансу.

Сумнівний борг — це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість на предмет погашення її боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість — це поточна за­боргованість, щодо якої існує невпевненість на предмет її боржником або щодо якої минув строк позовної давності.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю є сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормаль­ного операційного циклу та має бути погашена після одно­го року від дати балансу.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, ди­відендів тощо), зростання вартості капіталу або інших ви­год інвестора.

Поточні фінансові, інвестиції становлять фінансові інве­стиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть

Таблиця 6

бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвес­тицій, що є еквівалентом грошових коштів).

Власний і капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка ви­никла внаслідок попередньої діяльності і передбачуване по­гашення якої призведе до зменшення ресурсів підприєм­ства, що втілюють в собі економічні вигоди.

До структури власного капіталу входять: статутний, ре­зервний, додатковий капітал тощо (див. табл. 6).

Статутний капітал — це внесок власників (учасників) до ка­піталу підприємства, зафіксований в установчих документах.

Пайовим капіталом є пайові внески членів спілок та інших суб’єктів господарювання, передбачені установчими документами.

Додатковий вкладений капітал — це вартість реалізації акцій, випущених акціонерним товариством, що перевищує їхню номінальну вартість.

Інший додатковий капітал становить сума до оцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал — резерви ресурсів, створені відпові­дно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток становить прибуток, що реінвестується підприємством (або сума непокритого збитку).

Неоплачений капітал — це заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Вилученим капіталом є фактична собівартість акції влас­ної емісії або часток, викуплених господарським товари­ством у його учасників.

Резерв наступних платежів — це витрати і платежі, на­раховані у звітному періоді, що будуть сплачуватися в май­бутньому (сплата майбутніх відпусток, гарантійні зобов’я­зання тощо).

Поточними є зобов’язання, що мають бути погашені про­тягом операційного циклу підприємства або протягом од­ного року, починаючи від дати балансу. До таких належать:

а) короткострокові кредити банків;

б) поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язан­нями (сума довгострокових зобов’язань, що підлягає пога­шенню протягом одного року від дати балансу);

в) кредиторська заборгованість за товари, послуги, робо­ти (заборгованість постачальникам і підрядчикам);

г) поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом, і учасникам її за страхування та ін.;

ґ) видані векселі, тобто сума, на яку підприємство вида­ло векселі для забезпечення поставок (робіт, послуг) поста­чальників, підрядчиків та інших кредиторів.

Довгострокові зобов’язання — це всі зобов’язання, які не є поточними. З-поміж них вирізняють:

а) довгострокові кредити банків;

б) інші довгострокові зобов’язання (крім банків).

Доходи майбутніх періодів становлять доходи, які отри­мані протягом поточного або попередніх звітних періодів і належать до наступних звітних періодів (див. табл. 7).

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спо­собів і заходів, з допомогою яких господарська діяльність підприємств відображається в обліку. Метод містить такі складники:

Таблиця 7

баланс;

рахунки бухгалтерського обліку;

подвійний запис;

документація;

оцінка;

калькуляція;

інвентаризація;

фінансова звітність;

Практичне використання кожного з цих складників зу­мовлено відповідними положеннями та інструкціями, роз­робленими й затвердженими державними органами.

Зупинімося на їхніх характеристиках.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Рахунки призначені для обліку наявності й руху активів, власного капіталу та зобов’язань.

Подвійний запис — принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що забезпечує рівність оборотів з дебету та кредиту.

Подвійний запис обумовлений економічною суттю відоб­раження операцій. Кожна господарська операція зумовлює однакові зміни в активах і власному капіталі з зобов’язан­нями.

Документація передбачає відображення господарських операцій на певних носіях інформації (паперових бланках або технічних носіях). Її зміст становлять відомості про здійснення тієї чи іншої господарської операції, які нада­ють юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Під оцінкою розуміють відображення об’єктів бухгал­терського обліку в єдиному грошовому вимірі з метою уза­гальнення їх у цілому по підприємству.

Ресурси та господарські операції, що відображаються в бухгалтерському обліку й документах звітності, оцінюють­ся в національній грошовій одиниці України шляхом підсу-мування витрат.

Операції на валютних рахунках підприємства, а також здійснені в іноземній валюті, в бухгалтерському обліку ви­ражаються в національній грошовій одиниці України шля­хом перерахування іноземної валюти за курсом Національ­ного банку України, що діє на час проведення операції.

Калькуляція — підрахування витрат з метою обчислен­ня собівартості продукції і послуг як загалом, так і за окре­мими видами. Собівартість є базовим чинником для визна­чення ціни виробленої продукції, виконаних робіт та нада­них послуг.

Інвентаризацією називають спосіб перевірки з фактич­ної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом підрахунку, зважування, обмірювання й оцінки всіх залишків активів і їх зіставлення з даними бух­галтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зо­бов’язані складати фінансову звітність. Фінансова звіт­ність — це така бухгалтерська звітність, яка містить інфор­мацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Звітним періодом для складання фінансової звітності є ка­лендарний рік. Проміжна звітність складається щоквар­тально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати на підставі даних статистичного й аналітичного обліку.

Датою виконання бухгалтерської звітності для під­приємств і установ у межах одного міста вважається день її фактичного подання до контролюючого органу, а для іного­родніх суб’єктів господарювання — дата поштового відправ­лення, зазначена на штемпелі підприємства зв’язку.

Фінансові звіти підписуються керівником і головним бух­галтером підприємства чи установи, а за відсутності на підприємстві (в установі) бухгалтерської служби — фахів­цем, який веде облік.

Фінансову звітність підприємства (крім бюджетних ус­танов, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємства, що визнані такими законодавством України) становлять: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їхню вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів. Орга­нам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається згідно із законодавством. Термін подан­ня фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, під методом бухгалтерського обліку треба розумі­ти систему способів та заходів, покликаних відображати об’єкти бухгалтерського обліку з метою контролю та керу­вання ними.

 

< Попередня   Наступна >