130

---

§ 6. Аналіз обліку руху грошових коштів та розрахунків

Підприємства та установи з метою отримання прибутку (або з іншою метою) здійснюють господарювання на підставі різних видів діяльності (див. табл. 14).

Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або ви­никають внаслідок її здійснення. Надзвичайною є операція чи подія, яка відрізняється від звичайної діяльності під­приємства і повторюваність якої періодично або в кожному наступному звітному періоді не очікується.

Операційною діяльністю називають основну та інші види діяльності підприємства, крім інвестиційної чи фінансової. Операційну діяльність складають:

виробництво і реалізація продукції, робіт, послуг;

придбання і реалізація товарів;

здавання в оренду актів;

придбання і реалізація іноземної валюти;

реалізація виробничих запасів;

реалізація продукції допоміжного виробництва, підсобних і обслуговувальних господарств;

Таблиця 14

інші види діяльності (крім забезпечувальної).

Основна діяльність — це операції, пов’язані з виробниц­твом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою діяльності підприємства, і забезпечують основну частку його доходу. Забезпечувальною діяльністю є операції, що забезпечують основну діяльність або вини­кають внаслідок її здійснення.

Фінансовою є діяльність, яка призводить до змін розмі­ру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є скла­довою частиною еквівалентів грошових коштів.

Підприємство здійснює господарську діяльність з допо­могою грошових і негрошових операцій.

Грошові операції потребують використання грошових коштів та їхніх еквівалентів. До грошових коштів належать готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запи­тання. Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, що вільно конверту­ються в певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни їхньої вартості.

Негрошовими операціями називаються такі, що не потре­бують використання грошових коштів та їх еквівалентів (бартерні операції, отримання активів шляхом фінансової оренди, придбання активів шляхом емісії акцій тощо). Над­ходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів називають рухом грошових коштів.

З метою надання користувачам фінансової звітності, по­вної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися в грошових коштах підприємства та їхніх еквіва­лентах (далі грошові кошти) за звітний період, складається звіт відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів». У ньому подають­ся дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяль­ності Якщо рух грошових коштів внаслідок однієї операції охоплює суми, що належать до різних видів діяльності, їх треба подавати окремо в складі відповідних видів діяльності.

Внутрішні зміни складу грошових коштів, а також негрошові операції не вносяться до звіту про рух грошових коштів.

Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають унаслідок операційної, інвести­ційної та фінансової діяльності.

Рух грошових коштів унаслідок операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності на суми:

змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгова­ності, пов’язаної з операційною діяльністю, протягом звітного періоду;

наведені в негрошових статтях;

наведені в статтях, пов’язаних з рухом грошових коштів унаслідок інвестиційної та фінансової діяльності.

Рух грошових коштів унаслідок інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях розділу балан­су «Необоротні активи» та статті «Поточні фінансові інвес­тиції».

Рух грошових коштів унаслідок фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділом «Власний капітал» та в статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю, в розділах балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання» і «По­точні зобов’язання».

Підприємство в процесі господарської діяльності по­стійно здійснює розрахунки з постачальниками товарно-ма­теріальних цінностей та послуг, покупцями продукції, бан­ками, фінансовими органами, працівниками підприємства та іншими організаціями й особами. Всі ці розрахунки про­вадяться в порядку безготівкових платежів шляхом пере­рахування грошових сум відповідними установами банку. Розрахункові взаємовідносини здійснюються згідно з пра­вилами, встановленими Національним банком України.

Завдання обліку руху грошових коштів і розрахункових операцій полягають у контролі за наявністю, рухом і збері­ганням грошових коштів та їхніх еквівалентів, а також за дотриманням розрахункової і платіжної дисципліни; вчас­ному і правильному документальному оформленні руху гро­шових коштів і розрахункових операцій; контролі за до­триманням встановленого порядку використання готівки; вивченні розрахункових взаємовідносин підприємств з ме­тою поліпшення і прискорення розрахунків; скороченні дебіторської і кредиторської заборгованостей та використанні найраціональніших форм розрахунків.

Облік касових операцій та інших готівкових коштів.

Суть касових операцій становлять:

правильна організація приймання, видачі і зберіган­ня готівкових грошей;

вчасне оформлення касових документів і щоденне їх оброблення;

регулярна інвентаризація каси.

Порядок оформлення та обліку касових операцій в Ук­раїні здійснюється згідно з Порядком ведення касових опе­рацій у національній валюті в Україні (далі — Порядок), який затверджено Постановою Ради Національного банку України від 2 лютого 1995 р. № 21 у редакції від 13 жовтня 1997 р. № 334 (зареєстровано в Міністерстві юстиції Украї­ни 4 листопада 1997 р. за № 530). Відповідно до цього доку­мента підприємство може мати у своїй касі готівку в межах установлених норм.

Готівка з каси підприємства має витрачатися строго за призначенням.

Надходження готівки та видача її з каси підприємства оформлюються прибутковими та видатковими касовими ор­дерами, які виписуються бухгалтерією. Разом з іншими рек­візитами в ордерах зазначається, на підставі яких розпоряд­чих документів їх складено.

Усі готівкові операції реєструються касиром у пронуме­рованій та прошнурованій касовій книзі, яка опечатана пе­чаткою. Кількість аркушів у касовій книзі завіряється підписами керівника підприємства та головного бухгалте­ра. Аркуші книги заповнюються в двох примірниках. Дру­гий примірник є касовим звітом. Він містить дані про зали­шок готівки на початок робочого дня, перелік всіх прибут­кових та видаткових операцій, залишок на кінець робочого дня. Звіт під розписку передається в бухгалтерію.

Згідно з наведеним вище Порядком ліміти залишку го­тівки в касі встановлюються для всіх підприємств, які ма­ють рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою.

Готівкову виручку, одержану від реалізації товарів (робіт, послуг), та інші касові надходження підприємств може бути використано у необхідних розмірах для забезпечення госпо­дарських потреб, зокрема й на оплату праці та виплату диві­дендів. З цією метою підприємство має право послугуватися також готівкою, одержаною з кас банків. Згідно з п. 7 згада­ного Порядку видача готівки під звіт здійснюється з кас підприємства за умови повного звіту конкретної особи за ран­іше видані під звіт суми. Касові операції оформлюються доку­ментами, типові форми яких затверджені наказом Міністер­ства статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51 і мають застосовуватися без змін на всіх підприємствах незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості й форми власності.

Порядок приймання і видачі готівки та оформлення касових документів. Приймання готівки касою підприєм­ства здійснюється за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним упов­новаженою. Факт приймання готівки засвідчується квитан­цією за підписами головного бухгалтера або особи, ним упов­новаженої, і касира, яка засвідчена печаткою касира або відбитком касового апарату.

Видача готівки з каси підприємств здійснюється за ви­датковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними відомостями (видатковими документами).

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначаєть­ся підстава для їхнього складання і перелічуються додані до них документи.

Касові документи можуть бути вилучені у підприємства за постановою слідчих, судових органів, прокуратури, арбі­тражного суду, Державної контрольно-ревізійної служби і Державної податкової адміністрації.

Порядок ведення касової книги і зберігання готівки. Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємство враховує у касовій книзі, типова форма якої затверджена наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51. Прийняття та облік готівки підприє­мствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг під час здійснення розрахунків з населенням здійснюється із застосуванням електронних касових апаратів або товар­но-касових книг.

Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову кни­гу, аркуші якої обов’язково нумеруються, прошнуровуються та опечатуються сургучною або мастиковою печаткою. Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Кожний за­повнений аркуш касової книги має дублікат — другий відби­ток. Записи в ній здійснюються кульковою ручкою або чор­нилом і дублюються на другому відбитку через копіюваль­ний папір.

Касир робить записи в касову книгу відразу після одер­жання або видачі готівки за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щодня, в кінці робочо­го дня, касир підбиває підсумки операцій за день і підрахо­вує залишок готівки у касі на наступне число. Перший при­мірник аркуша касової книги залишається в касовій книзі, а дублікат разом з пояснювальними прибутковими і видат­ковими касовими ордерами здається до бухгалтерії разом із звітом касира.

Не частіше ніж один раз на квартал на кожному підпри­ємстві проводиться раптова ревізія каси з покупюрним пере­рахуванням усієї готівки і перевіркою інших наявних у касі цінностей.

Облік безготівкових розрахунків. Підприємства, орга­нізації та установи у процесі своєї діяльності мають розра­хункові відносини. Законодавством встановлено, що всі платежі здійснюються шляхом безготівкових розрахунків згідно з інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в гос­подарському обороті України» (далі — Інструкція), затвер­дженою Постановою Ради Національного банку України від 2 серпня 1996 р. № 204. Ця Інструкція розроблена згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність в Ук­раїні», іншими законодавчими актами України та норма­тивними актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організа­ціями та установами всіх форм власності, банками та їхніми установами, підприємцями без статусу юридичної особи здійснюються в національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на ра­хунок одержувача коштів. Форми розрахунків обумовлю­ються сторонами під час підписання договору.

Існують такі форми розрахунків:

платіжні доручення;

платіжні вимоги-доручення;

чеки;

акредитиви;

векселі;

зарахування взаємозаборгованості;

акцептна форма розрахунків.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення — це документ, який письмово офор­млює доручення клієнта банку, що його обслуговує, на пе­рерахування певної суми коштів зі свого рахунка. Доручен­ня приймаються до виконання банками протягом десяти ка­лендарних днів від дати виписки, не враховуючи день заповнення доручення. Банк приймає до виконання від платника доручення тільки в межах наявних коштів на його рахунку за винятком доручень на перерахування до бюдже­ту сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках такі доручення враховуються на позабалансовому рахунку. До­ручення застосовуються в розрахунках за оплатою товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись за фактично відвантажену продукцію, вико­нані роботи, надані послуги, а також у порядку попередньої оплати та для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств. Доручення подаєть­ся клієнтом у банк. Перший примірник виконує функцію меморіального документа і додається до документів для бан­ку платника, другий — видається платнику з позначкою банку про одержання та виконання доручення. В разі рівно­мірних і постійних поставок товарів та надання послуг роз­рахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися за дорученнями, шляхом періодичних пере­рахувань коштів у терміни і в розмірах, обумовлених у до­говорах. У двосторонньому договорі передбачаються розмір і терміни перерахування коштів, періодичність звіряння розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем.

Якщо одержувач коштів не має рахунка в установі бан­ку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованим платі­жним дорученням через підприємства зв’язку. Таким шля­хом підприємство має змогу без обмеження суми переказу­вати на ім’я окремих громадян кошти, що належать їм осо­бисто, а також кошти підприємствам для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

Платник, який бажає виконати розрахунки гаранто­ваним дорученням, подає до установи банку, що його обслу­говує, платіжне доручення в трьох примірниках. Після пе­ревірки правильності оформлення доручення його сума списується установою банку з рахунка платника і депону­ється на рахунок «Гарантовані платіжні доручення». Підприємство зв’язку прийняті ним гарантійні доручення вносить до реєстру платіжних доручень і здає до установи банку, що його обслуговує. Установа банку, яка прийняла до оплати реєстр з гарантованими дорученнями, проводить суму їх за кредитом рахунка підприємства зв’язку, яке їх надало, і за дебетом рахунка «Гарантовані платіжні доку­менти». Якщо платник і підприємство зв’язку обслугову­ються в різних установах банку, то банк, який обслуговує підприємство зв’язку, надсилає банкові платника дебетове повідомлення. Банк платника після отримання дебетового повідомлення та реєстру з гарантованими дорученнями спи­сує кошти з рахунка «Гарантовані платіжні документи» і перераховує їх для зарахування на рахунок переказних опе­рацій підприємства зв’язку. При неподанні гарантованого доручення до оплати протягом одного місяця від дня його виписки сума цього доручення перераховується з рахунку «Гарантовані платіжні документи» на балансовий рахунок «Дебітори і кредитори банку по операціях з клієнтами», після закінчення строку позовної давності банк діє згідно з чинним законодавством України.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень. Платіжна вимога-доручення (далі — вимога-доручення) є комбінованим розрахунковим документом, що скла­дається з двох частин: верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника коштів) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг; нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахун­ку суму, яка проставлена у рядку «сума до оплати». Вимо-га-доручення заповнюється одержувачем коштів і надси­лається безпосередньо платникові. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника. З метою гарантованої прискореної достав­ки платникам вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з документами про розрахунки за поставле­ну згідно з договором (угодою) продукцію та про її відванта­ження. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує. Терміни подання вимоги-доручення до бан­ку визначаються сторонами в договорі й не контролюються банком. Вимога-доручення подається платником до устано­ви банку в двох примірниках. Банк приймає до оплати вимогу-доручення на суму, яка може бути сплачена за наяв­ними коштами на рахунку платника. У разі відмови плат­ника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови сповіщає безпосередньо одержувача коштів у порядку і в терміни, зазначені в договорі.

Порядок здійснення розрахунків чеками. Чеки засто­совуються для розрахунків у безготівковій формі між юри­дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Роз­рахунковий чек — це документ, що містить письмове роз­порядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодер­жателю зазначену в чеку суму коштів. Чекодавець — юри­дична або фізична особа, яка здійснює платіж з допомогою чека та підписує його. Чекодержатедь — підприємство, що є одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент — це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки з чекової книжки виписуються під час здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту. Чеки підписуються особою, уповноваженою підписувати розрахункові документи й мати відбиток печатки чекодав­ця. Приймаючи чек до оплати, чекодержатель перевіряє відповідність чека встановленому зразку та правильність його заповнення, відповідність суми корінця чека сумі, вка­заній на самому чекові, строк дії чека, наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та найменуван­ня чекодавця. Після вказаної перевірки чекодержатель, приймаючи чек із чекової книжки до сплати, відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та корінці календарний штемпель і підписує чек, а також ро­бить позначку у відомості про дані паспорта чекодавця або іншого документа, що його замінює. Чекодержатель здає до банку чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться однією уста­новою банку або чотирма примірниками(на кожну устано­ву банку окремо), якщо рахунки чекодавця і чекодержате­ля ведуться в різних установах банків. Для здійснення роз­рахунків чеками між клієнтами різним банків банк чекодержателя зобов’язаний прийняти чек з реєстром і ра­зом з другим та третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв’язком до банку-емітента. В цьому разі кошти на ра­хунок чекодержателя зараховуються тільки після отриман­ня їх від банку-емітента.

Розрахунки акредитивами. Акредитив — це форма роз­рахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому банку (банку-виконавцеві) здійснити цей платіж. Заявником акреди­тива є платник, який звернувся до банку, що його обслуго­вує, для відкриття акредитива. Банк-емітент — банк платни­ка, що відкриває акредитив своєму клієнтові. Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлено акредитив. Банк-виконавець — це банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків пе­редбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником ак­редитива. Після відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром доку­ментів до банку-виконавця. Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк-емітент відшкодовує банку-виконав-цю витрати, пов’язані з виконанням акредитива на умовах, передбачених міжбанківським договором (угодою). У разі неможливості отримання коштів з рахунка заявника акре­дитива, якщо оплата акредитивом здійснювалася за раху­нок кредиту, банк-емітент до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок «Суми, стяг­нені банками за гарантіями, наданими підприємствами та організаціями». Одночасно на суму виплачених бенефіціа-ру коштів за акредитивом здійснюється списання коштів з позабалансового рахунка.

Порядок здійснення розрахунків векселями. Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється положенням «Про переказний і простий век­сель», ухваленим відповідно до Постанови Кабінету Мініс­трів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 р. № 528. Здійснення операцій з векселями комерцій­ними банками регулюється Порядком проведення банками операцій з векселями, затвердженим Радою Національного банку України 25 лютого 1993 р.

Розрахунки при здійсненні зарахування взаємної за­боргованості. До розрахунків, основаних на зарахуванні взаємної заборгованості платників, належать такі, за яки­ми взаємозобов’язання боржників і кредиторів погашуються в рівних сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Підприємство, що має постійні гос­подарські зв’язки щодо поставок товарів (виконаних робіт, наданих послуг), може здійснювати розрахунки періодич­но за сальдо зустрічних вимог. Банком платника платіжні вимоги на безспірне стягнення та безакцентне списання коштів з підприємства-платника (дебітора) оприбуткову­ються на позабалансовому рахунку «Платіжні вимоги, що підлягають акцепту». Підставою для цього є електронне повідомлення через спеціальне програмне забезпечення (АРМ «Заборгованість») згідно з офіційним письмовим роз­порядженням кредитора. Банк дебітора після отримання від банку кредитора файлів електронних платіжних вимог про заборгованість оприбутковує зазначені в них суми на позабалансовий рахунок та складає у двох примірниках для кож­ного дебітора окремо «Реєстр електронних платіжних ви­мог». Дебітор має право повністю або частково відмовитися від оплати платіжної вимоги. Банк кредитора після отри­мання інформації щодо відмов від акцепту платежів списує відповідні суми з позабалансового рахунку та складає у двох примірниках реєстр електронних платежів про часткову або повну відмову від акцепту платіжної вимоги. У разі неотри­мання від дебітора у встановлений термін заяви про відмо­ву від акцепту платежу заборгованість вважається акцеп­тованою та підлягає зарахуванню. На час проведення зара­хування взаємної заборгованості підприємств кожному учасникові відкривається тимчасовий особовий рахунок «Розрахунки за разовими зарахуваннями», за дебетом яко­го проводяться суми, що сплачуються в порядку зарахуван­ня, а за кредитом — суми, які надійшли підприємству від інших учасників зарахування. Оплата за рахунком «Розра­хунки за разовими зарахуваннями» здійснюється в межах кредитового залишку. Суми заборгованості, погашені шля­хом зарахування, списуються з позабалансового рахунка «Акцептовані платіжні вимоги, що підлягають оплаті або оформленню векселями».

Акцептна форма. Акцепт — це згода платника на опла­ту грошових і товарних документів. Суть акцептної форми розрахунків полягає в тому, що постачальник після відван­таження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт або надання послуг виписує платіжну вимогу і передає в банк на інкасо. Передачу рахунків платіжних вимог-доручень до банку для оплати називають передачею їх на інка­со. Акцепт може бути позитивним чи негативним, повним або частковим.

Позитивний акцепт — така його форма, яка зобов’язує платника за кожною платіжною вимогою-дорученням заяв­ляти в письмовому вигляді згоду на оплату чи відмову від акцепту.

Негативний акцепт — форма акцепту, за якої письмово заявляється тільки відмова від оплати. Він може бути попе­реднім чи наступним. За попереднього акцепту оплата здійснюється на наступний день після завершення терміну акцепту (після отримання одержувачем документів: на 3-й робочий день — у разі іноногородніх розрахунків, на 2-й — в разі одногородніх розрахунків), якщо одержувач не подає обґрунтованої відмови від акцепту. За наступного акцепту платіжні документи постачальника оплачуються одразу, в міру надходження їх до банку. Проте за одержувачем зали­шається право заявити відмову від акцепту протягом 3-х днів, в цьому разі гроші повертаються на рахунок одержу­вача.

Повна відмова від акцепту — це відмова від оплати по­вністю всієї платіжної вимоги.

Частковий акцепт — погодження на оплату лише части­ни платіжного документа.

Порядок і терміни передачі платником до банку платіж­них вимог-доручень встановлюються сторонами в договорі й банком не контролюються.

Особливості відображення обліку розрахунків у балансі підприємства. У розділі І активу балансу заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормаль­ного операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців від дати балансу, вказується в статті «Довгострокова дебіторська заборгованість». До неї належать заборгованість за майно з фінансової оренди, заборгованість за довгостроко­вими одержаними векселями та інша дебіторська заборго­ваність. Код цього рядка балансу — 50. У розділі II активу балансу заборгованість покупців, замовників та інших дебі­торів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями, вказується у статті «Векселі одержані»; код рядка — 150.

Заборгованість покупців та замовників за надані продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, забезпече­ної векселями) відображується у статті балансу «Дебіторсь­ка заборгованість за товари, роботи, послуги»; код рядка — 160. У підсумок балансу зараховується чиста реалізаційна вартість, що визначається шляхом вирахування з дебіторсь­кої заборгованості резерву сумнівних боргів. Сумнівний борг — це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, това­ри, роботи, послуги, щодо якої існує непевність у погашенні боржником.

Заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата податків, зборів та інших платежів до бюджету наводяться у статті «Дебіторська заборгованість за розра­хунками з бюджетом»; код рядка — 170.

Суми авансів, надані іншим підприємствам у рахунок майбутніх платежів, відображуються у статті «Дебіторська заборгованість за виданими авансами», код рядка — 180.

Заборгованість пов’язаних сторін (тобто підприємств, сто­сунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на ух­валення фінансових і оперативних рішень іншою стороною) та дебіторська заборгованість за внутрішньовідомчими роз­рахунками вказуються у статті «Дебіторська заборгованість за внутрішніми розрахунками»; код рядка — 200.

Заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та відображуєть­ся у складі оборотних активів, указується в статті «Інша по­точна дебіторська заборгованість»; код рядка — 210.

У розділі III пасиву балансу «Довгострокові зобов’я­зання» у статті «Довгострокові кредити банків» вказуєть­ся сума заборгованості підприємства банкам з отриманих від них позик, яка не є поточним зобов’язанням, код рядка — 440. Сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов’язання з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, наводиться у статті «Інші довгострокові фінансові зобов’язання», код рядка — 450. Сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між об­ліковою та податковою базами оцінки, вказується в статті «Відстрочені додаткові зобов’язання», код рядка — 460. Облікова оцінка — це попередня оцінка, яка використо­вується підприємством для розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. Сума довгострокових зобов’язань, що не можуть бути включені до інших статей розділу «Довгострокові зобов’язання», відображується в статті «Інші довгострокові зобов’язання», код рядка — 470. У розділі IV пасиву балансу «Поточні зобов’язання» в статті «Короткострокові кредити банків» наводиться сума поточ­них зобов’язань підприємств перед банками з отриманих від них позик, код рядка — 500. Сума довгострокових зобов’я­зань, що підлягають погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, вказується у статті «Поточна заборгованість з довгострокових зобов’язань», код рядка — 510.

Сума заборгованості, на яку підприємство видало век­селі з метою забезпечення поставок, робіт, послуг постачаль­ників, підрядчиків та інших кредиторів, наводиться у статті «Векселі видані», код рядка — 520.

Сума заборгованості постачальникам, підрядчикам за ма­теріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями) вказується в статті «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, по­слуги», код рядка — 530.

У статті «Поточні зобов’язання з розрахунків» відобра­жуються:

сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок май­бутніх поставок продукції, виконання робіт, надання по­слуг, код рядка — 540;

заборгованість підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, код рядка — 550;

заборгованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством, код рядка— 560;

сума заборгованості за відрахування до Пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його праців­ників, код рядка — 570;

заборгованість підприємства його учасникам (заснов­никам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів тощо) і формуванням статутного капіталу, код рядка—580;

заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторська заборгованість за внутрішньовідомчими роз­рахунками, код рядка — 590;

сума зобов’язань, які не можуть бути включеними до інших статей, наведених у розділі «Поточні зобов’язання», код рядка — 600.

 

< Попередня   Наступна >