181

---

§ 3. Запити і звернення народних депутатів України, порядок їх внесення і розгляду

Серед передбачених законодавством організаційно-правових форм здійснення парламентського контролю за діяльністю органів публічної влади, підприємств, установ і організацій в Україні провідне місце посідають депутатські запити і звернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону «Про статус народного депутата України» депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, заявлена на сесії до Пре­зидента, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів публічної влади, керівників підприємств, уста­нов і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції. Запит народного депутата України — це результат його особистого волевиявлення, форма реалізації наданих йому повноважень. Праву депутата на запит кореспондує обов'язок суб'єктів, яким він адресується, своєчасно надати відповідь щодо результатів його розгляду та вжитих заходів. Таким чином, депутатський запит виступає засобом здійснення парламентського контролю у формі індивідуальної контрольної діяльності депутата1.

Депутатський запит є універсальною формою парламентського контролю, що в поєднанні з простотою і доступністю процедури його внесення й розгляду пояснює доволі широке його застосування у прак­тиці українського парламентаризму. Наприклад, протягом п'ятої сесії Верховної Ради України четвертого скликання було надіслано 2340 де­путатських запитів, тоді як Днів уряду і парламентських слухань прове­дено лише дванадцять2.

Запит подається в письмовій формі Голові Верховної Ради Укра­їни, який оголошує його на пленарному засіданні і передає до пар­ламентського апарат

у. Конституційний Суд України у своєму Рі­шенні від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003 (у справі про направлен­ня запиту до Президента України) зазначив, що направлення запиту народного депутата України, з яким він на сесії звертається до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, розташованих на території Укра­їни, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує рішення парламенту. Водночас порядок направлення запиту до Пре­зидента відрізняється від загального, оскільки таке рішення прий­мається Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу3. Умовою прийняття рішення є наявність попередньої підтрим­ки вимоги про направлення запиту не менш як однією третиною від її конституційного складу.

Після оголошення тексту депутатського запиту на пленарному засіданні парламенту (або після прийняття парламентом рішення про направлення запиту до Президента України) Голова Верховної Ради України передає текст звернення до апарату Верховної Ради України, який негайно направляє його відповідним органам або посадовим осо­бам. Текст запиту публікується в стенографічному бюлетені засідань Верховної Ради України.

Орган або посадова особа, до яких спрямований запит, повинні дати офіційну відповідь не пізніш як у п'ятнадцятиденний термін з дня його одержання. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянутий у цей строк, то посадова особа письмово повинна повідомити про це Голову Верховної Ради і народного депутата, гру­пу народних депутатів чи комітет, що внесли запит, і запропонувати інший термін, який не повинен перевищувати один місяць після одержання запиту. Народний депутат має право безпосередньо брати участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу публічної влади, підприємства, установи чи організації.

Відповідь на депутатський запит надсилається Голові Верховної Ради України і депутату, що його вніс, та оголошується на засіданні пар­ламенту. Депутат має право дати оцінку відповіді на свій запит. На пленар­ному засіданні може бути проведене обговорення відповіді на запит, якщо на цьому наполягає не менше однієї п'ятої частини народних депутатів.

Іншою індивідуальною формою парламентського контролю є депу­татське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція народно­го депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, ор­ганізацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яс­нення або викласти свою позицію з питань, віднесених до їхньої компе­тенції.

Депутат має право депутатського звернення до посадових осіб усіх державних органів і органів об'єднань громадян, керівників підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності й підпоряд­кованості з питань, пов'язаних із депутатською діяльністю. Звернення депутат безпосередньо надсилає посадовим особам або поштою. Воно є обов'язковим для розгляду протягом не більш як десяти днів з моменту отримання. У разі неможливості розгляду звернення у визначений строк депутата повідомляють про це офіційним листом з викладенням при­чин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звер­нення, з урахуванням продовження, не може перевищувати тридцяти днів з моменту одержання.

Конституційний Суд України в рішеннях від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 (у справі про запити народних депутатів), від 11 квітня 2000 року № 4-рп/2000 (у справі про запити народних депутатів України до прокуратури), від 20 березня 2002 року № 4-рп/2002 (у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) та від 5 березня 2003 року № 5-рп/2003 (у справі про звернен­ня народних депутатів України до Національного банку України) дав офіційне тлумачення положень Конституції та Закону України «Про статус народного депутата України» щодо предмета та порядку реалізації права народних депутатів на запити і звернення. Принципова позиція Конституційного Суду України полягає в тому, що запити і звернення народних депутатів не можуть містити вказівок, вимог чи пропозицій судовим і правоохоронним органам щодо конкретних справ, які пере­бувають у їх провадженні. Проте народний депутат має право звернутися із запитом до Голови Національного банку України про надання інфор­мації, яка становить банківську таємницю.

 

1 Див.: Майданних О. Організаційно-правові форми здійснення парла­ментського контролю в Україні // Право України. — 2003. — № 7. — С. 10.

2 Виступ Голови Верховної Ради України В. Литвина// Голос України. — 2004. - № 121 (3371). - 3 липня.

3 Офіційний вісник України. - 2003. - № 46. - Ст. 2388.

< Попередня   Наступна >