44

---

Глава 44

Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях

§ 1. Поняття та види надзвичайних ситуацій. Правові основи забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях

Територія України, її населення, як і території та населення інших країн світу, на жаль, не убезпечені від ризиків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, які можуть спричинити людські втрати і заподіяти значної матеріальної шкоди

У законодавстві України надзвичайною ситуацією (НС) вважається порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних витрат.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайні ситуації на території України, розрізняються надзвичайні ситуації:

техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних, хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

соціально – політичного характеру, пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямуван

ня: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Відповідно до територіального поширення обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за кваліфікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Правове регулювання забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях має комплексний характер і поєднує норми різних галузей права (конституційного, адміністративного, кримінального, господарчого, фінансового тощо). Але відносини, які виникають при здійсненні виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності щодо забезпечення безпеки при надзвичайних ситуаціях у більшості регулюються адміністративно – правовими нормами.

Правову основу забезпечення безпеки при надзвичайних ситуаціях складають Конституція України, Закон України: “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 17 грудня 1993 р., “Про пожежну безпеку” від 18 січня 2001р., “Про об’єкти підвищеної небезпеки” , від 28 жовтня 1996 р. Положення “Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи” , Програма запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2000–2005 роки затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 22 серпня 2000 р. та ін.

 

< Попередня   Наступна >