Радник

УДК 351.741 Д. В. РАДЬКО,

здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ

ФІНАНСОВІ КОМПАНІЇ У СИСТЕМІ СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Для адміністративного права характерна велика кількість суб'єктів із різними завдання-ми, функціями, компетенцією, повноваження-ми, організаційно-штатною структурою, під-порядкованістю та іншими правовими харак-теристиками, що свідчить про особливість їх адміністративно-правового статусу. Одним із таких суб'єктів є фінансові компанії, особли­вість яких як суб'єктів адміністративного пра­ва пропонуємо схарактеризувати у цій статті. Варто акцентувати увагу на тому, що пробле-матика суб'єктів адміністративного права зав­жди перебувала у центрі уваги науковців, свід-ченням чого є наукові праці В. Б. Авер'янова, Ю. П. Битяка, Л. В. Коваля, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, Є. В. Курінного, С. Г. Сте-ценка та ін. Роботи зазначених та інших авто-рів мають важливе наукове та практичне зна-чення. Висновки і рекомендації, що містяться в них, сприяють подальшому вдосконаленню адміністративного законодавства, формують

методологічну основу для подальших дослі­джень стосовно системи та видів суб'єктів адміністративного права. Натомість фінансові компанії як суб'єкти адміністративного права в адміністративно-правовій науці спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджені фрагментарно або в рам-ках ширшої адміністративно-правової про­блематики, без комплексного підходу. Як на-слідок, необхідні для практики наукові дослі­дження їх сутності, видів та особливостей ви-вчені далеко не повністю, що обумовлює ак-туальність обраної тематики.

Метою даної статті є визначення особли-востей фінансових компаній як суб'єктів ад­міністративного права. Для досягнення цієї мети планується вирішити такі завдання: уточнити термінологію з досліджуваних пи­тань, насамперед поняття фінансової компанії як суб'єкта надання фінансових послуг; прове-сти розмежування між фінансовими та управ­лінськими послугами, а також між категоріями «суб'єкт права» та «суб'єкт правовідносин».

Науковці акцентують увагу на наявності «труднощів стосовно методологічного супро­водження питання суб'єктів адміністративно-го права в сучасній адміністративно-правовій навчальній літературі», серед яких «відсут-ність    загальної    характеристики    суб'єктів

адміністративного права, різні підходи до ви-бору критеріїв класифікації суб'єктів аміні-стративного права» [1, с 88-90].

Важко погодитись із таким висновком, оскільки в переважній більшості наукових праць, предметом яких були суб'єкти адміністративного права, подано їх загальну характеристику, за-пропоновано критерії їх класифікації, які, зви-чайно, не можуть бути оптимальними, позбав­леними певних вад і суперечностей тощо. Ми вважаємо, що основна проблема в досліджува-ній сфері полягає у відсутності узгодженої структури елементів адміністративно-правово­го статусу суб'єктів адміністративного права та адміністративно-правових відносин, які й повинні бути взяті за основу для визначення відмінностей (особливостей) одного суб'єкта від іншого. Перспективною у цьому зв'язку є пропозиція Д. Н. Бахраха, який обґрунтовує доцільність об'єднання адміністративно-пра-вового статусу у три блоки: 1) цільовий, який визначає норми щодо цілей, завдань, функцій та принципів діяльності; 2) організаційно-структурний, який складається з правових приписів, що регламентують порядок утворен­ня, реорганізацію, ліквідацію органу, його структуру, лінійну і функціональну підпоряд­кованість; 3) компетенцію як сукупність влад­них повноважень і підвідомчості [2, с 85].

Вважаємо, що основне призначення кате-горії «адміністративно-правовий статус» по­лягає у деталізації особливих ознак суб'єктів права та правовідносин. У визначенні право-вого статусу будь-якого суб'єкта акцентується увага саме на його ролі та місці у системі пра-ва (правовідносин) та на те, чим він відрізня-ється від інших суб'єктів. У зв'язку з цим пропонуємо під адміністративно-правовим статусом суб'єкта розуміти систему визначе-них у нормативно-правових актах ознак, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами адміністративного законодавства, визначають його роль, місце та призначення у системі правовідносин, вказують на його відмінність від інших суб'єктів та порядок відносин між ними. Відзначимо й те, що адміністративно-правовий статус суб'єкта не є статичною ка-тегорією, оскільки він змінюється при на-станні різних юридичних фактів: отримання ліцензії;   відкриття   філій  та  представництв

© Радько Д. В., 2009

в інших містах; реорганізації тощо.

Незважаючи на досить поширене норматив­не та наукове використання терміна «фінан-сова компанія», у чинному законодавстві від­сутнє його визначення. Близькими за змістом та значенням до цього терміна є такі, як «фі-нансова установа» та «фінансова організація». Наприклад, у ст. 1 Закону України «Про фі-нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» міститься визна-чення поняття «фінансова установа», якою згідно з цим Законом є «юридична особа, що надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у поряд­ку, встановленому законом» [3], у зв'язку з чим можна зробити висновок про синоніміч-ний характер термінів «фінансова установа», «фінансова компанія» та «фінансова організа-ція», основним призначенням яких є надання фінансових послуг, що є різновидом комер­ційних (підприємницьких) послуг, які нада-ються в державі з метою отримання прибутку. Саме цим вони й відрізняються від держав-них, у тому числі управлінських, послуг, ме-тою яких є забезпеченням реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юри-дичних осіб. Зокрема, як зазначено в Концеп-ції адміністративної реформи в Україні, на-дання послуг з боку виконавчої влади повин-но бути спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства; соціальні процеси повин-ні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспіль­ства; управлінські послуги повинні бути плат-ними тільки у випадку, коли громадянин має вибір: користуватися цією послугою чи ні; управлінські послуги повинні надаватися, на-самперед, на низових рівнях структури вико-навчої влади, що забезпечить їх наближення до споживачів [4].

У той же час варто акцентувати увагу на тому, що фінансові послуги можуть надавати­ся державними фінансовими структурами, проте і в цьому випадку їх головною метою є отримання прибутку. Натомість досить поши-реними в діяльності фінансових компаній є саме управлінські послуги, що пов'язані з юридичним оформленням умов, необхідних для реалізації прав і законних інтересів самих фінансових компаній (видача свідоцтв, ліцен-зій, сертифікатів тощо). Під управлінськими послугами пропонуємо розуміти послуги з боку органів виконавчої влади та органів міс­цевого самоврядування за умови делегування їм відповідних повноважень органів виконав­чої влади, які надаються з метою забезпечен­ня реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних   та   юридичних   осіб   (реєстрація,

ліцензування, сертифікація тощо).

Що стосується терміна «суб'єкт», то у слов­никах української мови він тлумачиться як «особа або організація як носій певних прав та обов'язків» [5, с 578]. Подібне розуміння суб'єкта права міститься у підручниках з адмі­ністративного права. Так, В. К. Колпаков ви­значає суб'єктів адміністративного права як «учасників суспільних відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні (суб'єктивні) обов'язки, встановлені адміністра-тивно-п–авовими нормами» [6, с 189]; С. Г. Сте-ценко як осіб, що мають певні права та обов'язки, сформульовані в нормах адміністра-тивного права, і можуть вступати в адміністра-тивно-правові відносини [1, с 89].

Для того щоб бути суб'єктом адміністра­тивного права, фізична чи юридична особа повинна мати адміністративну право-суб'єктність, під якою варто розуміти здат-ність суб'єкта мати й реалізовувати права та виконувати обов'язки, що містяться в нормах адміністративного права. Зміст даного понят-тя має два елементи: здатність мати суб'єк-тивні права та обов'язки - адміністративна правоздатність; здатність реалізовувати нада-ні права та обов'язки - адміністративна діє-здатність [6, с 192].

Необхідним є виокремлення понять «суб'єкт права» та «суб'єкт правовідносин», оскільки у науковій літерат.рі ці категорії ін­коли ототожнюються [7, с 481]. Проводячи розмежування між цими категоріями, зазна-чимо, що найбільший рівень абстрактності має поняття «суб'єкт права», яким є особа, що має правосуб'єктність. Інакше кажучи, це фі-зичні та юридичні особи, які можуть бути но­сіями юридичних прав та обов'язків, а відтак брати участь у правовідносинах. Як зазначає С. С. Алексеев, «суб'єкти права - це особи, що мають правосуб'єктність, тобто громадяни, організації, громадські об'єднання, які можуть бути носіями прав та обов'язків, брати участь у певних правовідносинах» [8, с 70].

Розмежовуючи суб'єкт адміністративного права та суб'єкт адміністративно-правових відносин, С. Г. Стеценко наголошує на тому, що суб'єкт права являє собою загальну кате-горію, яка характеризує осіб, що відповідають вимогам гіпотези норми адміністративного права, тоді як суб'єкт адміністративно-пра-вових відносин завжди конкретно визначений, він уже фактично вступив у певні адміністра-тивно-правові відносини [1, с 89].

Таким чином, суб'єктів права необхідно відокремлювати від суб'єктів правовідносин, оскільки перші мають потенційну можливість бути учасниками тих чи інших правовідносин,

тоді як суб'єкти правовідносин є їх реальними учасниками. Наприклад, якщо фінансова ком-панія не скоює адміністративного правопо-рушення, не подає документи на реєстрацію, то вона не є суб'єктом адміністративно-правових відносин, однак є суб'єктом адміні-стративного права з моменту її реєстрації.

Адміністративне право наділяє право-суб'єктністю велике коло учасників соціаль­них зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а сис-тема суб'єктів адміністративного права є складнішою, ніж системи суб'єктів будь-якої іншої галузі права [9, с 75]. Зважаючи на це, науковці пропонують різні критерії класифі-кації суб'єктів адміністративного права. На-приклад, В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко пропонують розрізняти такі види суб'єктів адміністративного права, як: Президент Укра-їни; органи виконавчої влади; державні служ-бовці; громадяни України, іноземці, особи без громадянства; органи місцевого самовряду-вання; об'єднання громадян; суб'єкти підпри-ємницької діяльності [9].

Ю. П. Битяк суб'єктами адміністративного права називає: громадян; органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; дер­жавних службовців; підприємства й установи; об'єднання громадян [10].

B. Б. Авер'янов пропонує розрізняти три види суб'єктів адміністративного права: фізич­ ні особи; юридичні особи; колективні суб’­ єкти [11].

C. Г. Стеценко виокремлює індивідуальні та колективні суб'єкти, а також державні та недержавні суб'єкти [1].

На нашу думку, суб'єктів адміністративно­го права доцільно об'єднати у –ві групи: фі-зичні особи та юридичні особи що надасть змогу охопити усі їх різновиди, оскільки суб'єктом адміністративного права (адмініст-ративно-правових відносин) може бути будь-яка фізична чи юридична особа (звичайно, лише за умови її правоздатності), а не лише названі, наприклад, В. К. Колпаковим та О. В. Кузьменко. Крім того, за характером повноважень серед суб'єктів адміністративно-го права можна виділити, які: 1) мають владні повноваження, тобто мають право приймати обов'язкові для виконання управлінські рі­шення; 2) зобов'язані виконувати приписи, що містяться в управлінських рішеннях, тобто підпорядковані особи.

Уточнення методологічних засад із дослі­джуваних питань дозволяє до особливостей фінансових компаній як суб 'єктів адміністра­тивного права віднести такі:

1. Вони є юридичними особами, які відповідно

до законодавства надають одну чи декілька фінансових послуг (банківських, страхових, кредитних, інвестиційних тощо). До них на-лежать: банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, стра-хові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

2. Метою їх діяльності є отримання прибут­ку або збереження реальної вартості фінансо­вих активів.

3. Такі фінансові компанії функціонують у межах та відповідно до правил (вимог), уста-новлених державою, оскільки держава здійс­нює регулювання ринку фінансових послуг, яке полягає у застосуванні комплексу адміні-стративних заходів (контролю, нагляду, від-повідальності тощо) за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання правопору-шенням у цій сфері й іншим кризовим яви­щам. Державне регулювання діяльності з на-дання фінансових послуг здійснюється шля­хом: ведення державних реєстрів фінансових компаній та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правового ре-гулювання діяльності фінансових компаній; нагляду за діяльністю фінансових компаній; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; проведення інших заходів з державного регулювання ринків фі-нансових послуг. Так, державні органи, які наділені юридично-владними повноваження­ми щодо фінансових компаній, видають ліцен­зії, встановлюють правила та вимоги, обо­в'язкові для виконання під час надання фінансових послуг, контролюють таку діяль­ність, притягують до адміністративної відпо­відальності тощо. Дані правовідносини мають так званий зовнішній характер. Наприклад, чинним законодавством передбачено такі їх «зовнішні» види, як: видача ліцензій на здійс­нення професійної діяльності на ринку фінан­сових послуг; заборона та зупинення на пев­ний термін професійної діяльності на ринку фінансових послуг у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідаль­ності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством тощо. Наприклад, фі-нансова установа може розпочати надання фі­нансових послуг, лише якщо: облікова і реєст-руюча система відповідає вимогам, установле-ним нормативно-правовими актами; внутрішні правила фінансової установи узгоджені з ви-могами законів України та нормативно-право-вих актів державних органів, що здійснюють

регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг; професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають вимогам, установле-ним законом. Реорганізація та ліквідація фі­нансових установ відбуваються з додержан-ням вимог відповідних законів України та нор­мативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг. Фінан-сова установа зобов'язана вести облік своїх операцій та надавати звітність відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяль-ності фінансових установ та ринків фінансо-вих послуг.

4. Відсутність у фінансових компаній влас-них зовнішніх державно-владних повнова-жень. Натомість у передбачених законодавст-вом випадках вони можуть виконувати деле­говані повноваження органів виконавчої вла-ди. Так, згідно зі ст. 49 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, може делегувати такі повноваження: збирання, узагальнення та ана-літичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності; проведення перевірок провадження відповід-ного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, пра-вил, стандартів професійної поведінки; по-дання їй обов'язкового для розгляду клопо­тання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фон-дового ринку певного виду діяльності; серти-фікація фахівців фондового ринку; видача лі-цензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

5. Органом управління фінансовою компанією

є адміністрація, яка, маючи всі необхідні роз-порядчі повноваження юридично-владного характеру, забезпечує інтереси власника та (або) держави. Очолює адміністрацію керів­ник, який наділений внутрішньо-організацій-ними владними повноваженнями, які дають йому змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обо-в'язкових до виконання підпорядкованим їм персоналом. Владний вплив, що виходить від керівника, дозволяє підпорядковувати волю і діяльність підлеглих йому осіб, що в окремих випадках є необхідним для досягнення цілей і вирішення завдань. Елементами компетенції керівника фінансової компанії є: загальні пра-во й обов'язок здійснювати управлінські функ-ції щодо певних керованих об'єктів - адміні-стративно-управлінського персоналу та в ці­лому трудового колективу; конкретні права й обов'язки керівництва відповідною фінансо-вою компанією; право видавати так звані ло-кальні акти управління, що є обов'язковими для виконання в межах однієї фінансової ком­панії. Внутрішніми владно-розпорядчими пов­новаженнями наділені також саморегульовані організації, які розробляють та затверджують правила, стандарти професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності з надання фінансових послуг.

Вищенаведені особливості фінансових ком-паній як суб'єктів адміністративного права до­зволяють визначити їх як юридичних осіб, які відповідно до законодавства надають одну чи декілька фінансових послуг з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, функціонують у межах та відповідно до правил (вимог), установлених державою, реалізують суб'єктивні права та виконують суб'єктивні обов'язки, передбачені адміністративним законодавством.

Література

1. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. / С. Г. Стеценко. - К. : Атіка, 2008. - 624 с

2. Бахрах Д. Н. Административное право : учебник [для вузов] / Д. Н. Бахрах. - М. : БЕК, 1996. - 368 с

3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : закон України від 12 лип. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

4. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної рефо–ми в Україні : указ Президента України від 22 лип. 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 21.    Ст. 32.

5. Тлумачний словник української мови / [уклад. Т. В. Ковальова, Л. П. Коврига]. - X. : Синтекс, 2005. - 672 с

6. Колпаков В. К. Поняття і види суб'єктів адміністративного права / В. К. Колпаков // Адміністрати-вне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1 : Загальна частина. - К. : Юрид. думка, 2004. – С 189–191.

7. Теория государства и права : курс лекций / [под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько]. - М. : Юристъ, 1997. - 672 с.

8. Алексеев С. С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. -М. : Статут, 1999. - 712 с.

9. Колпаков В.К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. -К. : Юрінком Гятер, 2003. - 544 с.

10. Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка]. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

11. Адміністративне право України. Академічний курс : під–чник : у 2 т. Т. 1. Загальна частина / [ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова)]. - К. : Юрид. думка, 2004.    584 с

12. Про цінні папе–и та фондовий ринок : закон України від 23 лют. 2006 p. // Відомості Верховної Ради України. - 2006.    № 31. - Ст. 268.

Надійшла до редколегії 18.12.2009 Анотації

Уточнено термінологію з питань суб'єктів адміністративного права. Розмежовано фінансові та управлін-ські послуги, а також категорії «суб'єкт права» та «суб'єкт правовідносин». Визначено поняття та особ-ливості фінансових компаній як суб'єктів надання фінансових послуг.

Уточнена терминология по вопросам субъектов административного права. Разграничены финансовые и управленческие услуги, а также категории «субъект права» и «субъект правоотношений». Определены понятия и особенности финансовых компаний как субъектов предоставления финансовых услуг.

Terminology concerning subjects of administrative law is specified. Financial and managing services and also such categories as «subject of law» and «subject of legal relations» are differentiated. Definitions and peculiari­ties of financial companies as subjects of providing financial services are determined.

< Попередня   Наступна >