Радник

ФАТХУТДІНОВ В.Г.,

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА ЄС ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА

ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ І ПРАВОПОРЯДКУ

ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ МАСОВИХ ЗАХОДІВ

Розглянуто питання співвідношення права ЄС та національного права держав-членів у сфері забезпечення безпеки і правопорядку під час проведення масових заходів, зокрема фінальної частини Чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Окреслено зміст понять «європейське право», «право Європейських Співтовариств» та «право ЄС».

Ключові слова: європейське право, право Європейських Співтовариств, право ЄС, принципи права, забезпечення безпеки і правопорядку, масові заходи, чемпіонат Європи 2012 року з футболу.

Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життєвих, фактичних суспільних відносин. Однак для того щоб ті чи інші фактичні суспільні відносини набули характеру правовідносин, вони повинні регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для: учасників, регульованих правом суспільних відносин, перетворення цих відносин у правові – одна з важливих, характерних рис права як державного регулятора суспільних відносин. Правові норми регулюють відносини усередині суб'єкта управління, визначаючи компетенцію, структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів держави, посадових осіб, інших суб'єктів управління

Система права включається в механізм правового регулювання як одна з підсистем і діє як регулятор через свідомість людей на їхню поведінку. Право саме по собі нічого не може створити, побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспільних відносин, що діє через волю і свідомість людей. Зауважимо, що норми права – це лише один із видів соціальних норм. Поведінка в суспільстві оцінюється й з погляду вимог інших правил поведінки. Серед яких слід виокремити звичаєві норми, моральні норми, релігійні норми тощо. Однак у сучасному суспільстві найбільш вагоме значення, з погляду регулятивних властивостей, посідають юридичні норми. Публічна влада охороняє, перш за все, формально визначені правила поведінки, які вона ж і встановила (санкціонувала).

У той же час слід зазначити, що впровадження в національну правову систему України міжнародних стандартів, зокрема в сфері захисту прав людини, зумовлює необхідність дослідження закономірностей розвитку правових систем світу, правових сімей. До того ж, як відомо, між правовими системами постійно відбуваються такі процеси, як взаємовплив, взаємопроникнення, запозичення, гармонізація тощо. Саме тому останнім часом значно підвищився інтерес науковців-правознавців до окресленої проблематики. Перш за все це стосується економічно розвинутих країн Європи.

Сучасні інтеграційні процеси, що відбуваються, зокрема, в Європі та загалом у світі, не можуть обминути таку потенційно сильну в економічному, духовному та культурному аспекті європейську державу, якою є Україна. В 1991 р. Україна, ставши незалежною державою, почала формувати свою новітню, сучасну історію, шукати своє місце в світі. З падінням „залізної завіси" в цьому процесі активну участь беруть європейські держави, які вважають, що єдиний шлях, яким має йти Україна, – це шлях демократії, ринкових відносин, активної участі в міжнародних відносинах. Зауважимо, характеризуючи роль нашої держави в міжнародних організаціях, В.М. Литвин наголосив на тому факті, що Україна є державою-засновником ООН, а на 2000-2001 рр. Україна була обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН, й зауважив, що «ці події засвідчили зростання ролі нашої держави як активного й впливового учасника глобальних та регіональних процесів сучасності, підвищення її політичного іміджу та зміцнення міжнародних позицій» [1, с. 136]. Між тим політична, економічна, ідеологічна кризи, що супроводжують українські державотворчі процеси, заважають нашій державі вийти на європейський рівень суспільного життя. Важливим аспектом виходу України з такої ситуації є належний законодавчий супровід цих процесів. Це ставить на порядок денний не тільки вивчення права ЄС, як потенційного партнера України, але й об'єктивує необхідність вивчення процесів гармонізації, уніфікації законодавства, запровадження стандартів прав людини для ефективності забезпечення громадської безпеки і правопорядку, що, в свою чергу вказує на актуальність дослідження цього питання.

Окремі питання зазначеної тематики досліджували такі науковці, як Е. Брюна, І. Гриценко, М. Жюльєн, I. Кобец, X. Краснова, О. Кресів, З. Макаруха, В. Муравйов, Н. Оніщенко, Е. Петрова, О. Рожко, В. Співак, Ю. Шемшученко, та ін. Однак донедавна, питання регулювання суспільних відносин в сфері забезпечення безпеки та правопорядку і, зокрема, при проведенні масових заходів в контексті уніфікації права ЄС і національного права майже не розглядалося.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи необхідність підготовки і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р., метою цієї роботи є загальнотеоретична характеристика права ЄС та національного права як регуляторів суспільних відносин у сфері забезпечення безпеки і правопорядку під час проведення масових заходів.

Перед тим як безпосередньо почати висвітлення питання, винесеного у заголовок цієї статті, слід вияснити деякі методологічні засади, а саме співвідношення термінів „європейське право" та „право ЄС". Досить часто в літературі, енциклопедіях вказується, що: „Європейське право – система юридичних норм і правил, що діє на території країн – членів ЄС (Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське економічне співтовариство, Європейське співтовариство атомної енергетики)" [2]. Єдності поглядів на природу права Євросоюзу у міжнародно-правовій літературі немає. Одні автори вважають, що право ЄС – це сукупність юридичних норм, які створені його інститутами [3], інші – що право Євросоюзу є міжнародним правом [4, с. 80], а треті – таким, що має комплексний характер, тобто не може бути відокремленим від загального міжнародного права, і водночас певна його частина є формою координації, зближення та уніфікації внутрішнього права держав-учасниць [5, с. 8]. Існує також точка зору, згідно з якою право Євросоюзу є правом sui generis, оскільки його не можна охарактеризувати в традиційних категоріях міжнародного та конституційного права. В. Муравйов під правом ЄС розуміє сукупність правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції, здійснюваної в межах Європейського Союзу [6, с. 668].

А ось О. Андрійчук зазначає таке: „Як відомо, європейське право – поняття тотожне «праву ЄС», хоч «європейським» також може називатися порівняльне право європейських держав у будь-якій галузі, правова система, встановлена Європейською конвенцією з захисту прав людини та основних свобод, або ж будь-які міжнародно-правові правові стосунки в межах європейського континенту – як-от Європейський економічний простір або й, з певною умовністю, Єдиний економічний простір чи СНД. Однак, попри об'єктивні підстави називати «європейським» будь-які правові системи, що функціонують в межах континенту, означення «європейське право» у стосунку саме до права Європейської Унії є загальновживаним і таким, що не піддається серйозним запереченням" [7, с. 30].

Академік Л.М. Ентін відзначає, що термін "європейське право" має декілька значень:

1. Для позначення сукупності національних правових систем європейських держав.

2. Для позначення частини міжнародно-правових норм, якими регулюються відносини між європейськими державами в різних сферах, у цьому випадку "європейське право" означає регіональну або субрегіональну міжнародно-правову систему.

3. Для позначення сукупності правових норм, що регулюють відносини, які складаються в рамках європейських інтеграційних об'єднань, Європейських співтовариств та Європейського Союзу [8, с. 134].

Ми цілком погоджуємося із визначенням, наведеним Л.М. Ентіним, який під "європейським правом" розуміє систему юридичних норм, що формується у зв'язку з утворенням та функціонуванням Європейських співтовариств і ЄС, а також діють і застосовуються в межах їх юрисдикції на основі та у відповідності з установчими договорами й загальними принципами права.

Суд Європейських співтовариств, звернувшись у своїх рішеннях до аналізу правової природи Європейських співтовариств, зробив висновок про те, що їх правова система не може бути ідентифікована ані з національним, ані з міжнародним правопорядком. Суд ЄС зробив з цього приводу два принципових висновки, а саме:

1) це є особлива система права, інтегрована у систему права держав-учасниць (і має обов'язковий характер для їх судових органів);

2) право Співтовариства – це такий масив норм, що застосовується як до вихідців з цих країн, так і до самих держав [9, с. 126].

Згідно з рішенням Суду ЄС, право співтовариства утворює особливу та самостійну систему, норми якої у рівній мірі є обов'язковими як для держав-учасниць, так і для всіх фізичних та юридичних осіб, що знаходяться під їх юрисдикцією.

Термін "європейське право" з'явився досить давно і в своєму початковому розумінні позначав конгломерат діючих на території європейського континенту норм, включаючи загальні принципи права, норми національних правових систем європейських країн, а також норми європейського міжнародного права.

Поряд із терміном "європейське право" в літературі для позначення цього поняття використовують й інші терміни. Інколи говорять про право Європейського Співтовариства, як це робить, наприклад, британський професор Е.К. Хартлі. В це поняття включають сукупність норм, прийнятих в межах лише однієї організації – Європейського Співтовариства. Але при цьому слід мати на увазі, що понад 80 % всіх норм права ЄС належать саме до права Європейського Співтовариства.

Використовують також термін "право Європейських Співтовариств". Він включає не тільки норми, що були прийняті для забезпечення діяльності Європейського Співтовариства, а й норми, прийняті в межах двох інших Співтовариств – Євроатома та ЄСВС. Це право являє собою сукупність норм, прийнятих у межах першої опори ЄС. А тому поняття "право Європейських Співтовариств" є складовою частиною поняття "право Європейського Союзу".

Цей термін набув поширення у спеціальній літературі. Наприклад, підручник, виданий під загальною редакцією проф. С.Ю. Кашкіна у 2003 р., або підручник англійського правника А. Татама "Право Європейського Союзу", а також підручник під загальною редакцією професора член-кореспондента НАН України В.Ф. Опришка "Право Європейського Союзу: загальна частина". Цей термін є ширшим за "право Європейського Співтовариства" та "право Європейських співтовариств". Він охоплює всі норми, що були прийняті не тільки в межах першої опори, але й у двох наступних "опорах" Союзу – спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗПБ), а також співробітництва поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері (СПСО).

Поняття "право Європейського Союзу" використовується після створення у 1992 р. Європейського Союзу на основі трьох Європейських Співтовариств. Поняття "право Європейських співтовариств" та "право Європейського Співтовариства" з'явилися раніше та пов'язані з більш ніж 45-річним функціонуванням європейських інтеграцій [10, с. 69].

Оскільки деякі з країн, що входять до Європейського Союзу, мають складну територіальну будову (наявність, наприклад, заморських територій, заморських департаментів тощо), то ця обставина впливає і на територіальний склад Європейського Союзу в цілому. Це означає, що до складу території Європейського Союзу входять всі територіальні зони, які знаходяться під суверенітетом держав-членів. Але європейське право тут застосовується в особливому порядку, часто з обмеженнями [11, с. 80].

Слід зауважити, що ядром права ЄС є принципи цього права – відправні начала, незаперечні вимоги, що ставляться перед суб'єктами застосування, виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу відносин та відрізняються універсальністю, вищою імперативністю, загальною значущістю та стабільністю.

Загальні принципи, що походять із природи права Співтовариства:

1. Рівність. По суті, цей принцип забороняє нерівне ставлення до ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівне ставлення до ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівне ставлення до нерівних ситуацій, якщо таке розрізнене ставлення не може бути виправдано об'єктивними причинами.

2. Солідарність. Цей принцип встановлює, що оскільки держави-члени користуються перевагами членства, вони також повинні дотримуватися його правил.

3. Принцип прямої дії. У найширшому значенні пряма дія може бути визначена як механізм, що надає громадянам можливість покладатися на положення права Союзу під час судового слухання в національному суді, від якого вимагається підтверджувати, захищати і впроваджувати права, що надаються цими положеннями.

4. Принципи транспозиції правових норм ЄС у національне законодавство держав-членів ЄС.

5. Верховенство права ЄС. Норма права Співтовариства, для того щоб бути повністю імплементованою, має відповідати певним вимогам. Перш за все необхідна можливість посилатися на неї у національному суді, який би захищав це право. Верховенство права Співтовариства забезпечує, що наслідком будь-якого конфлікту між ним і національною нормою буде надання пріоритету праву Співтовариства.

Особливо помітними в прецедентному праві Суду Європейських Співтовариств є дві тенденції: з одного боку, воно не обмежує прямої дії зобов'язань, які мають негативний характер, а з іншого – забезпечує, що пряма дія надає громадянам право оскаржувати дії чи бездіяльність не тільки національних органів влади, а й інших приватних осіб. Однак при цьому не слід плутати пряму дію з прямим застосуванням.

Поряд із наведеними діє значна кількість принципів, які застосовуються в декількох державах-членах, особливо ті, що мають спеціальні судові процедури для розв'язання адміністративних спорів:

1. Правова визначеність. Можна описати як зобов'язання державних владних органів забезпечити легкість з'ясування права тими, до кого воно застосовується, і набуття останніми можливості у разі необхідності скористатися правом, так само як і способом, за допомогою якого воно буде підлягати застосуванню і тлумаченню.

2. Законні очікування. Цей принцип спрямований на те, щоб у випадках, коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

3. Пропорційність. Вимагає від державних органів влади дотримуватися належним чином пропорційності між цілями, які мають бути досягнути, і засобами, які ці органи мають у своєму розпорядженні для досягнення цих цілей.

4. Основні права людини.

5. Процесуальні права. Втілення в життя права Співтовариства неодмінно включає в себе запровадження судових слухань, які мають бути справедливими, навіть якщо в законодавстві Співтовариства немає спеціальних гарантій щодо цього. У таких ситуаціях корисним засобом знову стають загальні принципи права. Цей принцип вказує на те, що такі права повинні гарантуватися і що відповідач має право на справедливе слухання та природну справедливість.

До нормативних актів і договорів, як регулюють відносини у сфері забезпечення безпеки і правопорядку загалом і, зокрема, при проведенні масових заходів, слід віднести такі: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку, Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами у підтриманні правопорядку, Основні принципи етики поліцейської служби та ін.

Проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу (далі – чемпіонату) пов'язане з вирішенням багатьох питань, зокрема щодо забезпечення безпеки та правопорядку.

Під час проведення Чемпіонату можуть виникнути проблеми, пов'язані з:

- порушенням громадського порядку та хуліганськими проявами з боку футбольних уболівальників;

- можливістю вчинення терористичного акту;

- виникненням загрози санітарному та епідемічному благополуччю населення;

- можливістю вчинення злочинів проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності, власності, статевої свободи та статевої недоторканності особи, громадського порядку та моральності, а також у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

- скоєнням дорожньо-транспортних пригод, що спричиняють затори та блокування об'єктів інфраструктури, а також залізничних аварій, аварій в аеропортах;

- проведенням політичних або громадянських акцій;

- виникненням надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

- недостатнім рівнем забезпечення безпеки у місцях проживання та тимчасового перебування офіційних делегацій і гостей Чемпіонату, щодо яких здійснюється державна охорона [12].

Основними нормативно-правовими актами, що регламентують питання забезпечення безпеки і правопорядку на стадіоні та за його межами напередодні, протягом і після футбольного матчу, є постанови Кабінету Міністрів України: № 2025 від 18 грудня 1998 р. "Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів", № 823 від 29 червня 2004 р. "Про затвердження Порядку організації робіт із забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів", № 357 від 14 квітня 2010 р. "Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу", № 679 від 23 липня 2008 р. "Про затвердження Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про співробітництво під час організації фінального турніру Чемпіонату Європи з футболу УЄФА ЄВРО 2012". Крім того, зазначене питання ре-ламентується Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 357 від 14 квітня 2010 р., досьє-заявкою та гарантійними листами Уряду України, інших державних органів до УЄФА, переданими разом із заявкою на проведення Чемпіонату, галузевими, регіональними та міськими програмами. підготовки та проведення Чемпіонату.

Разом з тим перераховані нормативно-правові акти не повною мірою дають змогу забезпечити організацію і проведення Чемпіонату відповідно до європейських стандартів.

З метою розв'язання проблем необхідно вжити заходів для удосконалення законодавства відповідно до міжурядових та міжвідомчих міжнародних договорів стосовно: використання системи відеоспостереження на стадіонах та за їх межами; обігу в Україні побутових піротехнічних виробів; запобігання несанкціонованому доступу сторонніх осіб на поле для гри, проявам расизму та неадекватної поведінки, зокрема з використанням транспарантів; визначення меж прилеглої до стадіонів території, на яку поширюється дія правил поведінки на стадіоні; запобігання незаконному продажу квитків на футбольні матчі Чемпіонату, зокрема визначення системи їх розподілу; забезпечення можливості проведення особистого огляду обслуговуючим персоналом стадіонів, зокрема стюардами; запобігання відвідуванню Чемпіонату особами, які вчиняють правопорушення під час таких заходів, зокрема запровадження міжнародного обміну інформацією про зазначених осіб; посилення відповідальності за правопорушення, вчинені під час та у зв'язку з проведенням футбольного матчу; забезпечення безпеки і правопорядку під час проведення спортивно-масових та культурно-видовищних заходів відповідно до європейських норм.

Таким чином, існує нагальна потреба проведення комплексу заходів, спрямованих на організаційно-правове забезпечення діяльності щодо охорони правопорядку під час масових заходів, а отже, окреслене питання має стати центром уваги науковців

Список використаної літератури:

1. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) – К., 2000.

2. Європейське право // http://www.glossary.org.ua//catalog/e/.

3. Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. – М., 1988.

4. Кузьмій Д.В. До питання про історію взаємовідносин України із загальноєвропейськими інститута-ми та про місце Ради Європи у цьому процесі // Актуальні проблеми політики. – 2000. – Вип. 9. – С. 79-82.

5. Левицкий Т.Й. Юридическая природа и правовое положение Сонета Европы: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1993.

6. Луць Л.А. Генезис ідеї європейської єдності // Актуальні проблеми політики: Збірн. наук. праць. – Одеса, 2002. – С. 668.

7. Андрійчук О. Онтологія європейського права // Юридичний журнал. – 2007. – № 1.

8. Европейекое право: Учеб. / Под общ. ред, д. ю. н., проф. Л.М. Энтина. – М., 2002.

9. Луць Л.А. Міждержавна правова система: загальнотеоретичні та міжнародно-правові аспекти // Вісник Львівського університету. – Сер. Міжнародні відносини. – Вип. 5. – Львів, 2001. – С. 122-128.

10. Кашкин С.Ю. Введение в право Європейского Союза: Учеб. пособ. – М., 2005.

11. Азбука європейської інтеграції: Навч.-метод. посіб. / Під заг. ред. І.В. Яковенка. – Х., 2006.

12. Інтегрована концепція забезпечення безпеки і правопорядку під час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу: Схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1244 від 17 вересня 2008.