Радник

---

ВИДАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ АКТІВ ЮРИСДИКЦІИНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Гусаров С. М.

Успішне управління органами внутрішніх справ по­требує здійснення суб'єктами управління цілого ком­плексу заходів організаційного, правового, економіч­ного, політичного, культурологічного характеру. Серед названих заходів особливе місце займають правові за­ходи, що створюють юридичну основу для різних на­прямів діяльності.

Суб'єкти управління, які виконують свої функції та діють у межах визначеної компетенції, використовують систему різноманітних форм управління, серед яких значне місце відводиться виданню правових актів.

Правові акти управління за юридичними ознаками (властивостями, юридичним змістом) поділяються на нормативні, індивідуальні та змішані. Нормативні акти управління це правові акти управління, які встановлю­ють, змінюють, припиняють (скасовують) правові нор­ми, розраховані на довготривале, багаторазове вико­ристання по врегулюванню однотипних суспільних від­носин незалежно від виконання приписів акта у часі і не мають конкретного адресата.

У свою чергу, індивідуальні управлінські акти - це акти органів управління, які з моменту їх видання поро­джують, змінюють чи припиняють правові відносини між відповідними суб'єктами [1].

Індивідуальні акти управління - це акти, які стосу­ються конкретних осіб,

їхніх прав і обов'язків [2], конк­ретної управлінської справи, персонально визначають поведінку адресата, мають державно-владний характер, застосовуються уповноваженим органом у встановле­ному порядку [3].

В адміністративному праві прийнято індивідуальні акти управління вважати правозастосовними та право-виконавчими, оскільки вони вирішують конкретні пи­тання управління і не містять норм права. Рішення, які знаходять своє вираження в індивідуальних актах управ­ління, приймаються для реалізації нормативних право­вих актів, За своїм змістом внутрішні індивідуальні акти юрисдикційного характеру органів внутрішніх справ — це розпорядчі правові акти, які містять конкретне влад­не волевиявлення суб'єкта управління, що стосується певного конкретного об'єкта управління та певної об­ставини, яка повинна бути вирішена.

До основних ознак індивідуальних актів органів вну­трішніх справ, на наш погляд, можна віднести:

а) індивідуальний характер, оскільки в ньому вирі­шуються цілком конкретні питання та визначено конк­ретний адресат, який повинен дотримуватись вміщено­го в акті припису, або його стосується;

б) має державно-владний характер для тих, кому адресований;

в) завжди видається в односторонньому порядку;

г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адміні­стративних правовідносин, тобто є юридичним фактом.

Основною ознакою індивідуального акта управління ряд вчених, зокрема В.Б. Авер'янов, Б.К. Габричидзе, Ю.Н. Старилов, визначає їх конкретність, яка передбачає:

а) чітке формулювання конкретних юридичних во­левиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти;

б) розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління;

в) чітка визначеність адресата — конкретної особи або осіб;

г) виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами [4; 5].

За юридичними наслідками індивідуальні акти можуть бути: а) зобов'язуючими; б) забороняючими; в) правоуповноважуючими; г) такими, що містять відмови [2].

Залежно від цілей та призначення Ю.Н. Старилов індивідуальні акти управління поділяє на: правозасто­совні (уповноважуючі); розпорядчі; забороняючі; заохо­чувальні; "каральні"; "негативні" (що містять відмову у проханні, заяві, скарзі); "позитивні" (що задовольняють скарги, заяви, прохання) [5].

Як справедливо зазначає В.Б. Авер'янов - найчасті­ше, коли йдеться про індивідуальні акти управління, автори обмежуються твердженням, що правозастосовні (індивідуальні) акти містять приписи (або констатації) конкретним виконавцям про виконання дій, про заохо­чення і т. ін., це акти разового застосування.

Далі він зазначає, що більш вдалим є трактування індивідуальних актів як рішень суб'єктів адміністратив­ної влади, звернених до конкретних осіб. Будучи в ос­новній масі правозастосовними актами, вони створю­ють, змінюють, припиняють правовідносини; різнови­дом індивідуальних актів є правоохоронні, юрисдикційні рішення [4].

На думку Ю.Н. Старилова, індивідуальні акти управ­ління є ненормативними актами, оскільки не містять загальних норм та правил поведінки для невизначено-го кола осіб, є персоніфікованими, спричиняють вини­кнення для особи громадянських прав та обов'язків [5].

Узагальнюючи різні погляди науковців щодо визна­чення індивідуальних правових актів, ми вважаємо, що під індивідуальними актами управління в органах вну­трішніх справ слід розуміти правозастосовні акти, які вирішують конкретні управлінські питання і сто­суються конкретних осіб (групи осіб, підрозділу), ви­значають їхню поведінку, стосуються їх прав та обо­в'язків, мають державно-владний характер, видаються у встановленому нормативно-правовими актами по­рядку уповноваженими на це суб'єктами управління і вичерпують себе одноразовим застосуванням.

Б.В. Авер'янов зазначає, що за результатами вико­ристання індивідуальних актів управління в реалізації правових норм можна зробити висновок не тільки про стан правозастосовної діяльності у сфері державного управління, а й про якість нормативно-правового регу­лювання відповідних суспільних відносин [4].

Провадження по прийняттю індивідуальних актів управління має універсальний характер, оскільки охо­плює всі види адміністративних проваджень, кінцевим результатом якого є прийняття індивідуального акта управління. На відміну від провадження по прийняттю нормативних актів управління цей вид юрисдикційного провадження характеризується менш детальною про­цесуальною регламентацією. Процедура прийняття індивідуальних актів управління порівняно не ускладнена. Окремі особливості їх прийняття отримують своє відо­браження у відповідних нормативно-правових актах рі­зного рівня. При цьому одним із головних критеріїв за­значеного провадження виступають загальні вимоги до актів управління, першочерговими з яких є законність. Законність передбачає, що індивідуальний акт управ­ління повинен прийматись у суворій відповідності до вимог Конституції України та інших законодавчих актів, відповідати їх вимогам та компетенції уповноваженого органу. Важливою вимогою також є неухильне дотри­мання процедури їх прийняття.

Серед інших вимог, яким повинні відповідати інди­відуальні акти управління, це вимоги щодо їх форми та змісту. Так індивідуальні акти управління повинні бути викладені зрозумілою мовою, бути однозначними та чі­ткими. Мова індивідуального акта повинна відповідати критеріям точності, доступності, стислості, стандартизованості й уніфікованості юридичної термінології тощо.

Дотримання вимог точності робить текст несуперечливим, а отже, дозволяє уникнути спричинених не­правильними формулюваннями колізій. Точність форму­лювання досягається використанням термінів, обмежен­ням синонімічних замін, уживанням слів лише в основ­ному значенні. Це є передумовою виконання норматив­них приписів, що виключає довільне їх тлумачення.

Доступність текстів індивідуальних актів управлін­ня є невід'ємною їх ознакою, яку, однак, часто оскар­жують фахівці. Суб'єкт управління повинен використо­вувати спеціальну юридичну термінологію, яка має бути зрозумілою всім суб'єктам правовідносин.

Стислість мови індивідуальних актів управління компактне викладення приписів, без зайвих міркувань, наукових дискусій та емоційних характеристик право­вих явищ.

Стандартизованість мови індивідуальних актів управління виявляється, по-перше, у виборі типових для офіційно-ділового стилю мовних засобів, (наприклад кліше, які позначають юридичні поняття, наприклад: юридична, фізична особа, нерухоме майно тощо), а по-друге, у стандартних формах документів, для кожної з яких характерні специфічні форми викладу, структур­но-композиційні особливості.

Уніфікованість юридичної термінології - вживання терміна в одному й тому ж значенні в межах галузі пра­ва чи діяльності органів внутрішніх справ.

Обов'язковими реквізитами індивідуальних актів управління є: ким і коли він прийнятий, дата та номер реєстрації та інші вимоги, передбачені правилами ді­ловодства [6; 7].

Процес підготовки і провадження по індивідуаль­ним актам управління поділяється на певні стадії, які, як справедливо, на наш погляд, зазначає О.М. Бандур­ка і М.М. Тищенко, значною мірою залежить від суб'єк­та ініціювання провадження. Можна виділити два різ­новиди такого провадження: 1) з реалізації прав грома­дян у сфері управління; 2) спрямоване на підготовку й ухвалення індивідуальних актів управління, ініціатором якого є державні органи, підприємства, установи, ор­ганізації тощо. Стосовно провадження першого різно­виду можна виділити такі стадії: 1) подання громадянином відповідного звернення і прийняття його до роз­гляду компетентним суб'єктом; 2) розгляд справи, ана­ліз і вибір відповідних правових норм; 3) винесення рі­шення; 4) виконання рішення; 5) оскарження або опротестування рішення.

Що стосується другого, то тут стадія ініціювання ух­валення акта фактично збігається зі стадією його підго­товки. Надалі наведені вище стадії першого різновиду провадження відповідають стадіям другого [1].

Важливою передумовою прийняття рішення при виданні індивідуального акта є необхідність його ви­дання та відповідні юридичні підстави. Як правило, про­екти індивідуальних актів розробляються спеціалістами юридичних служб та, у разі необхідності, погоджують­ся у встановленому порядку.

Прийняття індивідуального акта управління в одно­сторонньому порядку здійснюється шляхом його підпи­сання посадовою особою. При колегіальному прийняті індивідуального акта допускається його обговорення та голосування під час його прийняття. Але враховуючи єдиноначальність в управлінні органами внутрішніх справ, колегіальне обговорення індивідуальних актів носить рекомендаційний характер. Прийняті індивіду­альні акти управління доводяться до відома виконавців або під підпис ознайомлюють зацікавлених чи визначе­них осіб.

В органах внутрішніх справ видання індивідуальних актів має місце в основному стосовно внутрішньої ком­петенції, до таких актів можна віднести накази, розпо­рядження, вказівки.

Література

1. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навчальних закл. - К.: Лі­тера /1ТД, 2002. - 228 с

2. Адміністративне право України Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). -К.: Юридична думка, 2004. - Том 1. Загальна частина -584 с.

3. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Під­ручник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 752 с

4. Авер'янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. - К., 2003. -

5. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. - М.: НОРМА, 2002. - Т. II: Государственная служ­ба. Управленческие действия. Правовые акты управле­ния. Административная юстиция. - http://www.pravoz navec.com.ua/

6. Про затвердження Інструкції про організацію ді­ловодства в системі МВС України: наказ МВС України від 24.11.2003 №1440.

7. Про затвердження Інструкції про вимоги щодо оформлення документів у системі МВС України: Наказ МВС України від 20.01.2004 № 55.

< Попередня   Наступна >