Радник

---

М.А. Мовчан

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Проаналізовано нормативні акти, що регулюють обіг спеціа­льних засобів, виявлено недоліки у сфері нормативного забезпечення такого обігу та запропоновано шляхи їх подолання.

Ключові слова: законодавче регулювання, спеціальні засоби, за­стосування, обіг.

Проанализированы нормативные акты, регулирующие оборот специальных средств, выявлены недостатки в сфере нормативного обеспечения такого оборота и предложены пути их разрешения.

Ключевые слова: законодательное регулирование, специальные средства, применение, оборот.

The normative acts regulating the circulation of the special means are analyzed; the shortcomings in the sphere of the normative p

rovision of such circulation are exposed; the ways of their overcoming are recommended.

Key words: legislative regulation, special means, application, circulation.

Постановка проблеми. У ст. 27 Конституції визначено одним з найважливіших обов’язків держав – захист життя людини, що визнано найвищою соціальною цінністю. Для виконання покладених на неї обов’язків держава зобов’язала правоохоронні органи забезпечувати виконання цих конституційних положень і надала їм право, як крайній захід, вживати заходів адміністративного припинення, до яких входить також застосування спеціальних засобів. Поряд з цим у ст. 55 Конституції України зазначено: «Кожен має право будь-якими не забороненими зако­ном засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». До них також можна віднести використання спеціальних засобів самооборони. Оскільки застосування цих засобів обмежує права і свободи людей, на яких і воно спрямоване, вони є джерелами підвищеної небезпеки, то їх обіг має чітко регламентуватися.

Відповідно до ст. 92 Конституції України правовий режим власності в державі, а також основи національної безпеки і забезпе­чення громадського порядку визначається лише законами України [1]. Незважаючи на ці однозначні конституційні норми, в країні досі часу питання набуття права власності на спеціальні засоби самозахисту, особливості їх зберігання, користування ними, спадкування та відчуження регулюються в основному підзаконними нормативними актами, насамперед відомчими інструкціями МВС України.

Стан дослідження. Проблемі правового регулювання застосу­вання спеціальних засобів працівниками міліції та інших правоохо­ронних органів під час охорони громадського порядку в науковій літературі приділяється певна увага. Маємо на увазі публікації О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Д.М. Бахраха, І.І. Веремеєнка, І.П. Голосніченка, М.І. Єропкіна, М.П. Журавльова, В.Л. Зеленька, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, О.С. Фролов інші. Однак ще дуже мало ґрунтовних теоретичних праць з питань використання та застосування спеціальних засобів громадянами з метою самозахисту від злочинних посягань. Питання, пов’язані зі створенням та виготовленням, ремонтом та збутом, носінням, зберіганням та знищенням зброї, майже не висвітлені, хоча вони також дуже актуальні тепер. Адже не кожна лю­дина, маючи право на захист, має право на «спеціальні засоби», не кож­не підприємство має право на виготовлення, ремонт та збут їх. Саме спроба якоюсь мірою заповнити цю прогалину і є метою цієї розвідки.

Виклад основних положень. Правові засади застосування спеціальних засобів більшою мірою висвітлено у законодавчих актах, які регулюють діяльність органів, яким надане право на їх застосування. Згідно з п. 30 ст. 11 Закону України «Про міліцію» працівники міліції мають право зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби. У ст. 12 цього закону встановлено умови та межі, а в ст. 14 - правові підстави застосування спеціальних засобів [1]. Необхідно зазначити, що аналогічні норми щодо застосування спеціальних засобів містяться також у законах, які регламентують діяльність інших правоохоронних органів України. Так, це Закони України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» (ст. 9), «Про попереднє ув’язнення» (ст. 18), «Про державно-виконавчу службу» (ст. 19), «Про електроенергетику» (ст. 19), «Про тваринний світ» (ст. 60), «Про природно-заповідний фонд» (ст. 61), «Про Прикордонні війська України» (ст. 8), «Про Службу безпеки України» (ст. 26), «Про розвідувальні органи України» (ст. 19), «Про Ста­тут внутрішньої служби Збройних Сил України» (п. 21-24), «Про Статут Гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України» (п. 60, 61), «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» (ст. 10), «Про боротьбу з тероризмом» (ст. 13).

Що стосується обігу спеціальних засобів, то єдиного норматив­но-правового акту, який би врегульовував ці питання не існує.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небез­печної продукції» обіг продукції - це рух продукції шляхом переходу права власності на неї, починаючи з моменту введення її в обіг і закінчуючи споживанням, використанням або вилученням з обігу [2]. До нього входить виробництво, сертифікація, ремонт, торгівля, придбання, користування, носіння, застосування, зберігання, облік, вилучення, зни­щення, колекціонування, експонування, заохочення, передача, спадкуван­ня, дарування, перевезення, експорт, імпорт, ввезення, транзитне переве­зення та вивезення з території України та інші цивільно-правові дії, що пов’язані з ними. Отже, під рухом розуміється введення спеціальних засобів у обіг, власне процес експлуатації та виведення їх з обігу.

Основним законодавчим актом, який регулює введення та виве­дення спеціальних засобів з обігу, є Господарський кодекс України. Він встановлює правові основи господарської діяльності в Україні, регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарюван­ня, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Окремі аспекти регулювання обігу в Україні спеціальних засобів також регламентуються Цивільним кодексом України та Законом України «Про власність» (щодо закріплення права власності на спеціальні засоби), Митним кодексом України (щодо експорту, імпорту, ввезення, транзитно­го перевезення та вивезення з території України майна, у тому числі спеціальних засобів), Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (щодо встановлення ліцензування діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу), Кодексом України про адміністративні правопорушення (щодо встанов­лення адміністративної відповідальності за порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів, порядку їх купівлі, реєс­трації та обліку, а також правил застосування).

Решта нормативних актів, що регулюють обіг спеціальних засобів, – це підзаконні нормативно-правові акти, серед яких – Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадсь­ких об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, затверджені постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-12 «Про право власності на окремі види майна»; Положення про дозвільну систему, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576; Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706. Цими нормативними документами встановлено особливий порядок виго­товлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання, у тому числі спеціальних засобів, правова основа та порядок видачі дозволів на спеціальні засоби, відповідальність за їх порушення.

До нормативних актів, прийнятих урядом з питань застосування спецзасобів, належать затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. № 49 «Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР». У них, по-перше, встановлюється єдиний для України перелік зазначених засобів, дозволених до застосування органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами, а, по-друге, визначається проце­суальний порядок цього застосування.

Крім того, існує велика кількість відомчих нормативних актів у сфері обігу спеціальних засобів. Це – Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу, затверджені спільним наказом Держав­ного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та МВС від 21 березня 2001 р. № 53/213, якими встановлюються організаційні, технологічні, режимні та особливі вимоги провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу; Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затверд­жена наказом МВС від 21 серпня 1998 р. № 622 та наказ МВС від 18 жовтня 1993 р. № 642 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706 «Про затвердження Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціа­льних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», якими визначається процесуальний механізм проведення дозвільної діяльності, зокрема на пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми вла­стивостями метальними снарядами несмертельної дії, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» та ряд інших.

Крім того, існує ряд відомчих інструкцій, які регулюють окремі питання, що виникають під час обігу спецзасобів.

Як бачимо, процес обігу спеціальних засобів здебільшого регу­люється підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема рядом наказів МВС України. Це зрештою створює перепони для кращого розуміння цих відносин, адже чимало нормативних актів унеможливлює чітке регулювання, має прогалини, протиріччя і розбіжності. Так, для за­безпечення покладених на працівників ОВС обов’язків з охорони гро­мадського порядку згідно із Законом України «Про міліцію», Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, за­тверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. № 49, наказів МВС України встановлено перелік спеціальних засобів, що мо­жуть застосовуватися при виконанні цих завдань.

Крім працівників ОВС, до забезпечення охорони громадського порядку можуть залучатися громадські формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону, які відповідно до ст. 14 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» також мають право застосовувати спеціальні засо­би, засоби індивідуального захисту та спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії [3]. До засобів індивідуального захисту відносяться бронежилети, шоломи, тощо.

Згідно з п. 2 Положення про порядок продажу, придбання, реєст­рації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706, до таких засобів належать: упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики); газові пістолети і револьвери та патрони до них калібру 6, 8 і 9 мм, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Крім того, згідно з наказом МВС від 29 липня 2003 р. № 815 гро­мадяни, які беруть участь в охороні громадського порядку і державного кордону, мають право на такий вид спеціальних засобів як пристрої для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Необхідно відзначити, що, незважаючи на те, що обслуговуючий персонал та працівники приватних охоронних структур залучаються до забезпечення громадського порядку та безпеки під час футбольних матчів, відповідно до чинного законодавства, вони не є окремими суб’єктами за­стосування спеціальних засобів. На них поширюється положення поста­нови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-ХІІ «Про пра­во власності на окремі види майна», які встановлюють спеціальний поря­док набуття права власності на окремі види майна, у тому числі на спеціальні засоби. Так, не можуть перебувати у власності громадян, гро­мадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії [4].

До речі, на сьогодні перелік спеціальних засобів не досить великий, майже всі вони застосовуються правоохоронними органами. Тому обслу­говуючий персонал та працівники приватних охоронних структур, які забезпечують громадський порядок під час футбольних матчів, для само­захисту можуть використовувати лише газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Оскільки вони виконують покладені на них обов’язки з охорони гро­мадського порядку під час проведення  футбольних матчів поряд з працівниками міліції, на нашу думку, на них мають поширюватися поло­ження Закону України «Про участь громадян в охороні громадського по­рядку і державного кордону». Однак згаданою постановою Верховної Ради України їм забороняється мати у власності спеціальні засоби.

У Російській Федерації це питання було знято після прийняття Федерального Закону РФ «Про зброю». Він встановлює, що громадя­нам дозволене володіння, у тому числі і застосування так званої цивільної зброї, до якої входить і зброя самооборони. Це - вогнепальна гладкоствольна довгоствольна зброя, у тому числі з патронами травматичної дії; безствольна вогнепальна зброя вітчизняного вироб­ництва з патронами травматичної, газової і світлозвукової дії; газова зброя: газові пістолети та револьвери, у тому числі патрони до них, механічні розпилювачі, аерозольні й інші пристрої, споряджені сльозо­точивими або дратівливими речовинами; електрошокові пристрої та іскрові розрядники вітчизняного виробництва [5].

Крім того, для здійснення своїх функцій приватним детективним та охоронним організаціям надане право також застосовувати спеціальні засоби, що використовуються правоохоронними органами (бронежилети, шоломи, гумові кийки, наручники, пристрої примусової зупинки авто­транспорту, інші) та службову зброю, до якої відносяться пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями снарядами несмертельної дії. Також у цьому законодавчо­му акті містяться положення що регламентують діяльність з виробництва, сертифікації, ліцензування, ввозу та вивозу, торгівлі зазначених виробів, набуття права власності, їх обліку, носіння, транспортування, знищення, колекціонування та експонування, анулювання ліцензій і дозволів та ви­лученню зброї. На виконання цього Закону було внесено ряд змін до чин­них законодавчих та підзаконних нормативно-правових атів, які регулю­ють обіг зброї та спеціальних засобів. Як результат, було чітко врегульо­вано правові засади обігу зброї та спеціальних засобів у населення, що зрештою сприяло кодифікації ряду нормативних документів, об’єднавши їх положення, усунувши розбіжності та недоліки.

Положення про правове регулювання обігу частини спеціальних засобів - зброї несмертельної дії є у законодавчих актах багатьох зарубіжних країн. Так, у Республіці Білорусь - це Закон «Про зброю», прийнятий у 2001 р.; Естонії - Закон «Про зброю», прийнятий у 1996 p.; Латвії - Закон «Про зброю», прийнятий у 2002 p.; Молдові Закон «Про контроль над індивідуальною зброєю», прийнятий у 1994 p.; Азербайджані - Закон «Про службову та цивільну зброю», прийнятий у 1997 p.; Киргизії – Закон «Про зброю»; Казахстані – Закон «Про державний контроль за обігом окремих видів зброї» тощо.

У 2006 р. до Верховної Ради України було внесено проект Зако­ну України «Про спеціальні засоби оборони», реєстраційний номер 1036. Цей законопроект визначає правові засади обігу в Україні спеціальних засобів оборони, регулює правовідносини, що виникають при обігу та незаконному розповсюдженні цих засобів.

У цьому законопроекті визначено поняття «спеціальні засоби», запропоновано їх класифікацію, визначаються терміни та поняття, які супроводжують обіг спеціальних засобів, встановлюється вік, з якого виникає право власності у громадян, підстави набуття права власності на різні спеціальні засоби, видача дозволів на виготовлення, ремонт, продаж, придбання, спеціальних засобів, відмова у видачі або анулю­вання дозволів, порядок їх зберігання, правові підстави та межі засто­сування спецзасобів, а також облік спеціальних засобів.

На нашу думку, запропонований законопроект за своєю суттю вно­сить у правове поле України юридичне тлумачення спеціальних засобів, класифікує їх за призначенням, систематизує та вдосконалює ті норми, що зараз діють у десятках нормативно-правових актах, відомчих інструкціях. Водночас цей законопроект потребує деякого доопрацювання. У ньому не зазначено конкретних прав та обов’язків суб’єктів обігу спеціальних засобів, не йдеться про загальний порядок їх застосування. Також відсутні положення щодо виведення з обігу, тобто переробку, утилізацію або зни­щення спеціальних засобів, термін придатності яких закінчився.

Крім того, Верховна Рада України декілька разів намагалася прийняти Закон «Про зброю». Цей законопроект, як і Федеральний Закон РФ «Про зброю», регламентує обіг так званої «несмертельної зброї», до якої входять пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними сна­рядами несмертельної дії, газових пістолетів і револьверів, патрони до яких споряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, а також засобів самозахисту в аерозольному упакуванні та механічні розпи­лювачі. Проте вони не знайшли підтримки.

Висновок. Обіг спеціальних засобів в Україні регламентується великою кількістю нормативних документів. Певною мірою така ситуація суперечить положенням Основного Закону. Для узгодження законодавчих актів з положеннями Конституції України необхідно розробити та прийняти закон, який регулював би обіг спеціальних засобів. При цьому необхідно кодифікувати положення багатьох чинних нормативних актів, усунувши існуючі протиріччя і розбіжності, та створивши зведений нормативний акт.

––––––––––––

1. Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

2. Див.: Відомості Верховної Ради. - 2000. - № 12. - Ст. 95.

3. ДивВідомості Верховної Ради. - 2000. - № 10. - Ст. 338.

4. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 35. - Ст. 517.

5. Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: SESSION/S LHjgR8D/PILOT/doc/doc_print.html?print type=0&pid= 10128024 &blockPointer=0&garantCommentsOn=1.

< Попередня   Наступна >