181

---

§ 5. Загальні правила і строки притягнення до адміністра­тивної відповідальності

Загальні правила накладення стягнення за адміністративні правопорушення, закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють конституційні принципи верховенства права, законності, гуманізму, індивідуалізації відповідальності та ін.

По-перше, виконання загальних правил при застосуванні адміністративних стягнень виявляється в неухильному додержанні прин­ципів верховенства права і законності. Стягнення за адміні­стративне правопорушення накладається в межах, встановлених нор­мативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене пра­вопо­ру­шення, в точній відповідності з КпАП та іншими актами про адмі­ністративні правопорушення.

По-друге, оплатне вилучення і конфіскація предмета як до­даткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом. не допускається незастосування додаткового стягнення, якщо санкція статті передбачає обов’язковість його накладення разом з основним стягненням.

По-третє, стягнення накладається в точно визначених зако­ном межах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищен­ня його максимального розміру.

По-четверте, при накладенні адміністративного стягнення слід додержуватися всіх інших вимог законодавства про адміні­стративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявно­сті складу проступку, відсутності обставин, що виключають адмі­ністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків дав­ності, недопустимості застосування деяких видів стягнень до певних категорій громадян (військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ та ін.).

З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст.

33 КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, при нак­ладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто сус­пільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, дер­жавний або громадський порядок, права і свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопо­рушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб вчинення проступку тощо).

Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, під­вищують адміністративну відповідальність за його вчинення, тобто визнаються кваліфікуючими. Такими обставинами є, нап­риклад, повторне вчинення правопорушення. В деяких випадках тільки грубе порушення правил тягне за собою адміністративну відпові­дальність (ст. 108 КпАП).

Іноді правопорушенням визнається тільки злісне діяння. Частіше за все це злісна непокора (ст. 185), злісне ухилення (ст. 185-4). Про злісність свід­чить невиконання певних обов’язків, розпоряджень, вимог після неодноразового, настійливого їх повторення.

Особу порушника характеризують передусім ознаки, властиві суб’єк­ту проступку (вік, стать, службове становище, соціаль­ний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі і побуті, ставлення до сім’ї, колег по роботі, навчання тощо). Всі ці обставини повинні бути встанов­лені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Зрозуміло, що вчинення проступку умисно відрізняється від вчи­нення його з необережності. У першому випадку ступінь вини порушника вищий.

Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права, виправних робіт.

Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, перелічені відповідно в ст. ст. 34 і 35 КпАП.

Пом’якшуючими відповідальність обставинами визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопору­шення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопору­шення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова особа), який розгля­дає справу, може визнати пом’якшуючими й обставини, не перед­бачені законом (наприклад, бездоганну трудову діяльність, похилий вік, наявність у порушника утриманців і т. ін.).

На відміну від пом’якшуючих в ст. 35 КпАП наведено повний перелік обставин, що обтяжують відповідаль­ність за адміністративне правопорушення. До таких обставин належать:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушен­ня особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповноліт­нього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Залежно від характеру адміністративного пра­вопорушення орган (посадова особа), який накладає стягнення, може не визнати останню обставину обтяжливою (наприклад, для відпові­дальності за порушення правил користування електроенергією байдуже, в якому стані вчинено їх порушення).

При накладенні стягнення обставини, що пом’якшують і обтя­жують відповідальність, враховуються лише за умови, що вони пере­бувають за межами складу правопорушення, тобто не є його складо­вою частиною. Так, вчинення дрібного хуліганства в стані сп’яніння обтяжує відповідальність порушника, а керування ж транспортним засобом у стані сп’яніння не обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо входить до складу правопорушення.

До загальних належать також правила накладення адміністра­тивних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. У ст. 36 КпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або біль­ше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Такий порядок призначення стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї й тієї ж особи вирішують частіш за все різні державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості.

Якщо справу про кілька адміністративних проступків роз­глядає один орган (посадова особа), то в таких випадках наклада­ється одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додат­кових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У разі заподіяння адміністративним правопорушенням майнової шкоди громадянинові, підприємству, установі або органі­зації при накладенні адміністративного стягнення одночасно може бути вирішено питання про її відшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної і незначної шкоди. Разом з тим вирішення цього питання залежить від низки обставин і є правом, а не обов’язком відповідного органу. Відшкодування запо­діяної шкоди мають право здійснювати лише деякі, перелічені в ст. 40 КпАП органи — адміністративна комісія, виконавчий орган селищної і сільської ради, а також суддя. Розмір шкоди, що стягується цими органами, не може перевищувати суми двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суддя районного (міського) суду може відшкодувати шкоду незалежно від її розміру, крім випад­ків заподіяння шкоди неповнолітньою особою, що досягла шіст­над­цяти років і має самостійний заробіток. У такому разі, якщо сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього від­шкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

Для забезпечення законності при застосуванні заходів впли­ву за адміністративні правопорушення дуже важливим є чітке регулю­вання строків давності притягнення до адміністративної відпові­дальності, погашення адміністративних стягнень, а також порядку обчислення строків стягнення.

Обчислення строків адміністративного стягнення, як визна­чено в ст. 37 КпАП, залежить від його виду. Так, строк адміні­стративного арешту обчислюється добами, виправних робіт — місяця­ми, а позбавлення спеціального права — роками, місяцями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення розпочинається в той день (якщо він обчислюється місяцями і роками) або час (якщо він обчислюється добами), в який винесено постанову про накладення стягнення.

У ст. 38 КпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративного стягнення. За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накла­дено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення.

На практиці можливі випадки, коли за фактом правопорушення спо­чатку ставиться питання про порушення кримінальної справи, але зго­дом приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної справи. Якщо в діях правопорушника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття такого рішення (ч. 2 ст. 38 КпАП). Строк при цьому починає спливати з моменту прийняття постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Перелічені правила обчислення строків давності притягнен­ня до адміністративної відповідальності не поширюються на випадки застосування конфіскації, передбаченої Митним кодексом України. Частина 3 ст. 38 КпАП визначає, що в таких випадках діють правила, встановлені Мит­ним кодексом, згідно з яким товари – безпосередні предмети порушення митних правил, а також перевізні та інші засоби, призначені для їх переміщення через державний кордон або їх приховування, підля­гають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністра­тивному стягненню, не потрібно видання якого-небудь спеціального документа. Стягнення погашається автоматично після закінчення річного строку з моменту виконання постанови про накладення адміністративного стягнення і в разі невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку давності переривається.

 

< Попередня   Наступна >