123

---

§ 2. Поняття та основні риси державного управління

.Як уже зазначалося, державне управління є одним із ключових складових предмета адміністративного права. Беручи до уваги триваюче оновлення українського адміністративного права, його методологічних і фактичних засад, все ж необхідно зазначити таке. Зміна «державоцентристської» ідеології на «людиноцентристську», пріоритет служіння з боку держави людині (публічно-сервісна діяльність) - це, безумовно, позитивні демократичні досягнення як українського суспільства, так і правового наукового усвідомлення вказаних досягнень. Водночас необхідно зазначити, що державне управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах життя суспільства з порядку денного адмініст­ративного права не може бути зняте. Попри всі позитивні досяг­нення державотворення та правотворення в Україні останніх де-сяти-п'ятнадцяти років, реальний стан справ, практика західних розвинених країн свідчать про неможливість обійтися без держа­вного управління. Можуть змінюватися пріоритети, ступінь про­яву того чи іншого аспекту управління з боку держави, але як явище в суспільному житті, як складова предмета адміністратив­ного права, державне управління не повинно визивати ніяких сумнівів.

Затребуваність часом державного управління може бути про­ілюстрована через показ його основних функцій. Саме так можна уявити напрями діяльності в державі, що реалізуються шляхом державного управління. Тож основними функціями державного управління є:

сприяння забезпеченню прав, свобод і законних інтересів громадян;

забезпечення стабільності всередині країни та побудова по­зитивного іміджу держави за кордоном;

стратегічне планування розвитку галузей суспільного жит­тя та країни в цілому;

регулювання за допомоги нормативно-правових актів та інших чинників суспільних відносин;

координ

ація діяльності різних державних органів та органі­зацій з метою досягнення найбільш ефективної діяльності та дося­гнення позитивних загальнодержавних результатів;

здійснення контролю та нагляду за станом справ у різних сферах суспільного життя через установлення відповідності ви­значеним у державі стандартам, правилам, регламентам.

Говорячи про такий різновид соціального управління як дер­жавне управління, відразу необхідно вказати, що в ньому реалізує­ться потужний вплив держави (перш за все владний вплив). Осно­вна характеристика державного управління полягає в тому, що управлінські дії держави легітимні, а невиконання тих чи інших завдань, що лежать в основі управлінського впливу, приводить до можливості застосування примусу (знову ж таки на легітимній основі).

У сьогоднішній науці адміністративного права продовжують існувати два підходи щодо тлумачення феномена державного управління. Мова йде про широке та вузьке розуміння державного управління. Задля об'єктивності представимо обидва.

Державне управління в широкому розумінні - це сукуп­ність усіх видів діяльності держави, що реалізується у функ­ціонуванні органів усіх гілок влади і спрямована на регулю­вання суспільних відносин. Говорячи про широке розуміння державного управління, ми повинні казати, що воно охоплює діяльність:

а) органів виконавчої влади - за рахунок здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, спрямованої на втілення в життя приписів норм законів;

б) органів законодавчої та судової влади - за рахунок законо­творчої діяльності та здійснення правосуддя;

в) інших державних органів, які не належать до певних гілок влади - прокуратури, Центральної виборчої комісії, Національного банку тощо;

г) недержавних органів (органів місцевого самоврядування, громадських організацій) в ході реалізації ними делегованих дер­жавою повноважень.

Свого найбільшого розвитку широке розуміння державного управління набуло в радянський період існування нашої держави, коли у практику втілювалась ідея, за якої ради являють собою не тільки органи законодавчої (представницької) влади, а й органи, що безпосередньо здійснюють державне управління. У реаліях сьогодення широке тлумачення державного управління свідчить про єдність державно-управлінської діяльності всіх органів держа­ви та спрямування їх функціонування на досягнення єдиної мети стабільність у державі.

Державне управління у вузькому розумінні - це виконав­чо-розпорядча діяльність органів виконавчої влади а також інших органів, у частині реалізації ними виконавчо-розпо­рядчих функцій. Слід зазначити, що поряд із органами виконав­чої влади, для яких виконавчо-розпорядча діяльність є основною (саме тому вказані органи і є «серцевиною» державного управ­ління у вузькому розумінні), державне управління у своїй частині реалізують також інші органи та посадові особи (Президент України, прокуратура, недержавні органи під час виконання де­легованих повноважень тощо). Особливість щодо вказаної діяль­ності інших (не виконавчих) органів, яка дозволяє чітко відмежу­вати широке і вузьке розуміння державного права, полягає у на­ступному. Лише та частина з усієї сукупності видів діяльності державних органів, що має виконавчо-розпорядчий характер, входить складовою у державне управління (в його вузькому ро­зумінні). Причому така діяльність не є провідною для вказаних органів, вона має другорядний, допоміжний, внутрішньо організаційний характер. Слід зазначити, що в адміністративному праві саме вузьке розуміння державного управління є основним, тому що такий підхід дозволяє якісно аналізувати виконавчо-розпо­рядчу діяльність органів виконавчої влади (для яких державне управління є основним напрямом діяльності), а також внутрішньо організаційну діяльність у рамках функціонування інших дер­жавних органів.

Якісне розуміння сутності державного управління можливе через аналіз основних його рис. Вони являють собою ключові характеристики, знання яких дозволяє чітко розуміти, що та чи інша діяльність насправді є (чи не є) державним управлінням.

Основні риси державного управління:

1. Владний характер, який характеризується наявністю у суб'єкта управління певних повноважень, делегованих державою. Йдеться про те, що завдяки внесенню до положення нормативно-правових актів приписів про ті чи інші повноваження певних дер­жавних органів у державі забезпечується легальний владний характер діяльності вказаних органів. Тобто, вони виступають від імені держави.

Підзаконний характер, тобто діяльність у галузі державного управління спрямовано на виконання вимог законів. У продовжен­ня першої риси державного управління важливо наголосити, що владний характер діяльності державних органів обмежений підзаконним характером указаної діяльності. Тобто, органи чи посадові особи, реалізуючи на практиці державне управління, повинні і мають право діяти лише в межах положень законів. Тут доцільно звернути увагу на обставину, про яку вже йшла мова у рамках ви­світлення способів правового регулювання, що використовуються в адміністративному праві: в адміністративно-правовому регулю­ванні компетенції органів виконавчої влади та посадових осіб по­винен діяти принцип загальних заборон «дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Масштабність, яка проявляється в управлінському впливі на економіку, соціально-культурну та адміністративно-політичну сфери. Напрями діяльності держави з реалізації державної політики є дуже численними, тому що суспільне життя характеризується вели­кою кількістю аспектів. Освіта, медицина, охорона здоров'я, націо­нальна безпека, оборона, закордонні справи - ці та інші сфери сус­пільного життя підлягають управлінському впливові з боку держави.

Систематичність. Сутність її полягає в тому, що державне управління здійснюється не час від часу, не за потреби, а постійно. Лише за такої умови державне управління має шанси бути якісним.

Підпорядкованість - наявність у системі органів, які здійсню­ють державне управління, вищих і нижчих функціональних ланок з чіткою субординацією та ієрархією. Підпорядкованість дозволяє га­рантувати втілення у життя державної політики в усіх без винятку адміністративно-територіальних одиницях держави, що потенційно урівнює можливості для реалізації законних прав, свобод та інтересів всіма громадянами України незалежно від місця проживання.

Наявність системи адміністративного примусу у випадках порушення чинного законодавства. Йдеться про легальну можли­вість застосування з боку держави сили стосовно до тих осіб (об'єднань громадян), котрі не виконують приписів нормативно-правових актів або їх дії мають протиправний характер. Для реалі­зації примусу у державі існують «силові» структури, до яких на­лежать міліція, внутрішні війська, служба безпеки, прикордонна та митна служби тощо.

7. Підконтрольний характер діяльності, зумовлений наявністю органів, які здійснюють контроль і нагляд за реалізацією функцій державного управління. Детально вказану рису державного управ­ління буде розкрито при висвітленні способів забезпечення закон­ності й дисципліни в державному управлінні. У рамках же загаль­ної характеристики необхідно вказати, що функціонування конт­ролю (який у певних межах здійснюють практично всі органи держави) та нагляду (органи прокуратури, протипожежного та санітарно-епідемічного нагляду тощо) дозволяє мінімізувати мож­ливість учинення правопорушень та більшою мірою гарантувати захист прав і свобод громадян у всіх сферах суспільного життя.

 

< Попередня   Наступна >