48

---

ТЕМА № 5

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ТА її АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

§ 1. Організаційно-правові засади державної служби

Сучасну державу неможливо уявити без такої важливої скла­дової як державна служба. Багато в чому завдяки саме цьому важ­ливому політичному, правовому та організаційному інститутові держава має змогу фактично втілювати в життя завдання, що перед нею стоять. Від якісної організації державної служби, ком­петентності державних службовців залежить те, наскільки держава буде відповідати уявленням людей про державу та їхнім потребам. Своєю чергою, сучасне адміністративне право неможливо уявити без державної служби, яка, виходячи з уявлення про систему адмі­ністративного права є одним із провідних інститутів зазначеної галузі права. Тож не випадковою вбачається державна стратегія розбудови України, де в рамках Концепції адміністративної ре­форми в Україні, та і в Концепції реформи адміністративного пра­ва пріоритетне місце посідають питання реформування державної служби.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одер­жують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Виходячи з цього визначення можна привести основні ознаки державної служби.

1. Це - професійна діяльність. Особи, які належать до дер­жавних службовців, виконують покладені на них функціональні обов'язки на професійній основі. Державна служба - це не хобі, а професійна діяльність. Щоб підкреслити значення професійної складової в державній службі, необхідно вказати на розширення переліку вищих навчальних закладів, що готують майбутніх спеціалістів для державної служби. На сьогодні в Україні близько 90 на­вчальних зак

ладів зайняті підготуванням державних службовців. Із них бюджетні замовлення виконують Національна академія державного управління при Президентові України, чотири її інсти­тути і 10 магістратур при провідних університетах держави. За 10 років було випущено до 10 тисяч магістрів1.

Така діяльність здійснюється на посадах у державних орга­нах. Без посади фактично немає проходження державної служби. Посада - це визначена структурою і штатным розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативными актами коло службових пов­новажень. Можна сказати, що в рамках існуючих штатних розпи­сів саме кількість посад детермінує кількість державних службовців.

Спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави. Коли ми часто чуємо такі вирази, як «держава забезпечи­ла», «держава виконала», «держава примусила», то необхідно ро­зуміти, що справа йде саме про дії з боку людей, які перебувають на державній службі. Сама держава не може виконувати функцій, це здійснюють від імені держави службовці компетентних держав­них органів.

Заробітна платня державних службовців за рахунок держав­них коштів. Основу грошового забезпечення державної служби скла­дають кошти державного бюджету, зібрані у процесі оподаткування.

Для якісного розуміння державної служби важливо орієнтува­тися в основних, найзагальніших положеннях, що відображають цей інститут адміністративного права. Досягненню цієї мети сприяє знання принципів державної служби (рис. 5.1).

Характеризуючи деякі з них, зазначмо, що:

рівний доступ громадян до державної служби визначений у ст. 38 Конституції України і свідчить про потенційну можливість для кожного громадянина України бути державним службовцем;

політична і релігійна нейтральність указують неприпусти­мість керуватися міркуваннями партійного характеру у виконанні обов'язків державної служби, а також про те, що жодна релігія не може визнаватись як державна чи обов'язкова. Слід підкреслити, що на сьогодні державний службовець не позбавлений права бути членом політичної партії (у спеціалізованому законодавстві подібні

Рис 5.1 Принципи державної служби

обмеження торкаються працівників прокуратури, органів внутріш­ніх справ (ОВС), співробітників Служби безпеки України (СБУ), військовослужбовців) Водночас йдеться про те, що «державному службовцю, дійсно, слід уникати дій, які можуть викликати уяв­лення щодо його упередженості у вирішенні службових справ

єдність системи державної служби характеризується впровад­женням у життя єдиної державної політики у зазначеній сфері неза­лежно від конкретного державного органу, який втілює в життя за­вдання і функції держави та в якому працюють державні службовці,

відкритість і прозорість свідчать про можливість здійснення громадського контролю за діями державних органів (посадових осіб) а також об'єктивне інформування громадськості відносно під­готування і втілення в життя державно-управлінських рішень

Види державної служби.

Доцільно розрізняти два основні види державної служби Загально функціональна державна служба (типовий варіант державної служби, яка маг місце в Секретаріаті Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, в апаратах органів виконавчої влади та інших державних органів). Вказаний вид державної служби регулюється положен­нями Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про дер­жавну службу».

2. Спеціалізована державна служба (служба в ОВС, військо­ва, дипломатична, митна, податкова, прикордонна служби, служба в органах прокуратури, юстиції, судових органах тощо). Особли­востями зазначених варіантів спеціалізованої державної служби є те, що вони регулюються положеннями спеціальних законів (на­приклад, закони України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про службу безпеки України»).

Правове регулювання державної служби.

Державна служба являє собою комплексне утворення, з функ­ціонування якого виникає велика кількість суспільних відносин, які регулюються нормами багатьох галузей права (законодавства). Адміністративне право в цьому аспекті займає провідне місце, оскільки його норми упорядковують найважливіші елементи дер­жавної служби. Місце та роль адміністративного та інших галузей права в регулюванні суспільних відносин, що виникають в процесі державної служби, зазначені на рис. 5.2:

Рис 5.2 Правове регулювання державної служби

Серед нормативно-правових актів, які належать до адміністра­тивного законодавства і присвячені регламентації всього різнома­ніття державної служби, необхідно вирізнити:

закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про дер­жавну службу»;

закон України від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР «Про бо­ротьбу з корупцією»;

указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810-98 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної ре­форми в Україні»;

указ Президента України від 14 квітня 2000 р. № 599/2000 «Про стратегію реформування системи державної служби в Ук­раїні»;

указ Президента України від 5 березня 2004 р. № 278/2004 «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»;

указ Президента України від 20 лютого 2006 р. № 140/2006 «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні»;

постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922 «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців»;

наказ Головного управління державної служби України від 10 травня 2002 р. № 30/84 «Про затвердження Загального порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад дер­жавних службовців».

Управління державною службою.

У рамках висвітлення організаційно-правових засад державної служби необхідно зупинитися на питаннях управління державною службою. Система управління на рівні держави функціонує з ме­тою координації діяльності державних органів і посадових осіб, здійснення позавідомчого контролю за діяльністю державних служ­бовців, організації підготовки кваліфікованих кадрів для держав­ної служби. Органи, що здійснюють управління державною служ­бою, зазначені на рис. 5.3 (див. с. 142).

Головне управління державної служби України (Головдерж-служба) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління держав­ною службою.

Рис. 5.3. Органи, що здійснюють управління державною службою

Необхідно зазначити, що правовий статус Головдержслужби змі­нювався. Від 1994 p., коли її створили, служба була підзвітна і під­контрольна Кабінетові Міністрів України, а від 2000 p., як наслідок проведення реформи державної служби, цей орган виконавчої влади є підзвітним і підконтрольним Президентові України.

Основними завданнями Головдержслужби України є:

участь у формуванні та проведення разом з іншими держав­ними органами єдиної державної політики у сфері державної служ­би та служби в органах місцевого самоврядування;

забезпечення функціонального управління державною службою;

прогнозування і планування потреби державних органів та їх апарату в кадрах;

розроблення заходів щодо підвищення ефективності держав­ної служби, координація і контроль за їх виконанням;

здійснення методичного керівництва проведенням конкурсно­го відбору, атестації державних службовців і заходів, спрямованих на запобігання проявам корупції серед державних службовців;

організація підготування, перепідготування і підвищення ква­ліфікації державних службовців;

координація роботи центральних і місцевих органів виконав­чої влади з керівниками державних підприємств, установ, органі­зацій, пов'язаної з укладенням із ними контрактів, їх підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації;

організація та координація заходів щодо проведення науко­вих досліджень із питань державної служби;

розроблення типових професійно-кваліфікаційних характе­ристик посад державних службовців (Указ Президента України від 2 жовтня 1999 p. № 1272/99. «Про Положення про Головне управ­ління державної служби України»).

З метою підвищення ефективності державної служби, її рефор­мування згідно з вимогами Концепції адміністративної реформи було створено Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України.

До складу ради входять: керівник Секретаріату Президента України - голова ради; Міністр Кабінету Міністрів України - за­ступник голови ради; начальник Головного управління державної служби України - заступник голови ради; Міністр юстиції Украї­ни; Міністр економіки України; Міністр праці та соціальної полі­тики України; Міністр освіти і науки України; керівник Апарату Верховної Ради України; перший заступник Міністра фінансів України; президент Національної академії державного управління при Президентові України; голова Фонду сприяння місцевому са­моврядуванню України; керівник Головної служби регіональної та кадрової політики Секретаріату Президента України; голова Націо­нального банку України; директор Департаменту кадрового забез­печення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України, а також по одному представнику Верховного Суду України, Кон­ституційного Суду України, Генеральної прокуратури України, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування, науковці.

Основними завданнями ради є:

визначення способів, засобів і форм реалізації основних на­прямів державної політики у сфері державної служби, об'єднання зусиль державних органів щодо підвищення її ефективності;

розгляд проектів реформування системи державної служби та підготовка пропозицій до плану заходів її впровадження, аналі­зу і можливого коригування дій;

розгляд проектів законів та інших нормативно-правових ак­тів із питань державної служби, служби в органах місцевого само­врядування, кадрового забезпечення державної служби та держав­них підприємств, установ, організацій,

аналіз взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо реалізації кадрової політики та з питань державної служби, підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності цієї роботи,

розгляд питань і пропозицій щодо оптимізації та вдоскона­лення управління державною службою,

аналіз стану та ефективності використання інтелектуально­го і управлінського потенціалу держави, розроблення заходів щодо стимулювання пращ, посилення правових гарантій, матеріальної та моральної захищеності державних службовців, а також удоско­налення адміністративної культури, підвищення відповідальності та запобігання проявам корупції серед державних службовців, по­силення суспільної довіри до державної служби,

аналіз стану та розгляд заходів з удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ і органі­зацій, а також проведення наукових досліджень із питань держав­ної служби,

вивчення та розроблення пропозицій щодо впровадження вітчизняного та міжнародного досвіду з питань державного управ­ління, державної служби, кадрового менеджменту (Указ Прези­дента України від 21 березня 2000 р № 473/2000 «Про Коорди­наційну раду з питань державної служби при Президентові України»)

У цілому ж необхідно вказати, що безпосереднє управління державною службою у конкретному державному органі здійснює також і керівник такого органу

 

< Попередня   Наступна >