49

---

ТЕМА № 19

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

§ 1. Загальна характеристика національної безпеки як об'єкта державного управління

Кожна держава намагається забезпечити безпеку своїх грома­дян та держави в цілому Механізмів, що втілюються у практику з метою досягнення вказаної мети, є багато, проте слід зазначити, що майже всі вони об'єднані навколо держави Незважаючи на розвиток громадянського суспільства, процес демократизації, пе­реважна більшість елементів загальної системи забезпечення наці­ональної безпеки належить до державних

Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне вияв­лення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам.

Об'єктами національної безпеки є:

людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи Права, свободи і законні інтереси людини та громадянина пере­важно торкаються забезпечення особистої безпеки, якості й рівня життя, можливостей реалізації своїх прав і свобод,

суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, іс­торичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси Інтереси суспільства є узагальненою характеристикою інтересів громадян і зводяться до необхідності створення соціальної правової держа­ви, забезпечення розвитку національної культури, мистецтва, звичаїв,

держава - її конституційний лад, суверенітет територіальна цілісність і недоторканність Держава зацікавлена у стабільності основних факторів свого існування (територіальна цілісність, суве­ренітет, забезпечення законності в усіх сферах суспільного життя), а також у забезпеченні гро

мадського порядку та громадської без­пеки, плідній міжнародній співпраці.

Загрози національній безпеці - це наявні та потенційно мож­ливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Керуючись цим визначенням, необхідно вказати, що факторами небезпеки у цьому аспекті мо­жуть бути різні явища, обставини, вчинки. Йдеться про криміналізацію суспільства, корупцію, стан вітчизняної економіки, загост­рення міжнаціональних відносин, рівень захворюваності населен­ня тощо.

Керуючись наведеними факторами, держава має спрямовувати свої зусилля на мінімізацію можливостей виникнення загроз націо­нальній безпеці, а у разі їх виявлення - на розробку та введення у дію адекватних заходів протидії. З урахуванням геополітичної та внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних орга­нів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявлен­ні, попередженні та нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної ціліс­ності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні еко­номіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу та обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Сьогоднішній стан розвитку України свідчить про можли­вість виокремлення таких основних загроз національній без­пеці

1. Забезпечення територіальної цілісності держави. Стаття 2 Конституції України свідчить про те, що Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є ціліс­ною та недоторканною. У контексті загроз національній безпеці йдеться про те, що існує велика кількість факторів, які свідчать про зовнішні та внутрішні чинники, що негативно впливають на цілісність країни. Територіальне претензії інших держав, внутріш­ньополітичні заклики до певної самостійності деяких регіонів України (загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України) свідчать про необхідність сприйняття зазначеного як загрози націо­нальній безпеці.

2 Нелегальна міграція Геостратегічне розміщення України є одним із визначальних чинників сприйняття нашої держави як об'єкта для нелегального перетину кордону громадянами інших країн з метою подальшого пересування до країн Європейського Союзу Основна причина нелегальної міграції - намагання людей знайти високооплачувану роботу, захист і перспективи кращого життя Зараз міграція здійснюється за принципом «від гіршого до кращого», коли з країн, котрі характеризуються високим рівнем безробіття, низькою вартістю робочої сили, громадяни намагають­ся потрапити до країн із вищим рівнем життя і нестачею робочої сили

На сьогоднішній день нелегальна міграція стала складним та багатоаспектним явищем, в якому використовуються самі різно­манітні схеми Керуючись особливостями міждержавних домов­леностей України з країнами СНД (одним із проявів яких є спро­щений порядок перетину державного кордону), іноземці третіх країн потрапляють в Україну Що характерно, значна частина їх у подальшому не має змоги перетнути кордон нашої країни з краї­нами Євросоюзу (через жорсткий прикордонний контроль у цих країнах), що призводить до залишення мігрантів на території України

Ключовий фактор сприйняття нелегальної міграції як загрози національній безпеці Україні - можлива неконтрольованість міг­раційних процесів, яка, керуючись соціальною незахищеністю і побутовими проблемами мігрантів, потенційно призводить до створення етнічних протиправних груп

3 Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення зло­чинних дій з метою досягнення злочинних цілей

Дедалі більше країн світу страждають від проявів тероризму Росія, США, Іспанія, Велика Британія, Ізраїль - це аж ніяк не повний перелік країн, де мали місце терористичні акти, які, на жаль, призвели до людських жертв Терористичні організації не­рідко є наднаціональними структурами Це збільшує вірогідність потрапляння зброї, вибухових речовин також і до України 3 ме­тою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, вияв­лення та усунення причин і умов, які його породжують, держава у чинному законодавстві визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження та обов'язки органів виконавчої влади, об'єднань громадян і організацій, по­садових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок коорди­нації їхньої діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян, які беруть участь у боротьбі з тероризмом.

Одним із основних суб'єктів боротьби з проявами тероризму в Україні є Служба безпеки України, при якій діє Антитерористичний центр. Його головними завданнями є:

розроблення концептуальних засад та програм боротьби з те­роризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективнос­ті заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприя­ють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюва­них з терористичною метою;

збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;

організація і проведення антитерористичних операцій та ко­ординація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органа­ми іноземних держав та міжнародними організаціями з питань бо­ротьби з тероризмом (Закон України від 20 березня 2003 p. № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»).

4. Організована злочинність та корупція. Організована зло­чинність - це сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Корупція - діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Держава здійснює боротьбу з організованою злочинністю з ме­тою встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізацією, нейтралізацією та ліквідацією, а також з метою усу­нення причин і умов існування організованої злочинності. Своєю чергою, боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої пра­вової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення га­рантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі чинного законодавства, несуть відпові­дальність такі особи, уповноважені на виконання функцій дер­жави

а) державні службовці,

б) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-мністр, віце-прем'єр-мністри, міністри,

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад,

г) посадові особи місцевого самоврядування,

д) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби)

Існування шкідливого для суспільства явища, такого як коруп­ція, що завдає шкоди державі та розвитку суспільних відносин, потребує вжиття заходів, спрямованих на боротьбу з його поши­ренням Одним із головних і визначальних напрямків протидії корупції є здатність виявляти факти вчинення корупційних діянь, а також подальше притягнення винних осіб до відпові­дальності

5 «Тінізація» національної економіки Необхідно говорити про те, що нелегалізованість частини національної економіки спричи­няє неможливість для держави збирати податки, виплачувати гро­мадянам пенси, заробітну платню, соціальну допомогу тощо Через це в суспільстві зростають соціальна напруженість, невдо­волення частини населення ефективністю державного управління Як наслідок такого стану національної економіки - системні загро­зи національній безпеці

Основними напрямами державної політики у сфері націо­нальної безпеки України, відповідно до вимог чинного законо­давства, є:

реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підви­щення рівня координації діяльності правоохоронних органів, по­кращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення,

зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби в організованою злочинністю та наркобізнесом, участь України в міжнародній співпраці у сфері боротьби міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобизнесом, неле­гальною міграцією;

відпрацювання ефективно діючої системи контролю за по­ставками продукції, технологій оборонного призначення і подвій­ного використання;

впровадження системи демократичного цивільного контро­лю над Воєнною організацією та правоохоронними органами дер­жави;

боротьба з організованими злочинними угрупованнями, зокрема міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) еко­номічній зоні України;

забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстреміз­му тощо.

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері національної безпеки є положення наступних документів:

Закон України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ «Про державний кордон України»;

Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Служ­бу безпеки України»;

Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ «Про пожеж­ну безпеку»;

Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХП «Про держав­ну таємницю»;

Закон України від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР «Про вико­ристання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

Закон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про дер­жавну охорону органів державної влади України та посадових осіб»;

Закон України від 26 грудня 2002 p. № 374-IV «Про контр-розвідувальну діяльність»;

Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-1V «Про основи національної безпеки України»;

Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3160-1V «Про Службу зовнішньої розвідки України»;

Закон України від 23 лютого 2006 p. № 3475-1V «Про Держав­ну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»;

Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 «Про стратегію національної безпеки України» тощо.

 

< Попередня   Наступна >