49

---

ТЕМА № 20

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ

Історично під внутрішніми справами розуміли велику кількість сфер суспільного життя, що не охоплювались поняттям «зовніш­ні» справи Справді, розподіл на внутрішні та зовнішні свідчив, що до перших належать економічна, соціальна, медична, освітянська, правоохоронна та інші складові діяльності держави Своєю чер­гою, говорячи про зовнішні справи, мова йшла виключно про іно­земні, закордонні справи Таке бачення напрямів діяльності дер­жави зберігалося досить довгий час

Сьогоднішній день свідчить про необхідність сприйняття вну­трішніх справ, управління у сфері внутрішніх справ тільки крізь призму діяльності правоохоронних органів, зокрема органів внут­рішніх справ Охорона громадського порядку, забезпечення гро­мадської безпеки, боротьба зі злочинністю, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян, убезпечення дорожнього руху - ці та деякі інші завдання і складають суть діяльності органів внут­рішніх справ

Управління у сфері внутрішніх справ - це цілеспрямована організаційна діяльність, спрямована на охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьбу зі злочин­ністю, захист прав, свобод і законних інтересів громадян.

Управління в галузі внутрішніх справ є одним із варіантів управління взагалі, тобто йому притаманні загальні риси управ­ління з боку держави стосовно тієї чи іншої сфери суспільного життя Водночас специфічний характер внутрішніх справ як об'єкта управління обумовлює необхідність виокремлення певних характеристик, що відображають його особливості До характер них ознак управління в галузі внутрішніх справ належать такі

1 Значний обсяг державно-владних повноважень Не випадко­во, коли в підручнику мова йшла про економічну чи соціально-культурну сфери життя, то вживались терміни «адміністративно-правове регулювання» чи «державне регулювання». У рамках же адміністративно-політичної сфери доцільно та обґрунтовано вжи­вається термін «державне управління» (що безпосередньо стосу­ється і до управління у галузі внутрішніх справ), оскільки держава таки має значний об'єм повноважень у зазначеній сфері. Застосу­вання заходів адміністративного примусу до осіб, котрі є правопо­рушниками, або до інших громадян (наприклад, що підозрюються у вчиненні правопорушення) є легітимним, тому що згідно з чин­ним законодавством органи внутрішніх справ мають такі повно­важення.

Значний ступінь централізації. Територія нашої держави, кількість населення обумовлюють необхідність розгалуженої сис­теми органів внутрішніх справ. Водночас, із метою забезпечення якісного управління, система є централізованою. Ця характерна ознака ілюструється тим, що на території областей України органи внутрішніх справ представлені управліннями (Головними управ­ліннями) Міністерства внутрішніх справ України. Керівників управлінь призначає на посаду Міністр внутрішніх справ України.

Переважно профілактична спрямованість діяльності. Знач­ний обсяг повноважень органів внутрішніх справ торкається про­філактичної (попереджувальної) діяльності. Дільничні інспектори міліції, патрульна служба, Державна служба охорони при МВС, підрозділи судової міліції «Грифон» тощо в переважній більшості зайняті попередженням вчинення правопорушень. Для держави і суспільства більш вигідно провадити профілактику правопору­шень, ніж їх розслідування, пошук порушників, ліквідацію негатив­них наслідків.

Головним органом у системі державного управління внутрішні­ми справами є Міністерство внутрішніх справ України (далі -МВС України). Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383 було затверджено Положення про МВС України. Водночас, Президент України своїм Указом від 31 жовт­ня 2006 р. № 909/2006 призупинив дію зазначеної постанови з мотивуванням про те, що Положення не узгоджується з нормами Конституції та законів України, актів Президента України. Тому фактично на сьогоднішній день легітимним є Положення про МВС України, затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000. Згідно з ним, МВС України є центральним органом виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод гро­мадян, інтересів суспільства і держави від протиправних пося­гань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єк­тів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України Загальна чисельність МВС України (за винят­ком чисельності внутрішніх військ МВС України, складає 324 400 осіб, у тому числі 240 200 осіб рядового і начальницького складу За рахунок Державного бюджету України утримуються 190 500 працівників органів внутрішніх справ Гранична чисель­ність працівників центрального апарату МВС становить 3800 осіб Основними завданнями МВС України є

організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і дер­жави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки,

участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю,

забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкрит­тя і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття за­ходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню право­порушень,

організація охорони та оборони внутрішніми військами особ­ливо важливих державних об'єктів,

забезпечення реалізації державної політики з питань грома­дянства,

забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та мігра­ційної роботи,

організація роботи, пов'язаної з убезпеченням дорожнього руху,

здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності

Одними з головних чинників управління в галузі внутрішніх справ є охорона громадського порядку та забезпечення громадсь­кої безпеки Ці явища є взаємопов'язаними між собою і, відповідно, складають одну з найгочовніших цілей діяльності органів внутрішніх справ Адже що краще здійснюється діяльність стосовно громадського порядку та громадської безпеки, то менш вірогідно скоєння злочинів, інших правопорушень, тим більш захищеними відчувають себе громадяни. Даючи визначення, слід вказати, що громадський порядок - це частина суспільних відносин, що склалися переважно в громадських місцях, метою яких є під­тримка особистої безпеки громадян, суспільного спокою, забез­печення нормальних умов для функціонування державних і гро­мадських організацій, для праці та відпочинку громадян. В основі забезпечення громадського порядку лежить його охорона. Своєю чергою, основну роль у забезпеченні громадського порядку відіграють органи внутрішніх справ. Від злагодженої дії багатьох структурних елементів системи органів внутрішніх справ залежить стан громадського порядку. Водночас основним елементом охоро­ни громадського порядку є діяльність міліції громадської безпе­ки - одного з підрозділів міліції.

Громадська безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів держави та суспільства, який характеризується відсут­ністю загроз нормальному функціонуванню державних і громад­ських організацій звичайному ритму життя пересічних громадян. Громадська безпека є похідним від терміна «безпека» і характеризує його основну сторону—рівень захищеності суспільства.

Громадська безпека базується на дотриманні й виконанні спеці­альних правових та організаційно-технічних норм. В основі охоро­ни громадської безпеки лежать дії, направлені на запобігання таким явищам, як стихійні лиха, техногенні катастрофи, пожежі, загрози джерел підвищеної небезпеки та ін. Тож можна вказати, що громад­ський порядок і громадська безпека є взаємопов'язаними явищами, які спрямовані на досягнення спільної єдиної мети - такого позити­вного стану суспільства, який унеможливлює (в ідеалі) чи робить мінімально можливим виникнення небезпек як перед суспільством, так і перед окремими громадянами.

Слід зазначити, що в державі діяльність, спрямовану на охоро­ну громадського порядку та забезпечення громадської безпеки здійснюють підрозділи громадської безпеки. У широкому розу­мінні до блоку громадської безпеки МВС України входять такі складові (рис. 20.1).

Задля об'єктивності необхідно вказати, що охорону громадського порядку згідно з чинним законодавством можуть здійснювати також спеціально уповноважені громадські організації. Йдеться про гро­мадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону (далі - громадські формування). Однією з головних їхніх функцій (що видно навіть з назви) є охорона громадського порядку.

Рис 20.1. Складові блоку міліції громадської безпеки МВС України

Підставами для створення таких формувань є те, що громадяни України відповідно до Конституції України мають право створю­вати в установленому законодавством порядку громадські об'єд­нання для участі в охороні громадського порядку, сприяння пра­воохоронним органам у запобіганні та припиненні адміністратив­них правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я грома­дян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин Громадські формування можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції, асоціації громадських формувань тощо

Громадські формування створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, додержуючись принципів гуманіз­му, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридич­них осіб, рівноправності членів цих формувань Координацію діяльності громадських формувань здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами внутрішніх справ Громадські формування не мають права займатися підприємницькою або іншою діяльністю з метою одержання прибутку

Основними завданнями громадських формувань у сфері охоро­ни громадського порядку є надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адмініст­ративним проступкам і злочинам;

інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочин­них угруповань;

сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних пося­гань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх (За­кон України від 22 червня 2000 р. № 1835-Ш «Про участь грома­дян в охороні громадського порядку і державного кордону»).

Громадські формування з охорони громадського порядку прова­дять свою діяльність під контролем органів внутрішніх справ, напри­клад, у вигляді спільного з працівниками органів внутрішніх справ патрулювання і виставлення постів на вулицях, майданах, залізнич­них вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, участі в забезпеченні охо­рони громадського порядку під час проведення масових заходів.

Нормативно-правовою базою державного управління в галузі внутрішніх справ є положення таких документів:

Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію»;

Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХП «Про оперативно-розшукову діяльність»;

Закон України від 26 березня 1992 р. № 2235-ХІІ «Про внут­рішні війська Міністерства внутрішніх справ України»;

Закон України від 22 червня 2000 р. № 1835-Ш «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»;

Закон України від 22 лютого 2006 p. № 3460-IV «Про Дисцип­лінарний статут органів внутрішніх справ України»;

Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000 «Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України»;

Указ Президента України від 22 січня 2001 р. № 29/2001 «Про утворення місцевої міліції»;

постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему»;

наказ МВС України від 20 жовтня 2003 р. № 1212 «Про за­твердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України» тощо.

< Попередня   Наступна >