Радник

---

УДК 347.724(477) Н. В. ГАЛЩИНА,

старший викладач кафедри галузевих юридичних дисциплін

Азовського регіонал ьного інституту управління

Запорізького національного технічного університету

ДЕЯКІ АДМШІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ТОВАРИСТВАМИ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

Актуальність дослідження адміністратив­но-правових аспектів управління товариства-ми з обмеженою відповідальністю визнача-ється декількома групами теоретичних і прак-тичних положень. Насамперед, мова йде про соціально-економічні зміни в Україні, які іс-тотно перетворили систему юридичних осіб, їх органів, характер діяльності цих органів і потребують розробки принципово нових і адекватних економічним потребам норм пра-вового регулювання. Це знайшло своє вира-ження в прийнятті спеціальних законодавчих і підзаконних актів, у яких були сформульовані положення, що визначають поняття, види й особливості юридичних осіб, нових для нашої господарської практики. Мова йде про но

ві Цивільний [1] і Господарський [2] кодекси України, закони України «Про господарські товариства» [3], «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [4] тощо. У них не тільки визна-чається правовий статус самих юридичних осіб, порядок їх створення й діяльності, але й встановлюються правові основи формування й функціонування їх органів.

Відомо, що органам юридичної особи від­водиться дуже серйозна роль, оскільки саме через них юридична особа отримує права й набуває обов'язків, за допомогою вчинюваних органами юридичної особи дій виникають, змінюються і припиняються правовідносини, учасником яких є сама юридична особа. Саме тому так важливо правильно вибудувати всю систему відносин, пов'язаних із діяльністю органів управління, що визначена в літературі як корпоративне управління: проаналізувати теоретичну базу, на якій ці відносини буду-ються, визначити правові форми вираження цими органами своєї волі як усередині юри-дичної особи, так і зовні.

Слід зауважити, що протягом багатьох де-сятиліть ці питання регулювалися з позицій реалізації виконавчо-розпорядницькими орга-нами своїх державно-владних повноважень. Тому, коли умови господарювання юридичних осіб і їх правове регулювання змінилися, виник

певний вакуум. При цьому цивілістика, займа-ючись питаннями внутрішнього управління юридичними особами, регулювання статусу органів, їх компетенції, правових актів органів, не вважала цю сферу відносин своєю, а адміні-стративне право, що має багаторічну історію вивчення управлінських відносин, також не розглядало відносини, що виникали в юридич­них особах нового типу, у першу чергу, у гос-подарських товариствах, що відрізнялися від звичних для адміністративного права відноси­ни влади і підпорядкування.

Світова історія і практика свідчать про те, що вже тривалий час найбільш поширеною й ефективною формою спільного ведення гос­подарської діяльності є господарські товари­ства, серед яких товариства з обмеженою від­повідальністю є провідною організаційно-правовою формою для малого й середнього бізнесу. Саме з огляду на це дослідження ста-тусу органів управління даного виду юридич-них осіб, природи й характеру їх діяльності, функцій, сутності і принципів управління то-вариствами з обмеженою відповідальністю становлять безсумнівний інтерес.

Через відсутність необхідного досвіду і практики функціонування органів товариств з обмеженою відповідальністю як юридичних осіб і спеціальних досліджень з цих питань ке­рівники таких товариств використовували ме-тод «спроб і помилок», що не сприяло ефектив-ному використанню цього різновиду юридич­них осіб у процесі здійснення економічної реформи в Україні.

Не завжди обґрунтоване копіювання захід­них стандартів і численні прогалини ще зо­всім «молодого» українського законодавства призвели до того, що більшість господарських товариств України нині характеризується не­ефективною системою управління і, відповід-но, невтішними фінансовими результатами господарської діяльності.

Разом із тим необхідно відзначити, що різ-ні аспекти правового регулювання діяльності господарських товариств, і в тому числі това-риств з обмеженою відповідальністю, знай-

© Галіцина Н. В., 2009

шли своє відображення в роботах дореволю­ційних, радянських та українських учених-юристів. Вітчизняні роботи з питань корпора-тивного управління можуть бути розподілені за історичною ознакою на декілька груп. До першої належать серйозні дослідження росій-ських юристів: А. І. Камінки, Д. І. Мейера, І. А. Покровського, Л. І. Петражицького, І. Т. Та-расова, Є. Н. Трубецького, Г. Ф. Шершеневича та ін., присвячені історії виникнення і станов-лення господарських товариств, порівняльному аналізу закордонного законодавства того часу, дослідженню статусу органів юридичної особи, виробленню рекомендацій з удосконалювання російського корпоративного законодавства. До другої групи входять праці вчених і практичних працівників періоду непу (20-30 pp. XX ст.): X. Бахчисарайцева, І. Д. Брауде, В. Ю. Воль­фа, М. Н. Ізраеліта, С. Н. Ландкофа та ін., присвячені в основному коментуванню дію­чого вітчизняного законодавства й законодав­ства закордонних країн. До третьої групи на-лежать праці вчених-юристів радянського й сучасного періодів, коли правові основи дія­льності юридичних осіб, аналіз діяльності їх органів, і в першу чергу розробка теоретичних основ управління ними, визначення форм впливу держави на процес їх становлення й розвитку розглядалися, в основному, у зв'язку з розробкою проблем цивільного й адмініст-ративного права. Істотний внесок у розробку зазначених проблем зробили С. С. Алексеев, В. Г. Афанасьев, Г. В. Барабашев, , . Н. Бах-рах, С. Н. Братусь, М. I. Брагинський, А. В. Ве-недиктов, В. П. Грибанов, О. С. Іоффе, М. Л. Ко-ган, Ю. М. Козлов, 3. Г. Крилова, Б. П. Кураш-вілі, Б. М. Лазарев, А. Л. Маковський, В. П. Ма-золін, В. Д. Мельгунов, М. І. Піскотін, Ю. А. Ти-хомиров, Ю. К. Толстой, Г. А. Туманов Р. О. Хал-фіна, Ц. А. Ямпольськая та ін.

Саме в цей період у міру усвідомлення не­обхідності подолання ідеологічної схеми ми-нулих років та організаційної відсталості адмі­ністративно-командної системи на перший план починає виходити проблема підвищення продуктивності суспільної й індивідуальної праці, у тому числі управлінської, підвищення ефективності функціонування систем управлін-ня. Формуються наукове управління суспільст-вом і теорія державного управління, що мають велике теоретичне і прикладне значення.

З кінця 60-х pp. XX ст. у СРСР починаєть­ся справжній «бум» управлінських публіка-цій, у тому числі досліджень авторів-юристів. На перший план висувається розробка про-

блем правового регулювання управління еконо-мікою. У роботах В. Б. Авер'янова, В. К. Ан-дреева, В. Г. Атаманчука, В. В. Вітрянського, О. М. Вінник, О. М. Іващенко, Т. В. Кашаніної, О. Р. Кібенко, В. М. Кравчука, І. М. Кучеренко, В. К. Мамутова, С. Д. Могилевського, В. Д. Мель-гунова, Є. А. Суханова, І. В. Спасибо-Фатеєвої, В. С. Щербини та ін. висвітлюються й питання правового регулювання у сфері підприємниць­кої діяльності.

Хоча останнім часом у правовій літературі виявляють величезний інтерес до дослідження господарських товариств, питання діяльності органів управління господарськими товарист-вами, їх статус, визначення й вибір найбільш ефективної структури управління товариством, проблеми формування органів управління є недостатньо дослідженими у вітчизняній пра-вовій науці. У зв'язку з цим відсутні серйозні теоретичні роботи, присвячені даній пробле­матиці, що гальмує законодавче регулювання й практичний розвиток господарських това-риств як найбільш ефективних організаційно-правових форм юридичних осіб у ринковій економіці.

Мета даної статті полягає в тому, щоб на основі комплексного дослідження правових норм і інститутів, що регламентують статус органів управління товариств з обмеженою відповідальністю, проаналізувати адміністра-тивно-правові аспекти управління товарист-вами з обмеженою відповідальністю в Украї-ні, виявити існуючі прогалини публічно-правового регулювання та запропонувати шляхи їх усунення. її новизна полягає в аналі-зі управління товариствами з обмеженою від-повідальністю з точки зору адміністративного права та розробленні шляхів удосконалення адміністративного законодавства у сфері пуб-лічно-правовової регламентації функціону-вання інституту директорів підприємств кор-поративного типу.

Необхідною умовою успішності розвитку корпоративного законодавства України має стати комплексність регулювання та стратегіч-ний підхід. Багато інститутів вітчизняного ко-рпоративного права сьогодні потребують зага-льного переосмислення для визначення доці-льності їх існування. Із корпоративного права України мають бути вилучені норми та правові конструкції, які виявили свою неефективність або недієвість. Правові моделі поведінки, що запроваджені сучасним корпоративним пра-вом України, іноді є дуже далекими від тих відносин, що дійсно виникають на практиці.

Потрібно відмовитися від деяких класичних понять і інститутів й створити систему право-вих норм, які б відтворювали сучасні моделі корпоративних відносин.

Одним із завдань реформування корпора-тивного законодавства України є розвиток вітчизняного законодавства у сферах, де від-сутнє належне правове регулювання.

Украй низький рівень захисту прав учасни-ків товариств з обмеженою відповідальністю зумовлений повною відсутністю в законодав­стві України правової регламентації інституту директорів товариства, який має бути централь-ним для будь-якої моделі корпоративного управління. Цей правовий інститут традиційно включає в себе комплекс питань: 1) визначення кола осіб, що наділяються статусом директора; 2) порядок обрання/відкликання директорів; порядок укладення/розірвання контракту з директорами; 3) можливість та процедура заміщення директорів (формування альтерна-тивного органу), призначення директором своїх заступників, делегування функцій дире-кторів іншим працівникам товариства, укла-дення договорів на управління товариством, видача доручень; 4) обов'язки директорів; 5) порядок роботи колегіального органу, до складу якого входять директори; 6) відповідаль-ність директорів.

Зазначені вище елементи регулювання правового статусу директорів наявні в зако­нодавстві України лише фрагментарно, і ними охоплюються виключно ті посадові особи ор­ганів управління товариства, які були формаль­но призначені на посаду. Ті ж особи, які актив-но керують товариством, використовуючи для цього різноманітні правові та позаправові схеми, залишаються поза межами правового впливу.

Директора товариства слід визначити як особу, що здійснює функції із загального управління товариством одноосібно чи разом з іншими директорами та має право ухвалю-вати рішення, що є обов'язковими для това-риства. Директором має визнаватись:

- будь-яка особа, обрана до виконавчого органу товариства або наглядової ради (дирек-то– де-юре);

особа, яка не є законно обраною (чи бу-ла обрана з порушеннями закону), але вико-нує функції директора незалежно від право-вих підстав для такого виконання (директор де-факто);

– особа, яка не є директором де-юре чи де-факто, але має можливість приймати рі-

шення з питань загального керівництва това-риством, які є обов'язковими для директорів де-юре чи де-факто (тіньовий директор).

Окремо має бути визначений статус коли-шніх директорів, оскільки питання щодо їх відповідальності найчастіше виникає після звільнення їх з посади. Оскільки з формальної точки зору до відповідальності в такому разі притягаються особи, що не є директорами то-вариства, то в законодавстві потрібно чітко визначити термін, протягом якого директори товариства можуть бути притягнуті до відпо­відальності після їх звільнення/відкликання з посади.

Належний рівень корпоративного управ­ління повинен забезпечувати не тільки належ-ний рівень керівництва товариством, але й ефективний контроль за роботою його поса­дових осіб, а також їх відповідальність перед товариством і його учасниками. Посадові особи товариства діють не у своїх інтересах, а в інтересах компанії і всіх її учасників, інакше кажучи, їх обов'язки мають фідуціарний ха-рактер. Разом із тим, у даний час існує цілий ряд проблем, що перешкоджають ефективно­му застосуванню цивільної, адміністративної і кримінальної відповідальності до посадових осіб господарських товариств.

У законодавстві і в юридичній доктрині тільки формується концепція фідуціарної від­повідальності, а суди, як і раніше, не готові застосовувати принципи розумності й сумлін­ності при оцінюванні дій менеджменту компа-ній, а також враховувати специфіку становища посадових осіб господарських товариств. Ос-новною проблемою є кваліфікація відповідних дій посадових осіб товариств із погляду їх сумлінності й розумності. Таким чином, необ-хідно на законодавчому рівні визначити основ­ні ознаки фідуціарних обов'язків зазначених осіб, встановити критерії сумлінності й розум­ності їх поведінки. Окрема увага повинна бути приділена особливостям залучення до відпові­дальності керівників публічних компаній, ке-руючих компаній (керуючих) і членів ради ди-ректорів - представників держави, а також особливостям залучення до відповідальності за зловживання проти інтересів дочірніх і залеж-них товариств та їх учасників.

У сфері адміністративної відповідальності членів рад директорів і менеджерів важливим інструментом є дискваліфікація несумлінних або некомпетентних директорів і менеджерів, необхідність впровадження якої в Україні пе­редбачена Концепцією розвитку корпоративно-

го законодавства України, затвердженою рі-шенням Ради Комітету корпоративного права Асоціації правників України 3 жовтня 2007 р. [5]. На жаль, діючий Кодекс України про аміні-стративні правопорушення не передбачає дис-кваліфікацію як вид адміністративного стяг-нення [6, ст. 24].

Проект Кодексу України про адміністратив­ні проступки (далі - Проект) також не містить поняття дискваліфікації посадових осіб, а оперує поняттям «звільнення з посади або ін-ше усунення від виконання функцій держави, позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю» [7, ст. 30], що за своєю сутністю не є синонімічними понят-тями. При цьому ст. 37 Проекту передбачає позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю або як основне, або як додаткове адміністративне стягнення, яке призначається судом строком до п'яти років у випадках, коли за характером вчине-них винним проступків по посаді або при за-йнятті певною діяльністю, суд визнає немож-ливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю [7].

Взагалі дискваліфікація як вид адміністра-тивного стягнення передбачає заборону на здійснення: 1) організаційно-розпорядниць­ких або адміністративно-господарських функ-цій в органі юридичної особи; 2) повноважень члена ради директорів; 3) підприємницької ді­яльності з керування юридичною особою.

Слід наголосити, що у світі саме дисквалі­фікація є одним із найсуворіших адміністра-тивних стягнень, за допомогою якого від управління господарським товариством від-сторонюються визнані винними в здійсненні адміністративного правопорушення керуючі.

Варто зазначити, що, наприклад, у Великій Британії в останні роки парламент розширив перелік випадків, у яких суди мож.ть оголо­сити особу дискваліфікованою [8, с 143]. При цьому основною метою дискваліфікації дирек-торів є їх усунення від діяльності, пов'язаної з керуванням компанією. Інакше кажучи, функ-ції інституту дискваліфікації, скоріше, не ка-ральні, а превентивні: дискваліфікація захи-щає учасників і кредиторів різних компаній від діяльності некваліфікованих або нечесних менеджерів [9, с 234].

Для практичної реалізації такого різновиду адміністративної відповідальності варто: 1) розглянути питання і про доцільність на-дання права учасникам, що мають визначену мінімально  необхідну  частку  у  статутному

капіталі, вимагати дискваліфікації директорів і менеджерів у судовому порядку; 2) визначи-ти коло компетентних осіб, порядок оформ­лення процесуальних документів щодо дис­кваліфікації у випадках, передбачених зако-ном, посадових осіб підприємств; 3) запрова-дити відкритий для громадськості реєстр дис­кваліфікованих осіб, функцію ведення якого покласти на Міністерство внутрішніх справ України.

Підсумовуючи вищевикладене, можна кон­статувати, що в рамках реформування адмініс-тративного законодавства України необхідно:

1. Ввести інститут дискваліфікації дирек-торів як різновид адміністративних стягнень, який полягає у встановленні заборони певній особі виконувати функції директора протягом певного строку.

2. Ввести інститут адміністративних перевірок дотримання норм корпоративного законодавства за заявами учасників товарист-ва. Такий інститут адміністративних переві-рок дозволить: 1) здійснювати швидкі перевір­ки діяльності товариства на предмет виконан-ня ним вимог корпоративного законодавства; 2) оперативно застосовувати санкції до това-риства та його посадових осіб; 3) запобігати знищенню, вилученню та фальсифікації кор­поративних документів, які свідчать про вчи-нення порушення (якщо внаслідок учиненого порушення позов подається до суду, його роз­гляд та витребування доказів забирають дуже багато часу, крім того, винна посадова особа часто має можливість знищити усі докази здійсненого порушення).

3. Запровадити диференційовану систему адміністративної та кримінальної відповідаль- ності директорів за порушення норм корпора­ тивного права. Досвід більшості європейських країн свідчить, що засоби захисту прав учас­ ників господарських товариств, що передба- чені цивільним правом, є слабкими та в бага- тьох випадках не придатними для притягнен­ ня до відповідальності директорів товариства. Украй необхідним елементом забезпечення належної поведінки директорів та інших по­ садових осіб товариства є запровадження ад­ міністративної чи кримінальної відповідаль­ ності за порушення ними своїх обов'язків. Але система складів адміністративних право- порушень та кримінальних злочинів, що існує сьогодні в Україні, абсолютно не відповідає потребам корпоративного законодавства і по­ требує вдосконалення. Деякі склади сформульо- вані таким чином, що на практиці здійснити

такі порушення чи злочини неможливо взага-     чинного адміністративного та кримінального лі. Ті ж порушення, які трапляються на прак-     законодавства. тиці, навпаки, не знайшли відбиття в нормах

Література

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 18, 19-20, 21-22. -Ст. 144.

3. Про господа–ські товариства : закон України від 19 верес. 1991 р. № 1576-ХП // Відомості Верхов-ної Ради України. 1991. - № 49. - Ст. 682.

4. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців : закон України від 15 трав. 2003 р. № 755-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.

5. Концепція розвитку корпоративного законодавства України, затверджена рішенням Ради Комітету корпоративного п–ава Асоціації п–авників України 03 жовт. 2007 р. [Електронний ресурс] // Юридичний радник. - 2007. № 5 (19). Режим доступу : http://www.stride.com.ua/stride/ur/?m=archive&y= 2007&mag=26&art=520#comment.

6. Кодекс законів України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. -1984. -Додаток до № 51. -Ст. 1122.

7. Адміністративне судочинство в Україні : кн. 2. Кодекс України про адміністративні проступки (проект).- X. : Консум, 2003. - 322 с - (Серія «Реформи судів України»).

8. Петровичева Ю. В. Акционерное законодательство Англии и России. Сравнительно-правовой ана-лиз / Ю. В. Петровичева. - М. : Норма, 2002. - 224 с.

9. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Коммента-рии / Е. Р. Кибенко. - К. : Юстиниан, 2003. - 386 с.

Надійшла до редколегії 16.11.2009 Анотації Проаналізовано адміністративно-правові аспекти управління товариствами з обмеженою відповідальніс­тю в Україні. Досліджено проблеми впровадження у законодавство України інституту дискваліфікації директорів як виду адміністративних стягнень.

Проанализованы административно-правовые аспекты управления обществами с ограниченной ответст-венностью в Украине. Исследованы проблемы имплементации в законодательство Украины института дисквалификации директоров как вида административных взысканий.

Administrative and legal aspects of managing limited liability companies in Ukraine are analyzed. Problems of implementation into Ukrainian legislation the institute of directors’ disqualification as a kind of administrative punishment are researched.

< Попередня   Наступна >