Радник

---

Б. В. КИНДЮК,

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЛІСІВ НА СЛОБОЖАНЩИНІ

Стаття 16 Конституції України визна­чає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави. Одним з основних компонентів, що впли­вають на стан довкілля, є ліс. Сьогодні цей природний ресурс потребує захисту з боку закону, оскільки масові вирубування призвели до зменшення площ лісів і втра­ти ними функцій саморегуляції, що й ви­значає актуальність теми даного дослі­дження. Особливо актуальні питання пра­вової охорони лісів у Сумській, Харківсь­кій, Луганській і Донецькій областях. Ве­лике антропогенне навантаження, різке зменшення площ лісів ставлять цей регіон на межу екологічної катастрофи. Врахо­вуючи це, необхідно вдосконалювати Лі­совий кодекс України та інші нормативно-правові документи, пов’язані з лісами.

Для розробки сценарію реформування лісового законодавства необхідно детально вивчити правові норми, які діяли на україн­ських землях у різні історичні періоди.

Постановка завдання. Інтерес до лі­сового законодавства, яке діяло на україн­ських землях у складі Московської держа­ви обумовлений, по-перше, тим, що ста­новлення норм права в Слобідській Украї­ні - тема, недостатньо досліджена в юри­дичній науці. По-друге, на правову свідо­мість українців, які мешкали там, вплива­ли норми козацького звичаєвого права, Статути Великого князівства Литовського і ряд інших нормативно-правових доку­ментів. По-третє, ліс як фактор природно­го середови

ща відіграв основну роль у процесі виникнення слобідського козацт­ва. Всі ці чинники дозволили нашому на­роду накопичити великий правовий досвід, який може надати істотну допомогу при вдосконаленні лісового законодавства.

Аналіз   публікацій. Законодавство   з охорони лісів на українських землях у складі Російської держави недостатньо розглянуте в юридичній літературі.

Окремі аспекти правового захисту при­родних ресурсів досліджувались у працях Ю. Шемшученка, А. Гетьмана, М. Шуль­ги, В. Попова, М. Бринчука, В. Андрейцева, В. Лози.

З іншого боку, питання кодифікації права в українських землях вивчались М. Грушевським, М. Владимирським-Будановим, Д. Яворницьким, А. Ткач, В. Кульчицьким, В. Мєсяц, О. Харитоновою, В. Формалюк, В. Прус. Великий об­сяг досліджень здійснили російські вчені, але їх праці більшою мірою висвітлюють питання охорони лісів, пов’язані із зако­нодавчими актами періоду правління Петра І.

Таким чином, наявні матеріали є розріз­неними і потребують серйозної система­тизації.

Мета роботи - виконати дослідження правових норм з охорони лісів, які діяли на Слобожанщині, що входила до складу Московської держави.

Процес освоєння українцями Слобожан­щини і становлення в регіоні правових норм тісно пов’язаний із лісами. В ньому можна виділити три періоди, кожен з яких має свої індивідуальні особливості. Пер­ший (з ХІV ст. до 1638 р.) характеризуєть­ся відсутністю постійних поселень і наяв­ність невеликих фортець з охороною. Другий (з 1638 по 1765 рр.) пов’язаний із дією на землях Слобожанщини норм пра­ва козацької автономії. Третій (з 1765 р.) визначається скасуванням козацького уст­рою та введенням російських правових норм.

Протягом першого періоду регіон був практично неосвоєним і називався Диким полем. Цією територією постійно пересувались татари. Для захисту від нападів ко­чівників ще з часів Київської Русі-України наші предки створювали засіки. Суть цих оборонних споруд полягала в тому, що дерева підрубувались і звалювались свої­ми верхівками на південь. При цьому во­ни не відділялись від пнів і були серйоз­ною перепоною для татарської кінноти та обозів. Оборонна, або засічена, межа Мо­сковської держави починалася з території Тульської області і поширювалась на сот­ні кілометрів у бік Дикого поля, тобто до території сучасної України. Царський уряд щорічно збільшував довжину засіч­них ліній, проте організувати надійний захист своїх володінь було для нього вкрай складним завданням. Основною причиною була нестача людей для охоро­ни фортець уздовж кордону з Диким по­лем, або, як він тоді звався, Української лінії [1, с 88].

Власне кажучи, запрошуючи українсь­ких козаків до себе на службу, московські царі ставили їм завдання охороняти засіч­ні ліси від татарських нападів. Так, у 1638 р. український гетьман Ясько Острянин з полком у 900 чоловік та з родинами оселився в районі Чугуєва.

Друга група переселенців з м. Ставище Білоцерківського полку на чолі з Гераси­мом Кондратенком заснувала в 1654 р. м. Суми. В тому ж році сотник Харко з українськими козаками та їх сім’ями за­снували м. Харків [2, с 107]. Нові посе­лення звільнялись царським урядом від податків і називались за давнім українсь­ким звичаєм слободами. Від кореня цього слова походить і назва цілого регіону Слобідська Україна, або Слобожанщина. До її складу входять сучасні Харківська, Сумська, частина Донецької і Луганської областей, а також частина Воронезької, Курської та Бєлгородської областей су­часної Російської Федерації.

При цьому треба мати на увазі, що ве­личезні лісові масиви тяглись вздовж рі­чок Самари, Вовчої, Псла, Сіверського Донця, Оскола, Айдару.

За  даними  С.   Генсирука,   наприкінці ХVІІ ст. частка лісів у Харківській губер­нії становила 20,5 % всієї площі [3, с 29]. В лісах було багато дичини, а збирання меду і мисливський промисел давали ко­закам значний прибуток. Для порівняння слід зазначити, що на сьогодні частка лісів у Харківській області становить 12,1 %, у Донецькій - 6,7 %, у Луганській - 10,7 %. З метою закріплення поселень козаків у цих місцях царський уряд заохочував їх певними привілеями. До головних нале­жало право «займанщини», тобто право взяти собі стільки землі, лісу, сінокосів, скільки могли обробити або використати. Царський уряд не брав із козаків податків, але зобов’язував охороняти засічені ліси та оборонні лінії.

Визнання переселенцями відбувалось у вигляді прийняття присяги. З іншого боку, права українців закріплювались царськи­ми грамотами.

У цілому, незважаючи на наявність ав­тономії у козацтва, на Слобожанщині впроваджувалися російські правові норми. При цьому слід мати на увазі, що питання охорони лісів, і особливо засічних, мали в Росії важливе державне значення. Відо­мий указ Івана Грозного від 1571 р., який забороняв спалювати лісові засіки на пів­денному кордоні країни [4]. В засічних лісах заборонялось пересуватись на возах і конях, рубати дрова і робити просіки. Так, у 1638 році цар Олексій Михайлович надіслав розпорядження ковельським воє­водам Дмитру Горчакову та Івану Щербакові стосовно покарання винних у пору­шенні правил користування цим природ­ним ресурсом. Аналогічний документ бу­ло надіслано в 1648 р. воєводі - князю Семену Волховському, який правив на території Слобідської України в м. Хотмиш. Царською грамотою козакам дозво­лялось збирати мед, але ходити в ліс тіль­ки пішими без коней і возів.

Основним джерелом права тогочасної Московської держави було Соборне Уложеніє 1649 р., або Уложеніє царя Олексія Михайловича. У статті 23 розділу VІІ нор­мативного документу заборонялось вирубувати засічний ліс навіть людям, які пе­ребували на військовий службі [5, с 26]. У разі знищення такого лісу, висловлюю­чись сучасною мовою, мала бути створена комісія, яка повинна була визначити роз­мір завданої шкоди. Нагляд за охороною цього природного ресурсу покладався на Помісний приказ, чиновники якого по­винні були оцінити розміри втрат і вжити заходів щодо розшуку винних. При цьому закон дозволяв військовим вирубування приватних лісів, але тільки для потреб ар­мії.

Царський уряд всіляко захищав право збирачів меду, або бортників. Цей проми­сел був дуже прибутковим і відігравав важливу роль в економіці країни. З метою його збереження приймались нормативно-правові документи з охорони лісів. В той час почалось інтенсивне використання лі­су для одержання поташу і смоли. Люди, які займались цим промислом, спалювали ділянки лісу, внаслідок чого утворюва­лись хмари їдкого диму. Це спричиняло значне зменшення кількості бджіл і меду, одержуваного з пасік. Бортники зі Слобід­ської України подали скаргу до Москви на дії промисловців. У відповідь на Слобо­жанщину в 1659 р. було надіслано розпо­рядження з Москви із наказом місцевому воєводі заборонити одночасне спалюван­ня великих ділянок лісу [4].

Соборне Уложеніє 1649 р. також міс­тило статті, які встановлювали покарання за порушення, пов’язані з бортництвом. Багато положень закону були аналогами норм, викладених у «Руській правді».

У статті 218 Уложенія установлюва­лись покарання у вигляді штрафів: за псу­вання або підпал бортних дерев - 3 рублі, за дерева без бджіл - 1,5 рубля, за підго­товлене до встановлення бортей дерево -25 алтинів.

За жування вуликів або їх крадіжку ст. 219 передбачала штраф 3 рублі, а та­кож фізичне покарання - удари батогом.

Найвища ставка штрафу - 6 рублів -передбачалась за навмисне знищення бортного дерева і крадіжку меду.

При цьому за аналогічні дії згідно з арт. 14 Статуту Великого князівства Ли­товського 1588 р. передбачалась смертна кара [6, с 264].

У міру укріплення державної влади ро­сійське законодавство встановлювало де­далі жорсткіші заходи щодо охорони засі­чних лісів. Так, царським указом 1678 р. за незаконне вирубування лісу встанов­лювались значні суми штрафів: за прокла­дену в лісі дорогу - 10 рублів, за прорубу­вання стежки - 5 рублів. Окрім штрафу, винний піддавався биттю батогом, яке ма­ло бути здійснене у найближчому посе­ленні в торговий день. За повторні дії з вирубуванням дерев закон передбачав смертну кару.

Важливою особливістю законодавства Російської імперії XVII ст. була наявність положення щодо правового захисту при­ватних лісів. У праці М. Булгакова наво­дяться дані про наявність нормативно-правових документів від 1684 р., які забо­роняли вирубування лісу у володіннях приватних осіб [4]. При цьому згадується про наявність категорії хоромних лісів, у яких населенню дозволялось рубати ліс для своїх потреб, а не на продаж. Інший дослідник лісового законодавства в допетровську епоху Н. Граве наводить дані про декілька указів щодо заборони виру­бок у монастирських заповідних лісах [7]. Це питання прямо стосувалось району Слобідської України, де важливу роль в освоєнні земель відігравали монастирі. Прикладом є Острогорський монастир, який мав у своєму розпорядженні великі земельні угіддя, ліси, луги [2].

Московський уряд намагався всіляко обмежувати права слобідських козаків. Так, усіх українських полковників, обра­них у полках, узгоджував воєвода, а потім їх пропонували цареві як кандидатів на цю посаду. Всі основні питання функціо­нування козацького управління Слобожан­щиною вирішувались у Москві чиновни­ками Розрядного приказу, а пізніше - Великоросійського приказу.

Процес ліквідації козацької вільності виявився для російської влади досить складним завданням і потребував прийнят­тя цілого ряду проміжних правових актів. Так, В. Прус відзначає, що цей процес ре­тельно готувався і йому передувало декелька Указів Сенату 1715 і 1738 рр., які обмежували козацьке самоврядування [8].

Із часом російським властям вдалось повністю підпорядкувати собі цей регіон. у 1765 р. указом Катерини ІІ на Слобожа­нщині був скасований козацький устрій та повністю введені норми російського пра­ва. Таким чином, завершився другий етап розвитку правових норм і почався третій -функціонування російського законодавст­ва, який тривав до 1917 р.

Висновки

1) На землях Слобідської України виді­ляються кілька періодів розвитку право­вих норм, у яких питання використання й охорони лісів відіграли основоположну роль;

2) існує цілий ряд документів, що регу­люють охорони лісових промислів на Сло­божанщині, виданих російським урядом;

3) правові норми Російської імперії з охорони лісів у процесі розвитку держави, ставали більш жорсткими.

Завданням для подальших досліджень є порівняльний аналіз норм з охоро­ни лісів «Руської правди», Статутів Вели­кого князівства Литовського і Соборного Уложенія 1649 р.

Література

1. Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / [за ред. В. А. Смолій]. - К.: Вид. дім «Киє-во-могилянська академія», 2006. - 800 с

2. Полонська-Василенко Н. Історія / Полонська-Василенко Н. - К. : Либідь, 1995. - Т. 2. -607 с.

3. Генсирук С А. Ліси України / Генсирук С А. - Львів : Наук. тов-во ім. Т. Г. Шевченка, 2002. - 469 с

4. Булгаков М. Б. Природоохоронные акты: от «Русской Правды» до петровских времен / М. Б. Булгаков, Яблулганов А. А. // Государство и право. - 1996. - № 8. - С. 136-146.

5. Соборное Уложение 1649 года. - Л. : Наука, 1987. - 448 с.

6. Статут Великого князівства Литовського : у 3 т. / [за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова]. - Одеса : Юрид. літ., 2000. - 568 с.

7. Граве Н. П. Начало управления лесами России / Н. П. Граве // Лесное хозяйство. - 1991. -№ 3.-С. 37.

8. Прус В. З. Поширення російських правових норм на лівобережній Україні в першій поло­вині ХVІІІ ст. / Прус В. З. // Науковий вісник КНУВС. - 2008. - № 1. - С. 191-195.

У статті розглянуті питання охорони лісів на землях Слобідської України.

< Попередня   Наступна >