Радник

---

 

ЩЕРБИНА Є.М., викладач (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДІВ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРАВИЛ БЛАГОУСТРОЮ ТЕРИТОРІЙ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Розглянуто особливості класифікації складів адміністративних правопорушень правил благоустрою територій населених пунктів. Висвітлені основні підходи до розуміння категорії «склад адміністративного правопорушення» стосовно теми; розглянуто існуючі класифікації складів адміністративних правопорушень; охарактеризовані склади адміністративних правопорушень у галузі благоустрою.

Ключові слова: благоустрій, склад адміністративного правопорушення, класифікація складів адміністративних правопорушень, адміністративна відповідальність.

ackground-repeat: initial initial;">

Благоустрій – це візитна картка кожного населеного пункту. Стан вулично-дорожньої мережі, освітлення, озеленення та чистота міста – оцінка діяльності як місцевої влади, так і громадського впливу. Це показник рівня участі міської громади у вирішенні проблем та перспектив розвитку сфери благоустрою та комунального обслуговування населеного пункту.

З 01.01.06р. набрав чинності Закон України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 10 цього Закону до повноважень міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів [3]. А згідно з п. 44 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність [4].

Незважаючи на відносно незначний термін дії цього закону та реалізації його норм щодо юридичної відповідальності за порушення відповідних правил, в Єдиному державному реєстрі судових рішень з 2006 р. до 2010. р зареєстровано близько 1475 постанов та ухвал суду за порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, з них до державних органів, державних підприємств, установ, організацій – 243, до юридичних осіб – 419 та до фізичних осіб – 813. З початку 2010 р., за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, судами було винесено понад 5 ухвал та 14 постанов щодо юридичних осіб і 4 ухвали та 33 постанови стосовно фізичних осіб за порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів [20].

Питання благоустрою є важливими для кожного населеного пункту. Так, вже з початку 2010 р. інспекторами КП м. Дніпропетровська «Управління контролю за благоустроєм міста» було складено 513 адміністративних протоколів щодо порушення правил благоустрою міста. Найбільша кількість протоколів складена за розклеювання афіш, оголошень на будинках, парканах, електричних опорах – 264; за незадовільний стан прилеглої території – 134; за самовільні земляні роботи – 48, зайняття міської території під зберігання будівельних матеріалів – 28. З правопорушників до міського бюджету стягнули штрафи на загальну суму близько 38 тис. гривень [21]. У 2009 р. у місті Вінниця на порушників Правил благоустрою міста було складено 397 протоколів, за два місяці поточного року – 129 [22].

Проблема поліпшення стану благоустрою в населених пунктах є надзвичайно актуальною для України, адже впровадження нових інноваційних науково обґрунтованих підходів та методів підвищення ефективності системи благоустрою населених пунктів необхідне для забезпечення подальшої її інтеграції до Європейського Союзу.

У нормативних актах, які регулюють правила благоустрою територій міст та інших населених пунктів, відсутні: норми щодо діяльності юридичних та поведінки фізичних осіб у сфері благоустрою міста; комплексні заходи, які необхідні для забезпечення чистоти і порядку у місті, зокрема, порядку санітарного очищення, особливостей утримання території міста у зимовий період; порядок встановлення сміттєзбірників (урн), збирання сміття та відходів у громадських місцях у картонні коробки, іншу тару; неправомірного розміщення контейнерів та іншої тари для твердих побутових та харчових відходів у межах червоних ліній міських вулиць та доріг; відповідальність за неналежне утримання зупинок громадського транспорту та ін.

Також слід вказати, що зростання кількості суб’єктів господарювання у населених пунктах, недоліки у регулюванні порядку здійснення їх діяльності не забезпечують збереження та відновлення об’єктів та елементів благоустрою, що негативно впливає на загальний стан благоустрою міста. Прикладом можуть слугувати незабезпечення вивезення сміття після проведення масових розважальних заходів, поряд з об’єктами торгівлі, у тому числі вуличної; незбереження зелених насаджень та їх знищення під час проведення заходів, пов’язаних з виконанням господарської діяльності (будівництво, ремонтні роботи, встановлення рекламного обладнання, проведення рекламних та розважальних заходів). Зусилля комунальних служб та витрачені місцевою владою кошти на ремонтні роботи, наведення чистоти та порядку, висадження газонів, квітів та молодих дерев виявляються марними.

Внесення змін до чинних регуляторних актів, що встановлюють окремі обов’язки у сфері благоустрою, приведе до дублювання таких обов’язків у окремих актах; ситуація вимагає їх викладення у новій редакції або суттєвої зміни та прийняття нових актів, що регулюють відносини, раніш не врегульовані чинними нормативними актами. Чинні Правила благоустрою та забезпечення чистоти і порядку в населених пунктах були прийняті до набрання чинності Закону України «Про благоустрій населених пунктів» і тому потребують суттєвого коригування.

Вирішення актуальних проблем регулювання відносин у сфері порушень правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів заслуговує належного наукового узагальнення й аналізу. Відповідною теоретичною базою для такого аналітичного осмислення стали наукові праці провідних фахівців, зокрема В.Б. Авер’янова, А.Б. Агапова, Ю.П. Битяка, Д.Н. Бахраха, В.В. Зуя, О.С. Іоффе, В.К. Колпакова, Д.М. Лук’янця.

Метою цієї статті є розгляд складів адміністративного правопорушення за порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів та характеристика їх різновидів.

Для досягнення цієї мети передбачається: висвітлити основні підходи до розуміння категорії «склад адміністративного правопорушення» стосовно теми; розглянути існуючі класифікації складів адміністративних правопорушень; охарактеризувати склади адміністративних правопорушень у галузі благоустрою.

У науці адміністративного права виділяють фактичні та юридичні (правові) підстави адміністративної відповідальності. Фактичну підставу адміністративної відповідальності складає адміністративне правопорушення. Юридичні ж підстави адміністративної відповідальності пов’язують із поняттям „склад адміністративного правопорушення (проступку)”, під яким розуміють сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують дію або бездіяльність як адміністративне правопорушення (проступок) [11, c. 127].

Проступок є фактом реальної дійсності. Склад проступку, у свою чергу, – це логічна конструкція, правове поняття про нього, що відображає суттєві властивості реальних явищ, тобто певних антисуспільних явищ. Логічна конструкція закріплюється в праві і стає обов’язковою. Перелік закріплених у ній ознак – необхідна й достатня умова для кваліфікації діяння як адміністративного проступку. Реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить усі названі законом ознаки, відсутність хоча б одного з таких означає відсутність складу в цілому [12, с. 218].

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [1]. Аналізуючи ст. 9 КУпАП, звертаємо увагу на те, що законодавець одночасно вживає й ототожнює два терміни: „адміністративне правопорушення” і „адміністративний проступок”. Проте з розвитком адміністративного законодавства вони набувають різного значення. На думку В.Б. Авер’янова, „під адміністративним правопорушенням розуміють будь-яке порушення норм адміністративного права. Адміністративний проступок – це порушення відповідних правових відносин або відносин, що врегульовані іншими соціальними нормами, за яке законодавством передбачене адміністративне стягнення” [9, c. 49]. Аргументом на користь позиції B.Б. Авер’янова є те, що паралельно з КУпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться у міжгалузевих законодавчих актах (Повітряний, Митний Кодекси, закони України „Про надзвичайний стан”, „Про боротьбу з корупцією”, „Про охорону державного кордону” та ін.). Питання адміністративної відповідальності регулюються також постановами Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санкціями видають місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями.

І тому спробою вирішення даного протиріччя можна вважати те, що в проекті Кодексу України про адміністративні проступки йдеться не про „адміністративне правопорушення”, а про „адміністративний проступок”, котрий визначається як „передбачене цим кодексом протиправне винне діяння (дію або бездіяльність), вчинене суб’єктом адміністративного проступку” [8].

Тобто склад адміністративного правопорушення являє собою сукупність елементів, які характеризують суспільну небезпеку проступку; до таких належать: наявність делікту (об’єктивна сторона), психоемоціональний статус учасників (суб’єкт складу і суб’єктивна сторона), а також об’єкт протиправного посягання; відсутність будь-якого з них виключає як на-явність corpys delicti (склад правопорушення) в цілому, так, і, відповідно, застосування державних санкцій [10, с. 33]. Таким чином, склад адміністративного проступку розглядається як діалектична єдність об’єктивних та суб’єктивних елементів, і відсутність будь-якого з них дає змогу говорити про відсутність самого правопорушення. Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 247) визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб’єктивних і об’єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставин, що виключає проваджен-ня у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком [14, с. 219-220]. Як зазначає О.С. Іоффе, досліджуючи склад, потрібно виявити перш за все ті якості, якими повинен бути наділений суб’єкт відповідальності для того, щоб у його поведінці могли бути заключені всі ознаки, що характеризують склад правопорушення [13, с. 55].

Отже, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за однією обставиною. Такою обставиною в Кодексі України про адміністративні правопорушення є відсутність події і складу адміністративного правопорушення (п. 1 ст. 247).

Склад адміністративного правопорушення – це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найтиповіших, які частіше за все трапляються, характерних ознак проступку [15, с. 228].

У свою чергу, В.К. Колпаков «накладає» абстрактний опис (склад) на конкретну подію. І якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані у складі (абстракції), то його треба визнати правопорушенням [14, c. 219]. З такою точкою зору можна погодитись.

Як випливає з визначення складу, дані ознаки повинні бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного правопорушення.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов’язані i взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне утворення. Розглянемо як приклад порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152 КУпАП). Якщо такі ознаки розглянути окремо (державне або колективне майно, намір, досягнення 16-рiчного віку тощо), вони не містять нічого протиправного. А коли вони об’єднуються законодавцем у вiдповiднiй нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).

Велике практичне значення має виділення постійних i перемінних ознак складів правопорушень [16, с. 43,44].

В.К. Колпаков відніс до постійних ознак ті, які отримали загальне визначення у законодавстві, правовій теорії та соціальній практиці. Наприклад, «благоустрій населених пунктів», «утримання в належному стані території», «заходи з благоустрою населених пунктів». Стосовно перемінних ознак, зміст яких може змінюватись, то, як правило вони містяться у підзаконних актах. Наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил благоустрою населених пунктів (ст. 152 КУпАП).

Склади адміністративних правопорушень класифікуються таким чином [16, с. 45]:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні i квалiфiкованi.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матеріальні i формальні.

3. Залежно від суб’єкта проступку – на особисті i службові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однозначними й альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові i бланкетні (відсильні). Погоджуючись з позицією В.К. Колпакова, охарактеризуємо кожний з перелічених видів складів адміністративних правопорушень з приводу порушень правил благоустрою.

1. Основні і кваліфіковані склади. Визнаючи те чи інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різним. Так, порушення комунальними підприємствами правил вивезення та звалювання у не відведених для цього місцях відходів, трави, гілок, деревини, листя, снігу характеризується більшою громадською небезпекою, чим вигул тварин у не відведених для цього місцях.

Це означає, що законодавець складає декілька складів адміністративних правопорушень, які належать до одного типу діянь. Вони, у свою чергу, будуть відрізнятись тільки ступенем суспільної небезпеки. Таким чином, на більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які називають кваліфікуючими. Виходячи із вищевикладеного, ознаки можуть бути основними, тобто такими, які існують в кожному випадку вчинення правопорушення, і кваліфікуючими, тобто доповнювати основні.

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких:

а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, складування будівельних матеріалів, конструкцій та обладнання за межами будівельних майданчиків, що спричинило пошкодження або знищення газонів;

б) описується дія, що обов’язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом і не названі: розміщення на деревах рекламних щитів, електропроводів та електрогірлянд, добування з дерев соку і живиці, нанесення їм механічних пошкоджень.

До формальних (термін умовний) належать склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, порушення правил тримання собак і котів (ст. 154 КУпАП).

3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) виходячи з того, хто є суб’єктом проступку – просто громадянин чи посадова особа (ст. 152-154). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння має бути вчинене через службову дію. Посадові особи, як зазначено в ст. 14 КУпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків.

Хоча даний вид складу адміністративного правопорушення, на нашу думку, потрібно було б доповнити пунктом стосовно юридичних осіб, які так само, як і громадяни і службові (посадові) особи, порушують правила благоустрою території міст та інших населених пунктів. Це підкріплено у проекті Кодексу України про адміністративні проступки [7] та низці Законів України: “Про благоустрій населених пунктів” [3], “Про рекламу” [5], “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування” [6] тощо, де передбачено, що юридичні особи можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності за скоєння ряду адміністративних правопорушень. Тобто на юридичних осіб поширюються заходи адміністративного припинення. Але безпосередньо у проекті Кодексу України про адміністративні проступки у гл. 20 ст. 39 санкція застосовується тільки до громадян (фізичних осіб) і службових (посадових) осіб.

Д.М. Лук’янець пропонує включення до законодавства України, що регулює питання визначення вини юридичних осіб у вчиненні адміністративних правопорушень, такої норми: “дії юридичної особи вважаються винними, якщо вони є наслідком усвідомлюваних дій (бездіяльності) її посадових осіб, працівників, а також осіб, які не знаходяться з нею в трудових відносинах, але виконують певні дії в інтересах юридичної особи за договором” [17, с. 91]. Це визначення вважаємо обґрунтованим, вдалим і пропонуємо використати у новому Кодексі України про адміністративні проступки.

Д. Лук’янець ділить юридичну особу на два “субстрати”, які й повинні нести адміністративну відповідальність, при цьому вина юридичної особи визначена ним як психічне ставлення елементів її соціального субстрату до зв’язку між їх діями (бездіяльністю) та протиправними діями власне юридичної особи [18, с. 118]. У даному випадку зрозуміло, що відсутнє розуміння поняття “юридична особа”, а також чітке розмежування вини фізичної особи та юридичної особи.

Стаття 80 Цивільного кодексу України дає визначення юридичної особи. “Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.” Як видно з цього визначення, юридична особа має бути певним чином організована як єдине ціле, мати організаційну структуру і органи, які здійснюють правоздатність юридичної особи [2].

Отже, адміністративну відповідальність юридичної особи не можна розглядати ні як відповідальність посадової особи, ні як відповідальність адміністрації, ні як відповідальність колективу організації. Це нове явище в адміністративному праві, народжене соціально-економічними перетвореннями в українському суспільстві [19, с. 8]. Так визначають адміністративну відповідальність юридичної особи В. Стефанюк, І. Голосніченко, М. Михеєнко.

4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Однозначні склади описують ознаки одного діяння у межах однієї статті нормативного акта.

Альтернативні склади описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх) [16, с. 47]. Наприклад, ст. 152 КУпАП установлює відповідальність за порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному є кілька варіантів ознак. Частіше ця особливість в описі ознак зумовлена прагненням законодавця уникнути загальних формулювань, розкрити зміст ознаки, конкретизувати її. А в ряді випадків конструювання альтернативних складів пов’язано з прагненням нормотворчих органів заощадити нормативний матеріал і замість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ [16, с. 47-48].

5. Описові і бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і сутність діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів (ст. 153 КУпАП).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нор-мах і правилах. Наприклад, порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152 КУпАП), порушення правил тримання собак і котів (ст. 154 КУпАП).

Крім зазначених, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб’єктивної сторони, як форма вини, проступки можна поділити на навмисні та необережні [16, с. 48] – наприклад, самовільне встановлювання об’єктів зовнішньої реклами, торговельних лотків, павільйонів, кіосків тощо – і пошкодження газонів з необережності. За ознакою мотиву поведінки проступки поділяються на корисливі та некорисливі; прикладом перших може бути влаштування стоянки суден, катерів у межах територій пляжів, других – вигул та дресирування тварин у не відведених для цього місцях).

Правопорушення як подія, що сталася в реальній дійсності, є ні чим іншим, як специфічним вчинком людини або групи людей. Будь-які вчинки, зокрема й протиправні, – це результат взаємодії людської свідомості (уявлень про навколишній світ i внутрішнього ставлення до подій, якi тут відбуваються) i людських діянь, що спрямовані на зовнішні об’єкти (навколишнє середовище i суспільство).

І тому вчинок це не що інше, як взаємозв’язок i взаємозалежність суб’єктивних i об’єктивних ознак. А це, у свою чергу, говорить про те, що у будь-який поведінці, у тому числі й протиправній, виділяють чотири елемента: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. У зв’язку з цим i склад правопорушення конструюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.

Ю.П. Битяк та В.В. Зуй зазначили, що склади конкретних проступків виконують важливу функцію, оскільки вони є юридичною підставою адміністративної відповідальності і передбачають можливість застосування заходів адміністративного впливу, забезпечують однакове застосування закону, правильну кваліфікацію проступків, гарантують від необґрунтованого притягнення громадян до адміністративної відповідальності, обмежують відповідальність рамками скоєного [11, с. 224].

Ми дійшли висновку, що для складу адміністративного правопорушення за порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів притаманні всі види складу адміністративного правопорушення.

У законодавстві про адміністративну відповідальність як юридичних, так i фізичних осіб поняття складу адміністративного проступку відсутнє. Воно було розроблене на основі загальнотеоретичних положень, досягнень науки адміністративного права, спирається на положення чинного законодавства про адміністративну відповідальність. І тому найбільш повним є таке його визначення: склад адміністративного правопорушення – це сукупність об’єктивних i суб’єктивних ознак, встановлених правом, за наявності яких протиправне діяння вважається адміністративним проступком.

Список використаної літератури:

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами / Відп. ред. Е.Ф. Демський. – К., 2001.

2. Цивільний кодекс України: Коментар. – Харків, 2003.

3. Про благоустрій населених пунктів: Закон України від 6 вересня 2005 р. // ВВР. – 2005. – № 49. – Ст. 517.

4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 // ВВР. – 1997. – № 24. – Ст. 170

5. Про рекламу: Закон України від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР // ВВР. – 1996. – № 39. – Ст. 181.

6. Про відповідальність підприємств, їх об‘єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України від 14.10.1994 р. № 208/94-ВР // ВВР. – 1994. – № 46. – Ст. 412.

7. Проект Кодексу України про адміністративні проступки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

8. Авер’янов В.Б. та ін. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація / Українська акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 1997.

9. Авер’янов В.Б. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко – К., 1999.

10. Агапов А.Б. Административная ответственность: Учеб. – М., 2000.

11. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины. Общая часть: Учеб. пособ. – Харьков, 1999.

12. Бахрах Д.Н. Административное право: Учеб. – М., 1997.

13. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л., 1955.

14. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. – К., 2004.

15. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підруч. – К., 2003.

16. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність (адміністративно деліктне право): Навч. посіб. – К., 2008.

17. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. – К., 2001.

18. Лук'янець Д. Про вину юридичних осіб у сфері адміністративної відповідальності // Право України. – 1999. – № 11. – С. 118.

19. Стефанюк В., Голосниченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідаль-ності юридичних осіб: проблеми теорії та практики // Право України. – 1999. – № 9. – С. 6-9.

20. Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

21. Статистичні дані «Управління контролю за благоустроєм міста» у м.Дніпропетровськ [Електронний ресурс]. –                    Режим доступу: .

22. «Управління у справах ЗМІ міської ради» у м. Вінниця [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: .

 

< Попередня   Наступна >