Підручники Адміністративне право Адміністративне право України КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕДУРНОГО ПРАВА МИКОЛЕНКО О.І., кандидат юридичних наук, доцент (Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова)КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕДУРНОГО ПРАВА МИКОЛЕНКО О.І., кандидат юридичних наук, доцент (Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова)
| Адміністративне право - Адміністративне право України |
МИКОЛЕНКО О.І.,
кандидат юридичних наук, доцент (Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова)
КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕДУРНОГО ПРАВА
Аналізується сучасний стан категоріального апарату науки адміністративного процедурного права, показано вплив інших юридичних наук, суб’єктів правотворчої діяльності і правозастосовчої діяльності на процес формування понять та категорій в науці адміністративного процедурного права, розкрито методологічні особливості формування понятійного апарата науки.
Ключові слова: категоріальний апарат, наука адміністративного процедурного права, предмет науки, методи наукового пізнання.
Загальні аспекти процесу формування понятійного апарата юридичної науки розглядали в своїх працях О.М. Васильєв, Л.П. Горський, Ю.О. Денисов, М.І. Панов, В.М. Савицький, Л.І. Спірідонов, З.А. Тростюк та ін. Деякі аспекти використання наукових категорій в галузевих юридичних науках сьогодні розглядаються в працях С.Д. Губарєва, О.А. Задихайло, О.В. Кузьменко, Г.Г. Потапова та інших вчених України. Проте ґрунтовного аналізу категоріального апарату науки адміністративного процедурного права не проводилось.
Метою цієї статті є аналіз методологічних особливостей формування понятійного апарата науки адміністративного процедурного права та висвітлення існуючих у цій сфері проблем.
Іноді в юридичній літературі категоріально-понятійний апарат розглядають як метод пізнання правової дійсності і тим самим їх ототожнюють. Наукові категорії і поняття є лише інструментарієм пізнання державно-правових явищ. Самі по собі вони не можуть дати нових знань. Лише в синтезі з методами наукового пізнання наукові категорії і поняття допомагають досліднику досягти нових знань. Отже, категоріально-понятійний апарат не є самостійним і специфічним методом пізнання.
Наука адміністративного процедурного права знаходиться на стадії формування та відшліфування свого понятійного апарату. У зв’язку з цим важливо прослідити методологічний аспект формування понятійного апарата науки адміністративного процедурного права. Слід підкреслити, що процес формування правових понять у науці адміністративного процедурного права нічим не відрізняється від загального процесу формування термінології в інших галузях юридичного знання.
У формуванні правових понять у науці адміністративного процедурного права приймають участь майже всі методи наукового пізнання, але основними методами формування правових понять у науці адміністративного процедурного права виступають діалектичний метод наукового пізнання та такі загальнологічні прийоми, як індукція і дедукція.
Сходження від абстрактного до конкретного особливо актуальне в період розвитку наукових концепцій і теорій. По суті, наукова концепція та теорія можуть бути визнані як такі лише коли вони концептуально сформовані і їхній категоріально-понятійний апарат у більшій або меншій мірі розроблений. Процедура абстрагування при сходженні від абстрактного до конкретного може мати різний характер. На основі „абстракції – ідеї” конструюються нові правові утворення – правові категорії й поняття, що не мали раніше аналогів ні в науці, ні в нормотворчій практиці. Цей метод, на наш погляд, лежить в основі вироблення нетипових юридичних конструкцій (наприклад, „склад правопорушення”, „структура адміністративного процесу”), юридичних фікцій (наприклад, „процесуальні строки”), презумпцій (наприклад, презумпція невинності) і виступає важливим засобом законодавчої техніки.
Метод сходження від конкретного до абстрактного характеризується тим, що в категоріях і поняттях, які формуються, завжди відображаються сутнісні та закономірні особливості конкретних явищ у сфері правової дійсності. Саме цей метод дозволив сформулювати і обґрунтувати такі категорії, як „адміністративний проступок”, „публічний спор” тощо.
Роль юридичної науки полягає в тому, що за допомогою її системи абстракцій здійснюється логічний перехід від одиничного до особливого, від особливого до загального, осмислюється сутність явищ, закономірностей природи й суспільства. Одних емпіричних спостережень недостатньо, щоб під кутом зору нормативності вірно та повною мірою відобразити в мисленні дійсність у її різних проявах, її сутнісні риси, тобто забезпечити об’єктивний, істинний зміст понятійного апарату, його наукову обґрунтованість і довести тим самим певну соціальну необхідність.
Як же бути тоді із практикою як критерієм істинності результатів мислення? Дійсно, тільки через практику людина доводить об’єктивну правильність своїх ідей, понять, знань, науки. Практика допомагає усунути неточності, удосконалити й скорегувати наукові поняття, перевірити правильність ідей і т.п., однак у зв’язку з її конкретно-історичною обмеженістю частина відносних істин приймається за абсолютні, що виявляється далеко не відразу. До того ж практика суб’єкта може бути різною. Приміром, у межах вузько прагматичного ставлення часткова, неповна істина дійсно може опинитись вичерпуючою, тобто набути видимість істини безумовної, абсолютної [1, с. 35-36].
Отже, не всякі результати мислення можуть бути перевірені практикою зовнішньою, матеріальною. Певне коло понять, у тому числі юридичних, що відображають різні форми й рівні буття тих або інших явищ, може „програватися” лише в розумовому експерименті. Наприклад, істинність таких понять, як „неосудність” (ст. 20 КУпАП), „розумний строк” (п. 10 ст. 2 КАС України), „склад адміністративного проступку” (п. 1 ст. 247 КУпАП) важко буде перевірити лише за допомогою об’єктивуючої практики.
Правові категорії науки адміністративного процедурного права повинні характеризуватися певною статичністю, бо з їхньою допомогою відбувається фіксування певного рівня знань. У зв’язку із цим Т.В. Кашаніна відзначає, що стабільність і однозначність – важлива властивість правових понять, яка істотно впливає на стабільність і однозначність права в цілому. Змінність та надмірна гнучкість юридичних понять негативно позначається на застосуванні права, підриває його престиж [2, с. 36-37].
Звісно, що статичність правових понять не абсолютна, бо поглиблення знань – непереривний процес. М.І. Панов стосовно цього зазначає, що всі наукові поняття динамічні та мають тенденцію до розвитку і вдосконалення. На його думку, така тенденція реалізується завдяки двом логічним прийомам – через збільшення об’єму поняття та через зменшення об’єму поняття [3, с. 18-27].
Через збільшення об’єму поняття досягається зменшення кількості ознак, що створюють та характеризують поняття. Цей прийом лежить в основі формування загальних (родових) понять. До них належать такі категорії, як „юридичний процес”, „правова процедура”, „судочинство” тощо.
Через зменшення об’єму поняття досягається збільшення кількості ознак, що створюють та характеризують поняття. За допомогою цього прийому формуються видові (конкретні) поняття: „адміністративний процес”, „адміністративна процедура”, „адміністративне судочинство” тощо.
О.М. Васильєв вважає, що розглянуті прийоми лежать в основі формування „понятійних рядів” юридичної науки, в яких усі поняття (категорії) за змістом розташовуються в жорсткій ієрархічній послідовності від більш загального до менш загального поняття, від менш загаль-ного до конкретного поняття [4, с. 129].
Наприклад, можна запропонувати такий понятійний ряд, як „адміністративне провадження”, „провадження у справах про адміністративні правопорушення”, „провадження щодо притягнення іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності”. Спостерігається чітка закономірність – зі зменшенням об’єму поняття збільшується кількість ознак, що його характеризують.
Порушення цієї логіко-гносеологічної процедури призведе до помилок не тільки при побудові системи понять науки адміністративного процедурного права, а й до помилок у правотворчості. Наприклад, помилковим буде такий понятійний ряд, як „правова процедура”, „юридичний процес”, „процесуальне провадження”, „стадія провадження”, „етапи провадження”, „процесуальні дії”. Хоча певний логічний зв’язок між вказаними поняттями й існує, на жаль, вони всі мають свої специфічні ознаки. Тому стверджувати, що ознаки „правової процедури” притаманні і всім іншим вказаним поняттям, буде невірним.
У юридичній літературі сьогодні спостерігається ситуація, коли різні за змістом поняття визначаються одним і тим же терміном, наприклад, „адміністративна процедура”, „адміністративне провадження”, „адміністративний процес”, „адміністративна юрисдикційна діяльність” тощо. Думаю, що всі науковці погодяться з тим, що саме ці поняття розкривають зв’язок науки адміністративного процедурного права з її предметом та методами наукового пізнання. Вказане свідчить про те, що наука адміністративного процедурного права ще не напрацювала своїх наукових категорій та понять, які б можна було назвати доктринальними поняттями. Отже, науковець, який починає своє дослідження у сфері адміністративного процесу, майже немає тих вихідних точок, спираючись на які можна було б знаходити нові знання та базувати свої висновки. Навіть звернення за допомогою до теорії держави та права не допомагає в побудові категоріально-понятійного апарату науки адміністративного процедурного права, бо і там різні за змістом поняття позначаються однією і тією ж термінологією („юридичний процес”, „правова процедура”, „процесуальний порядок”, „процесуальна форма”, „процесуальна діяльність” тощо).
Характеризуючи особливості формування понять нових юридичних наук (в тому числі і науки адміністративного процедурного права), що знаходяться на стадії свого розвитку та формування, М.І. Панов зазначає, що такі поняття спочатку розвиваються в межах традиційних галузевих наук [3, с. 18-27]. Потім, зі становленням цих наук та більш-менш чітким і повним визначенням їхнього предметного змісту, ці поняття входять до складу категоріально-понятійного апарату сформованої науки. Тобто слід визнати той факт, що категорії та поняття науки адміністративного процедурного права зараз напрацьовуються, у тому числі і представниками науки адміністративного права.
Понятійний апарат науки адміністративного процедурного права, як і будь-якої юридичної науки, складають доктринальні (суто наукові) і легальні (зафіксовані чинним законодавством) правові поняття. Доктринальні поняття іноді трансформуються в легальні, тобто відбувається перехід наукових знань у позитивне право. Чим ґрунтовніше розроблені наукові правові поняття, тим успішніше вони синтезуються в позитивне право. Також можлива трансформація легальних понять у доктринальні. У цьому випадку збагачується відповідна наука, це сприяє її розвитку.
Недостатньо розроблені, не апробовані та не сприйняті юридичною наукою і практикою поняття, які існують поки що на рівні гіпотез чи недостатньо сформованих правових утворень, не мо-жуть розглядатися як логіко-правові новели і не повинні пропонуватись суб’єктам правотворчості як незаперечні істини. Тому вважаємо, що свого часу обґрунтовано було змінено назву проекту кодексу „Адміністративно-процесуальний кодекс України” на „Кодекс адміністративного судочинства України”. На цій же підставі сьогодні заперечуємо доцільність закріплення в чинному законодавстві України поняття „кримінальний проступок” і найменування проекту кодексу „Адміністративний процедурний кодекс України”. Також вважаємо, що не можна брати за основу та визнавати доктринальним у науці адміністративного процедурного права поняття „адміністративного процесу”, яке було запропоноване законодавцем в ст. 3 КАС України.
На жаль, з боку законодавця є спроби форсувати процес створення категоріального апарату науки адміністративного процедурного права шляхом нав’язування своїх понять. Повністю погоджуємося з думкою Т.В. Наконечної, яка зазначає, що важливе місце серед засобів юридичної техніки посідає вербальне визначення правових понять – спеціальна юридична термінологія. Протягом усього розвитку законодавства зберігається необхідність однозначного й сталого її використання, обумовлена самою природою понять у національному праві. Неодмінна умова ефективного використання юридичних термінів – їхнє загальне визнання. При конструюванні нормативних актів повинні застосовуватися лише ті терміни, які одержали визнання в науці та практиці [5, с. 92].
Вважаємо, що в умовах боротьби різних концепцій розуміння адміністративного процесу та адміністративної процедури, легальні поняття науки адміністративного процедурного права повинні формуватись на підставі доктринальних понять, а не навпаки – доктринальні поняття на підставі легальних понять.
Кожна з юридичних наук має власний понятійний апарат, що відповідає її історично сформованому предметному змісту. Такий власний понятійний апарат зараз розробляється й наукою адміністративного процедурного права. Адже саме понятійний апарат разом з предметом науки дозволяють ідентифікувати певну науку як таку, відмежувати її від інших наук та визнати самостійною галуззю знання. Тому наука адміністративного процедурного права повинна напрацювати і мати свою систему наукових категорій, частину з яких обов’язково погодити з науковими категоріями філософії права і теорії держави та права, частину запозичити в інших споріднених наук (конституційного, адміністративного, цивільно-процесуального права тощо), а частину розвивати самостійно.
У межах наукових досліджень у окресленому напрямку необхідно здійснити детальний аналіз існуючого категоріального апарату науки адміністративного права і процесу та на підставі цього запропонувати доктринальні категорії науки адміністративного процедурного права. Адже без цього національне адміністративно-процедурне законодавство і надалі буде розвиватись хаотично та без наукового підґрунтя.
Список використаної літератури:
1. Заботин П.С. Преодоление заблуждения в научном познании / Науч. ред. Ильенко Э.В. – М., 1979.
2. Кашанина Т.В. Правовые понятия как средство выражения содержания права // Советское го-сударство и право. – 1981. – № 1. – С. 36-37.
3. Панов Н.И. Методологические аспекты формирования понятийного аппарата юридической науки // Правоведение. – 2006. – № 4. – С. 18-27.
4. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М., 1976.
5. Наконечная Т.В. Преемственность в развитии советского права: Монограф. – К., 1987.
< Попередня Наступна >