Підручники Адміністративне право Адміністративне право України ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ Шевчук О.М. здобувач Кіровоградського юридичного інституту ХНУВСЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ Шевчук О.М. здобувач Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС
| Адміністративне право - Адміністративне право України |
ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
Шевчук О.М.
здобувач Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС
Анотація
У статті досліджено поняття вітчизняного адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки.
Ключові слова
Правопорушення, інформаційна сфера, адміністративно-правове регулювання, інформаційна безпека.
I. Вступ
На сучасному етапі з метою задоволення національних інтересів у інформаційній сфері право виконує ряд загальносоціальних, спеціально-юридичних функцій, серед яких: упорядкування суспільних відносин шляхом визначення правил поведінки, закріплення основних прав і свобод людини та громадянина, визначення компетенції та повноважень державних органів і посадових осіб та встановлення і гарантування заходів державного примусу задля їх захисту та попередження будь-яких правопорушень тощо.
Забезпечення правопорушень у сфері
II. Постановка завдання:
– виділити особливості адміністративноправового регулювання інформаційної безпеки України;
– визначити поняття адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України.
III. Результати
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про основи національної безпеки України”, правову основу у сфері національної безпеки нашої держави становлять Конституція, закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Ра-дою України, а також видані з метою виконання законів інші нормативно-правові акти [3].
Відповідно до законодавства, Президентом України розробляється і затверджується Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України.
Необхідно відмітити, що Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов’язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.
Більше того, не тільки проголошуються, але на сьогодні здійснюються практичні кроки з приводу реалізації цієї норми. Так, Стратегія національної безпеки України була затверджена Указом Президента України “Про Стратегію національної безпеки України” [4], незважаючи на те, що в ст. 92 Конституції України закріплено положення про те, що виключно законами України визначаються основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку [5].
Виходячи із цього, наша увага при аналізі норм чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення була сконцентрована на ряді ключових напрямів, де законодавство про адміністративні правопорушення може зіграти важливу роль у вирішенні загального завдання забезпечення інформаційної безпеки. Такими напрямами, на нашу думку, є:
– забезпечення доступу громадян і юридичних осіб до достовірної інформації, необхідної для реалізації належних їм прав, свобод і забезпечення законних інтересів;
– забезпечення превентивного оповіщення громадян і юридичних осіб про факти і події, що створюють загрозу їхньої безпеки;
– забезпечення обмеження в доступі до певних категорій відомостей, поширення яких може завдати шкоди правам і свободам людини, законній діяльності юридичних осіб або національній безпеці держави.
Кожен із зазначених вище напрямів підпадає під завдання законодавства про адміністративні правопорушення та стосується проблем захисту особи, охорони прав і свобод у сфері інформаційної безпеки.
Варто також мати на увазі, що адміністративна відповідальність фізичних осіб за правопорушення в сфері забезпечення інформаційної безпеки є лише частиною загального комплексу юридичної відповідальності, що забезпечує правову охорону відповідних відносин відносин.
Звідси виходить, що при розгляді проблем встановлення адміністративної відповідальності в сфері забезпечення інформаційної безпеки необхідно також акцентувати увагу на сфері державного управління, тобто на тих правопорушеннях, які перешкоджають ефективному забезпеченню інформаційної безпеки органами виконавчої влади.
Саме тому з метою забезпечення адміністративно-правового регулювання у сфері інформаційної безпеки та захисту інформації законодавець встановив не тільки порядок і правила обігу інформації та окремих її видів, а й правові заборони їхнього порушення та відповідні засоби юридичної відповідальності, передбачені нормами різних галузей права.
Комплексний підхід до адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки нормами адміністративного законодавства дає змогу зробити висновок про те, що ці норми відображають сутність суспільних відносин, які формуються в цій сфері та утворюють єдиний комплекс міжгалузевого правового регулювання, який свідчить про підвищену суспільну небезпеку правопорушень у сфері інформації та необхідність організації їхнього попередження в рамках самостійного напрямку правоохоронної політики.
Необхідно звернути увагу на те, що подальший науковий аналіз механізму здійснення правопорушень у сфері адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки необхідний для правильної соціально-правової оцінки та вироблення дієвих заходів протидії їм.
Особливо важливою для розкриття питання адміністративних правопорушень інформаційного характеру є глава 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення “Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку”. Саме в ній передбачені актуальні склади адміністративних правопорушень: порушення правил реєстрації торговельних суден (неповідомлення або несвоєчасне повідомлення органу реєстрації судна про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в установленому порядку до Державного суднового реєстру України або Суднової книги України; ухилення від реєстрації судна) (ст. 116-3); порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікації, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами (ст. 145); порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України (ст. 146); порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку (ст. 147); пошкодження таксофонів (ст. 148); порушення правил надання та отримання телекомунікаційних послуг (ст. 148-1); порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування (ст. 148-2); використання засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, задля порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян (ст. 148-3); використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування, без документа про підтвердження відповідності (ст. 148-4); порушення правил про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж загального користування (ст. 148-5) [7].
У главі 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення “Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності” містяться такі адміністративні правопорушення у сфері інформаційної безпеки: порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат (ст. 164-1); порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164-2); демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (ст. 164-6); порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів (ст. 164-7); недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу (ст. 164-8); незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних (ст. 164-9); порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень (ст. 166-4).
У статті 173-1 глави 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення “Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку” передбачено накладання штрафу та виправні роботи у разі поширення неправдивих чуток.
Ряд видів діяльності фізичних і юридичних осіб щодо захисту інформації об’єктивно має перебувати під контролем органів виконавчої влади, насамперед, з тієї причини, що це передбачає необхідність наявності спеціальних знань та навичок, відсутність яких може спричинити реалізацію некваліфікованого підходу до адміністративно-правового регулювання безпеки інформації та її відтоку.
Необхідно зазначити, що ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” до числа видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню у сфері захисту інформації, відносить такі:
– розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлю спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації;
– розроблення, виробництво, використання, експлуатацію, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертизу, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівлю криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);
– розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;
– розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг у галузі технічного захисту інформації; – виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;
– діяльність, пов’язану із збиранням, обробленням, зберіганням, захистом, використанням інформації, яка складає кредитну історію [9].
Серед особливостей, зокрема, адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки і захисту інформації, слід виділити комплекс державно-правових, соціально-економічних та інших відносин, що динамічно формуються в інформаційній сфері життєдіяльності суспільства та є необхідними в перспективному правовому регулюванні, а, по суті, у розробці не стільки норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, скільки комплексів правил, наприклад, зберігання, користування, передачі, поширення та захисту інформації, які відносяться до різних видів інформаційних ресурсів.
Слід відзначити, що прогнозування заходів забезпечення адміністративно-правого регулювання інформаційної безпеки і захисту інформації становить теоретико-методологічну основу для науково-практичного обґрунтування адміністративно-правових складів правопорушень цієї категорії з урахуванням тенденцій розвитку адміністративного права та адміністративного законодавства в цілому.
Головне місце в системі пізнання адміністративно-правових характеристик правопорушень, учинених у сфері забезпечення інформаційної безпеки та захисту інформації, посідає об’єкт протиправного посягання.
У статті 48 Закону України “Про інформацію” визначено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність, а саме за вчинення таких правопорушень, як:
– необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;
– надання інформації, що не відповідає дійсності;
– несвоєчасне надання інформації; – навмисне приховування інформації;
– примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;
– поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
– безпідставна відмова від поширення певної інформації;
– використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;
– розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка має охороняти цю таємницю;
– порушення порядку зберігання інформації;
– навмисне знищення інформації;
– необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;
– порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.
IV. Висновки
Таким чином, підсумовуючи вищевизначене, можна зробити висновок, що адміністративно-правове регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України перебуває на етапі формування та становлення, оскільки трансформація злочинності та інших протиправних діянь в інформаційній сфері спонукає до постійного вдосконалення форм і методів забезпечен-ня інформаційної безпеки як одного з напрямів боротьби із організованою злочинністю. На цьому етапі відповідні процеси характеризуються значної кількістю прогалин та колізій, чим вдало користуються в інформаційних правопорушеннях. Одними із напрямів виходу з цієї ситуації, на нашу думку, є проведення кодифікації інформаційного законодавства, приведення його у відповідність до потреб та мети боротьби з інформаційними правопорушеннями, а в ширшому розумінні – забезпечення внутрішньої безпеки держави.
Література
1. Сидоренко В.Л. Інформаційна сфера України: стан, проблеми і перспективи / В.Л. Сидоренко. – К., 2002. – 94 с.
2. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : монографія / В.А. Ліпкан. – К. : Текст, 2008. – 440 с.
3. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – N 39. – ст. 351.
4. Указ Президента України “Про Стратегію національної безпеки України” вiд 12.02.2007 р. № 105/2007 // Офіційний вісник України. –2007 – № 11. – Ст. 389.
5. Конституція України вiд 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
6. Погорецький М.А. Функціональне приз-начення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі : монографія / М.А. Погорецький. – Х. : Аріс, ЛТД, 2007. – 576 с.
7. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 50. – Ст. 1122.
8. Кодекс про адміністративне судочинство України вiд 06.07.2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–37. – Ст. 446.
9. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” вiд 01.06.2000 р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
10. Закон України “Про інформацію” від 02.10.1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
< Попередня Наступна >