Радник

---

О.І. Остапенко

ПОТЕРПІЛИЙ ВІД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

Існуюча державна програма боротьби з правопорушеннями в Україні передбачає проведення наукових досліджень, спрямованих на за­хист прав, свобод і законних інтересів громадян. Складовою частиною такої діяльності є з’ясування адміністративно-процесуального статусу потерпілого від правопорушення. Загальне його визначення в адміністрати­вному законодавстві України не повною мірою розкриває соціальну і психо­логічну сутність особи, яка потерпіла від деліктних дій правопорушника.

Ключові слова: адміністративне правопорушення, особа, осо­бистість, потерпілий.

Существующая государственная программа борьбы с правонару­шениями в Украине предусматривает проведение научных исследований, направленных на защиту прав, свобод и законных интересов граждан. Составной частью такой деятельности является выяснение админист­ративно пр

оцессуального статуса потерпевшего от правонарушения. Общее его определение в административном законодательстве Украины не в полной мере раскрывает социальную и психологическую сущность лица, потерпевшего от деликтных действий правонарушителя.

Ключевые слова: административное правонарушение, лицо, личность, пострадавший.

The existent government program of fighting against offences in Ukraine foresees conducting the scientific researches aimed at protecting the rights, freedoms and legal interests of citizens. Considering the adminis­trative-procedural status of a victim of an offence is a component of such activity. Its general determination in the administrative legislation of Ukraine does not completely expose the social and psychological essence of a person, who is a victim of the tortuous acts of a violator.

Key words: administrative offence, person, personality, victim.

Постановка проблеми. Серед «вічних» проблем, що їх дослі­джують учені і практики, є особа, яка потерпіла від вчинених щодо неї протиправних дій. Сучасний стан боротьби з правопорушеннями в Україні, зокрема адміністративними, свідчить, що потерпілими від протиправних дій правопорушників щороку стає значна кількість на­селення нашої країни.

Конституція України передбачає захист прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55). Ця норма є підставою для правового ви­значення процесуального статусу особи, яка потерпіла від протиправ­них дій правопорушника.

Вперше термін «потерпілий» був закріплений у Статуті криміналь­ного судочинства у 1864 р. [1, с. 120]. Адміністративне законодавство за часів СРСР лише у 1980 р. закріпило процесуальний статус особи, яка потерпіла від правопорушення, не розкриваючи при цьому його змісту.

Стан дослідження. Адміністративно-правовий статус потер­пілого як учасника адміністративного провадження був предметом наукових зацікавлень українських правознавців. Цій проблематиці присвячено праці О.М. Бандурки, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, А.Т. Комзюка та інших.

Виклад основних положень. Юридичний словник термін «потер­пілий» визначає таким чином. Йдеться про особу, якій правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду [2, с. 485, с. 117].

На сьогодні ст. 269 КУпАП визнає потерпілим особу, якій адмі­ністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або май­нову шкоду [3, с. 219]. Фактично аналогічним є визнання в якості по­терпілого у Кримінально-процесуальному кодексі України ( ст. 49). Крім того, ст. 50 КПК України як цивільного позивача визнає громадяни­на, підприємство, установу, організацію, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків [4, с. 26].

Дещо іншим за змістом є визначення процесуального статусу поте­рпілого у Кодексі про адміністративні правопорушення Російської Феде­рації. Згідно з п. 1 ст. 25. 2 КоАП РФ потерпілим є фізична або юридична особа, яким адміністративним правопорушенням заподіяна фізична, май­нова чи моральна шкода [5, с. 906]. У цьому Законі вперше закріплено як потерпілого юридичну особу з наданням їй відповідних процесуальних прав та обов’язків учасника адміністративного провадження.

Науковий і практичний інтерес подальших розвідок статусу особи потерпілого, передусім, повинен спрямовуватися на з’ясування його поведінки, психічного стану та шкоди, яка їй заподіяна. Це значною мірою виходить за межі, встановлені адміністративним законо­давством України. Практична користь від подібних досліджень пови­нна мати своє закріплення у проведенні індивідуальної та загальної профілактики адміністративних правопорушень.

Незважаючи на складні умови, в яких здійснюється боротьба з правопорушеннями, їх профілактика є можливою за наявності виявле­них і доведених ученими однорідних і повторюваних залежностей, відносин, окремих елементів поведінки і характеристики особистості потерпілих, які активно протидіяли чи, навпаки були пасивними у мо­мент вчинення адміністративного правопорушення. Це певною мірою залежить від загального пояснення особистості як відносно стійкої, динамічної, соціально обумовленої сукупності духовних, суспільно-політичних і морально-вольових якостей людини, свідомість і дії якої характеризуються її соціальною зрілістю і бажанням виявити свою індивідуальність [6, c. 36-37].

Не завжди тотожними є поняття «особи» і «особистості». На­самперед це стосується ситуації, коли особу неможливо визнати як особистість. Так, потерпілим може бути душевно хвора людина, якій адміністративним правопорушенням заподіяна майнова або фізична шкода. У такому випадку інтереси цієї особи повинен представляти законний представник (ст. 270 КУпАП).

Існує пропозиція щодо класифікації соціальних ролей громадян, на підставі якої можна створити конкретні види адміністративно-процесуального статусу громадян ( загальний, особливий, конкретний) [7, c. 67-68]. У зв’язку з цим виникає декілька зауважень.

Перше. Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність неповнолітніх (ст. 13), посадових осіб (ст. 14), власників (співвласників) транспортних засо­бів (ст. 14-1), військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюєть­ся дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних право­порушень (ст. 15), іноземців і інших осіб без громадянства (ст. 16). Фактично, передбачена категорія суб’єктів адміністративної відпові­дальності може бути як потенціальними жертвами адміністративного правопорушення, розглядаються як потерпілі.

Друге. Конституція України (ст.ст. 13, 24) передбачає рівність громадян перед законом. Це означає, що особа, якій заподіяно адмініс­тративним правопорушенням шкоду, має однакове право на захист своїх інтересів на відміну від особи, яка притягається до адміністрати­вної відповідальності.

Водночас не слід заперечувати необхідності науково-теоретич­ного обґрунтування і доцільності створення класифікації соціальних ролей громадян.

Юридичне закріплення адміністративно-процесуального статусу потерпілого від правопорушення буде змістовнішим від знання його морально-психологічних та соціальних якостей. Суттєвий інтерес ста­новлять відносини, що виникають і проявляють свою значущість при створенні передумов адміністративного правопорушення, а також знання суми обставин, які створюють небезпеку від заподіяної шкоди тій чи іншій особі.

Не вдаючись до поглибленого з’ясування понять «віктимоло­гія», «жертва адміністративно-правових відносин», «потерпілий від адміністративного правопорушення», звернемо лише увагу на те, що з позиції віктимології потерпілий – це фізична або юридична особа, яка реально постраждала від заподіяної адміністративним правопорушен­ням моральної, фізичної чи матеріальної шкоди чи отримала в устано­вленому порядку відповідні адміністративно-процесуальні права.

Розглядаючи моральний аспект віктимної поведінки потерпіло­го як фізичної особи слід звернути увагу на наступне. Моральна свідо­мість, моральні відносини і моральна діяльність є основними структу­рними елементами моралі [8, c. 556]. Таке широке уявлення про мо­раль дає можливість визначити, що моральна свідомість віктимної особи пов’язана зі суспільним буттям через систему наявних у неї по­треб, інтересів, цінностей і моральних орієнтацій. Відповідно, вчинен­ня адміністративним правопорушенням шкоди вказаним цінностям вимагає їх морального або матеріального відновлення, тобто захисту порушених прав та інтересів особи.

Порушені права та інтереси потерпілого можна умовно віднести до його «суб’єктивних втрат». До складу цих втрат можуть належати різноманітні страхи, відчуття пригніченості, інтелектуальні втрати (наприклад, погіршення пам’яті), позбавлення політичних, трудових, освітніх та інших прав і свобод.

Відшкодування потерпілому завданої моральної шкоди може здійснюватися у застосуванні до порушника чинних у суспільстві мо­ральних норм, а також у вигляді грошових стягнень відповідного роз­міру (ст. 27 КУпАП).

Заподіяння потерпілому фізичної шкоди може чинитися у формі насильства, тобто умисного вчинення будь-яких дій фізичного, психо­логічного характеру, які можуть спричинити біль, тілесні ушкодження та інші фізичні страждання. Відновлення фізичного стану особи від посягання на неї вимагає матеріальної компенсації, розміри якої зале­жать від конкретних витрат (на ліки, на догляд, на реабілітацію фізич­ного і психологічного стану). Відшкодування майнової шкоди потер­пілому від адміністративного правопорушення згідно з чинним адміні­стративним законодавством України має добровільний характер і є однією з обставин, що пом’якшують відповідальність (пункт 2 ст. 34 КУпАП). Крім того, потерпілому відшкодовуються у встановленому порядку витрати, що їх він зазнав у зв’язку з явкою в орган (до посадо­вої особи), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення (ст. 275 КУпАП).

Обов’язкове відшкодування завданої потерпілому майнової шкоди передбачено ст. 40 КУпАП. Рішення про відшкодування майно­вої шкоди можуть приймати адміністративні комісії, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Закон України «Про заходи запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 р. № 1506 Y1 передбачає в публічній і приватній сферах суспільних відносин відшкодування завданої внаслідок вчи­нення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, ін­тересів держави (ст.ст. 20, 22). Для прикладу, закон Республіки Словенія «Про проступок» від 12 грудня 2002 р. вирішення питання про відшкоду­вання майнової шкоди потерпілому покладає на суд (ст. 142), шляхом подання потерпілою особою майново-правової заяви. У ст. 143 цього за­кону передбачено окремі видатки потерпілому, який бере участь у прова­дженні по справі [9, c. 521]. Аналогічні вимоги щодо майнового захисту потерпілого закріплені у ст. 62 Закону Республіки Сербія [9, с 584].

Актуальним, на наш погляд, є питання про відшкодування соці­альної шкоди від заподіяного адміністративного правопорушення. Під соціальною шкодою, заподіяною потерпілому, слід розуміти зменшен­ня його особистих немайнових прав і свобод у ситуаціях, що виника­ють за об’єктивних обставин (неповнолітні особи, розумово відсталі, особи з психічними розладами здоров’я та інше).

Ми вважаємо, що соціальні, економічні та інші зміни які відбу­ваються у суспільстві вимагають законодавчого закріплення юридич­ної особи у якості потерпілого. Існуючі на сьогодні доктрини юридич­ної особи передбачають її існування як реального суб’єкта суспільних відносин [10, c. 546], при цьому основна увага звернута на необхід­ність застосування адміністративної відповідальності, не зважаючи на те, що юридична особа в окремих випадках є потерпілою від вчиненого щодо неї адміністративного правопорушення. Для прикладу, законода­вець передбачає адміністративну відповідальність власників підприємств, які представляють юридичну особу (за адміністративні правопорушення, які чиняться у галузі стандартизації, якості продукції, метрології та серти­фікації – розділ 13 КУпАП та інших сферах суспільної діяльності).

Юридична особа, якій заподіяно адміністративним правопорушен­ням шкоду може зазнавати її у моральних та матеріальних вимірах. До мо­ральної шкоди у цьому випадку слід віднести негативні наслідки від антиреклами та перекручення даних про діяльність юридичної особи, про ненадання інформації про ведення колективних переговорів тощо. Матеріальна шкода, завдана юридичній особі, підлягає відшкодуванню на загальних підставах, передбачених адміністративним законодавством України.

Роль потерпілого у виникненні адміністративно деліктної ситу­ації виявляється в його поведінці, яка може бути необережною, прово­каційною, аморальною, що створює «сприятливі обставини» для вчи­нення протиправних дій щодо цієї особи. Без детального аналізу пове­дінки досить складно визначити, чому настає неоднаковий результат від практично однакових посягань з боку одних і тих самих осіб. Не­достатнє знання про потерпілого створює труднощі у визначенні сус­пільної небезпеки та шкоди від дій порушника і проведення на цій ос­нові індивідуальних чи колективних профілактичних заходів.

Адміністративне правопорушення згідно зі ст. 9 КУпАП посягає на права і свободи громадян. Одночасно, завданням КУпАП (ст. 1) є охорона прав і свобод громадян. З урахуванням цього потерпілий від адміністративного правопорушення наділений матеріальними правами з моменту вчинення адміністративного правопорушення і спричинення протиправними діями порушника шкоди.

Згідно зі ст. 269 КУпАП потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення. Для порівняння, ст. 25.2 КоАП РФ передбачає право ознайомлення потерпілого зі «всіма мате­ріалами справи», «давати пояснення», «надавати докази», «заявляти відводи», «користуватися юридичною допомогою представника».

Це не означає, що адміністративно-процесуальний статус поте­рпілого в національному законодавстві дещо звужений. Насправді, такий висновок є недостатньо аргументованим. Вітчизняні вчені в га­лузі адміністративного права М.М. Тищенко, Н.В. Хорощак, В.К. Шкарупа, О.В. Кузьменко , В.Г. Перепелюк та інші вважають, що зміст адміні­стративно-процесуального статусу громадянина складається з кількох органічно поєднаних між собою елементів. Це - суб’єктивні адміністрати­вно-процесуальні права громадян; адміністративно-процесуальні обо­в’язки громадян; адміністративно-процесуальні законні інтереси громадян [11, с 174-180, с. 167-176, с. 496–499].

Кожний із цих елементів має власну внутрішню змістовну хара­ктеристику, яка повною мірою характеризує права і обов’язки грома­дянина, що за умови вчинення проти нього адміністративного право­порушення набуває процесуальний статус потерпілого.

Висновок. Проблема потерпілого від адміністративного право­порушення, яку розглянуто, актуальна в теоретичному і практичному аспектах. На теоретичному рівні необхідні подальші наукові розвідки, пов’язані з поглибленим дослідженням соціальної і психологічної ха­рактеристик потерпілого від адміністративного правопорушення. На практичному рівні органи (посадові особи), наділені повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення і приймати по них рішення, повинні забезпечувати у повному обсязі права потерпіло­го, які передбачені адміністративним законодавством України.

–––––––––––

1.Российское законодательство Х–ХХ вв.: в 8 т. – М., 1991. – Т. 8. – 865 с.

2.Юридичний словник-довідник / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка . – К.: Фоміна, 1996. – 542 с.; Юридична термінологія: довідник / В.С. Ковальський, В.В. Головченко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 328 с.

3.Відповідальність за адміністративні правопорушення / авт.-упор. Є.Ф. Демський, О.С. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 415 с.

4.Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2009. – 168 с.

5.Комментарий к Кодексу Российской Федерации об административ­ных правонарушениях / под ред. Ю.М. Козлова. – [2-е изд. перераб. и доп.]. – М.: Юристь, 2004. – 926 с.

6.Мысливченко А.Г. Человек как предмет философского познания / А.Г. Мысливченко. – М., 1972. – 112 с.

7.Бандурка О.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навча­льних закладів / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.

8.Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / відп. ред. Ю.І. Рима­ренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн «Вида­вничий дім «Ін Юре», 2005. – Т. 2. – 1224 с.

9.Адміністративно-деліктне законодавство: зарубіжний досвід та про­позиції реформування в Україні / автор-упор. О.А. Банчук. – К.: Книги для бізнесу, 2004. – 912 с.

10.Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В.Б. Авер’я-нова. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 668 с.

11.Теоретичні засади адміністративного процесу: монографія / О.В. Кузь-менко. – К.: Атіка, 2005. – 352 с.; Адміністративний процес. Загальна частина: навч. посібник / В.Г. Перепелюк. – Чернівці, Рута, 2003. – 367 с.; Адміністратив­не право України. Академічний курс: підручник: у 2 т.: Т. 1. Загальна частина / ред. кол.: В. Б . Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – 584 с.

< Попередня   Наступна >