§ 1. Загальна характеристика оборони як об'єкта державного управління

Адміністративне право - Адміністративне право України: Підручник

Питання оборони держави у всі часи та при всіх формах державного правління були та залишаються актуальними. Без забезпечення належного рівня оборони досить важко забезпечити справжній суверенітет держави. Лише лічені провідні країни світу не мають особистих армій як ключової основи забезпечення оборони. Наша держава, отримавши в 1991 р. незалежний статус, намагається підтримувати мирні добросусідські відносини з іншими державами світу. Воєнна доктрина України має оборонний характер. Це означає, що наша держава не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Стаття 17 Конституції України визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

s="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm; background: white;">Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, в разі необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Згідно з Воєнною доктриною України (2004 р.) воєнно-політична обстановка навколо України характеризується динамічністю і нестабільністю подій та процесів, які виникають унаслідок таких основних чинників:

- прагнення більшості держав світу до обмеження використання воєнної сили як засобу досягнення політичних цілей;

- реформування воєнної організації більшості держав у напрямі скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їхніх якісних параметрів;

- дальший розвиток міжнародних систем безпеки та водночас недостатня ефективність в окремих випадках спроб розв'язання за їхньої допомоги суперечностей, які виникають між державами або всередині держав;

- прояви міжнаціональних і міжетнічних суперечностей, що призводять до нестабільності й конфліктів;

- зростання небезпеки розповсюдження ядерної та іншої зброї масового ураження, міжнародного тероризму;

- виникнення територіальних спорів між державами;

- загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впливу в окремих регіонах світу, володіння ринками збуту та сировинними ресурсами, виникнення через це небезпеки застосування воєнної сили для розв'язання економічних і ресурсних проблем;

- поява нових видів загроз міжнародній безпеці і миру, зокрема активізація діяльності екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних, терористичних організацій, незаконно утворених збройних формувань;

- зростання обсягів незаконного обігу зброї та наркотиків, а також нелегальної міграції;

- поява новітніх видів і систем зброї, інформаційних технологій, що змінюють традиційні уявлення про характер збройної боротьби.

Характерні риси оборони як об'єкта державного управління.

1. Оголошення без'ядерного статусу України.

У заяві Верховної Ради України «Про без'ядерний статус України» від 24 жовтня 1991 р. № 1697-XII зазначається, що Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, розташованих на території Української держави. Вона має намір зробити це в мінімальні строки, виходячи з правових, технічних, фінансових, організаційних та інших можливостей, з належним забезпеченням екологічної безпеки.

Річ у тім, що від часів СРСР на території нашої держави залишилися 130 ракет СС-19 та 54 ракети СС-24. У рамках ядерного роззброєння країни з цих ракет було демонтовано та вивезено до Російської Федерації всі боєголовки. Це - дуже відповідальний та важливий крок, що продемонстрував світовій спільноті мирну спрямованість України.

2. Наявність певних територіальних конфліктів із сусідніми державами.

Йдеться перш за все про острів Зміїний (претензії з боку Румунії) та острів Коса Тузла (претензії з боку Російської Федерації). Це вимагає проведення з боку нашої держави комплексу політичних, економічних і воєнних заходів, спрямованих на недопущення збройного вирішення територіальних конфліктних проблем.

3. Загальний військовий обов'язок.

Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - військовозобов'язані, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань (Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»).

Слід зазначити, що для певної категорії громадян військова служба може замінятись альтернативною. Альтернативна (невійськова) служба ~ це служба, що запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть установлюватись окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Водночас слід підкреслити, що громадянин, направлений на альтернативну службу, не має права:

- ухилятися від проходження альтернативної служби;

- брати участь у страйках;

- займатися підприємницькою діяльністю;

- навчатися в закладах освіти, крім середніх або вищих закладів освіти з вечірньою або заочною формами навчання;

- відмовлятися від місця проходження альтернативної служби, визначеного комісією (Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу»).

4. В основі оборони лежить діяльність Збройних Сил України.

Йдеться про те, що Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їхньої бойової готовності та боєздатності. Даючи визначення, слід указати, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності.

Структура Збройних Сил України:

а) Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

б) Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління;

в) види Збройних Сил України:

- Сухопутні війська;

- Повітряні Сили;

- Військово-Морські Сили.

г) об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах:

- вірності конституційному обов'язку та військовій присязі;

- верховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її конституційних прав і свобод;

- гласності, відкритості для демократичного цивільного контролю;

- поєднання єдиноначальності і колегіального розроблення найбільш важливих рішень;

- комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом;

- постійної бойової та мобілізаційної готовності;

- збереження державної та військової таємниці;

- виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу, додержання військової дисципліни;

- забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей;

- заборони створення і діяльності організаційних структур політичних партій (Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1934-ХП «Про Збройні Сили України»).

5. Стратегія до скорочення чисельності Збройних Сил України.

Державна політика нашої держави у сфері оборони будується на засадах відходу від епохи «холодної війни», коли Радянський Союз вимушений був збільшувати воєнний потенціал держави за рахунок великої чисельності Збройних Сил та економіки, зорієнтованої на випуск оборонної продукції. Протягом останніх років має місце стійка тенденція до зменшення чисельності армії. Згідно з вимогами Закону України від 19 вересня 2006 p. № 154-V «Про чисельність Збройних Сил України на 2007 рік» чисельність Збройних Сил України станом на ЗО грудня 2007 р. затверджується в кількості до 200 000 осіб, зокрема 152 000 військовослужбовців. Водночас слід зазначити, що стратегічною метою є підтримання обороноздатності держави на належному рівні за рахунок більшої мобільності використання армії, покращення ефективності її діяльності, випуску якісної конкурентоспроможної зброї та військового устаткування.

6. Міжнародна співпраця та миротворча діяльність Збройних Сил України.

З метою запобігання збройній агресії та збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної та заснованої на співпраці поведінки в галузі безпеки, бере участь у міжнародних системах безпеки та міжнародній співпраці у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Наша держава впевнено набуває іміджу стабільної європейської держави - учасника регіональної та світової системи безпеки. Участь військових контингентів і персоналу Збройних Сил у міжнародних акціях створює сприятливі умови для формування позитивного іміджу України у світовому суспільстві. Військовослужбовці Збройних Сил беруть участь у миротворчих операціях та ініціативах під егідою ООН: у Судані, Конго, Ліберії, Лівані, Ефіопії та Еритреї, Грузії та Косові; під егідою ОБСЄ: у Придністров'ї та Грузії.

Україна залишається учасником антитерористичної операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». У Севастополі створено Контактний пункт обміну інформацією в рамках операції, впроваджено за стандартами НАТО Програму спеціальної підготовки офіцерів Контактного пункту, здійснюється підготовка екіпажів кораблів, оглядових команд.

Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України постанови від 3 липня 1992 р. № 2538-ХІІ «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії».

Статистичні дані свідчать, що станом на 01.01.2007 р. 567 військовослужбовців Збройних Сил України брали участь у десяти миротворчих місіях. Прикладом правового вирішення питання може слугувати Указ Президента України від 26 січня 2007 р. № 47/2007 «Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан», де, зокрема, зазначено про направлення миротворчого персоналу з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України загальною чисельністю до 10 осіб для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан. Взагалі ж, говорячи про миротворчу діяльність українських військовиків, слід зазначити, що починаючи з 1992 р. близько 30 тис. військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях1.

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері оборони є положення таких документів:

- Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1934-ХН «Про Збройні Сили України»;

- Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1932-ХІІ «Про оборону України»;

- Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу»;

- Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»;

- Закон України від 2 березня 2000 р. № 1518-Ш «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав»;

- Закон України від 7 березня 2002 року № 3099-ІН «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»;

- Указ Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004 «Про Воєнну доктрину України»;

- Указ Президента України від ЗО січня 2007 р. № 49/2007 «Про питання забезпечення здійснення контролю Президента України за діяльністю військових формувань»;

- Указ Президента України від 1 лютого 2007 р. № 66/2007 «Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1080 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» тощо.

Дані офіційного сайту Міністерства оборони України www.mil.gov.ua

< Попередня Наступна >

Радник

§ 1. Загальна характеристика оборони як об'єкта державного управління