115

---

§ 2. Антропологічна школа кримінального права

Антропологічна школа виникла на початку 70-х років ХІХ ст. До цього часу розвиток промисловості, зростання міст, люм­пенізація населення і ряд інших факторів призвели до значно­го зростання злочинності (особливо професійної) у багатьох країнах. Суспільство шукало пояснення цьому феномену, при­чини злочинності, вимагало розробки відповідних заходів, які б могли хоча б стримати зростання злочинності. Саме тоді з’я­вилася антропологічна школа, яку часто називають ломброзі­анством за іменем її зачинателя – італійського тюремного ліка­ря Чезаре Ломброзо (1836–1909). Ідеї Ломброзо дістали роз­виток у працях його учня Феррі (1856–1929) та іншого італійського юриста Гарофало (1851–1934). От чому антропо­логічну школу іноді називають італійською школою криміналь­ного права. Ці «три мушкетери», як їх іменували сучасні їм кри­міналісти, і були головними представниками цього напряму. Філософською основою ломброзіанства був вульгарний мате­ріалізм Бюхнера, Фохта і Молешотта, який, як відомо, біологізірував усі суспільні явища. Щоб уявити собі цю вульгарну філософську базу, достатньо навести такі слова того ж Молешотта: «Доки яванці будуть харчуватися рисом, а суриманські негри мукою, вони будуть підкорятися голландцям і англій­цям, тому що мозок останніх внаслідок вживання м’ясної їжі більший, ніж у аборигенів». Ідею біологізації суспільних явищ ломброзіанці перенесли на злочинність, назвавши її явищем біологічним. Якщо злочинність – біологічне явище, то з ним слід боротися не шляхом покарання, а шляхом застосування жор­стоких заходів репресії, превентивних заходів безпеки. Звідси відмова від демократичних інститутів цивілізованого кримі­нального права, обстоювання реакційних заходів боротьби зі злочинністю.

Свої погляди Ломброзо сформулював у праці «Злочинна людина» (1872–1876 рр.): а) злочин – таке саме явище, «як за­чаття, на

родження, смерть, психічні хвороби»; б) причини зло­чинів закладені в самій біологічній природі людини; в) голов­не місце має посідати не діяння, а діяч – злочинець, – його по­трібно вивчати, застосовуючи відповідні методи виміру.

Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочинця, якому від народження властиві певні клейма – стигмати.

Зовнішні стигмати – це, наприклад, відхилення розміру го­лови від типу, властивого расі, надмірні розміри щелеп та ви­лиць, асиметрія обличчя, надмірно малий або великий розмір вух, відстовбурчених, як у шимпанзе, ніс плоский – у злодіїв, або гострий – у вбивць, велика кількість різноманітних, перед­часних зморшок, дефекти грудної клітини, надмірна довжина рук, зайве число пальців тощо. Про окремих злочинців він пи­сав: «Як правило, злодіям властиві рухливість рук і обличчя, не­величкі, рухливі, неспокійні, найчастіше косі очі. Звичні вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді наповнені кров’ю, щелепи сильні, вилиці широкі, ікла добре розвинуті» тощо.

Внутрішні стигмати – знижена чутливість до болю, підви­щена гострота слуху, нюху, велика моторність, підвищена сила лівих кінцівок, відсутність каяття або муки сумління, цинізм, зрадництво, жорстокість, марнославство, мстивість, лінощі, любов до оргій і азартних ігор, поширеність татуїровок, особ­лива мова «арго».

Природжений злочинець – це явище атавізму, він відтво­рює риси дикуна. Ці стигмати були піддані критиці, внаслідок якої було доведено, що, з одного боку, названі Ломброзо стігмати виявилися в багатьох людей, у тому числі у видатних дер­жавних діячів, з іншого, – у книзі Моргана «Стародавнє су­спільство» було показано, що дикуни не мають тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під впливом критики Ломброзо змінив свій погляд, визнавши, що злочинець – це людина, що має моральний розлад (божевілля в сфері етики), а потім вже стверджував, що злочинець – це епілептик. Але і це не підтвер­джувалось: багато закоренілих злочинців не виявляли ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи ніяких злочинів не вчинювали.

Якщо злочин, як вважали антропологи, – це біологічне явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від понять осудності й вини, моральної відпові­дальності. Треба застосовувати замість покарання заходи без­пеки до осіб, що мають стигмати злочинця. «Час перестати жаліти злочинця, – казали антропологи, – треба пожаліти і суспільство». Вони висували вимоги відмови від суду присяж­них, заміни судів медичними установами. Як писали критики, з погляду Ломброзо, для злочинця не потрібний суд, а треба діяти за правилом «виміряв, зважив і повісив». Ломброзо вис­тупав за широке застосування смертної кари, це, на його дум­ку, штучний відбір у суспільстві, у результаті якого повинні бути знищені звичні злочинці. Антропологи – за широке зас­тосування вислання злочинців у колонії, у малярійні місцевості на довічну каторгу, тілесні покарання, розстриг жінок за вчи­нені злочини тощо «Ми повинні, – писав Ломброзо, – відмо­витися від сучасного сентиментального ставлення до злочин­ця: вища раса завжди пригнічує і винищує нижчу – такий закон людства. Де йдеться про порятунок вищої раси, там не може бути місця жалібності». Ці расистські погляди широко вико­ристовувалися фашизмом і нині поширені серед деяких аме­риканських кримінологів.

Реакційна програма антропологів не могла бути прийня­та ні теорією кримінального права, ні законодавцем того часу через свою антинауковість, а також тому, що зводила кримі­нальне право до засобу розправи над людиною через її біо­логічні характеристики. Зазначимо, що в Україні, та й у Росії прихильників ломброзіанства серед юристів майже не було. Після відвідання Ломброзо в 1897 р. Ясної Поляни Л. Тол­стой записав у своєму щоденнику: «Був Ломброзо, обмежений, наївний дідок». Його погляди Толстой вважав «повною убогі­стю думки, розуміння і чуття». Це зрозумів Енріко Феррі (1856–1929), який вже стояв ближче до соціологічної школи.

Не заперечуючи біологічних факторів злочинності, Феррі за­значив ще телуричні (клімат, географічне середовище) та соці­альні фактори, що впливають на злочинність, висунув ідею субститутивів (замінників) покарання – заходів соціального ха­рактеру, сформулював кримінально-статистичний закон рівня «кримінальної насиченості» злочинності в кожному певному середовищі у певний момент, випередивши тим самим багато ідей соціологічної школи.

Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водночас зазначити, що вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також була предтечею нового соціологічного на­пряму, що значною мірою вплинуло не тільки на розвиток на­уки кримінального права, а й на кримінальне законодавство як кінця ХІХ, так і ХХ ст.

 

< Попередня   Наступна >