Головне меню
Головна

Про зміцнення гарантій права обвинуваченого на захист в стадії виконання вироку

В. Бойко©

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

 

 

Беручи участь у вирішенні загальних завдань кримінального процесу, стадія виконання вироку має свій предмет дослідження, свій порядок вирішення питань, що виникають на цьому етапі кримінально-процесуальної діяльності, своє коло суб’єктів, які беруть участь у реалізації її безпосередніх завдань. Предметом цієї стадії процесу є питання, які виникають після набрання вироком, ухвалою, постановою законної сили і у зв’язку з їх виконанням. У цій стадії повною мірою реалізуються такі важливі принципи кримінального судочинства, як принцип змагальності, всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи, усності, безпосередності, забезпечення засудженому права на захист та ін. В зв’язку з цим не можна погодитись з позицією окремих авторів, які свого часу стверджували, що принцип забезпечення обвинуваченому права на

захист на стадію виконання вироку не поширюється [1, с.251]. Адже дія цього принципу не обмежується лише тією частиною провадження по справі, яка здійснюється до набрання вироком законної сили, а поширюється на всі інші стадії процесу. Безумовно, що зміст права засудженого на захист у стадії виконання вироку є дещо іншим, ніж у стадії судового, касаційного і наглядного провадження, виходячи із тих завдань, які покладаються на вирішення цієї стадії. Реалізуючи це право, засуджений і його захисник у стадії виконання вироку можуть домогтись надання відстрочки, застосування умовно-дострокового звільнення від покарання, включення часу виправних робіт до трудового стажу та ін.

Разом з тим чинне кримінально-процесуальне законодавство України ще не повною мірою забезпечує реалізацію цього права в даній стадії процесу, оскільки під час вирішення судом багатьох питань, які при цьому виникають, участь захисника законом не передбачена. Крім того, участь засудженого в цій стадії закон відносить на розсуд суду (ст.411 КПК України), у тому числі вирішення таких важливих питань, як відправлення осіб, умовно засуджених до позбавлення волі і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, у місця позбавлення волі (ст.4091 КПК України), зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом (ст.410 КПК України) тощо. З уваги на це вважаємо слушною позицію тих авторів, які пропонують закріпити в новому Кримінально-процесуальному законодавстві України положення про обов’язкову участь захисника в процесі вирішення всіх питань, які виникають у стадії виконання вироку [2, с.22-23]. Крім того, доцільно надати засудженому та іншим заінтересованим особам право на оскарження всіх рішень, що ухвалюються в порядку виконання вироку, оскільки це є невід’ємним складовим елементом його права на захист у цій стадії процесу.

Важливість цього питання зумовлено тим, що, винесенням більшості рішень судом у даній стадії, закон не передбачає можливості їх оскарження засудженим, його захисником чи законним представником, тоді як, судова помилка у ході вирішення окремих питань, які виникають під час виконання вироку, може призвести не тільки до істотного обмеження прав засудженого, але й негативно позначитись на його подальшій долі. Це стосується, зокрема, вирішення таких важливих для засудженого питань, як застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м’яким (ст.407 КПК України), скасування умовного засудження, відстрочки виконання вироку, а також звільнення від покарання засудженого, стосовно якого виконання вироку відстрочено (ст.4082 КПК України), направлення осіб, умовно-засуджених до позбавлення волі, в місця позбавлення волі відповідно до вироку (ст.4091 КПК України), зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом, а також заміни невідбутого строку перебування у виховно-трудовому профілакторії, штрафу і виправних робіт іншими мірами покарання (ст.410 КПК України).

Як видається, доцільно також поширити право принесення прокурором окремого протесту на всі постанови, які приймаються у даній стадії, в тому числі і в бік поліпшення становища засудженого, що послужило б істотною гарантією охорони прав та законних інтересів засудженого і постановлення законних та обгрунтованих рішень у цій стадії процесу. Крім того, це наповнило б реальним змістом принцип змагальності в стадії виконання вироку.

Своєю чергою важливим кроком на шляху зміцнення гарантій права засудженого на захист у стадії виконання вироку стало б, на наш погляд, розширення сфери застосування кримінально-процесуального законодавства під час вирішення деяких питань фактичної реалізації вироку, що істотно зачіпають права і законні інтереси засудженого. Це торкається, зокрема, віднесення на вирішення суду в порядку виконання вироку таких питань, як переведення засуджених, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального і суворого режиму, а також засуджених, утримуваних у звичайних житлових приміщеннях у колоніях особливого режиму, в приміщення камерного типу на строк до шести місяців; переведення засуджених, яких тримають у колоніях особливого режиму в приміщеннях камерного типу, в одиночні камери на строк до одного року, а в тюрмах – на строк від двох до шести місяців. На сьогодні ці питання вирішуються в порядку, який визначається виправно-трудовим законодавством України, при цьому такі переведення застосовують як заходи стягнення адміністрацією виправно-трудової установи (ст.45, 67, 68 ВТК України).

У таких випадках, як слушно зазначає М.Свиридов, відбувається зміна кримінальних правовідносин, істотно змінюється каральний і виховний вплив на засудженого на тривалий строк, а тому ці переведення повинні бути опосередковані кримінально-процесуальними правовідносинами і питання про них необхідно ввести в предмет стадії виконання вироку [3, с.190]. Адже в цих випадках стягнення застосовують не за окремий проступок засудженого, а за систему його дій, які свідчать про зміну (збільшення) суспільної небезпеки особи засудженого, коли застосування до нього інших заходів впливу виявились безуспішними. Оскільки в таких випадках істотно змінюється правове становище засудженого, то й порядок прийняття рішення про переведення його на більш тяжкий режим відбування покарання повинен охоплювати цілий комплекс процесуальних прав та гарантій і передусім гарантій права засудженого на захист, що повною мірою може забезпечити лише стадія виконання вироку. Саме в цьому напрямі має відбуватись удосконалення стадії виконання вироку і всієї системи процесуального законодавства України, що забезпечить успішне виконання завдань Кримінального судочинства в цілому.

––––––––––––––––––––

1. Див.: Бекешко С.П. Защита как процессуальная функция в советском уголовном процессе // Вопросы уголовного права и процесса. – Минск, 1958; Николюк В.В. Уголовно-исполнительное судопроизводство в СССР. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1989; Савицкий М.Я. К вопросу о системе принципов советского уголовного процесса // Советское государство и право. – 1950. – №1.

2. Перлов И.Д. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. – М., Юрид. лит-ра, 1963; Саркисянц Г.П. Участие защитника в кассационной, надзорной инстанциях и при исполнении приговора. – Ташкент, 1965; Цыпкин А.Л. Право на защиту в кассационном и надзорном производстве и при исполнении приговора. Саратов. – 1965.

3. Свиридов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. – Томск, 1978.

 

© Бойко В., 2001

< Попередня   Наступна >