Головна

Порядок надання земельних ділянок

для створення і ведення селянського (фермерського) господарства

М. Ващишин©

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

 

 

Серед усіх суб’єктів права приватної власності на землі, визначених Земельним кодексом України, пріоритет надано тим громадянам, які мають намір створити і вести селянське (фермерське) господарство. Статус пріори­тетного землеволодільця на селі зумовлений тими економічними і соціальними функціями, які виконують селянські (фермерські) господарства у суспільному виробництві: вирощення продукції рослинництва і тваринництва (забезпечення продовольчими продуктами) і відродження почуття господаря на селі, передача досвіду з покоління в покоління, формування фермерських династій. Саме тому для ведення селянського (фермерського) господарства. передбачені найбільші розміри земельних ділянок, які можуть бути передані у приватну власність – до 50 га ріллі і 100 га усіх земель

.

Законодавство України не є послідовним у питанні визначення суб’єкта отримання земельної ділянки для створення і ведення селянського (фермерського) господарства, що викликано нечіткістю у визначенні суб’єкта права приватної власності на землю чи права користування землею.

Таким суб’єктом, на підставі колізійних норм Земельного кодексу України [1] та Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” [2] можна вважати: 1) громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство. (ст.52 Земельного кодексу, ст.4, 16 Закону України “ Про селянське (фермерське) господарство”); 2) громадянина, який веде селянське (фермерське) господарство (ст.53, 55 Земельного кодексу України, ст.13 Закону); 3) селянське (фермерське) господарство як власника земельної ділянки і землекористувача (ст.11 Закону); 4) голову селянського (фермерського) господарства (ч.5 ст.2 Закону).

Ці суперечності необхідно усунути. З метою зосередження прав і обов’язків землевласника і відповідальності за порушення земельного законодавства в одній особі доцільно, на наш погляд, визнати суб’єктом права приватної власності на землі і права користування землею у селянському (фермерському) господарстві голову господарства. Зауважимо, що в опосередкованій формі певні правові підстави для цього вже закладені в законодавстві, а саме: заява про передачу земельної ділянки у приватну власність чи в корис­тування подається від імені голови створюваного селянського (фермерського) господарства; на ім’я голови створюваного селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

Порядок надання земельних ділянок для організації селянського (фермерського) господарства врегульований земельно-процесуальними нормами Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”. Земельно-проце­суальними нормами у теорії земельного права вважаються норми про порядок виникнення, зміни, припинення і реалізації земельних прав і обов’язків, про порядок вирішення конфліктних земельно-правових ситуацій [3, с.6.].

Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” досить детально врегулював процедуру надання земельних ділянок. Проте, на наш погляд, ця процедура має окремі неточності. Зокрема, саме формулювання надання земельних ділянок “для ведення” селянського (фермерського) господарства” доцільно замінити терміном “для створення” селянського (фермерського) господарства, оскільки отримання земельної ділянки є правовстановлюючим фактором при організації СФГ.

Створення СФГ здійснюється у два етапи:

- земельно-процесуальний;

- адміністративно-процесуальний.

Земельно-процесуальний етап охоплює декілька юридичних фактів: подання заяви до районної ради з проханням надати земельну ділянку, проходження конкурсного відбору бажаючими створити селянське (фермерське) господарство, отримання згоди місцевої ради за місцем розташування земельної ділянки на відведення землі, розробка державною землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки, прийняття рішення районною радою про державне наділення землею для створення СФГ. Земельно-процесуальний етап завершується відведенням земельної ділянки в натурі (на місцевості) і виданням районною радою відповідних документів, що посвідчують право власності на землю чи права користування землею.

Особа, яка бажає створити селянське (фермерське) господарство, а нею може бути тільки повнолітній громадянин України, повинна мати не лише загальну (цивільну) дієздатність, а й спеціальну (земельну), тобто здатність своїми діями набувати прав і створювати для себе обов’язки по використанню і охороні земель. Відповідність вимогам земельної дієздатності визначає конкурсна комісія. “Головне завдання конкурсної комісії – з’ясувати рівень професійної підготовленості, вміння, практичного досвіду та щирості бажання організатора СФГ ефективно вести селянське (фермерське) господарство”. [4, с.21.].

Особлива процедура створення СФГ, врегульована Законом України “Про селянське (фермерське) господарство”, дає підстави вважати, що організація СФГ здебільшого безпосередньо пов’язана із попереднім отриманням безоп­лат­но у приватну власність земельної ділянки у межах середньої земельної частки. У земельному законодавстві України існують колізії між процедурою надання середніх земельних часток і земельних паїв, які несправедливо обмежують членів колективних сільськогосподарських підприємств у праві на землю для створення селянського (фермерського) господарства. На відміну від законодавчого порядку надання середніх земельних часток процедура надання земельних часток (паїв) урегульована підзаконними нормативно-правовими актами – Указами Прези­дента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” [5] та “Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям [6]. Відповідно до цих указів отримання земельних часток (паїв), більших за розмірами від середньої земельної частки, не пов’язується із створенням СФГ.

Зазначимо, що існує три категорії громадян, які мають право створити СФГ, проте не претендують на безоплатне отримання ні середньої земельної частки, ні земельного паю. До них належать: 1) громадяни, які переїжджають з іншої місцевості; 2) неповнолітні члени сім’ї фермера; 3) непрацюючі громадяни, які бажають організувати СФГ.

За наявності рівних умов пріоритетне право для організації СФГ повинні мати особи, які володіють правом на земельну частку (пай), посвідченим сертифікатом.

Необхідно передбачити додаткові пільги для сприяння створенню СФГ колишніми членами колективного сільськогосподарського підприємства, які мають переважне право купівлі земельних часток (паїв). Це забезпечить доступ до приватної підприємницької діяльності на землях тільки тих, хто професійно пов’язаний із сільськогосподарською працею і має намір займатися аграрним підприємництвом.

У випадку відмови районної, міської (в адміністративному підпорядкуванні якої є район) ради надати земельну ділянку для створення СФГ, в позовному порядку судами загальної юрисдикції, і рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), для видачі документа, що посвідчує право власності чи користування землею, а також для укладення договору оренди земельної ділянки.

У цьому разі суд уповноважений вирішувати питання, які відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування. У резолютивній частині рішення суду повинно бути зазначено місце розташування земельної ділянки, її розмір та межі [7].

На наш погляд, рішення суду про задоволення позову не може бути безпосередньою підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки цьому факту обов’язково повинна передувати розробка державною землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Рішення суду не може бути підставою і для видачі Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею, для укладення договору тимчасового користування землею, також тому числі на умовах оренди, оскільки видання відповідних документів і реєстрація права власності, права користування землею і договорів оренди землі відноситься до компетенції відповідних рад, а не суду.

Це питання, на наш погляд, повинно вирішуватися не в позовному порядку, а в порядку окремого провадження, передбаченому гл. 31-А Цивільного проце­суального кодексу України, яка регламентує розгляд судами скарг громадян на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності.

Особливістю судового рішення, яке постановляється у справах, що вини­кають з адміністративно-правових відносинах, є те, що, встановлюючи обгрунтованість скарги, суд визнає оскаржуване рішення, дію чи бездіяльність неправомірним і зобов’язує державний орган, юридичну чи фізичну особу задовольнити вимогу заявника й усунути порушення.

Адміністративно-процесуальний етап створення селянського (фермерського) господарства полягає у його державній реєстрації і набутті ним статусу юридичної особи.

На відміну від досить чітко врегульованого порядку надання земельних ділянок для створення СФГ, законодавством України взагалі не передбачено процедури надання земельних ділянок у процесі діяльності господарства для розширення його земельної площі. Здебільшого додаткове отримання земельних ділянок для ведення СФГ здійснюється у цивільно-правовому, а не в адміністративно-правовому порядку і полягає в оплатному придбанні земельних ділянок на підставі укладення договорів купівлі-продажу, оренди тощо. Такий порядок не потребує конкурсного відбору претендентів на земельну ділянку з питань професійної сільськогосподарської придатності, оскільки суб’єктом такого придбання землі виступає вже зареєстрований голова СФГ. Визнанням законності придбаного права на землю повинно стати отримання документів, що посвідчують це право, тобто Державного акта на право приватної власності на землю чи Державного акта на право постійного користування землею, державна реєстрація договору оренди землі [8]. Для правового регулювання договорів, предметом яких виступають земельні ділянки, недостатньо загальних вимог зобов’язального права як інституту цивільного законодавства, оскільки земельна ділянка є особливим об’єктом природи – необхідно прийняти спеціальний закон “Про угоди із земельними ділянками”.

––––––––––––––––––––

1. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №25. – Ст.354.

2. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №32. – Ст.341.

3. Краснов Н.И., Иконицкая М.А. Процессуальные вопросы советского земельного права. – М., Наука, 1975.

4. Титова Н.І. Фермерство в Україні: основні правові засади. Питання та відповіді. – Львів, 1998.

5. Урядовий кур’єр. – 1994. – 15 лист.

6. Голос України. – 1995. – 12 серп.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996р. №13 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – №1 (3).

8. Постанова Кабінету Міністрів України №2073 “Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі”, від 25.12.98 // Землевпорядний вісник. – 1999. – №1.

© Ващишин М., 2001

< Попередня   Наступна >