Головна

СТАТУТ МІСТА ЛЬВОВА 1870 РОКУ: ЙОГО ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯВ. Кульчицький©Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

За часів австрійського панування на західноукраїнських землях великі міста, в тому числі Львів користувалися окремими статутами. У статті висвілюється порядок формування Львівської міської ради та її виконавчого органу – магістрату, а також антинародна діяльність цих органів.

Ключові слова: статут, виборче право, рада, магістрат.

14 жовтня 1870 р. австрійським урядом був виданий власний статут для міста Львова, який діяв до розпаду Австро-Угорщини в жовтні 1918 р. і застосовувався там після окупації західноукраїнських земель Польщею аж до 1933 р. Упродовж цього часу статут зазнав деяких змін законами від 11 квітня 1896 р. та від 25 травня 1909 р. Він налічував 114 статей і передавав управління містом до рук міської ради та магістрату [1, c.1-15].

Порядок діяльності Львівської міської ради визначався регламентом, який був нею затверджений 18 вересня 1872 р. (із змінами і доповненнями від 9 липня 1874 р., 20 травня 1875 р., 20 квітня 1876 р. і 5 червня 1878 р.).

До складу Львівської міської ради входило 100 депутатів, які спочатку обиралися строком на три роки, а з 1896 р. – на шість, але через кожні три роки в порядку жеребкування 50 депутатів віддавали свої місця заново обраним. Порядок виборів депутатів до міської ради регулюв

ався спеціальною виборчою ординацією, яка була затверджена одночасно із статутом [2, c.16-20].

Активне виборче право надавалось жителям міста віком за досягненням 24 років і пасивне з 30, які сплачували не менше як 8 крон безпосередніх податків. Звільнялися від майнового цензу духовенство, всі службовці, адвокати, нотаріуси, лікарі, відповідальні редактори газет, професори вищих навчальних закладів, учителі початкових і середніх шкіл та офіцери у відставці. Позбавлялися виборчого права військовослужбовці, особи під опікою і робітники з одноденним або тижневим заробітком. У 1910 р. на порядку денному сесії галицького крайового сейму (створений 1861 р.) стояло питання про реформу виборів до Львівської міської ради. Передбачалося збільшення загальної кількості депутатів до 110, зниження майнового цензу і надання активного виборчого права жінкам. Проте цей проект крайового закону не схвалили. Навіть його обговорення не було доведено до кінця. Незважаючи на це, жінки Львова неодноразово вимагали надання їм виборчого права до міської ради. Особливо посилилася ця боротьба в останньому році існування Австро-Угорської монархії. Національний комітет польок 1 липня 1918 р. організував загальноміські збори жінок Львова, в яких взяло участь 80 жінок і 7 чоловіків. Учасники зборів у категоричній формі вимагали надання їм виборчих прав не лише до міської ради, але ї всіх інших виборних органів. На зборах від імені українських соціал-демократів виступив М. Ганкевич, який, як доносила дирекція поліції галицькому наміснику, "гаряче і рішуче висловився за повну рівноправність жінок, закликаючи їх, щоби не зупинилися на якихось дрібних поступках, а рішуче і настирливо домагалися для себе повних прав" [3, c.9].

У міській раді, як і в магістраті, засідали промисловці, великі купці, власники будинків, представники буржуазної інтелігенції.

В національному відношенні Львівська міська рада була польською. У 1892 р., наприклад, поряд з декількома представниками верхівки єврейського населення міста, до її складу входили лише 4 українці – директор української споживчої торговельної спілки "Народної торгівлі" В. Нагірний, професор університету І. Шараневич, учитель гімназії В. Шухевич і канонік Л. Туркевич. Отже, українці Львова, які становили тоді 17,08% всього населення міста [4, c.60], мали в 1892 р. лише 4% всіх мандатів міської ради. Під час наступних виборів до Львівської міської ради жоден українець не увійшов. В 1911 р. до міської ради знову не було обрано жодного українця, але Адміністративний Трибунал у Відні відтак скасував ці вибори "по причині ущемлення меншості (малося на увазі українське населення міста – В.К.) в її політичних представницьких правах" [5, c.154]. Проте нові вибори, що відбулися 16 січня 1913 р. майже жодних змін не принесли [6, c.192].

Населення міста, у тому числі і виборці, з недовірою ставилося як до складу, так і до діяльності міської ради. Цим і пояснюється те, що у виборах брало участь мало львів’ян. Так, у виборах 1877 р. голосувало лише 26,36% [7,c.5], а в 1880 р. – 44,97% всіх виборців [8, c.7].

Міська рада складалася з п’яти секцій. Перша секція в складі 11 депутатів займалася справами релігійних культів і опіки в місті. Друга налічувала 25 депутатів і відала майновими справами міста, а також торгівлею і промисловістю. Третя, також у складі 25 депутатів, займалася будівництвом і публічними роботами. Питання безпеки, порядку, охорони здоров’я, поліцейські і військові справи відносилися до компетенції четвертої секції, до якої обиралося 20 депутатів. П’ята секція налічувала 18 депутатів і вирішувала організаційні та освітні питання. Діяльність кожної секції зводилася до: а) розгляду пропозицій ради; б) вирішування справ, що відносилися до її компетенції; в) виконування функцій контролю.

Крім секцій, рада створювала комісії, які поділялися на постійні й тимчасові, причому до роботи в комісіях могли залучатися і не депутати, але лише особи з правом дорадчого голосу. Кількість комісій з п’яти в 1871 р. зросла до 76 в 1913 р. Кожний депутат міської ради був членом якоїсь комісії, а багатьом з них доводилось брати участь і в декількох комісіях.

У зв’язку з поділом Львова на 5 районів (Центральний, Галицький, Краківський, Жовківський, Личаківський) міська рада обирала з числа своїх депутатів спочатку 18, а з 1896 р. 25 делегатів строком на один рік, а згодом – на три роки, які від її імені виконували в районах функції уповноважених.

Виконавчим органом міської ради був магістрат, який складався з президента, одного, а згодом – двох віце-президентів, делегатів і радників магістрату. Загальна кількість працівників львівського магістрату становила в 1870 р. 362, а в 1895 році – 532 чол. [9, c.36]. Президент міста обирався радою на весь строк її повноважень, тобто на 6 років і затверджувався імператором. Віце-президенти і делегати обиралися радою строком на три роки, але всі вони могли переобиратися заново. Президент міста очолював і раду, і магістрат та виконував функції повітового старости, причому в деяких питаннях його повноваження були навіть ширшими, ніж повноваження повітового старости.

З розвитком капіталістичних відносин, зростанням Львова ускладювалися функції міського магістрату. Наприкінці ХІХ ст. він поділявся на 8 департаментів (міських маєтків і фінансів, промислових і торгових справ, місцевої поліції, санітарії й опіки та ін.).

В 1882 р. було створено новий департамент торгових і санітарних справ, а невдовзі – департаменти для справ обліку населення, статистичних справ і справ архівних. Отже, львівський магістрат складався на початку ХХ ст. з 12 департаментів.

У роки Першої світової війни кількість департаментів зросла до 17, що було тісно пов’язано з умовами воєнного часу. Після 10-місячного перебування у Львові російських військ 22 червня 1915 р. місто знову опинилося в руках Австрії. Галицьке намісництво своїм розпорядженням від 30 червня 1915 р. розпустило Львівську міську раду і управління містом передало урядовому комісарові і двом його заступникам. При урядовому комісарові була створена як дорадчий орган так звана Прибічна рада в складі призначених намісником 18 членів і 6 їхніх заступників [10, c.5]. Рада обирала свою президію, яка під головуванням урядового комісара контролювала роботу всіх департаментів.

Прибічна рада не користувалася авторитетом, і тому багатолюдне віче жителів львова, що відбулося 3 листопада 1917 р., висловило гострий протест і вимагало відновлення розпущеної міської ради [11, c.119]. Проте вона не була відновлена, але в січні 1918 р. намісник К. Гуйн призначив тимчасову міську раду в складі 100 членів і 30 їхніх заступників [12, c.132-133].

Міська рада і магістрат виконували подвійні функції. Вони, з одного боку, вирішували питання, що відносилися до їхньої власної компетенції самоврядування (управління маєтками і фінансами міста, торгівлею, школами та ін.), а з іншого – виконували так звані доручені їм справи (проведення виборів до крайового сейму і загальнодержавного рейхсрату, військові та інші питання), тобто виконували деякі функції державної адміністрації. Стосовно першої категорії справ вищестоящою інстанцією був крайовий комітет (виконавчий орган сейму), а другої – намісник. Проте влада намісника зводилася не лише до розгляду скарг на рішення міської ради та її магістрату по доручених справах – він міг у будь-який час розпустити раду.

Міська рада, її магістрат, як і весь апарат управління Галичиною, ретельно захищали існуючий порядок і всіма засобами підтримували інтереси заможних класів. Більшу частину прибуткового бюджету міста становили міські податки і додатки до них, які стягалися першою чергою з незаможної частин міського населення. Львівська міська рада та її магістрат були організовані на таких же бюрократичних основах, як і інші установи Австро-Угорської імперії, і унеможливлювали будь-яку участь в їхній роботі представників трудящих міста.

––––––––––––––––––––

1. ЛОДА (Львівський обласний державний архів). – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр.119. –Арк. 1-15.

2. ЛОДА (Львівський обласний державний архів). – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр.119. –Арк. 16-20.

3. ЛОДА (Львівський обласний державний архів). – Ф. 350. – Оп. 1. – Спр.4498. –Арк. 9.

4. Wiadomosci statystyczne o miescie Lwowie. – Lwow, 1892. – S. 60.

5. ЛЦДІА (Львівський центральний державний історичний архів). Ф.146. – Оп. 4. – Спр. 5173. – Арк. 154.

6. ЛЦДІА (Львівський центральний державний історичний архів). Ф.146. – Оп. 4. – Спр. 5173. – Арк. 192.

7. Dziennik rozporzadzen Magistratu mista Lwowa. – 1877. – №3. – S. 5.

8. Dziennik rozporzadzen Magistratu mista Lwowa. – 1880. – №4-5. – S. 7.

9. Lukas E., Dziubinski L. Magistrat mista Lwowa. – Lwow, 1896. – S. 36.

10. Sprawozdanie z czynnosci zarzadu mista Lwowa. – Lwow, 1917. – S. 5.

11. ЛЦДІА (Львівський центральний державний історичний архів). Ф.146. – Оп.4. – Спр. 5174. – Арк. 119.

12. ЛЦДІА (Львівський центральний державний історичний архів). Ф.146. – Оп.4. – Спр. 5173. – Арк. 132-133.

 

© Кульчицький В., 2004

< Попередня   Наступна >