НАДАННЯ МІСТУ СЯНОКУ МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА М. Кобилецький

НАДАННЯ МІСТУ СЯНОКУ МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА

М. Кобилецький

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

У статті досліджено надання маґдебурзького права місту Сянок та діяльності

органів міського самоврядування (війта, лави, радників).

Ключові слова: маґдебурзьке право, локація, привілей, лавники, радники,

бургомістр, війтівсько-лавничий суд.

Важливе значення для дослідження магдебурзького права має його застосування

в українських містах у період існування Галицько-Волинської держави. Сьогодні

збереглося дуже мало джерел з цього періоду української державності, оскільки

польська влада після захоплення Галичини вжила усіх заходів для ліквідації

документальних матеріалів існування Галицько-Волинської держави. До таких

документів можна віднести привілей про надання місту Сяноку маґдебурзького права

останнім галицько-волинським князем Болеславом-Юрієм ІІ Тройденовичем, який

увів в науковий обіг Ріхард Роеппель у 1857 р. [1, c. 281-283].

Місто Сянок було одним із найстаріших українських міст. Про нього вперше

згадується в Іпатієвському літописі 1150 р. [2, c. 234]. Сянок входив до складу

Галицького, а згодом Галицько-Волинського князівства, займаючи важливе

стратегічне місце на торговельному шляху до Угорщини. Населення міста та

найближчих сіл становили українці. Про це свідчила наявність у місті православної

церкви Святого Дмитра, побудованої ще у період Київської Русі.

На думку польського дослідника Ф. Кіри

ка, діяльність органів міського

самоврядування на підставі магдебурзького права здійснювалась ще у 1334 р.

[5, c. 4], оскільки на українських землях після локації міст на основі цього права

застосовували дванадцятирічний термін пільгового оподаткування для їхніх

мешканців. Серед населення, окрім українців, траплялись ще німці, поляки та угорці. Німці,

як свідчать історичні дані, почали поселятись у Сяноку, Львові, Володимирі,

Перемишлі та інших великих містах Галицько-Волинського держави ще з другої

половини ХІІІ ст. Вони переселялись на територію держави з дозволу її володарів та

у своїй діяльності використовували маґдебурзьке право [3, c. 299].

Першим українським містом, якому було надане магдебурзьке право стало місто

Новий Санч на Лемківщині. Після нього магдебурзьке право надали і

Сяноку[4, c. 10]. Привілей про надання Сяноку магдебурзького права був виданий у

1339 р. у м. Володимирі останнім Галицько-Волинського князем Болеславом-

Юрієм ІІ Тройденовичем [1, c. 281-283]. Привілей написаний латинською мовою і за

змістом нагадує привілеї, що надавались польським і німецьким містам керівниками

тогочасних держав. Це свідчить про відповідну освіту секретаря князя та про тісні

зв’язки Галицько-Волинського з німецькими та польськими князівствами і містами. З

огляду на те, що цей привілей не був опублікований в українській літературі, він

разом з перекладом публікується у даній статті. Надання м. Сяноку маґдебурзького права сприяло його економічному і

культурному розвитку, а також підвищувало ступінь самоврядування міської

громади. У йшлося про те, що Юрій, князь і володар Русі з своєї власної волі надає

вірному слузі Барткові з польського міста Сандомир війтівство у м. Сяноку

[1, c. 281-283]. Бартко ставав спадковим війтом і міг розпоряджатись війтівством на

власний розсуд. Маґдебурзьке право надавалось м. Сяноку на зразок використання

цього права у інших містах Європи. Усі мешканці Сяноку – українці, поляки і угорці

незалежно від майнового стану, статі та віку у своїй життєдіяльності мали

здійснювати самоуправління та судочинство на основі маґдебурзького права. Війт, як

голова суду, мав отримувати прибуток в один динар з кожноїзасудженої особи. Інші

два динари, передбачені привілеєм, ішли на користь князя. Бартку та його

спадкоємцям надавалось право будівництва на новім місці ратуші, торговельних

приміщень, лазень та одержувати з них орендну плату. Вони отримували такожправо

на земельні ділянки, що становили кожний шостий лан у межах міста, а за його

межами – пів милі з прилеглих земель, що знаходились вище та нижче від міста над

рікою Сян та сягали одну милю на правій стороні берега, над яким мало розміститись

місто. На цих землях Бартко отримував право на прибутки з лісів, корчовиськ,

пасовищ, полювання на усіх звірів, птахів та обробку землі. Мешканці міста Сянока і

новоприбулі особи, що володіли земельними ділянками на території міста та за його

межами протягом 15 років звільнялися від сплати податків у розмірі 16 грошей з

кожного лану. Серед інших земель, що розміщувались за межами міста та належали

Барткові, він і його спадкоємці отримували кожний третій динар з прибутку. Окрім

того, війтові надавалось право на вилов риби, будівництво млинів на р. Сян, заплавах

та ставах на відстані пів милі у верхній течії річки. Усі службовці шляхетського і не

шляхетського походження зобов’язувались не порушувати прав та привілеїв, наданих

Барткові та його наступником. Бартко отримував право на відчуження війтівства

повністю або частково шляхом продажу, обміну, доручення та передачі в оренду. Першим керівником міста за привілеєм став війт Бартко, який поряд із пільгами

мав виконувати низку обов’язків, до яких належали організація міського

самоврядування на основі маґдебурзького права, визначення місця розташування

ринкової площі, будинків, вулиць та торговельних приміщень, про які у привілеї

прямо не зазначалось [6, c. 30]. З існуючих джерел не відомо, протягом якого часу

війт Бартко виконував свої повноваження, а також чи перебував він у родинних

відносинах з війтом Яном, відомості про якого містяться у документах князя

Владислава Опольчика у 1374 і 1376 рр. [5, c. 31]. У 1380 р. згадується про війта

Неко, який надав братам Теодорові та Честкові два з половиною лани землі, що

належали війтівству [8, c. 119]. Інші дані містяться у документах 1388 р., коли війт

Ян зобов’язувався повернути Торунському купцеві 16 з половиною кіп грошей, що

мали бути заплачені у Львові на католицьке свято Божого народження. Майно

війтівства було у власності багатьох осіб, про що свідчили численні судові справи з

приводу його розподілу [6, c. 34-48].

Правовий статус війтівства було змінено у 1516 р., коли король Сиґізмунд І

призначив війтом краківського міщанина Павла Гофмана, який мав викупити майно

війтівства у Марціна – воєводи подільського і Клемента – каштеляна Сяноцького

[6, c. 43]. Згодом майно війтівства увійшло до складу маєтків Сяноцького староства. Війт отримував частину з міських доходів, судових оплат. У літературі згадано

війта Петра з Треплі, який виконував свої посадові обов’язки протягом 1424–1453 рр.,

Яна з Треплі, який був війтом протягом 1454–1462 рр. та ін. Ними зазвичай були

шляхтичізСяноцькоїземлі.

Інший орган місцевого самоврядування становила міська рада, яка могла

існувати вже із самого початку локації міста, оскільки князь Юрій ІІ Тройденович

вказував на будівництво ратуші, у якій мали розташовуватись органи місцевого

самоврядування, в тому числі радники. Перша згадка про радників міститься у

привілеї королеви Єліжбети 1384 р. для монастиря францисканців “Оnsulibus et

civibus civitatis nostrae de Sanok” [6, c. 45]. У 1425 р. сяноцький війт Пьотр

зобов’язувався передати чинш із села Постолів на користь Станіслава, сина

Одузчого. Ці кошти мали зберігатись у радників міста Сянока [9, c. 124]. В архівах

містяться матеріали про спір 1426 р. між сяноцьким війтом та міською радою, який

розглядався судом під головуванням старости [9, c. 200].

Після захоплення Галичини військами польського короля Казимира Великого

Сянок став центром Сяноцької землі Руського воєводства. Під час перебування у

Сяноку в 1366 р., як зазначав польський дослідник В. Кухарський у мурах замку

Казимир Великий видає новий привілей про надання місту маґдебурзького права, не

узгоджуючи його із привілеєм 1339 р. [7, c. 11]. За привілеєм Казимира Великого

мешканці міста звільнялися від суду і кар каштелянів, королівських судів та

підсудків. Вони отримували право на утворення власного суду на чоліз війтом, якого

призначав король. До юрисдикції війтівсько-лавничого суду Сянока входили усі

кримінальні та цивільні справи. Мешканцям міста надавались земельні ділянки для

землеробства та випасу худоби [7, c. 11]. Купці, що прибували до міста на 10 днів

звільнялись від сплати торговельного мита. Наступним привілеєм 1368 р. Казимир

Великий встановив у місті ярмарок, що відбувався щорічно і тривав протягом тижня.

Ці привілеї сприяли економічному розвиткові міста та підвищенню добробуту його

мешканців. Їх підтвердив та доповнив король Казимир Ягелончик. Усіх купців, що

їхали з товаром з Угорщини зобов’язували заїжджати до Сянока, торгувати там і

платити мито. Схожі привілеї привілеї видали король Казимир IV у 1479 р., Ян

Ольбрехту 1493 р., Сиґізмунд І у 1510 р. та ін. Окрім того, Сиґізмунд І дозволив

мешканцям міста користуватись водопроводом, був прокладений до замку. Привілей

князя Юрія ІІ Тройденовича 1439 р. як доказ використовувався у гродському суді під

час спору міжвійтом с. Требці та власником с. Юровичі [5, c. 29-30] За цими привілеями органом самоврядування була міська рада, що складалась із

бургомістра та радників. Вибори до органів міського самоврядування відбувались

щороку в приміщенні ратуші. Після виборів новий склад органів місцевого

самоврядування складав присягу на вірність королю та міській громаді, де

вказувалось про виконання ними повноважень на користь міста, а не своїх особистих.

Вибори відбувались за участю королівського старости. Міська рада складалась із

шести членів. Чотирьох радників призначав королівський староста, одного вибирали

радники, а іншого – війт та лавники. Радники почергово протягом року виконували

функції бургомістра. Радники, що обиралися, неодноразово отримували статус

пожиттєвих радників. Контроль за діяльністю міської ради колегія 30 мужів, що

обиралися з числа купців та ремісників і репрезентували інтереси простих мешканців

міста [7, c. 44] Бургомістр при виконанні своїх функцій володів ширшими повноваженнями. Він

мав ключі від міських брам, ратуші та міської скарбниці. Бургомістр надавав міське

право, контролював збір податків та використання коштів міського бюджету, яке він

здійснював за допомогою двох лихварів (provisores), яких обирали щорічно.

Бургомістр володів деякими повноваженнями і в галузі судочинства, зокрема

попередньо розглядав усі справи, які згодом передавав до війтівсько-лавникового

суду. Міська рада насамперед виконувала адміністративні функції. Радники не

підлягали судочинству гродських (замкових) судів їх звільняли від сплати податків та

зборів, вони такожотримували певні грошові оклади з бюджету міста [7, c. 45-46].

До доходів міського бюджету належали податки, збори, орендна плата з міських

будівель та землі. Кошти міської скарбниці йшли на утримання міських мурів, боліт,

доріг та міських службовців. Серед радників потрапляємо на, польські та німецькі

прізвища.

Судові функції виконували війт та лавники. Суд складався з війта, підвійта і семи

лавників. З наданням місту маґдебурзького права посада війта вважалась спадковою,

а з XVI ст. війт став королівським службовцем, якого призначав король. Лавників

щорічно обирали мешканці міста. Старшим серед лавників вважався підвійт, який за

відсутності війта брав на себе функції останнього. Під юрисдикцію війтівсько-

лавничого суду потрапляли всі жителі міста. Цей суд розглядав усі кримінальні та

цивільні справи. Існував також суд війтівський, який війт здійснював одноособово в

присутності писаря. Іншим важливим судом, який збирали з ініціативи війта та за

участі лавників був “гайонний потрібний” суд, що відбувався щоквартально. Цей суд

мав право виносити смертні вироки. Інтереси міської ради у суді репрезентував

“інстригатор” (прокурор). Судові вироки виконував кат (tortor). Смертні вироки та

тілесні покарання виконувались на ринковій площі біля спеціального стовпа. До

повноважень ката також належало застосування тортур під час проведення слідчих

дій [7, с. 57-58]. Сяноцький війтівсько-лавничий суд розглядав не лише справи міщан, але й

кримінальні справи мешканців інших територій. У засіданні цього суду, окрім

міських лавників та радників, брали участь представники від гродського суду,

асесори, підстароста, бургомістр, писар громадського суду та ін. Цей спільний суд

отримав назву війтівського замкового суду і до його юрисдикції відносились

мешканці сіл на території Польщі та Угорщини, мешканці Сяноцького повіту,

військові, солтиси, шляхта, цигани та ін. Війтівсько-замковий суд розглядав

найважливіші кримінальні справи розбої, грабежі, крадіжки, підпали, зґвалтування

тощо. До юрисдикції цього суду належали і православні священики. Фактично

лавники м. Сянока здійснювали судочинство не тільки над мешканцями цього міста,

але й наджителями Сяноцькоїземлі, до складу якої входили як міста, так і села.

Судом другої інстанції для міста Сянока та інших міст та сіл цієї землі, що

здійснювали судочинство на основі магдебурзького права, був найвищий суд

німецького права на Сяноцькому замку. Суд було створено у 1403 р. До його

юрисдикції належали також солтиси. Рішення вищого суду німецького права на

Сяноцькому замку можна було оскаржити до найвищого суду німецького права –

Краківського замку. Місцем розташування суду був Сяноцький замок. Засідання суду

відбувалися під головуванням ленд-війта і тривали у різні роки тиждень, місяць, або

шість тижнів. Окрім ленд-війта до складу суду входили сім лавників – солтисів з сіл німецького права Сяноцької землі (Гоніви, Іскрисі, Краснівся, Просіки, Орджехови,

Щавного, Великомостя та Вроблена). Усі ці села, окрім Великомостя, перебували у

власності королівського двору [7, с. 85]. Лавники найвищого суду на Сяноцькому

замку за виконання своїх повноважень отримували певні кошти. У суді солтиси мали

своїх заступників, якими були сяноцькі міщани. Окрім цих судів, до 1435 р. у Сяноку

діяв суд, який здійснював судочинство на основі руського (українського) права

[7, с. 86].

Участь міщан у засіданні вищого суду німецького права свідчила про відсутність

значних конфліктів між шляхтою та міщанами. Важливе значення в управлінні

містом та підвищенні його соціально-економічного стану відігравали цехи. Перші

дані про утворення у м. Сяноку ремісницьких цехів а також про суми прибутків, що

мав отримувати війт від їхньої діяльності, містились у привілеях Юрія ІІ

Тройденовича 1339 р. зокрема, у 1446 р. війт отримував від радників 200 грошей

боргу та 9 грошей чиншу, 2 копи грошей від пекарів, 4 гроші від шевців та 4 з

половиною гроша від міської лазні [9, c. 21-25]. У 1469 р. ця сума становила

10 грошей від пекарів, 9 грошей від різників та 6 грошей з лазні [8, c. 61]. Водночас

органи державної влади та місцевого самоврядування могли регулювати ціни на

окремі види товарів. Зокрема у 1448 р. сяноцький староста за погодженням з війтом

та міською радою встановив ціни на товари, що продавали різниками, шевці та ковалі

[9 c. 26-37]. У 1589 р. серед ремісників згадуються 2 ковалі, 1 слюсар, 1 сідляр, 6

шевців, 3 різники, 3 пекарі, 2 кушніри, 2 кравці, 2 ткачі, 1 хірург та ін. [8, c. 63]. У

1607 р. король Сиґізмунд ІІІ підтвердив привілей Сиґізмунда І і Стефана Баторія, а у

1615 р. затвердив статус цеху ковалів [8, c. 62], який забороняв прийняття до складу

цеху православних українців. У Сяноку також існував великий цех, до складу якого

входили майстри і підмайстри різних спеціальностей, серед яких боднарі, сідлярі,

слюсарі та ін. Їхній статус було затверджено у 1628 р. королем Сиґізмунд ІІІ. Цехи

очолювались одним або двома цехмістрами. До цехів належали майстри, підмайстри

та учні. У Сяноку існували цехи кушнірів, шевців, кравців, різників, ковалів та ін. За люстрацією 1665 р., коли розвиток ремесел у Речі Посполитій був обмежений, в

Сяноку працювали 8 гончарів, 16 шевців, 14 купців тощо. У середині XVIII ст.

згадуються шевці, різники, рибалки та ін. [7, c. 50-52]. Про діяльність цехів можна

дізнатися проаналізувавши привілей Сиґізмунда І 1530 р., за яким було затверджено

статут кушнірського цеху м. Сянока [7, c. 50-56]. Документ був написаний

латинською мовою. У першій частині документа визначено порядок вступу в цех та

вказано суми вступних внесків. Друга частина документа регулювала питання

продажу товарів та купівлі сировини. Зокрема без згоди цеху було заборонено

купувати шкіри у чужих купців. Усі кушнірські вироби можна було продавати лише

в одному, визначеному міською радою, місці. Третя частина привілею регулювала

внутрішнє життя членів цеху. Наприклад, за зраду цехової таємниці до каси

вносились два “камені воску”, за образу сім’ї члена цеху – один “камінь воску” та ін.

Інші цехи діяли за такими самими правилами, як і в кушнірському цеху. Угорці в

цехах мали такіжправа, як і українці, але вони не могли очолювати цех.

In Dei nomine amen. Ab humana mundi negotia facilius elabuntur memoria, que nec

scripto neque voce testium jucide confirmantur. Ideo nacesse est, ut res acta diqno memorie

scripto perhenniter roboretur. Noverint igitur universi et singuli, tam presentes quam futuri

quorum audiencie seu visui presens pagina demonstratur. Quod nos Georgius Dei gracia dux et heres regni Russie existents in bona corporis sospitate et mentis sanitate maturata ac

prehabita meraque voluntate dedimus et contulimus fideli nostro servitori bartkoni de

Sandomiria advocaciam in Sanok nostra civitate super flumen, quod dicitur San , sitam cum

plena potestate et omni jurisdiccione Theuthonico iure id est iure Meydeburgensi sibi et

suis pueris legitimis heredibusque universes perpetuo iure libere ac hereditary habendam,

tenendam et possidendam prout ipsum (!) ius Meydeburgense viget et tenetur per civitates

sinqulas, omnem hominem iudicandumsive sit Theuthonicus, Polonus, Ungarus et

Ruthenus cuiuscunque condicionis et sexus fuerit homo sive status in dictrictu confinioque

eidem civitati Sanok assignato. De pena vero a iudicatis personis cedente duo denarii nobis

iure cedere debent, tertius autem denarius ipsi Bartkoni et suis posteris ac heredibus debet

destinari. Demum dedimus presens dicto Bartkoni suisque pueris ac successoribus legitimis

presentibus et futuris in ipsa civitate Sanok forum et eius circumferenciam omni iure et

libertate hereditary possidendam ut quidquid super ipsam edificare et construere voluerint

seu potuerint, pretorium institas et cameras emptibiles universas videlicet pannicidarum

institorum pistorum macellorum, sutorum, piscatorum et ea que ad usus proprios quiverint

convertere aut commutare (?) similiterque eidem Bartkoni predicto et suis posteris dedimus

et contulimus curiam sartorum et balnea cum areis eorundem sive intra ac extra civitatem

Sanok fuerint situata. Insuper bono spiritu sepius nominato Bartkoni suisque successoribus

aut pueris legitimis dedimus pertuo iure autque hereditary habendum sextum mansum seu

laneum inter gades et metas Sanok ipsius civitatis scilicet sub spacio dimidii miliaris eius

quoque circumferencia superius et inferius civitatis prope flumen San I miliare ad partem

totidem in ista parte litoris, in qua civitas est locata cum omnibus usualibus proventibus,

que sunt et que fieri possunt scilicet in agris extripatis et extripandis, in pratis, in pascuis, in

campis, in paludibus, in silvis et rubetis. In venatione animalium et ferarum cunctarum et

omnium avium captura in omni quoque usu et profectu (?), que comparare poterint inter

gades et limites prelibatas. Incole vero et subsides in ipsa Sanok civitate et extra residentes

seu commorantes reliquos mansus vel laneos in confinio iam dicte civitatis colentes et

laborantes expirata et cunsumpata XV annorum libertate de quolicet mansu et laneo XVI

qrossos solvere tenebuntur census annualis De ortis autem circum iacentibus civitati tertius

denarius eidem Bartkoni et suis pueris debet destinari. Insuper sepefato Bartkoni et eius

progenitis universis dedimus et contulimus flumen San in longitudine dimidii miliaris littore ex utroque supetrius civitatem ascendendo cum insula minori prope civitatem et

omnes fluvios ad ipsum san defluentes in metis prenotatis, et molendium in Trebscz

locatum, quidquid in eo et eis usus sive proventus facere poterint scilicet molendina,

piscinas et piscaturas piscium obstaculorum, quorumlicet quod Theuthunice wer,

sclavonice vero jas nuncupatur. Niholominus volumes et distinctius mandamus, quatenus

sub obtenta gracie nostre nullus officialium et ministerialium nostnorum nobilis aut

ignobilis (!) potens et simplex quidquam habeat agree, iudicare et imperare in dicta civitate

Sanok eiusque confiniis in terries aut in aquis contra voluntatem sepefati Bartkonis et

suorum heredum ac successorum legitimorum, qui vero secus fecerit nostram se senciat

incurrisse indiqnationem et offensam graviorem. Sed qua si (?) quando placuerit eidem

Bartkonisepius niminato suis heredibus et posteris legitimis casu oportunitatis eveniente

pretactam advocaciam Sanocensem cum universes usibus et proventibus partim aut in toto

vendere, proponere, exponere aut in alia bona commutare plenissime consentimus. In

horum evidenciam presentes conscribi et dependendi nostri sigilli munimine dedimus

roboratas Actum in Lodomiria sub testimonio virorum proborum et honestorum videlicet

Johannis dicti Lacta, Adalberti advocati de Bochna, Batholomei advocati de Warssow,

Jolessimo trecentesimo tricesimo nono, in die sanctorum Fabiani et Sebastiani.

Во ім’я Господа, амінь. Мирські діла, якщо вони не підтверджуються на письмі

чи голосом свідків, легше зникають з пам’яті. Тому пам’ять потребує, щоб вивчення

діяння завжди скріплювалось письмом. Отож, хай знають всі та кожен зокрема, як

сущі, так і прийдешні, для вух чи очей яких буде представлена ця сторінка. Ми, Юрій

(Георгій) Божою милістю князь і спадкоємець Руського королівства, перебуваючи у

доброму тілесному здоров’ї та здоровому, зрілому, далекоглядному і повному розумі,

згідно з нашою волею надали і вручили у повне володіння та юрисдикцію, згідно з

німецьким, тобто, маґдебурзьким правом нашому вірному слузі Барткові з

Сандомира війтівство, розташоване у нашому місті Сянок на річці, що зветься Сян,

для того, щоб він і його законні діти та всі спадкоємці повністю володіли ним і

передавали у спадок. Нехай він утримує його і володіє ним, так само, як і саме

маґдебурзьке право процвітає і зберігається в окремих державах, а також має право

судити всіх, будь-то німці, поляки, угри чи русини незалежно від стану, статі чи

положення, у визначеній окрузі та навколишніх землях того ж м. Сянок. Осуджені

особи повинні сплатити нам, згідно з правом, два динари, а третій динар має

належати Барткові та його нащадкам і спадкоємцям. Отож тепер самому Барткові,

його законним дітям і сущим та прийдешнім нащадкам ми надали у володіння зі

всіма правами і вольностями у самому місті Сянок ринок та околиці, щоб вони могли

там будувати і встановлювати все, що забажають: палац, торгові намети і всілякі

крамниці для кравців, купців, пекарів, різників, шевців, рибалок, а також те, що

зможуть змінити чи пристосувати (?) для власного вжитку. Разом з тим ми надаємо і

вручаємо цьому ж Барткові та його нащадкам кравецький цех і облаштування у місті

Сянок чи поза ним купалень із дворами. Крім того, з доброї волі ми надали у довічне

і спадкове володіння вищезгаданому Барткові, його нащадкам і законним дітям

шосту осаду або лан у межах самого міста Сянок на півмилі вгору і вниз від міста

біля річки Сян та одну милю від берега, на якому розташоване місто, зі всіма

прибутками, які вона приносить і приноситиме, тобто, з оброблюваних земель і тих,

що лежать за перелогом, лук, пасовиськ, полів, боліт, лісів і чагарів, з полювання і

ловів, зі спійманих птахів, а також прибутки від використання, які вони зможуть

отримати у згаданих межах. Мешканці ті орендарі, які живуть чи перебувають у

самому місті Сянок і за його межами, та працюють і обробляють решту осад або ланів біля згаданого міста, після 15 років вольності повинні сплачувати щорічний

податок 16 грошів, а із околиць кожний третій злотий повинен належати тому ж

Барткові та його дітям. Крім того, вже гаданому Барткові та його нащадкам ми дали і

вручили, вище від міста, півмилі річки Сян з обома берегами, меншим островом біля

міста та всіма потоками, що впадають у Сян у зазначених межах, а також

розташований у Требі млин та всі прибутки від використання, які вони зможуть

отримати: борошно, ставки та вилов зволеної риби, що у ріках з патями по-німецьки

називається “wer”, а по слов’янськи – “язь”. Оскільки він перебуває під

покровительством нашої милості, ми такожпрагнемо і беззастережно наказуємо, щоб

жоден з наших урядників або слуг, знатний чи простий (!), багатий чи бідний не міг

чинити, розпоряджатись, судити і повелівати у названому місті Сянок та його

околицях, на землях і водах, всупереч волі вищеназваного Бартка та його

спадкоємців і законних нащадків. Хто ж вчинить всупереч нам, зазнає нашого обурення і суворої кари. Якщо ж той самий Бартко, його спадкоємці та законні

нащадки за зручної нагоди захочуть повністю чи частково продати, відступити, здати

в оренду або обміняти згадане Сяноцьке війтівство на інше майно, ми зовсім не

заперечуємо. На підтвердження цього ми підписуємо і вручаємо, скріпивши силою

нашої підвішеної печатки.

Вчинено у Володимирі у присутності чесних і шанованих мужів – Яна на

прізвисько Лакта, Адальберта, війта з Бохні, Бартоломія, війта з Варшави, Яна сина

Бруно, Леона з Сивіча. Дано року Божого 1339 у день святих Фабіана і Севастіана.

––––––––––––––––––––

1. Roepell R. Über die Verbreitung des Magdeburgi Schen Stadtrechtes im Gebiete des alten

Polnischen Reiches / Abhandlungen der Histirische-Philosofiseha Geselschefs in Breslau

Bend I 1857.

2. Літопис Руський за іпатієвським списком Переклав Леонід Махновець. Київ, 1989.

3. Schubart-Fikentscher G. Die Verbreitung der Deutschen stadtrechte in Osteuropa Berlin.

1942.

4. Yakowliv A. Das deutsche Recht in der Ukraine und Seine Einflusse auf das ukrainische

Recht im 16-18 Yahrhundert – Leipcig 1942.

5. Kiryk F. Wstep // Prywiley lokacyiny miasta Sanoka z 1339 roku – Przemysl 1992.

6. Fastnacht A. Dziela wybrane. Sanok. Materialy do dziegow miasta do XVII w. Opracowal I

przygotowal do druku F. Kiryk – Brzozow, 1990.

7. Kucharski W. Sanok I sanocha ziemia w dobie Piastow i Yagiellonow. Lwov 1905.

8. Fastnacht A. Osadnictwo zieml sanockiey w latach 1340-1650 – Wroclaw 1962.

9. AGZ T. XI – 1885 Acta grodrskie i ziemskie z Czasow Rzeczypospolitey. Polskiey.

10. AGZ T. XVI – 1900

11. Balzer O. Regestr zloczyncow grodu sanockiego 1554–1638 – Lwow. 1891.

Переклад з латинської мови здійснив кандидат історичних наук Паславський Т.Б.

< Попередня Наступна >