Радник

---

МАЙНОВІ ПОКАРАННЯ У ОСНОВАХ

КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА СОЮЗУ РСР

ТА СОЮЗНИХ РЕСПУБЛІК 1958 Р.

К Марисюк

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000, Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

У статті досліджуються питання майнових покарань, передбачених у Основах

кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. Вивчено їх

характерні ознаки та особливості застосування. Особливу увагу звернено на питання їх

співвідношення між собою та з іншими видами покарань.

Ключові слова: покарання, штраф, конфіскація майна.

В умовах побудови демократичної, соціальної та правової держави, на перший

план виходить обов’язок додаткового вивчення, а деколи й докорінного

переосмислення багатьох періодів вітчизняної історіїзагалом, а також історії права

зокрема. Цей процес є двобічно важливим: з однієї сторони, аналізуючи помилки

минулого, можна запобігти їх повторенню; з іншої сторони виникає реальна

можливість запозичити найбільш позитивний досвід минулого для вирішення

проблем, які можуть виникнути у майбутньому. Якщо розглядати ситуацію з

позиції історії права, то первинним є вивчення тих нормативно-правових актів, які

відіграли центральну роль у вітчизноному державо- та правотворенні. Аналізу

одного з найбільш знакових актів у сфера кримінального права, а саме Основ

кримінал

ьного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. у частині

закріплення у ньому кримінальних покарань, й буде присвячене наше дослідження.

Питанням Основ 1958 р. присвячували свої праці багато знаних науковців, проте

їх публікації стосувались або загального аналізу цього нормативно-правового акту

(наприклад, М. Ковальов, П. Кудрявцев, А. Літиньскі, М. Шнайдер), або ж аналізу

кримінальних покарань, закріплених у Основах 1958 р., виключно у їх історичній

ретроспективі (З. Тадевосян, А. Курц, Х. Гаджієв). Питанням же системи покарань,

передбачених у досліджуваному нормативно-правовому акті, серйозних наукових

розробок уже протягомзначного часу не здійснювалось.

Усвідомлюючи те, що в межах однієї статті повною мірою дослідити всі спірні

питання неможливо, зосередимо нашу увагу на питаннях майнових покарань,

передбачених у Основах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних

республік 1958 р Законом СРСР від 25 грудня 1958 р. було прийнято Основи кримінального

законодавства Союзу РСР та союзних республік, які відіграли надзвичайно

важливу роль у кодифікації не лише кримінального, а й всього радянського

законодавства. [1, с. 177] Ще вище значення досліджуваного номативно-правового

акту визначає П. Кудрявцев, який взагалі звертає увагу на їх центральне політичне

і державне значення. [2, с. 12]

Необхідність у прийнятті цього нормативно-правового акту виникла у зв’язку

з тим, що значна частина норм Основних засад кримінального законодавства

Союзу РСР і союзних республік 1924 р., а також інших загальносоюзних законів і

КК союзних республік застаріли і не відображали нових умов і нових потреб

розвитку держави. [3, с. 6] Загалом Основи кримінального законодавства 1958 р. значною мірою вдосконалювали тогочасне радянське кримінальне право,

приводили його у відповідність з суспільно-політичною обстановкою в державі та

інтересами захисту суспільства від злочинних посягань. [3, с. 21; 4, с. 43]

Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р.

являли собою загальносоюзний кримінальний закон, діючий на всій території

СРСР і обов’язковий для всіх союзних республік. [3, с. 7]

Ст. 21 Основ встановлювала перелік кримінальних покарань. Їх перелік не

носив вичерпного характеру; законодавством союзних республік могли

встановлюватись й інші види покарань. [5, с. 129]

Основи зберігали поділ покарань на основні та додаткові (ст. 21 [6, с. 33]),

дещо змінюючи перелік видів основних покарань, та спеціально обумовлюючи, що

законодавством союзних республік у відповідності з загальними принципами

Основ могли встановлюватись інші види покарань, крім перерахованих у ст. 21. [3,

с. 16]

Види покарань у ст. 21 Основ розташовувались у певній системі, а саме:

послідовно перераховувались види покарань від найбільш до найменш тяжкого. [5,

с. 129; 7, с. 102] З аналізу змісту згаданої статті можна дійти до висновку, що

законодавець віддавав перевагу покаранням, спрямованим проти особи (наприклад,

позбавленню волі, висланню, засланню і т. д.), хоча й майнові покарання мали

місце, які, щоправда, відігравали додаткову, допоміжну роль.

Штраф.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Основ, під штрафом розумілось грошове стягнення,

яке накладається судом у випадках і межах, встановлених законом. [6, с. 35] Варто

погодитись з З. Тадевосяном, що у цьому положенні Основи фактично сприйняли

та відтворили приписи попередніх законодавчих актів. [8, с. 28]

Штраф міг бути призначений не лише у виді основного (як це стверджує

І. Голубов [9, с. 21]), а і у виді додаткового покарання На відміну від КК 1927 р., відповідно до якого штраф як основна міра

покарання міг призначатись лише у межах, встановлених окремими статтями

Особливої частини КК, а як додаткове покарання на розсуд суду, ст. 27 Основ

встановлювала правило, згідно якого і в якості основного, і в якості додаткового

покарання штраф міг призначатись лише у випадках і межах, встановлених

законом. Таким чином, суд не міг призначати штраф у виді додаткової міри

покарання на власний розсуд. [5, с. 150; 10, с. 73]

Основи кримінального законодавства не встановлювали мінімальної та

максимальної суми штрафу, яку суд міг призначити у якості основного або

додаткового покарання. Вирішення цього питання було віднесено до відання

законодавства союзних республік. [5, с. 150; 11, с. 43] Основи також не містили

постанов про злочини, при вчиненні яких суд міг призначити у виді основного або

додаткового покарання штраф, оскільки й це питання мало бути врегульоване у КК

союзних республік. [5, с. 151]

Основи не містили приписів відносно заміни штрафу іншими видами покарань

у випадку ухилення від його сплати. [5, с. 151] У них містилась лише заборона

замінювати штраф позбавленням волі і позбавлення волі штрафом [6, с. 35], що

можна було вважати “доброю традицією і приписом закону, який уже витримав

випробування часом”. [8, с. 29] На цей факт звертали особливу увагу й

А. Гєрцензон та А. Літиньскі. [4, с. 50; 1, с. 188] За вірним твердженням

І. Гальпєріна та Ю. Мєльнікової, це правило потрібно вважати таким, що

стосується і штрафу як додаткового покарання. [11, с. 43] Відносно інших покарань, то, на думку М. Ковальова, Є. Фролова та

М. Єфімова, вони могли слугувати заміною штрафу у разі ухилення засудженого від

його сплати. Оскільки союзне законодавство того часу з зазначеного приводу не

містило жодних вказівок, то до введення в дію КК 1960 р. щодо правил заміни

штрафу іншими видами покарань продовжували діяти приписиКК 1927 р. [5, с. 151]

Для сплати штрафу з засудженого могло бути стягнено належне йому

особисто майно вартістю у межах суми штрафу. При цьому не вилучались

предмети, які не підлягали конфіскації. [5, с. 151]

Призначаючи штраф у якості основного або додаткового покарання, суд

зобов’язаний був враховувати як тяжкість вчиненого злочину, так і майнове

становище засудженого: розмір заробітку, наявність утриманців, наявність і

характер домашнього господарства та ін. [6, с. 35; 4, с. 50; 1, с. 188]

У випадку, якщо при стягненні штрафу виявлялось, що засуджений був не в

стані сплати згадане покарання, то його сплату могло бути відстрочено або

розстрочено на строк до шести місяців. Призначати розстрочку або розстрочку чи

ні, мав вирішувати суд, який постановив обвинувальний вирок. [5, с. 151]

З серйозних недоліків досліджуваного нормативно-правового акту можна

назвати відсутність правової регламентації ситуації, коли засудженого до штрафу

до моменту повного виконання зазначеного покарання було визнано

непрацездатним. [12, с. 12]

Конфіскація майна Відповідно до ч. 1 ст. 30 Основ, конфіскація майна полягала у примусовому

безкоштовному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є

особистою власністю засудженого. [6, с. 35]

З цитованого вище положення, як вірно зазначає Л. Орловская, можна зробити

висновок, що конфіскованемайно зверталось виключно у власність держави і немогло

бути присуджене на користь будь-якої організації або особи, а конфіскація не

зверталась на користь інших осіб, в тому числі й членів сім’їзасудженого, які володіли

сумісно ззасудженимякимосьмайномна праві сумісної власності. [13, с. 276]

Варто особливо відмітити, що згаданий нормативно-правовий акт вперше

закріплював положення щодо можливості скерування стягнення виключно на

майно, яке є особистою власністю засудженого. [14, с. 47]

Відповідно до ст. 21 Основ, згаданий вид покарання міг застосовуватись лише

у ролі додаткового покарання.

Важливим можна вважати припис, який дозволяв застосовувати конфіскацію

лише у випадках, спеціально передбачених у законі [3, с. 16], не даючи судові

можливості на власний розсуд вирішувати питання застосування останньої. [4,

с. 50]

Сфера дії конфіскації майна була обмеженою [15, с. 20], оскільки остання

могла призначатись лише за державні та тяжкі корисливізлочини. [6, с. 35; 4, с. 50;

1, с. 188]

На відміну від штрафу, який міг стягуватись лише у грошовій формі,

конфіскація являла собою безоплатне вилучення майна винного. [5, с. 154]

Не допускалась заміна конфіскації майна будь-яким іншим видом покарання.

Також не допускалась заміна конфіскації сплатою вартості майна, яке підлягало

конфіскації або заміна його іншим, навіть рівноцінним, майном. [5, с. 154–155]

Відповідно до ст. 38 Основ конфіскація майна не могла застосовуватись при

умовному засуджені, що допускалось раніше чинними Основними засадами

кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягали

конфіскації, та інші питання, передбачені у ст. 30 Основ, мали вирішуватись у

відповідності до приписів, які містились у чинних кодексах союзних республік. [6,

с. 35]

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік

передбачали, відповідно до ч. 1 ст. 30, два види конфіскації майна: 1) повну та

2) часткову.[6, с. 35; 1, с. 188]

Повна конфіскація майна полягала у безоплатному вилученні всього майна,

належного винному, за винятком предметів, які не підлягали конфіскації. [5, с. 156]

Часткова конфіскація передбачала безоплатне відчуження частини майна

засудженого. Частина майна, яка підлягала конфіскації, мала бути точно

визначеною у вироку; при цьому мало бути наведено вичерпний перелік предметів,

які підлягали конфіскації, або чітко визначена частина майна, яка підлягала

конфіскації (наприклад, третина, половина і т.д.). [5, с. 157]

Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що Основи

кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. у частині

майнових покарань зробили значний поступальний крок, закріпивши велику

частину нових і надзвичайно прогресивних для свого часу положень, які з часом

стали традиційними для вітчизняного законодавства.

1. Lityński A. O Podstawach ustawodawstwa karnego ZSRR z 1958 r. oraz o Kodeksie karnym

RSFRR z 1960 r. // Miscellanea Historico-Iuridica. – Bialystok: Uniwersytet w Bialymstoku.

– 2009. – Tom VII. – s. 175 – 193.

2. Кудрявцев П.И. Важный этап в развитии советского законодательства и в укреплении

социалистической законности. // Советское государство и право. – 1959. – № 2. – с. 12 – 19.

3. Шнейдер М.А. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик:

лекция для студентовВЮЗИ. – М.: Всесоюзныйюридическийзаочныйинститут, 1959. – 34 с.

4. Герцензон А. Об Основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных

республик. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1959. – 96 с.

5. Ковалев М.И., Фролов Е.А., Ефимов М.А. Основы уголовного законодательства Союза

ССР и союзных республик. Практический комментарий. – Свердловск: Свердловский

юридический институт имени А.Я. Вышинского, 1960. – 282 с.

6. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик 1958 г. /

Уголовное законодательство Союза ССР и союзных республик: в двух томах. – Т. 1. –

М.: Государственное издательство юридической литературы, 1963. – 656 с.

7. Болдырев В.А. О кодификации республиканского уголовного и уголовно-процесуального

законодательства. // Советское государство и право. – 1958. – № 7. – с. 90 – 104.

8. Тадевосян З.А. Штраф как мера наказания. – Ереван: Издательство АН Армянской

ССР, 1978. – 98 с.

9. Голубов И.И. Конфискация имущества как вид уголовного наказания. / Дисс. на соиск.

учен. степени канд. юрид. наук. – М.: Юридический институтМВДРоссии, 1999. – 181 с.

10. Курц А.В. Штраф как вид уголовного наказания по законодательству России и

зарубежных стран. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. – Йошкар-Ола:

Марийский государственный университет, 2001. – 203 с.

11. Гальперин И.М., Мельникова Ю.Б. Дополнительные наказания. – М.: Юридическая

литература, 1981. – 120 с.

12. Гаджиев Х.И. Штраф как вид наказания по советскому уголовному праву. / Автореф.

дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. – М.: Московский государственный

университет имени М.В. Ломоносова, 1983. – 16 с.

13. Орловская Л.Г. История становления конфискации имущества как вида наказания в

уголовном законодательстве Беларуси. // Проблемы укрепления законности и

правопорядка: наука, практика, тенденции: сборник научных трудов. – Выпуск 2. –

Минск: Научно-практический центр проблем укрепления законности и правопорядка

Генеральной прокуратуры Республики Беларусь, 2009. – с. 274–282.

14. Шаблинская Д.В. Конфискация имущества в уголовном праве: совершенствование

законодательства и практики применения. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид.

наук. – Минск: Академия Министерства внутренних дел Республики Беларусь, 2010. –

197 с.

15. Пропостин А.А. Конфискация имущества как мера борьбы с преступностью: прошлое,

настоящее, будущее. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. – Томск:

Государственное образовательное учреждение высшего профессионального

образования “Томский государственный университет”, 2010. – 240 с.

< Попередня   Наступна >