Радник

УДК 343.982.9:340.68(100+477)(09)

ПОЛІГРАФ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Т. Лешкович

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел. (0322) 96-47-40

Досліджено генезис виникнення та розвитку інструментальної «детекції брехні»,

історію винайдення поліграфа, формування поліграфології як науки. З’ясовано особливості

розвитку поліграфології в Радянському Союзі, розглянуто ставлення до поліграфа в

незалежній Україні та сучасний стан поліграфології в нашій державі.

Ключові слова: поліграф, поліграфологія, інструментальна «детекція брехні»,

неправдиві свідчення.

Дослідження будь-якого явища доцільно розпочинати з вивчення його історії.

Поліграф в Україні є мало відомим та практично не дослідженим в криміналістиці.

Хоча цей прилад не новий та має давню історію.

Адже проблема виявлення неправдивих свідчень турбувала людство з давніх-

давен. Ще в глибокій давнині правителі та їхні судді використовували різноманітні

способи викриття тих, хто говорив неправду, та встановлення істини. Історичні

хроніки та літературні пам’ятки свідчать, що для цього було розроблено складні

ритуали та витончені ордалії («суди Божі»).

Проте інструментальні методи «детекції брехні», які ґрунтувалися на

наукових фактах, а не забобонах чи віруваннях, почали застосовувати щойно в

кінці ХІХ ст.

Початково поліграф розвивався в трьох окремих напрямах: як кардіосфигмограф

(прилад, що реєструє зміни кров’яного тиску), як пневмограф (реєструє зміни в

параметрах дихання) та як гальванограф (реєструє електричні

Перший кардіосфигмограф розробив у 1895 р. італійський вчений А. Моссо,

який встановив, що емоційна напруга спричиняє інтенсивне надходження крові

до головного мозку людини. Він сконструював дошку з точно збалансованим

центром ваги (своєрідні терези). Людині, що лежала на дошці, ставили стресові

запитання. Це спричиняло притік крові до голови, внаслідок чого, дошка

опускалася.В 1895 р. італійський криміналіст доктор медицини Ч. Ломброзо опублікував

друге видання своєї книги «Злочинна людина», в котрій було викладено перший

досвід практичного застосування психофізіологічного методу «детекції брехні» для

виявлення осіб, що вчинили злочини. У книзі описано випадок, коли криміналіст,

використовуючи примітивний лабораторний прилад – гідросфигмограф, у ході

перевірки підозрюваного не виявив помітних змін в артеріальному тиску під час

запитань про пограбування, але було помічено зниження тиску на 14 мм рт. ст.,

коли зайшла мова про крадіжку паспортів. Спираючись на ці дані, Ч. Ломброзо

правильно встановив, що підозрюваний непричетний до пограбування, під час

якого було викрадено 20000 франків, але винен в крадіжці паспортів та інших

документів. В 1902 р. він брав участь у розслідуванні вбивства шестирічної

дівчинки, щодо якого підозрювався деякий Тосетті. Ч. Ломброзо використав

плетизмограф і виявив незначні зміни в пульсі, коли Тосетті робив математичні обрахунки; однак, коли йому показували зображення закривавлених дітей, реєстр

записів пульсу не зафіксував ніяких раптових змін, в тому числі – і на фотографію

вбитої дівчинки. Результати подальшого розслідування переконливо довели, що

Тосетті був невинен у цьому злочині [1, с. 863]. Обидва наведені приклади з

практики Ч. Ломброзо наочно продемонстрували вельми важливий факт: контроль

фізіологічних реакцій людини може допомогти не лише виявити приховувану

інформацію, але й, що не менш важливо, сприяти встановленню непричетності

підозрюваного до вчинення злочину.

Значний внесок в розвиток кардіосфигмографа зробив американський

психолог і юрист В. Марстон, який в 1913 р. розпочав вивчення інструментального

методу «детекції брехні». В роки Першої світової війни, коли боротьба з

німецькими шпигунами набула особливої гостроти, Національний дослідний

комітет США сформував групу психологів (до її складу був включений

В. Марстон), якій було доручено оцінити можливості відомих методів «детекції

брехні» для вирішення контррозвідувальних завдань.

Провівши відповідні досліди, група дійшла висновку, що найефективнішим є

тест виявлення неправди за допомогою артеріального тиску (blood pressure deception

test), що його розробив В. Марстон у Гарвардській психологічній лабораторії.

Результативність цього тесту досягала 97% Члени психологічної групи запропонували контррозвідці «взяти на озброєння»

тест виявлення брехні за допомогою артеріального тиску і рекомендували

призначити В. Марстона «спеціальним агентом» міністерства оборони щодо

застосування цього тесту в контррозвідувальних цілях.

Окрім В. Марстона значний внесок у впровадження психофізіологічного методу

«детекції брехні» в практику розкриття злочинів зробив офіцер каліфорнійської

поліції Дж. Ларсон: ознайомившись із розробленим В. Марстоном тестом, він з

1921 р. став застосовувати цей метод в діяльності очолюваного ним поліцейського

управління. Дж. Ларсон розробив перший портативний прообраз сучасного

поліграфа: створений ним прилад забезпечував безперервну одночасну реєстрацію

кров’яного тиску, пульсу і дихання. З допомогою цього апарату було проведено

велику кількість перевірок осіб, підозрюваних у вчиненні кримінальних злочинів, і

зафіксовано високу точність результатів досліджень [2, с. 14].

Розвиток пневмографа починається з 1914 р., коли В. Бенуссі проводив

експерименти з «детекції брехні» шляхом вимірювання і записування частоти та

глибини дихання суб’єкта.

Наукові основи для використання гальванографа заклав Л. Гальвані, в 1791 р.

опублікувавши результати своїх наукових досліджень. Він з’ясував, що розрізана

ніжка жаби спорадично скорочується і здригається під дією скальпеля,

зарядженого електричним струмом. Вчений помітив, що постійний чи

«гальванічний» струм проходить крізь тваринні тканини.

В 1897 р. Г. Стікер запропонував використовувати гальванічні шкірні реакції

(galvanic skin response – GSR) як індикатор неправди. У 1907 р. О. Верагут

першим у світі почав використовувати гальванометр для визначення емоційних

показників.

Важливу роль у галузі дослідження шкірно-гальванічного рефлексу також

відіграв відомий і впливовий американський психопатолог, психолог і психіатр

початку ХХ ст. – Борис Сідіс (1867–1923). Доктор Сідіс народився у місті Бердичеві

Житомирської області 12 жовтня 1867 р. в родині українських євреїв і емігрував до

США в 1887 р. Викладав психологію в Гарвардському університеті. У 1908 р. доктор Сідіс провів дослідження гальванічних відхилень унаслідок

психофізіологічних явищ, опубліковане в журналі «Psychological Review» у вересні

1908 р. й січні 1909 р. Мета цієї наукової праці полягала в дослідженні впливу

емоцій і фізіологічних процесів на гальванометричні відхилення. Доктор Сідіс довів,

що спостережувані гальванометричнізміни були зумовленіфізіологічними процесами,

які відображали розумовий стан, спричинений подразниками (стимулами). 28 грудня

1909 р. доктор Сідіс виступив перед Американською психологічною асоціацією в

Гарвардському університетіз доповіддю на тему «Сутність і причини гальванічного

явища» [3].

Вирішальну роль у розвитку поліграфології як науки відіграв Л. Кіллер, якого

вважають «батьком сучасного поліграфу». В 1926 р. він сконструював металічні

записувальні барабани для поліграфу, синхронізувавши їх з каймографом та

рулонним папером. Зазначені складові він використовував разом з кардіо- та

пневмокомпонентами, розробивши в кінцевому підсумку поліграфологічний

інструмент таким, яким ми його сьогодні знаємо. Згодом він додав до нього

гальванограф. Л. Кіллер розробив першу структуровану поліграфологічну методику (техніку),

що отримала назву «релевантно-іррелевантна методика Кіллера» (Relevant-Irrelevant

Killer Technique).

Результативність перевірок на «детекторі брехні» не залишилась непоміченою, і

цей метод стали активно впроваджувати в діяльність силових структур США.

Створене в 1947 р. Центральне розвідувальне управлення США стало використо-

вувати поліграф в ході своїх спеціальних операцій, а також у доборі кадрів. До кінця

40-х років перевірці на «детекторі брехні» піддавались всі без винятку особи, що

поступали на службу в ЦРУ. З 1948 р. американська армія почала готувати кадри

поліграфологів у відкритому в тому ж році Інституті Л.Кіллера (м. Чикаго) –

єдиному в державі навчальному закладі цього профілю [2, с. 15].

В 1940 році розпочав свою кар’єру поліграфолога Дж. Рід. Він використовував

Кіллерівську методику обстеження і, провівши значну кількість тестів, дійшов

висновку, що використання даної методики, призводить до отримання багатьох

безвисновкових результатів та неприйнятно високого рівня помилок. Він розумів

необхідність вирішення цієї проблеми і був твердо переконаний, що для

визначення неправдивих повідомлень необхідно застосовувати фізіологічні та

психологічні принципи. Дж. Рід провів наукові дослідження, результатом яких

стала розробка структурованої методики, що використовувала контрольні

запитання. Нині цю методику називають – «методика контрольних запитань Ріда»

(Reid Control Question Technique).

Вдосконалив цю методику Р. Аршер, увівши туди запитання знаної (known lie) і

можливої неправди (probably lie) та запитання комплексу вини (guilt complex question).

Цяметодика одержала назву – «методика Аршера» (Arther Technigue) [4, с. 16–17].

У 1960 р. К. Бекстер розробив нову методику тестування, відому як «методика

зонального порівняння по Бекстеру» (Backster Zone of Comparison Technique). Він

запровадив симптоматичні запитання, щоб виявляти існування будь-яких

зовнішніх проблем, які турбують обстежуваного; впровадив часові рамки у

контрольнізапитання, щоб віддалити їх від розслідуваної події; розробив методику

цифрового обрахунку результатів тесту.

Значний внесок у поліграфологію зробили такожД. Ліккен, Р. Хікман (розробив

теорію постановки контрольних запитань, що їїзгодом деталізував та удосконалив

український поліграфолог А. Волик), Д. Раскін (розробив найдосконалішу і найточнішу на сьогодні методику: «модифіковану техніку контрольних запитань

Юти» – Utah Modified Control Question Technique).

У Радянському Союзі початок досліджень із застосування інструментальних

методів психофізіології під час розкриття злочинів датується 1920-ми роками.

Ініціював дослідження психолог О.Р. Лурія (1902–1977), який удосконалив

розповсюджений у ті часи в експериментальній психології асоціативний метод і

застосував його для виявлення приховуваної інформації за допомогою реєстрації

паралельно активних фізіологічних процесів дихання, кров’яного тиску, біострумів

(мозку, серця, скелетних м’язів). У 1927–1928 рр. були опубліковані перші

позитивні результати використання асоціативно-моторного методу в практиці.

Однак можливість використання цього та інших психофізіологічних методів під

час розкриття злочинів різко критикували Міністерство юстиції СРСР і

Прокуратура СРСР. Ця критика була під жорстким контролем Генерального

Прокурора СРСР А.Я. Вишинського. Результатом такого державного погляду,

базованого на ідеологічних та кон’юнктурних міркуваннях, стало те, що на

десятиліття припинено розробку методів поліграфа, тобто методу реєстрації

фізіологічних реакцій під час допиту осіб, підозрюваних у вчиненні злочину

[5, с. 20–21].

Дослідження в цій галузі науки були відновлені лише наприкінці 1960-х років,

зокрема, в інститутах Академії Наук СРСР. Серед відомих науковців, якізаймалися

цією проблемою, необхідно згадати нейрофізіолога П.В. Сімонова, професора,

академіка АН СРСР, відомого створенням інформативної теорії емоцій.

Тоді ж низка юристів висловилися за застосування поліграфа в оперативно-

розшуковій діяльності і на етапі попереднього (досудового) слідства. Знову на

сторінках преси другої половини 1970-х років було розгорнуто дискусію, але

незважаючи на праці деяких вчених [6; 7], котрі позитивно ставилися до можли-

востей використання поліграфа, результат був не на його користь.На початку 1970-х років досвід застосування поліграфа на Заході було

проаналізовано в КДБ СРСР. Поштовхом для цього стала значна кількість провалів

однієї з найпотужніших розвідок соцтабору – східнонімецької «Штазі». Навіть

добре підготовлених агентів викривали за допомогою детекторів брехні. Про це

відразу стало відомо КДБ, і в одному з науково-дослідних інститутів створено

групу для досліджень психофізіологічних процесів.

Результати багаторічної наукової праці призвели до появи в 1975 р. наказу

голови КДБСРСР Юрія Андропова про створення спецпідрозділу з прикладного

застосування апаратного методу детекції брехні. Цей підрозділ близько 15-ти років

очолювали полковник, кандидат технічних наук Ю.К. Азаров і підполковник,

психіатр В.К. Носков. За цей час у підрозділі було доведено ефективність методу,

підготовлено групу висококласних фахівців, розроблені різні види поліграфів, а до

середини 1980-х років створені зразки комп’ютерного поліграфу. У Росії поліграф

уперше відкрито застосували на початку дев’яностих років.

В незалежній Україні перше дослідження з питань поліграфа було опубліко-

вано ще в 1992 році. Це була праця проф. І.В. Постики, виголошена на конференції

в Києві [8]. Відтоді кількість публікацій постійно зростала, наприклад, якщо в

1992 р. було три праці, то в 2001 р. – понад 30; проте ґрунтовного дослідження

поліграфа та перспектив його використання досі немає.

Виступаючи перед представниками ЗМІ 15 жовтня 1998 р., начальник

Головного штабу МВС України генерал Зубчук легалізував інформацію, відому

небагатьом журналістам. А саме – що МВС України мало в своєму розпорядженнідетектор брехні. Журналіст газети «Сегодня» О. Ільченко писав із цього приводу в

статті «Детектор брехні – на службу в МВС!»: «...за моїми даними, він (детектор

брехні) з’явився в МВС ще рік тому (1997 рік), просто це вважали за краще не

розголошувати. Крім МВС, такі поліграфи успішно застосовуються також уСБУ, і

в деяких комерційних фірмах, що мають спеціальні ліцензії» [3].

В Україні приватні послуги з детекції брехні почали надавати в 1997 р. У

2002 р. на українському поліграфологічному ринку активно працювали три

приватні компанії, які надавали послуги в криміналістичній і бізнес сферах. Усього

у 2002 році в Україні налічувалося 16 поліграфологів, і за подальші два роки їх

численність майже не змінилася.

У 1999 р. п’ять англомовних офіцерів із Національної академії внутрішніх

справ України та Львівського юридичного інституту МВС України пройшли

навчання в Академії судової психофізіології в місті Ларго, штат Флорида, США.

Ініціатором цього кроку з модернізації українських правоохоронних органів була

Поліцейська асоціація українських американців (місто Чикаго, США).

Незважаючи на численні публікації, одностайності в наукових поглядах немає.

Так, В.О. Коновалова зазначає: «Відомо, що цей метод (метод інструментальної

діагностики поліграфом – прим. автора) не має нічого спільного з діагностикою

інтелектуального та психічного станів особи і реєструє тільки психофізіологічні

реакції на різного роду подразники, що довільно інтерпретуються операторами як

показники винуватості, причетності, знань про подію злочину. Поза сумніву, що

його вживання в рамках судочинства недопустимо як таке, що порушує права особи»

[9, с. 180]. Крім того, противники використання поліграфа вважають, що його

застосування суперечить моральним нормам, принижує людську гідність, посягає на

її особисту недоторканність, честь. Проте, як влучно зазначив Р.С. Бєлкін, «жоден з

них не вказує, яким саме моральним нормам суперечить використання поліграфа та

чимсаме принижує людську гідність» [10, с. 50–51]. В Україні використання поліграфа залишається нормативно не врегульованим.

У 2001 р. МВС України видано наказ № 743 «Про проведення експерименту по

використанню комп’ютерних поліграфів у діяльності органів внутрішніх справ

України». Цей наказ 24.11.2003 р. скасовано наказом МВС № 1460, яким

затверджено «Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-

службової діяльності органів внутрішніх справ України», яке розширило

можливості використання психологічних досліджень у роботіз кадрами, і водночас

відтермінувало застосування поліграфологічних досліджень у розкритті й

розслідуванні злочинів «до врегулювання цього питання на законодавчому рівні й

прийняття нормативно-правової і методичної бази використання поліграфних

приладів» [11, с. 316].

У 2005 р. компанія АРГО-А й Чиказький поліграфологічний інститут

(м. Чикаго, США) уклали угоду про співпрацю, унаслідок якої бажаючі стати

поліграфологами (фахівцями в області детекції брехні) можуть пройти підготовку в

місті Києві на базі компанії АРГО-А, яка є ексклюзивним представником цього

навчального закладу в Європі, Азії та Африці.

Починаючи з 2006 р. в Україні діють Міжнародна ліга поліграфологів (МЛП) і

Міжнародна асоціація поліграфологів (МАП) – професійні об’єднання фахівців

поліграфа, які представляють приватний, правоохоронний і державний сектори

різних країн світу, у тім числі Україна, США, Ізраїль, Мексика, Росія та ін.

Президентом МЛП і МАП є доктор А.М. Волик. Ці об’єднання є найбільшими в

Європіза кількістю членів. Отож, поліграфологія пройшла шлях від різноманітних вірувань, забобон та

ордалій до використання високоточних приладів та методик, які ґрунтуються на

фізіологічних та психологічних особливостях людського організму. Україна

сьогодні активно запозичує передовий світовий досвід та розвиває ринок

поліграфологічних послуг. Проте в правоохоронній діяльності поліграф практично

не використовується.

Список використаної літератури

1. Trovillo P.V. A history of lie detection / P.V. Trovillo // Journal of Criminal Law and

Criminology. – 1939. – № 6. – P. 848–881.

2. ХолодныйЮ.И. Применение полиграфа при профилактике, раскрытии и расследовании

преступлений (генезис и правовые аспекты) : монография / Ю.И. Холодный. – М.,

2000. – 160 с.

3. Історія детектора брехні. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.argo-a.com.ua/

ukr/history.html

4. In memoriam, Richard O. Arther // American Polygraph Association. – 2007. – № 40. –

P. 16–17.

5. Лурия А.Р. Этапы пройденного пути : научная биография / А.Р. Лурия. – М., 1982. –

184 с.

6. Гуляев П. Исследование эмоционального состояния человека в процессе производства

следственного действия / П. Гуляев, И. Быховский // Криминалистика и судебная

экспертиза. – 1972. – Вып. 9. – С. 103–109.

7. Злобин Г.А. Проблема полиграфа / Г. Злобин, С. Яни // Проблемы совершенствования

советского законодательства. – М., 1976. – С. 120–135.

8. Постика И.В. О проблеме использования полиграфа в работе правоохранительных

органов / И.В. Постика // Проблеми боротьби зізлочинністю в Україні : тези доповідей

і повідомлень на республіканській науковій конференції. – К., 1992. – С. 22–24.

9. Коновалова В.О. Моральні засади судочинства / В.О. Коновалова // Вісник Академії

правових наук. – 2006. – № 2. – С. 178–184.

10. Белкин Р.С. Курс криминалистики: криминалистические средства, приемы и

рекомендации. – В 3 т. / Р.С. Белкин. – М., 1997. – Т. 3 – 480 с.

11. Когутич І.І. Криміналістичні знання, їх сутність і потреба розширення меж викорис-

тання : монографія / І.І. Когутич. – Львів, 2008. – 420 с.