Головна

УДК 342.52.94(477)«14/19»

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

ХЕЛМІНСЬКЕ ПРАВО ЯК ДЖЕРЕЛО «ПРАВ, ЗА ЯКИМИ

СУДИТЬСЯ МАЛОРОСІЙСЬКИЙ НАРОД» 1743 р.

Ю. Дмитришин

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Досліджено місце і роль хелмінського права у створенні «Прав, за якими судиться

малоросійський народ» 1743 р. Проаналізовано норми хелмінського права, які були

використані у роботі кодифікаційної комісії під час складання Кодексу 1743 р.

Ключові слова: хелмінське право, маґдебурзьке право, Кодекс 1743 р., кодифікація.

Унаслідок національно-визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. на

частині української етнічної території держави, що отримала назву Гетьманщина.

В офіційних документах того часу Речі Посполитої, Московського царства та

інших держав вживалася назва «Військо Запорізьке», «Мала Русь», «Малоросія».

На місці ліквідованих судів Речі Посполитої земських, підкоморських, гродських

було створено сотенні та полкові суди. У містах, що володіли маґдебурзьким

правом продовжували функціонувати суди маґдебурзького права.

У Гетьманщині зберігалася попередня правова система, що було передбачено

у Переяславській угоді та Березневих статтях 1654 р. між гетьманом Богданом

Хмельницьким та московським царем: «судится им, малороссийским людям,

пружними своїми привиллегиями и вольности иметь в добрах и судах своих, и

стольникам в суды их войсковые запорожские не вступатся, судится от старших

своих – товарищей свои» [1]. У жалувальній церковній грамоті від 27 березня

1654 р. «И мы великий государь… велели им бы

ть под нашего царского величества

высокой рукой по прежним правам и привилегиям, каковы им даны от королей

польских и Великих князей Литовских, и тех их прав и вольностей нарушивати

ничем ни велели, и судиться им велели от своих старших по своим прежним

правам» [2, с. 563].В Гетьманщині продовжували діяти джерела права, які були чинними у період

Речі Посполитої. Такі джерела права науковці поділяють на декілька груп:

1) звичаєве право; 2) польсько-литовське законодавство; 3) законодавчі акти

автономної влади України; 4) царське законодавство; 5) судова практика;

6) нормативні акти церковного права [2, с. 25]. Серед джерел польсько-литовського

права основне місце займав Литовський статут. Зокрема, Литовський статут

1588 р., написаний староукраїнською мовою, який у 1614 р. було перекладено

польською мовою. У Гетьманщині використовувався Литовський статут в

українській та польській редакціях. Серед нормативно-правових актів литовсько-

польського походження були сеймові конституції, князівські і королівські привілеї

і грамоти, а також окремі їх збірники і статути [3, с. 34]. До джерел нормативно-

правових актів автономної влади належали: 1) договірні статті; 2) акти

гетьманської влади; 3) акти військової канцелярії. Найпоширенішим серед джерел

права Гетьманщини були акти гетьманської влади, до яких належали універсали,

ордени, листи, інструкції, декрети і грамоти. До джерел російського законодавства

належать царські укази 1714 р. про єдиноспадкування, 1763 р. про закріпачення селян, Табель про ранги 1722 р., Військовий статут 1716 р., Морський статут

1720 р., Вексельний статут 1729 р. та ін. [3, с. 49]. Серед джерел церковного права

у Гетьманщині діяли церковні статути князів Володимира Святославовича та

Ярослава Володимировича, а також Духовний регламент; Монастирський регла-

мент; Статут про чино наступництво; укази імператорської влади; постанови

урядового Сенаду; постанови московського патріарха; постанови східних імпера-

торів, записаних в церковних книгах; Номоканон; правила, прийняті соборами

російської церкви; правила святих апостолів та ін.

В Гетьманщині діяв цілий ряд джерел маґдебурзького права. До них належить

латинський переклад праць Миколая Яскера з глосаріями, що складався з трьох

книг «Juris Provincialis, guod Spectulum Saxonum», «Juris Municipalis

Magdeburgensis», «Promptuorium juris pravialis» [4, с. 24]. Також використовувались

праці львівського синдика Павла Щербича «Jus Municipalis to jest prawo mejske…»

та «Speculum Saxonum albo prawo saski I medebush…», видані у Львові 1581 р. У

яких Гетьманщині, як і на інших українських землях, використовувалися праці

писаря вищого суду німецького права Краківського замку Бартоломія Гроїцького

«Porz?dek», «Artykuly prawa», «Ten postepek», «Tytuly prawa magdeburskiеgo»,

«Obrona sirot i wdow» [5, с. 312]. Наявність різих джерел права на практиці сприяло нерідко корупції та

зловживанню службового стану як російський уряд використовував для

дискредитації влади Гетьманщини. Кодифікації українського права бажав і

царський уряд, оскільки серед російських чиновників лише незначна частина

володіли польською, латинською та німецькою мовами, на яких було написано

більшість джерел права, що діяли в Україні. Перша спроба кодифікації

українського права розпочалася в період правління російського царя Петра І у

1721 р. за участі писаря Гадяцького полку О. Ситевського, значкового товариша

З. Рошаковського та їхніх помічників А. Піщинського та Г. Болісного. Але комісія

зробила лише спробу проведення кодифікації українського права і після смерті

Петра І 1725 р. припинила свою діяльність. У 1728 р. гетьманом України було

обрано Данила Апостола, Московський цар Петро ІІ у 1728 р. видав «Решительные

пункты Гетьману Данилу Апостолу». У них йшлося про те, що малоросійський

народ судиться за різними правами, «которые названы магдебургские права да

Саксонские статуты из которых один другимь не согласуеться» [6, с. 11]. Також

було передбачено утворити єдиний кодекс замість трьох «малоросійських прав».

Отримавши царський указ гетьман Данило Апостол наказав скласти список

авторитарних осіб спеціалістів у галузі права. До них належали практикуючі

юристи з козацьких судів, представники міст та духовенства. Зокрема, від

духовенства було обрано Полтавського протоієрея – отця Величковського та

Глухівського протоієрея – отця Галаховського, від козацьких суддів бунчукового

товариша Семена Чуйкевича, сотника Гадяцького полку Балецького, писаря

Переяславського полку Черняхівського, значкового товариша Чернігівського полку

Кузьминського, писаря Полтавського полку Бугловського, хорунжого Лубенського

полку Столчевського, городового отамана Ніжинського полку Богдановського.

Міста у складі кодифікаційної комісії репрезентували Київський бургомістр Силич

та писар Ніжинського магістрату Кониський. До першого складу комісії увійшли

лохвиський сотник Василь Стефанович і монах Києво-Печерської лаври Гарвасій

Савицький [7, с. 21].

Загалом у складанні Кодексу взяли участь 49 осіб з них 6 – представники

міщан. На думку А. Яковліва, першим головою кодифікаційної комісії був сотник Василь Стефанович, що навчався у Києво-Могилянській академії та німецьких,

австрійських та італійських університетах [7, с. 27–28]. У 1734 р. російська цариця

Анна Іоанівна видає новий указ, що підтвердив указ Петра ІІ 1728 р. «Права,

названные магдебургские и Саксонские статуты, по которым судиться

малороссийский народ, перевести на великороссийский язык и свести из трех прав

в одно, при том как возможно старание приложить о сумнительствовать, какие в

них находяться, ясное поправление на апробацию, а чтобы оные права для пользы

малороссийского народа скорые вь совершенстве приведены были» [7, с. 20].

Головами кодифікаційної комісії також були генеральний суддя Іван Борозна,

генеральний обозний Яків Лизогуб та генеральний обозний Іван Ханенко. Під час

роботи над кодифікацією українського кодифікаційна комісія переклала чинні в

Україні джерела права російською мовою у 1732–1735 рр. Дані праці увійшли у дві

книги:

1. Книга «Зерцало саксонов, или право саксонское и магдебургское».

2. Книга «Порядок прав гражданських» Книга «Зерцало саксонов, или право саксонское и магдебургское» охоплювала

Саксонське Зерцало і магдебурзьке та хелмінське право. Jus municipale

Madeburgense» та «Право цивільне хелмінське». Вона складалася з трьох частин.

До першої частини увійшли норми з Саксонського Зерцала і складалися з

204 артикулів, що поділялися на параграфи. Друга частина «Книга «Зерцало

саксонов, или право саксонское и магдебургское» складалась із однієї книги до

якої належали 140 артикулів. Третя частина праці була побудована винятково на

хелмінському праві і праці Павла Кушевича, і мала назву «Книга саксонов права

хелмінського». Дана частина як і праця Павла Кушевича, поділялася на п’ять книг,

які,своєю чергою були поділені на розділи.

Інша книга «Порядок прав гражданських» поділялась на кілька частин. Перша

частина мала назву «Порядок прав гражданських», поділялась на чотири глави із

назвами без нумерації [3, с. 41]. Друга книга «Артикули права магдебурзького»

вміщувала 30 артикулів, два статути про зґвалтування, Статут польського короля

Сигізмунда Августа та інструкції на випадок пожежі. Третя частина мала назву

«Процесс, выбранный из прав царских», що становив 91 артикул і регулював

норми кримінального права. Четверта частина книги «Порядок прав граждансь-

ких» мала назву «Прибавление до книги Порядок и до артикулов права магдебург-

ского», «Отставка и умерение излишне употребляемых платежей и накладов,

которыми спорные стороны как и в суде лавническом, так и войтовском излишне

прежде всего отягчаемы бывали», «Энхиридион или собрание некоторых мест

обязих магдебургского права» та «О обороне сирот и вдов» [3, с. 42]. На цей

збірник посилаються майже в усіх кодифікаційних роботах XVIII – початку

ХІХ ст., що використовували хелмінське та маґдебурзьке право [5, с. 317].

У 1743 р. робота над створенням Кодексу українського права була завершена

та було підготовлено три примірники, що мали бути передані Сенату, Генеральній

військовій канцелярії та делегації, що мали відбути до Петербургу для офіційного

затвердження [7, с. 25–26].

Генеральна військова канцелярія передала проект Кодексу, що отримав назву

«Права, за якими судиться малоросійський народ» або Кодекс 1743 р., генерал-

губернатору І. Бібікову на офіційне затвердження до Сенату. З невідомих причин

він направив до Сенату лише 1744 р. Відповідь надійшла лише через 12 років за

часів правління гетьмана Кирила Розумовського. Указом від 20 травня 1756 р.

проект Кодексу 1743 р. було повернено на повторний розгляд з метою внесення змін відповідно до нових умов часу [8, с. 43]. На засіданнях комісій, що були

створені гетьманом Кирилом Розумовським до питання прийняття Кодексу 1743 р.

повертались у 1758 і 1763 рр. Консервативна частина козацької старшини з

пересторогою ставилася до прийняття нового кодексу, оскільки на їхню думку під

час цього процесу російський уряд міг скасувати Литовський Статут як

«національне право», а якщо буде прийнято Кодекс 1743 р., то буде порушено

«найсвятішу привілею України судитися по своїх правах, затверджених

польськими королями, Великими Литовськими князями та московськими царями»

[7, с. 32]. Авторитетний український дослідник кодифікацій українського права

XVIII – XIX ст. професор Аркадій Ткач писав, що робота над створенням Кодексу

українського права тривала до 1767 р. [3, с. 91]. На думку доктора юридичних наук

Ігоря Бойка, «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. не був

офіційно затвердженийСенатом і російським царем з таких причин:

– поступове обмеження, а відтак, повне скасування російським самодержавством

автономного статусуГетьманщини, зокрема своєї системи права;

– передбачене в Кодексі права на політичне самовизначення;

– відмінність українського права від російського;

– досконала юридична техніка;

– відсутність посилань на російські джерела;

– розбіжності в поглядах стосовно доцільності затвердження Кодексу серед

Генеральної старшини [8, с. 44].Ще однією з причин незатвердження «Прав, за якими судиться мало-

російський народ» 1743 р. стало те, що Кодекс 1743 р. вирізнявся неможливістю

внесення до нього кардинальних змін, які б відповідали інтересам царського уряду

без радикальної переробки. Аналогічної позиції дотримувалися українські історики

та правознавці, а також більшість їхніх іноземних колег, які працюють над

проблемами кодифікацій українського права XVIII – початку ХІХ ст.

Щодо джерел «Прав, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., то всі

автори писали про Литовські Статути, німецьке право, до якого належало

маґдебурзьке право, Саксонське Зерцало та хелмінське право, нормативно-правові

акти Гетьманщини, звичаєве право та російське законодавство [5, с. 331]. Джерела

німецького права українські дослідники поділяють на три групи, за назвою в

царських указах як права маґдебурзькі і саксонські, які комісія назвала «Зерцало

Саксонське з приложеніями при имь особливо артикулами правь магдебургского

или гражданського (городового) и хелминского та «Порядка». До другої групи

належали джерела, які комісія використовувала і цитувала, але не згадала, а до

третьої – джерела, які комісія використовувала, яке не включила до тексту Кодексу

1743 р. цитат із неї [7, с. 40]. До першого джерела належали праці Павла Щербича,

Бартоломія Гроїцького та Павла Кушевича. Праці Павла Щербича, написані

польською мовою, не були дослівним перекладом латинських творів Миколая

Яскера. Павло Щербич використав німецькі оригінали маґдебурзького права та

вносив власні доповнення. Спочатку комісія використовувала праці Павла

Щербича в оригіналі, а згодом варіант, перекладениого російською мовою

«Зерцало саксонов, или право саксонское и магдебургское порядком алфавита из

латинских и немецких екземпляров (свобод) собраное и на польський язык

тщательно и верно через Павла Щербича, секретаря его королевского величества

польского повер» та «Права гражданского магдебургского и латинського»

[9, с. 50]. До першої групи джерел належали праці Бартоломія Гроїцького, які в

Україні траплялися під загальною назвою «Порядок» та були видані у 1616 р. Цей збірник мав назву найвідомішої праці Бартоломія Гроїцького «Porz?dek…».

Кодифікаційна комісія переклала цю працю російською мовою і цитувала в тексті

«Порядок… о уряде гражданском». Наступною працею, яку кодифікаційна комісія

використовувала під час створення «Прав, за якими судиться маорійський народ»

1743 р. стали «Артикули права магдебургского» [7, с. 43]. Також використовува-

лась праця «Поступок, вибраний із цісарських прав» (Ten Postepek wybran jest …).

Праця Б. Гроїцького була написана на основі Кодексу Карла V, що отримала назву

«Кароліна» ізастосовуваною у «Правах, за якими судиться малоросійський народ»

1743 р. стали «Титули права магдебурзького» (Tytuly prawa magdeburskiego…).

Також частково використана праця Б. Гроїцького «Rejstr», що мала сила

довідковий характер. До першої групи джерел німецького права, як вже було

зазначено, налезало хелмінське право. Кодифікаційна комісія під час підготовки

«Прав, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. використовувала працю

Павла Кушевича «Prawa chelminskiego poprawionego z lacinskiego j?zyka na polskie

pzektlumaczenego», що були видані у Познані 1623 р. та у Варшаві 1646 і 1697 рр.

[7, с. 20]. У історико-правовій науці дискутується питання, з чиєї ініціативи

кодифікаційна комісія використовувала хелмінське право у редакції Павла

Кушевича. Така ініціатива виходила найшвидше від членів кодифікаційної комісії,

що навчалися у німецьких, прусських, польських, чеських або італійських

університетах. Андрій Яковлів писав, що кодифікаційна комісія назвала хелмінське право додатком до Саксонського Зерцала Павла Щербича, бажаючи уникнути

звинувачення щодо використання джерел, які не входили до книг магдебурзького

права, визначних у царських указах [7, с. 47]. Хелмінське право використовувалося

кодифікаційною комісією з метою розширення джерельної бази та усунення

суперечностей під час застосування різних джерел німецького права. Хелмінське

право Павла Кушевича було перекладене російською мовою і зберігається в архіві

Санкт-Петербургу «Право хелминское поправленное з латинського языка на

польский, истолкованное в пяти книгах к общей пользе переведенное через Павла

Кушевича из Хелмно по милости и привилегию священнейшего королевского

величества, в Варшаве в типографии Петра Електора, священнейшего

королевского величества типографа, лета господня 1646. инеже с польского на

русский язык по указу ее императорского величества переведенное лета

господнего 1735» [10, с. ХХ].

Серед коротких цитат, на які посилались автори «Прав, за якими судиться

малоросійський народ» (повний їхній зміст було втрачено), серед 3031 цитати 1580

було використано з джерел німецького права, 1066 – з литовських статутів, 445 – з

українського звичаєвого права. Серед джерел маґдебурзького права – 733 посилань

використано з праць «Spoculum Saxonum» та «Jus Municipale» Павла Щербича, 645 –

праці Бартоломія Гроїцького і на працю Павла Кушевича 137 посилань [7, с. 66]. У

другій главі п’ятого артикула хелмінське право спільно з Саксонським Зерцалом та

«Порядком судів і справ міських права магдебурзького в Короні Польській»

врегульовувало питання застосування покарань за вчинення злочинів проти релігії

і церкви, зокрема чародійства та ворожби [10, с. 42]. У третій главі хелмінське

право використано при створенні семи артикулів. Хелмінське право врегульовує

порядок затримання злочинця за вчинення державного злочину «если бы кто того

изменщика, убегающего, имел и не могучи догнать убил, или поймал живого, к

государственному суду государеву принял, таков не только за убийство, чести

своей, вреда и наказаний никакого не понесет, на паче за то милости государевой

достоинь» [10, с. 50]. Хелмінське право також використовувалось для врегулю- вання норм процесуального права та вимог, що ставились до суду і посади судді:

«что же предложить к правному процессу или поступу, имеють судія на

пристойнонь и ко отправленію судовь определенномь месте, а не на другом,

какомь оные суда производить, и тамо ж всякіе определенія и декреты судовые на

письме сочинять и своими руками закреплять ибо приговорь не на письме

изденный за сильный и правильный быть не может» [10, с. 85]. У восьмій главі

«Очелобитчик и ответчик, також и о судовомь процесе или тяжбе их, о доводяхь

или доказательствахь, о декретахь или приговорахь о аппеляціяхь и о штрафахь,

такь судить за неправий искь, яко и судить за неправосудіе». Хелмінське право

врегульовувало питання щодо строків позовної давності та встановлювало порядок

застосування штрафних санкцій і арешту щодо свідків за відмову з’явитись у суд

[10, с. 118–119]. У сьомому та восьмому артикулах цієї глави визначено вимоги, які

ставились до адвокатів і повірених, причому сиротам, вдовам, неповнолітнім та

незаможним особам суди мали призначити адвокатів і повірених безоплатно [10,

с. 121–122]. Хелмінське право спільно з Саксонським Зерцалом і маґдебурзьким

правом визначало коло осіб, які не могли бути свідками [10, с. 133–134]. Детально

на основі хелмінського права встановлено покарання щодо суддів, які виносили

завідомо неправосудні вироки і рішення «которым бы судіи приговорить свого

суда виноватого оправили, а правового обвинили, по вражде к одной, а по дружбе к

другой стороне, или по ной какой страсти, умышленно, и в томь явными

доказательствами изоблачены будут, за иск его втре, и за тужвину чиновь лишить,

впредь ни к каким чинамь и делать не допущать оных» [10, с. 154–155]. У дев’ятій

главі Кодексу 1743 р. хелмінське право встановлювало індивідуалізацію покарання

щодо осіб, які вчинили злочин. Батько не міг нести покарання за злочини, вчинені

його дітьми [10, с. 169]. У 21 артикулі даного розділу хелмінське право визначало

порядок розпорядження дружиною майном після смерті чоловіка у випадку

неможливості утримання та збереження майна, а у 26 артикулі – встановлювало підстави, за якими дружина позбавлялась права на прийняття спадщини [10,

с. 192–195]. Дружина не відповідала за борги чоловіка, які він взяв до укладення

шлюбу або не повідомив її про це під час шлюбу, про що було зазначено у нормах

хелмінського права. Хелмінське право також використано і в 34 артикулі дев’ятої

глави, де визначено право жінки на захист її майнових прав у випадку, коли її

чоловік через пияцтво, гру в кості та іншими способами розтрачав майно родини. У

цьому випадку над майном встановлювалась порука [10, с. 200]. У десятій та

одинадцятій главі за допомогою хелмінського права визначено вимоги, що

ставилися до опікунів. У тринадцятій главі хелмінське право визначало порядок

спадкування онуків та правнуків, спадкування майна у випадку відсутності родичів

по прямій лінії споріднення та визначене коло осіб, які позбавлялись права

спадщини [10, с. 227–245]. Значна частина чотирнадцятої глави «О продаже, купле,

выкупе, дарахь и о дарованіи, си есть розпорядки всяким обрязамь именій и о

записахь разныхь» побудована із використанням норм хелмінського права.

Зокрема, що стосується порядку укладення цивільно-правових договорів,

деліктоздатності, дієздатності, укладення договорів дарування та ін.

В шістнадцятій главі «О долгах, закладах, поруках, поклаже и о аресте»

хелмінське право врегульовувало питання повернення боргу після смерті боржника

[10, с. 274]. Насамперед за рахунок майна боржника проводився розрахунок з

державою та повернення коштів дружині, які були передані її батьками під час

одруження – «віно». Інші кошти та майно надавались спадкоємцям. У цій главі

також визначався порядок передачі коштів боржником кільком кредиторам. Тут знову передбачено передусім провести розрахунок з державою [10, с. 277–280].

Хелмінське право у шістнадцятій главі використано для встановлення способів

забезпечення виконання зобов’язань, застави, неустойки, поруки [3, с. 285–301], а

також арешті майна боржника у випадку віднови виплачувати борг або його втечіз

місця постійного проживання [10, с. 306–309].

У сімнадцятому розділі норми хелмінського права використано для

визначення правового статусу скарбу та знахідки [10, с. 326–327]. На відміну від

глав, які врегульовували норми цивільного права, хелмінське право меншою мірою

використані у главах, що містили норми кримінального права. Зокрема, у

двадцятій главі за допомогою хелмінського права визначено покарання, що

застосовувались у випадку вбивства під час бійки та необхідної оборони, а також у

випадку переховування злочинця [10, с. 371–382]. Норми хелмінського права

використано при встановленні смертної кари за злочини, які підпадали під цей вид

покарання. У двадцять восьмій главі хелмінське право визначало покарання за

крадіжку худоби та коней, а також за грабежі, вчинені шляхтичами, міщанами та

селянами [10, с. 405–407].

Хелмінське право поряд з маґдебурзьким стало одним із джерел створення

«Прав, за якими судиться малоросійський народ».

Хелмінське право зазвичай використовувалось у розділах «Прав, за якими

судиться малоросійський народ» 1743 р., що врегульовували цивільно-правові

відносини та у випадку розбіжностей між різними книгами маґдебурзького права

щодо застосування норм матеріального та процесуального прав. Список використаної літератури

1. Полное собрание законов Российской империи. – СПб. – Т. 1. – № 7694.

2. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – Т. 2. –

Москва, 1953.

3. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України / А. П. Ткач. – К.,

1968. – 170 с.

4. Jakowliw A. Das deutsche Recht in der Ukraine und seine Einfl?sse auf das ukrainische

Recht im 16–18 Jahrhundert / Andrij Jakowliw. – Leipzig : Hirzel, 1942. – 220 S.

5. Кобилецький М. Маґдебурзьке право в Україні (XIV – перша половина ХІХ ст.) :

історико-правове дослідження / Микола Кобилецький. – Львів : ПАІС, 2008. – 406 с.

6. Василенко М.П. Матеріали до історії українського права / М.П. Василенко // Збірник

соціально-економічного відділу ВУАН. – К. : ВУАН, 1929. – № 11. – 336 с.

7. Яковлів А. Український кодекс 1743 року «Права, по которымъ судится малороссійскій

народъ». Його історія, джерела та системний виклад змісту / А. Яковлів // Записки

НТШ. – Т. 159. – Мюнхен : Заграва, 1949. – 211 с.

8. Бойко І. Й. Держава і правоГетьманщини : навч. посібн. / Ігор Бойко. – Львів, 2000.

9. Тарановский Ф.В. Обзор памятников магдебургского права западно-русских городов

литовской эпохи: ист.-юрид. исследование / Ф.В. Тарановский. – Варшава : Тип.

Варшавск. учеб. окр., 1897. – 203 с.

10. Права, по которым судится малороссийский народ, 1743 года / изданные под

редакцией и с приложением исследования о сем Своде и о законах действовавших в

Малороссии профессора А. Ф. Кистяковского. – К. : Университет. типогр.

(И.И. Завадзского), 1879. – 1065 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук