Радник

УДК 340.1

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ:

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Н. Левицька

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

У статті дається характеристика нормативно-правового інституту, виявляються його

основні ознаки та структура, здійснюється класифікація.

Ключові слова: нормативно-правовий інститут, інститут законодавства.

Процеси глобалізації та інтеграції у значній мірі впливають на правовий

розвиток людства, суттєво змінюючи природу будь-яких правових явищ, і зокрема

механізму правової регламентації суспільних відносин. Особливе місце у такому

механізмі на сучасному етапізаймає система джерел права,і зокрема система

законодавства.

У вітчизняній та зарубіжній літературі питання формування та функціонування

інститутів законодавства, а також системи законодавства, не обділені увагою, зокрема

ті чи інші їх аспекти висвітлюються у працях: С.С. Алексєєва, В.М. Баранова,

С.В. Бобровник, Д.А. Керімова, О.А. Киримової, М.М. Марченка, О.В. Міцкевича,

А.С. Піголкіна, С.В. Полєніної, П.М. Рабіновича, Г.Г. Шмельової, О.І. Ющика,

Ю.О. Тихомирова та ін.

Так, одні автори трактують систему законодавства як систему чинних,

взаємодіючих нормативно-правових актів…, форму існування права, спосіб

надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання у

конкретні статті, нормативні приписи, нормативно-правові акти, інститути та

галузізаконодавства [1, с. 262]. Подібну позицію висловлює О.В. Анцифер

під системою законодавства розуміє сукупність джерел права…, зовнішню форму

виразу системи права [2, с. 6]. Так само і А.І. Бобильов стверджує, що система

законодавства – це сукупність джерел права, які являють собою форму виразу

правових норм, зовнішню видиму форму системи права [3, с. 23–24].

Разом з тим, у юридичній літературі спостерігається розширене розуміння

системи законодавства. Так, С.В. Поленіна зазначає, що структура системи права істотно впливає на

структуру законодавства, завдяки чому в ній виокремлюються нормативні

приписи, інститути (субінститути), підгалузі та галузізаконодавства. Такимчином,

автор розширюючи розуміння системи законодавства у її галузевій структурі поряд із

нормативними приписами, підгалузями та галузями законодавства, виокремлює

також й інститути законодавства [4, с. 390]. Відтак у юридичній літературі інститут

законодавства переважно визначають як сукупність взаємопов’язаних та

взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів, що спрямовані на регулювання

відповідної уособленої сукупності суспільних відносин [1, с. 265].

Проте, необхідно зазначити, що поняття «інститут законодавства» та «система

законодавства» вже не відображають сучасні реалії. А відтак, важливим як для

юридичної науки, так і юридичної практики є дослідження таких понять, як

«система джерел права» та «нормативно-правовий інститут». Розуміючи під системою джерел права комплекс взаємопов’язаних та

ваємоузгоджених нормативно-правових приписів, варто зазначити, що важливу

роль у її структурі відіграє нормативно-правовий інститут.

Нормативно-правовий інститут утворюється із нормативно-правових приписів,

які є первинними його елементами. Водночас, нормативно-правовий інститут є

структурним елементом галузі, а відтак системи джерел права, який формується, з

врахуванням галузевої та ієрархічної структури системи джерел права. І хоча він є

об’єктивним правовим утворенням, бо опосередковує регулювання однорідних,

стійких видових суспільних відносин у межах галузі і є необхідним для

забезпечення цілісного правового регулювання у її межах, разом з тим, він має

динамічний, суб’єктивний характер, оскільки у значній мірі залежить від

діяльності суб’єкта правотворення.

Поряд з цим, нормативно-правовий інститут є відносно самостійним

структурним підрозділом галузі, що обумовлено необхідністю впорядкування

нормативно-правових приписів, які регулюють конкретний вид суспільних

відносин чи їх певну сторону специфічними прийомами та засобами у межах

галузевих предмета та метода правового регулювання. Нормативно-правовий

інститут співвідноситься із галуззю, як особливе та загальне.

Таким чином, для нормативно-правових інститутів характерними є не лише

однорідність суспільних відносин, а й застосування у специфічній формі

загальногалузевого методу правового регулювання. Специфіка загальногалузевого

методу правового регулювання щодо певного виду однорідних суспільних

відносин зумовлюється характером суспільних відносин, які регулюються чи

можуть регулюватись правом. Отже, хоча у межах нормативно-правового інституту спостерігається

інтеграція нормативно-правових приписів, залежно від специфіки прийомів та

засобів у межах загального методу правового регулювання, разом з тим, специфіка

застосування головного методу відображає і процес диференціації інститутів у

межах галузі.

Для нормативно-правових інститутів характерними є специфічні поняття,

терміни, принципи, загальні положення, які не притаманні іншим інститутам у

межах галузі, а також своєрідні юридичні конструкції (структурне відображення

правових відносин у нормативно-правових приписах; моделі державно-правових

явищ, зафіксовані у відповідних джерелах права).

У юридичній літературі зазначається, що юридична конструкція є вирішаль-

ною для структури нормативно-правового інституту.

Структура нормативно-правового інституту (С.С. Алексєєв, О.А. Киримова)

визначається певним видом суспільних відносин, що регулюється правом. А як

відомо, суспільні відносини – це закономірні зв’язки між суб’єктами, що

виникають у ході їх діяльності з приводу певних об’єктів. Правотворчі суб’єкти

зобов’язані це врахувати при створенні нормативно-правового інституту, який має

відображати ці стійкі закономірні зв’язки у загальних положеннях та юридичних

конструкціях. Зокрема, юридична конструкція має відображати нормативну

побудову суб’єктивних прав та обов’язків; системну побудову (взаємозв’язки з

іншими нормативно-правовими приписами: у межах інституту, галузі, системи

джерел права); галузеву типологізацію (відповідність основним параметрам галузі

права).

Наприклад, така юридична конструкція, як склад злочину, покладена в основу

всіх галузевих кримінально-правових інститутів, але кожний інститут у межах цієї галузі має специфічну юридичну конструкцію властиву лише для конкретного

інституту (наприклад, злочини проти особи та власності мають відмінні об’єкти

злочинних посягань, а у них різна нормативна побудова, зокрема міра

відповідальності суб’єктів).

Первинним елементом нормативно-правового інституту є нормативно-

правовий припис, в якому об’єктивується загальнообов’язкове правило поведінки

(норма права). Нормативно-правові приписи групуються у межах нормативно-

правового інституту не стихійно чи випадково, а за юридичним змістом, який

обумовлюється змістом конкретних суспільних відносин.

Питанням природи нормативно-правового припису присвячені праці

С.С. Алексєєва, Л.Ф. Апт, М.М. Вопленка, В.М. Горшенева, М.Л. Давидової,

О.В. Міцкевича, А.Л. Парфент’єва та ін.

Як зазначає М.Л. Давидова, в ході розвитку теоретичних уявлень про

нормативно-правові приписи в науці сформувались два основних підходи до

визначення сутності цього правового явища. В основі дискусії в найбільш

загальному плані лежить питаня про те, чи необхідно вважати нормативно-

правовий припис мінімальною структурною частиною тексту нормативного акту

чи мінімальним правовим велінням [5, с. 76].

Так, ще О.В. Міцкевич стверджував, що правові приписи – це сам текст статей,

пунктів або інших граматичних та логічно завершених частин нормативних актів

[6, с. 34]. С.С. Алексєєв зазначає, що нормативно-правовий припис – це

елементарне, цільне, логічно завершене державно владне веління нормативного

характеру, безпосередньо виражене у тексті нормативно-правового акту [7].

Л.А. Луць нормативно-правовий припис визначає як логічно і граматично

завершене та об’єктивоване судження, що має загальнообов’язковий характер

[8, с. 186]. Юридичним критерієм об’єднання приписів у нормативно-правові інститути,

на думку В.М. Сирих, є така сукупність ознак, як змістовна єдність нормативно-

правових приписів (відображена у загальних положеннях, правових принципах,

поняттях, правовому режимі); повнота врегулювання (проявляється в унікальності

функцій інституту; узгодженності, несуперечливості, відсутності дублювань із

інших інститутів), якісна виокремленість у структурі відповідних джерел права

(главі, розділі чи інших частинах).

І хоча всі ці ознаки можна визнати важливими для характеристики

нормативно-правового інституту, проте необхідно зазначити, що для його

формування важливими також є і предмет та метод правового регулювання, обсяг

приписів, функції правового регулювання тощо.

Отже, на підставі викладеного, необхідно зазначити, що нормативно-правовий

інститут характеризується такими ознаками:

1) первинним елементом є нормативно-правовий припис;

2) приписи нормативно впорядковані (взаємопов’язані та взаємоузгоджені);

3) володіє однорідним змістом (регулює певний вид, сторону однорідних

суспільних відносин);

4) характеризується наявністю юридичної єдності нормативно-правових

приписів, що заснована на єдностізмісту та юридичної форми виразу;

5) має суб’єктивний характер, бо залежить від діяльності суб’єктів та їх

правосвідомості;

6) є відносно самостійною складовою частиною однієї чи декількох галузей, яка

об’єктивно необхідна для забезпечення цілісності правового регулювання у їхмежах;  – 0136–8168. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2012. Випуск 56 27

7) основними критеріями диференціації у межах галузі права є особливості

предмета та методу правового регулювання.

Відтак, під нормативно-правовим інститутом можна розуміти комплекс

нормативно-правових приписів, що регулює за допомогою специфічних правових

прийомів та засобів певний вид чи сторону однорідних суспільних відносин.

Як і будь-яке системне утворення, нормативно-правовий інститут має власну

внутрішню будову, яка обумовлюється видом, характером, обсягом, структурою

суспільних відносин, опосередкованих правом.

Нормативно-правовий інститут складається із нормативно-правових при-

писів, між якими існують стійкі, закономірні зв’язки, що відображаються,

насамперед, у юридичній конструкції. Юридична конструкція відображає

однотипну модель поведінки через вид суспільних відносин, права та обов’язки

суб’єктів, процедуру дій. Отже, основними структурними частинами такого

комплексу, як нормативно-правовий інститут, є приписи, що визначають поняття,

принципи, терміни, а також нормативно-правові приписи, що містять юридичні

конструкції: вид та зміст правовідносин (суб’єкти, об’єкти, суб’єктивні права та

юридичні обов’язки); процедуру дій; правовізасоби. Інколи у межах нормативно-

правового інституту утворюються субінститути. На формування нормативно-

правових інститутів впливає низка системоутворюючих факторів: потреби

суспільства, юридична практика, система права як юридико-логічна конструкція,

що відображає закономірності правового регулювання суспільних відносин;

структура нормативних приписів галузі чи системи джерел права; галузеві

принципи та загальні принципи права.

Для визначення природи конкретних нормативно-правових інститутів та їх

місця у нормативно-правовій галузі чи системі джерел права важливою є

класифікація. У юридичній літературі існують різні точки зору щодо класифікації

нормативно-правових інститутів та їх критеріїв.

Враховуючи позиції, що висловлюються у юридичній літературі стосовно

класифікації нормативно-правових інститутів, серед їх багатоманіття можна

виокремити такі: – за предметом правового регулювання можна виокремити конституційні

нормативно-правові інститути (наприклад, інститут місцевого самоврядування),

цивільні нормативно-правові інститути (інститут спадкування), трудові

нормативно-правові інститути (наприклад, інститут трудового договору) та ін.

Такі інститути співпадають зінститутами права.

– за сферою поширення приписів нормативно-правові інститути можна

класифікувати на галузеві та міжгалузеві. Така класифікація співпадає із

класифікацією інститутів права лише частково у частині виокремлення

галузевих інститутів (наприклад, договір постачання, референдум, тощо).

Різновиди міжгалузевих інститутів (наприклад, інститут приватної власності,

інститут екологічної відповідальності, інститут гласності та ін.) свідчать про

вихід за межі інститутів системи права, так як формуються із нормативно-

правових приписів, що засновані на нормах різних інститутів та галузей права.

І для системи джерел права, на відміну від системи права (із чіткою галузевою

структурою), такий вихід за структурні межі інституту права є необхідним,

адже вона має динамічну природу і повинна бути гнучкою та реагувати на

потреби особи та суспільства;

– за характером врегульованих суспільних відносин нормативно-правові

інститути поділяються на матеріальні (наприклад, інститут підряду) та процесуальні (наприклад, інститут притягнення до кримінальної відпові-

дальності). Процесуальні інститути за предметом можна поділити на:

кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, адміністративно-процесуальні

тощо;

– за обсягом нормативно-правових приписів інститути можна класифікувати як

прості та складні. Прості нормативно-правові інститути містять лише приписи

певного виду і не передбачають додаткових системних утворень, наприклад,

інститут необхідної оборони. Складні нормативно-правові інститути містять

декілька системних утворень, наприклад інститут власності, складається з

різних частин у вигляді відповідних форм власності. У літературі

висловлюється міркування, що складні інститути містять субінститути

(сукупність нормативно-правових приписів, що відображає певну специфіку

регулювання видових суспільних відносин). Наприклад, інститут покарання

неповнолітніх у межах інституту покарань у кримінальному праві, інститут

відводу судді у межах інституту відводів у процесуальному праві;

– за функціями у правовому регулюванні нормативно-правові інститути

поділяються на регулятивні (наприклад, інститут робочого часу) та охоронні

(наприклад, інститут дисциплінарної відповідальності). У юридичній

літературі пропонують виокремити ізагальні, і спеціальні нормативно-правові

інститути, беручи за основу структуру кодифікованих нормативно-правових

актів. Так, інститут співучасті відносять до загальних, а інститут кримінальної

відповідальностіза розбій до спеціальних Звичайно, можна було б виокремити і нормативно-правові інститути за

формою їх зовнішнього виразу, зокрема, інститути (сукупність нормативно-

правових приписів), що зафіксовані у нормативно-правових актах, нормативно-

правових договорах, нормативно-правових прецедентах, правових звичаях. Так,

інститути купівлі-продажу, дарування закріплені у кодексі; інститут громадянства

України у законі (тобто, нормативно-правовому акті); інститут захисту прав та

свобод особи у міжнародному договорі (Конвенція 1950р.); інститут преюдиційної

судової процедури ЄС – у рішеннях Суду ЄС; правила ділового обороту (у

правових звичаях).

При цьому, нормативно-правові інститути можуть бути зафіксовані у

декількох структурних підрозділах відповідного джерела права, в одному

підрозділі, в одному джерелі права чи декількох. Разом з цим, вони зберігають

свою природу – бути основною структурною частиною, яка утворюється з

відповідної сукупності нормативно-правових приписів і є підсистемою галузевої

структури. А це є основою юридичної єдності нормативно-правових приписів, що

заснована на єдності їх змісту та форми виразу.

Така єдність забезпечується як принципами нормативно-правового інституту,

так і галузевими принципами, а такожпринципами права в цілому.

Тому при формуванні відповідного нормативно-правового інституту важливим

є визначення основних принципів такого інституту. Це дозволяє чітко встановити

місце нормативно-правового інституту у галузевій структурі чи структурі системи

джерел права загалом. Крім цього, принципи нормативно-правового інституту

можна використовувати як правові засоби при врегулюванні суспільних відносин,

якщо відсутні нормативно-правові приписи, що регулюють конкретну життєву

ситуацію. Це дозволило б не лише вдосконалити систему джерел права, а й

впорядкувати низку питань щодо використання нормативно-правових аналогій, а

відтак – підвищити ефективність правозастосування. ьвівського університету. Серія юридична. 2012. Випуск 56 29

Список використаної літератури

1. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних вищих

навчальних закладів ; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Харків : Право, 2009 – 584 с.

2. Анциферова О.В. Система законодательства: понятие и структура / О.В. Анциферова //

Вестник Челябинского университета. Серия 9. Право. – 2002. – № 1. – С. 5–13.

3. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства /

А.И. Бобылев // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 22–27.

4. Теория государства и права : учебник; под ред. В.К. Бабаева. – М. : Юристъ, 2003. – 592 с.

5. Давыдова М.Л. О юридической природе нормативно-правовых предписаний: основные

научные концепции / М.Л. Давыдова // Журнал российского права. – 2003. – № 10. –

С. 75–84.

6. Мицкевич А.В. Акты высших органов советского государства / А.В. Мицкевич. – М. :

Юридическая литература, 1967. – 172 с.

7. Алексеев С.С. Нормативное правовое предписание / С.С. Алексеев // Структура

советского права. – М. : Юридическая литература, 1975. – С. 81–118.

8. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права : навчально-методичний посібник (за

кредитно-модульною системою). – К. : Атіка, 2010. – 412 с.