Радник

Чарльз Звайз, Павло Кислий. Становлення парламентаризму в Україні. КИЇВ 2000 р.

1.2.8. Верховна Рада України

Законодавча діяльність, близька до стандартів законотворчості демократичних парламентів світу, почалася в Україні з Верховної Ради України 1-го скликання (на той час вона за обліком радянської хронології була Верховною Радою УРСР 12-го скликання). Вона була обрана на підставі "Закону про вибори в Українській РСР" відповід­но до Конституції Української РСР 1978 року і розпочала свою робо­ту 15 травня 1990 року.

Відповідно до вимог Декларації про державний суверенітет Ук­раїни, яка була прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року, Верховна Рада почала вносити необхідні зміни до діючої Конституції Української РСР та інших законодавчих актів республіки. Нижче ми наводимо стислий перелік і короткий опис найважливіш

Перший закон, "Про зміни і доповнення Конституції Украї­нської РСР", було прийнято 24 жовтня 1990 року. У цьому Законі була анульована Стаття 6 Конституції, що проголошувала Комуні­стичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства. Стат­тею 7 проголошувалась багатопартійна система:

Політичні партії, громадські організації і рухи через своїх пред­ставників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці і здійсненні політики рес­публіки, в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів, відповідно до Конституції Ук­раїнської РСР і чинних законів.

Не допускається створення і діяльність партій, інших громадсь­ких організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом на­сильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, а також: підрив її безпеки, розпалювання національної і релігійної ворожнечі"

Стаття 49 надала громадянам право об'єднання і участі в пол­ітичних партіях. Після цього в Україні з'явилось законодавчо закрі­плене право створення багатопартійної системи:

"Громадяни Української РСР мають право об 'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах, що сприяють задоволенню їх законних інтересів. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними для інте­ресів державної чи суспільної безпеки, громадського порядку або захисту прав та свобод громадян.

Політичним партіям і громадським організаціям гарантують­ся умови для виконання своїх статутних завдань ".

Варто зазначити, що Україна тоді ще знаходилася у складі СРСР, але у Статті 71 зазначалося: "На території Української РСР забез­печується верховенство законів республіки ". Фактично це означало, що Україна входить до Союзу РСР на правах незалежної держави.

Верховна Рада України 1 -го скликання вперше в Україні зап­ровадила Конституційний суд. Стаття 112 проголошувала:

"Конституційний суд Української РСР обирається Верховною Радою Української РСР на десять років з числа спеціалістів у галузі правау складі Голови, заступника Голови і 23 членів Суду ".

Також вперше захист кордонів країни і встановлення диплома­тичних стосунків з іноземними державами було покладено на Раду Міністрів Української РСР:

"Рада Міністрів Української РСР:

• вживає заходів у межах, встановлених Конституцією Ук­раїнської РСР, щодо забезпечення державної безпеки і обо­роноздатності країни;

• здійснює керівництво у галузі відносин Української РСР з іноземними державами та її участі в діяльності міжна­родних організацій "

Статтею 162 визначалася незалежна прокуратура:

"Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів всіма міністерствами, державними комітетами і відомства­ми, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчи­ми органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативами та іншими громадськими організаціями, служ­бовими особами, а також: громадянами на території Украї­нської РСР здійснюється Генеральним прокурором Українсь­кої РСР і підлеглими йому прокурорами. "

Приймаючи перший закон про зміни до Конституції УРСР, Вер­ховна Рада того ж дня створила комісію з розробки нової Конституції. За досить короткий час ця комісія розробила "Концепцію нової Консти­туції України", яка була ухвалена Верховною Радою 19 червня 1991 року.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Верхов­на Рада прийняла ряд законів і постанов, що визначали незалежний статус державних установ і відомств, що раніше були підпорядко­вані союзним органам. Так, Постановою від 29 листопада 1990 року найвищим органам державної влади і управління республіки були підпорядковані внутрішні війська, а також навчальні заклади Міністерства Внутрішніх справ СРСР, розташовані на території УРСР, а 4 грудня 1990 року законом " Про державну податкову служ­бу" органам державної влади УРСР було підпорядковано податкову службу, до цього підвладну Москві. 5 грудня 1990 року було прийня­то Закон "Про бюджетну систему Української РСР", яка відокрем­лювала Бюджет Української РСР від Бюджету Союзу РСР.

21 травня 1991 року було прийнято Закон "Про зміни і допов­нення Конституції (Основного Закону) Української РСР у зв'язку з удосконаленням системи державного управління". Цим законом до Конституції вводилися Статті 115 і 116, відповідно до яких замість уряду Верховна Рада призначала Кабінет міністрів, до складу якого входили прем'єр-міністр, віце-прем'єри і міністри.

5 липня 1991 року до Конституції Української РСР була внесе­но положення про заснування поста Президента Української РСР. Було введено главу 12-прім, стаття 114 якої визначала:

"Президент Української Радянської Соціалістичної Республі­ки є найвищою посадовою особою Української держави і гла­вою виконавчої влади, ...очолює систему органів державного управління, ... представляє Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду Прем 'єр-Міністра, за погодженням з Верховною Радою призначає міністрів з питань оборони, на­ціональної безпеки і надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, юстиції, Голову комітету дер­жавної безпеки ".

Крім цього, було прийнято закон про повноваження Президента України, який надавав главі держави необхідні повноваження для управління державою.

До 24 серпня 1991 року Україна залишалася у складі СРСР, але закони, які приймала Верховна Рада визначали Україну, відповідно до Декларації про державний суверенітет, як суверенну державу.

24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла "Акт проголо­шення незалежності України", у якому проголосила "...незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇ­НИ". 4 вересня 1991 року Верховна Рада прийняла постанову про підняття над Верховною Радою синьо-жовтого прапора, що "... символізує миролюбну українську державу в образі чистого неба і хлібного лану ".

17 вересня 1991 року було прийнято черговий закон, "Про вне­сення змін і доповнень до Конституції Української РСР", відповідно до якого у тексті Конституції назви "Українська Радянська Соціалістич­на Республіка" та "Українська РСР" замінялися назвою "Україна".

8 жовтня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про громадянство України", а 25 жовтня 1991 року - "Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності", де проголо­шувалося впровадження в Україні ринкової економіки, яке було за­декларовано ще союзним законодавством. 1 листопада 1991 року Вер­ховна Рада України прийняла "Декларацію прав національностей України", а 4 листопада закон "Про національну гвардію України".

5 листопада 1991 року були внесені зміни до статей 162,163 і 165 Конституції України, що стосувалися прокуратури і Генераль­ного прокурора та відповідно до яких Генеральний прокурор став призначатися Верховною Радою України та ставав їй підзвітний.

Суттєві зміни до Конституції України були внесені Законом від 14 лютого 1992 року. Ці зміни стосувалися державного і терито­ріального устрою, повноважень Верховної Ради, посади Президента України і Кабінету міністрів України. Суттю цих змін було розмежу­вання повноважень виконавчої і законодавчої влад.

1 липня 1992 року Верховна Рада України розглянула проект нової Конституції і прийняла постанову "Про проект нової Консти­туції України", у якій постановила винести проект Конституції України на всенародне обговорення до 1 листопада 1992 року. Проект було опубліковано у засобах масової інформації, обговорено радами всіх рівнів з залученням громадськості і внесено зауваження та про­позиції на доопрацювання Верховній Раді. Однак новий варіант Кон­ституції так і не був розглянутий Верховною Радою, яка 21 листопа­да 1992 року прийняла Закон "Про тимчасове зупинення повнова­жень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передба­чених пунктом 7-4 Статті 114-5 Конституції України".

Протягом наступних двох років Верховна Рада України прий­няла ще ряд змін до Конституції України, які стосувалися доповнен­ня статей, що були внесені до Конституції раніше. Таким чином на протязі 1990-1994 років через законотворчий процес було напрацьо­ване необхідне правове поле для функціонування законодавчої і ви­конавчої влад.

8 червня 1995 року Президент України Леонід Кучма підписав з Верховною Радою Конституційну Угоду, яка обумовлювала, що нова Конституція України буде підготовлена і прийнята через рік, що і було здійснено 28 червня 1996 року. Стаття 85 цієї Конституції визначила повноваження парламенту України - Верховної Ради.