Радник

---

Тема 8. Основи річкового права

1. Річковий транспорт України, його склад і система управління.

2. Договори річкового перевозки вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Договори буксирування плотів і суден.

3. Відповідальність перевізника, відправника та одержувача вантажів за неналежне виконання зобов’язань.

Питання 1. Річковий транспорт України, його склад і система управління.

Річковий транспорт, як галузь народного господарства, є одним із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішнім водним шляхам.

Правове регулювання річкового транспорту, як підгалузі транспортного права здійснюється загальним законодавством (

Закон України “Про транспорт” і галузевими актами, зокрема  Статутом внутрішнього водного транспорту, та законодавством яке регулює перевезення як морським так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс Торговельного мореплавства і т.д.).

Відповідно до Закону України “Про транспорт” до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління - Міністерством транспорту України та спеціальним урядовим органом - Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Мінтрансу та підпорядковується йому.

Департамент морського і річкового транспорту створено Постановою КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 30 березня 2000 р на базі Державної адміністрації морського і річкового транспорту, що ліквідована. Державний департамент морського і річкового транспорту діє на підставі Положення (Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. N 584).

Згідно Положення основними завданнями Укрморрічфлоту є:

· участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

· забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

· здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

· додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимог міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно тощо.

Інша складова системи управління – спецііалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством "Укрводшлях", що підпорядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України “Про місцеві державні адміністрації”.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за додержанням правил транспортного обслуговування, додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту,  залучення під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг;

Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності до Закону України “Про місцеве самоврядування” у галузі річкового транспорту встановлюють в порядку і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.

Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транспорту є пароплавства (Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство", ВАТ "Українське Дунайське пароплавство", Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

Особливий правовий статус мають пароплавства – статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. N 668, яким затверджено “Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника”. Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту – річкове судно. Річкове судно це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування внутрішніми водними шляхами (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом Торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна - річкове судно «річка – море» - судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно “річка-море” має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документу – Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п'ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;

б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).

Судно набуває права плавання під Державним прапором України після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета.

Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внутрішнього водного транспорту затвердженим Постановою Радою Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. N 1801 з врахуванням наступних змін та доповнень.

Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб судового екіпажу і судової команди. Встановлено спеціальні умови яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління судами і судовим механізмами.

Управління суднами і судновими екіпажами повинна здійснювати спеціально призначена особа (капітан), відповідальна за безпеку судноплавства і запобігання забрудненню із суден.

Капітан судна керує судном, управляє судноводінням і застосовує необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, дотримання порядку на судні, охорона життя і здоров`я людей, що знаходяться на судні і збереження судна і вантажу. Усі розпорядження капітана, у межах його повноважень, повинні беззаперечно виконуватися всіма особами екіпажа судна, а також пасажирами й іншими особам , що знаходились на судні. Капітан має право в разі потреби відсторонювати від виконання обов'язків осіб суднового екіпажа. Капітан є органом дізнання, і якщо на судні хто-небудь учинить злочин, капітан зобов'язаний ужити заходів, щоб не дати особі, що вчинила злочин, ухилитися від відповідальності, скласти акт про подію та передати особу належній владі в найближчому порту (пристані).

Капітан посвідчує заповіт, приймає його на збереження. Також капітан складає акти у випадках народження або смерті, зникнення члена суднового екіпажа чи пасажира при обставинах, що допускають можливість його загибелі, капітан складає акт, а також опис майна, що залишилося, зниклого і передає акт і майно належній владі в найближчому порту (пристані). Акти підписуються не менш ніж двома свідками та в разі необхідності посвідчення смерті чи народження лікарем, чи фельдшером.

Якщо судну грозить неминуча загибель, капітан після прийняття всіх мір до порятунку пасажирів дозволяє судновому екіпажу залишити судно. Сам капітан залишає судно останнім.

Капітан, що одержав сигнал небезпеки або знайшов на водяному шляху людину, що знаходиться в небезпеці, судно, пліт, зобов'язаний надати допомогу, одночасно приймаючи всі заходи до того, щоб не наразити на небезпеку своє судно.

Важлива складова інфраструктури річкового транспорту це порти і пристані.

Порти і пристані є спеціалізованими підприємствами, які обслуговують перевізників в частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів.

Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, зв'язані з перевезеннями пасажирів і багажу.

По роду здійснюваних операцій порти і пристані поділяються на: пасажирські, вантажні, об'єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).

Порти і пристані, відкриті для виконання операцій по пасажирським перевезенням, мають вокзали для обслуговування пасажирів, прийому і видачі багажу і збереження ручної поклажі.

У залежності від обсягу і характеру виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комерційних операцій у визначені години, а при необхідності – цілодобово.

Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.

У населених пунктах по берегах судноплавних шляхів відповідними за узгодженням з органами, що регулюють судноплавство, виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу судів і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.

Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують і вантажі при перевезені по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов'язані мати в пунктах навантаження і розвантаження судів постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених судів на повному осіданню. Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов'язані створити умови для здійснення відповідних операцій, забезпечити безпеку (обладнати причали механізмами, улаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи які встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту та  правилами.

У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження розвантаження. Відправник вантажу і вантажоодержувачі на причалах незагального користування також зобов'язані мати необхідну кількість вагових приладів.

 

 

Питання 2. Договори річкового перевозки вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Договори буксирування плотів і суден.

Основною юридичною підставою здійснення перевезень річковим транспортом є акти планування та договори. Річковий транспорт має значну частку державної форми власності, відповідно планування має велике значення для злагодженої роботи цієї галузі.

Планування перевезень експортних та імпортних вантажів річковим здійснюється у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів у України від 17 травня 1993 року N 357 “Тимчасове положення про місячне планування та організацію перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів залізничним, морським та річковим транспортом”.

Вантажовласники за умови згоди портів на перевантаження та зберігання вантажів не пізніш як за 25 днів до початку планового місяця подають українським судновласникам або фрахтовим організаціям місячні заявки на перевезення вантажів із зазначенням умов перевозу, згідно Положення. Судновласники або фрахтові організації не пізніш як за 16 днів до початку планового місяця разом з портами складають проект місячного графіка розміщення зафрахтованого флоту, а до 17 числа передпланового місяця погоджують його з вантажовласниками. Для вивезення експортних вантажів на умовах ФОБ і завезення імпортних вантажів на умовах СІФ вантажовласники до 15 числа передпланового місяця погоджують із судновласниками, морськими і річковими портами місячний графік подачі суден.

Перевезення вантажів здійснюється на договірних засадах, враховуючи акти планування. Правове регулювання договору перевезення вантажів річковим транспортом здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства та підзаконними актами, які визначають правила надання транспортних послуг на річковому транспорті.

Договір перевезення вантажів річковим транспортом укладається у письмовій формі, зокрема, може оформлюватись у вигляді накладної.

Договір перевезення на річковому транспорті, при систематичному перевезенні визначається як навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті) згідно ст. 308 Господарського кодексу України.

Відправник вантажу зобов'язаний одночасно з вантажем представити перевізнику накладну, яка видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем. На підставі накладної порт чи пристань відправлення складає дорожну відомість, яка після видачі вантажу в пункті призначення залишається в Перевізника. У посвідчення приймання вантажу до перевезення відправнику вантажу видається квитанція. Накладні і квитанції складаються на ім'я визначених вантажоодержувачів.

Відправник вантажу повинен надати одночасно з накладною пароплавству всі документи, необхідні санітарними, митними, карантинними й іншими Правилами. Завантажені трюми судів, підлягають опломбуванню.

Вантажі приймаються до перевезення вантажною швидкістю чи великою швидкістю з оплатою останньої по підвищеному тарифі. Швидкість вказується в накладній.

Перевізники здійснюють транспортно-експедиційне обслуговування підприємств, організацій і окремих осіб.

Перевізники зобов’язані подавати судна під навантаження в чистому виді й у стані, придатному для перевезення даного вантажу, а по закінченні розвантаження, здійсненого засобами вантажоодержувача, на вантажоодержувача покладається обов’язок очищення судна від залишок вантажу та вантажних матеріалів, або на підставі договору очищення здійснює перевізник. Зачищення судів після вивантаження вантажів дрібними партіями на причалах портів і пристаней здійснюється засобами Перевізника і за його рахунок.

Навантаження в судна повинне здійснюватися з дотриманням технічних умов і правил навантаження, розміщення і кріплення вантажів. Спостереження за правильністю навантаження і вивантаження лежить на обов'язку адміністрації чи судна порту (пристані) відправлення. У випадку невиконання вказівок адміністрації чи судна порту пристані), що стосується вантажних робіт, складається акт, і роботи припиняються, зі стягненням з відправника вантажу чи вантажоодержувача штрафу за простій судна з цієї причини. Необхідні для навантаження, кріплення і перевезення вантажів матеріали і пристосування надаються (по нормах, установленим Правилами), встановлюються і знімаються засобами відправників вантажу і вантажоодержувачів.

Засобами Перевізника здійснюється навантаження і вивантаження на причалах, що знаходяться у віданні Перевізників.

Засобами відправників вантажу і вантажоодержувачів навантаження і вивантаження здійснюється:

а) на причалах незагального користування, на пристанських ділянках загального користування, а також на пристанях, де немає вантажних причалів загального користування портів пристаней, що знаходяться у веденні, і на зупинних пунктах;

б) при частковому вивантаженні з одного судна в інше чи на беріг, якщо ця робота викликається неможливістю підходу до причалам незагального користування через недостатні чи глибини по іншим причинам, що залежать від відправника вантажу чи вантажоодержувача.

Терміни навантаження і розвантаження судів обчислюються з моменту подачі судна до причалу (швартовки). При неможливості подачі судна до причалу з вини відправника вантажу чи вантажоодержувача час чекання судном подачі до причалу включається в терміни навантаження або вивантаження. Неможливість подачі судна до причалу встановлюється актом, що підписується обома сторонами. Про час майбутнього прибуття судна в пункт чи навантаження вивантаження Перевізник сповіщає відправника вантажу чи відповідно вантажоодержувача не пізніше, ніж за 24 години до прибуття судна, а про часу подачі судна під чи навантаження розвантаження - не пізніше, ніж за 6 г. до подачі судна. Відправник вантажу чи вантажоодержувач, що одержав повідомлення про майбутнім прибутті судна, зобов'язаний завчасно вказати місце (причал), до якого повинне бути подане судно для навантаження чи розвантаження.

Перевізник виплачує відправнику вантажу чи вантажоодержувачу премії за дострокове навантаження чи розвантаження судів у розмірі, установлюваному тарифом.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж у пункт призначення в установлений термін.

Перевізник зобов'язаний повідомити вантажоодержувача про прибуття на його адресу вантажу, вивантаженого на причалах загального користування, у день прибуття чи вантажу не пізніше 12 г. наступного дня. Порядок і спосіб повідомлення встановлюються начальником порту (пристані) по узгодженню з вантажоодержувачем. При неможливості повідомити вантажоодержувача безпосередньо порт (пристань) вивішує в місці, доступному для клієнтури, оголошення про прибулий вантажі.

Вантаж видається в пункті призначення вантажоодержувачу, зазначеному в накладній. Вантажоодержувач розписується в дорожній відомості в одержанні вантажу з указівкою сум внесених їм платежів. Відправник вантажу має право вимагати видачі вантажу не тому вантажоодержувачу, що зазначений у накладній. Заяви про таку зміну подаються начальнику порту (пристані) відправлення з додатком квитанції.

Перевізник вправі не видавати вантаж до внесення вантажоодержувачем усіх платежів, що приєднуються транспорту.

Вантажоодержувач зобов'язаний прийняти і вивезти з порту (пристані) вантаж, що прибув на його адресу. В разі прибуття вантажу, постачання якого вантажоодержувачу не передбачена планом постачання (договором, замовленням), вантажоодержувач зобов'язаний прийняти такий вантаж на відповідальне збереження.

Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тих випадках, коли якість вантажу, унаслідок чи ушкодження псування його, змінилося настільки, що виключається можливість повного чи часткового використання його по первісному призначенню, якщо це підтверджено відповідною експертизою.

Прибулий вантаж зберігається в порту (пристані) призначення безкоштовно протягом доби, не вважаючи дня прибуття вантажу.

Перевізник і вантажоодержувач зобов'язані спільно перевірити в пункті призначення вагу вантажу, що прибув у несправному чи судні в судні з несправними пломбами, а також вагу вантажу, прибулого з ознаками втрати, псування чи ушкодження при перевезенні його на палубі судна чи  в безпалубному судні. При справності тари вантаж видається вантажоодержувачу по кількості місць без перевірки ваги.

Перевезення пасажирів, багажу та пошти здійснюється у відповідності до положень Статуту та правил встановлених підзаконними актами.

Договір перевезення пасажирів має свої особливості на річковому транспорті і специфіку в залежності від способу перевезень.

Зокрема, Перевізники організують попередній продаж квитків у портах, на пристанях міських станціях, а у великих населених пунктах – доставку квитків і багажу на будинок за особливу плату.

Порту надається право стягувати перонний збір за вхід на пасажирські причали і дебаркадери.

Пасажир має право:

а) одержати місце на судні відповідно до придбаного квитком;

б) провозити разом із собою безкоштовно одну дитину у віці не доросліше 5 років, якщо він не займає окремого місця;

в) провозити із собою безкоштовно ручну поклажу на водомістських судах не більше 36 кг і на швидкісних судах не більше 20 кг.

Перевізник зобов'язаний продовжувати термін придатності квитка:

а) при ненаданні пасажиру з вини Перевізника місця на пасажирському судні (крім приміських, внутріміських і туристських-ексурсійно-туристських) – на час, рівний інтервалу між відправленням даного судна і відправленням наступного судна;

б) у пунктах пересадки, при несвоєчасному прибутті чи відправленні пасажирських судів, - на увесь час затримки транзитного пасажира до надання йому можливості продовжувати поїздку;

в) при хворобі пасажира – на увесь час хвороби (по пред'явленні довідки лікувальної установи);

г) при поїздці на відстань не менш чим на 500 км – на одну зупинку в шляху терміном не більш, ніж на 10 доби.

Пасажир зобов'язаний до відходу судна, але не пізніше ніж через годину після прибуття судна, заявити про зупинку начальнику порту, чи пристані вокзалу, яким повинна бути зроблена на квитку відповідна оцінка. При зупинці в шляху проходження плацкарта утрачає силу і вартість її пасажиру не повертається.

Якщо пасажир порушив суспільний порядок і правила внутрішнього розпорядку і не припинив порушення після попередження адміністрацією судна, капітан може видалити пасажира із судна.

Договір перевезення багажу супроводжує договір перевозки пасажира. Договір оформлюється багажною квитанцією. Багаж видається пасажиру в пункті призначення по пред'явленні багажної квитанції. У пункті призначення багаж зберігається безкоштовно протягом 24 г., після чого за збереження багажу стягується плата в розмірі, установленому тарифом. Багаж, не затребуваний власником протягом 30 днів, підлягає реалізації. Пред'явник багажної квитанції протягом шестимісячного терміну має право одержати суму, виручену Перевізником за реалізований багаж, за винятком сум, що відшкодовуються пароплавству (перевізнику).

Договір перевезення пошти річковим транспортом має загальні особливості властиві взагалі перевезенню пошти. Органам Міністерства зв'язку України надається право перевозити пошту на судах, що здійснюють регулярні пасажирські, вантажопасажирскі і вантажні рейси по транзитних, місцевих і приміських лініях.

Перевезення пошти може здійснюватися як у супроводі працівників зв'язку так і без такого із здачею пошти в багаж під відповідальність Перевізника.

Органам Міністерства зв'язку України надається право вибору ділянок ліній і судів, на яких повинна здійснюватися перевезення пошти.

У портах (пристанях) Перевізники виділяють органам Міністерства зв'язку України, з оплатою у встановленому порядку, приміщення для обслуговування пасажирів поштово-телеграфної і телефонним зв'язком, для продажу газет і журналів, обробки і збереження пошти. На судах, що перевозять пошту в супроводі поштових агентів, органам зв'язку надаються приміщення для операцій і збереження пошти, а також каюти для відпочинку поштових агентів, з оплатою у встановленому порядку.

Перевезення вантажів і буксирування плотів і судів по внутрішнім водяним шляхам здійснюються за планами, затвердженим у установленому порядку і договорами.

Буксирування забезпечує ефективне маневрування суден при підготовці чи здійсненні перевезень.

Згідно договору буксирування плоту чи судна Перевізник зобов'язаний за установлену плату буксирувати пліт чи судно до визначеного пункту протягом визначеного часу, або для виконання визначеного маневру.

Власник плоту чи судна, що буксирується зобов'язаний до подачі тяги привести пліт чи судно, пропоновані до буксирування, у стан, придатний для безпечного плавання і буксирування, і внести плату за буксирування.

Судна і плоти забезпечуються якорями і лотами, повинні мати екіпаж, призначуваний організаціями, яким належить пліт чи судно. У тих випадках, коли спеціальними правилами передбачено буксирування судів і плотів без екіпажа, призначається провідник.

При пред'явленні плоту чи судна до буксирування його власник зобов'язаний представити пароплавству (перевізнику) накладну, а перевізник зобов'язаний видати квитанцію. До накладної на буксирування плоту повинна бути прикладена специфікація, із вказівкою в ній кількості, характеру з'єднувальних одиниць, інших відомостей положень згідно Статуту внутрішнього водного транспорту та Правил.

Власники плотів зобов'язані здійснити: а) формування плотів і пред'явлення їх до буксирування в заздалегідь погоджених з Перевізником пунктах і в терміни по погодженому календарному графіку й умовам договору; б) виводку плотів до погоджених пунктів пред'явлення на буксирування; в) устаткування причальних пристроїв на лісостоянках у пунктах відправлення і переформування плотів, де переформування передбачене планом.

Перевізники зобов'язані: а) приймати плоти до буксирування в терміни, зазначені в погодженому календарному графіку; б) доставляти плоти в пункти призначення у встановлені терміни; в) мати у великих пунктах формування (відправлення) плотів своїх представників для огляду плотів і перевірки підготовленості їх до буксирування, а в пунктах призначення - для оформлення документів про закінчення буксирування і про здачу плотів;  г) уживати заходів до запобігання аварій плотів і до ліквідації аварій.

Перевізник зобов'язаний до прийому плоту чи судна до буксирування зробити огляд судна чи плоту на прежлмет придатності до буксирування.

При відсутності дефектів представник Перевізника і власник плоту складають технічний акт про готовність плоту до буксирування. При виявленні дефектів вони складають технічний акт із докладним переліком дефектів і з указівкою часу усунення їх.

Екіпаж плоту чи судна, що буксирується, підкоряється в оперативному відношенні капітану судна, що буксирує.

Перевізник зобов'язаний завчасно повідомити одержувачу про прибуття плоту в пункт призначення з указівкою часу прибуття транзитних плотів не пізніше чим за добу і місцевих – за 6 годин до прибуття. Одержувач зобов'язаний указати капітану судна, що буксирує місце постановки плоту і направити до моменту прибуття плоту робітників для його закріплення.

Одержувачі плотів зобов'язані мати в пунктах їхньої постановки причальні пристрої для закріплення й утримання плотів.

Після постановки плоту на рейд за вказівкою одержувача, капітан судна, що буксирує, і одержувач складають акт про закінченні буксирування. Одержувач після оформлення акта про закінчення буксирування зобов'язаний підтвердити одержання плоту розпискою в дорожній відомості.

Внутрішній водний транспорт зобов'язаний здійснювати перевезення вантажів, пасажирів і багажу в тісній взаємодії з іншими видами транспорту – морським, залізничним, автомобільним і повітряної, організувати систему прямих змішаних залізнично-водних, залізнично-водно-автомобільних, водно-автомобільних, а в необхідних випадках і водно-повітряних, і прямого водного сполучення (за участю річкових і морських пароплавств).

Договір перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні має особливості викликані участю в перевезенні різних транспортних засобів, наявністю перевалки (перевантаження) без участі відправників і одержувачів. Тара вантажів, пропонованих до перевезення в прямому змішаному й у прямому водяному сполученнях, повинна забезпечувати схоронність вантажу при перевалці і при проходженні в рухомому складі залізниць, автомобілів і в судах.

Вантажі, що слідують у прямому водному й у прямому змішаному залізнично-водному сполученні, зважуються в пунктах перевалки при передачі їх із залізничного на водний транспорт і назад чи з морського на внутрішній водний транспорт і назад по вимозі сторони, що приймає вантаж. Тарні і штучні вантажі, прийняті до перевезення по стандартній чи вазі по вазі, зазначеній відправником вантажу на кожнім вантажному місці, і прибулі в пункт перевалки в справної тарі, передаються з одного виду транспорту на іншій без зважування, по рахунку місць і в такому ж порядку здаються вантажоодержувачу в пунктах призначення.

Терміни початку прийому вантажів портами і пристанями від залізниць і морських пароплавств і морських пароплавств від річкових пароплавств у пунктах перевалки при відкритті навігації і терміни закінчення прийому вантажів перед закриттям навігації повідомляються річковими Перевізниками керуванням залізниць і морських пароплавств перевалки, а морськими Перевізниками - річковим Перевізникам перевалки і публікуються в Збірниках правил перевезень і тарифів річкового і морського транспорту.

Відповідальність за цілісність і схоронність вантажу до його фактичної передачі лежить на стороні, що здає, а після фактичної передачі - на приймаючій стороні.

Пломбування судів здійснюється морськими чи річковими Перевізниками по приналежності судів.

Терміни доставки вантажів визначаються по сукупності перевезень їх залізничним, морським, внутрішнім водяної і автомобільним транспортом і обчислюються на підставі Правил, діючих на залізничному, морському, внутрішньому водяному і автомобільному транспорті.

При відправленні вантажів з чи портів із пристаней, крім провізної плати, стягуються також збори за перевалку.

Належні автогосподарствам провізні платежі й інші збори у перевізні документи не включаються і стягуються з відправника вантажу чи вантажоодержувача безпосередньо по рахунках автогосподарств.

Збори за перевезення перевалочних вантажів автотранспортом з порту (пристані) на станцію чи назад включаються станцією в суму платежів, що приєднуються залізниці, а розрахунки з автотранспортною організацією за ці перевезення здійснюються залізницею.

Питання 3. Відповідальність перевізника, відправника та одержувача вантажів за неналежне виконання зобов’язань.

Перевізники, відправники вантажу, вантажоодержувачі і пасажири несуть матеріальну відповідальність на підставі Статуту внутрішнього водного транспорту та загальних положень Цивільного права.

Підстави для відповідальності, передбачені законодавством можна умовно поділити на наступні види: порушення строків подання вантажів та плотів (тоннажу, тяги), неподання судна,  невиконання плану перевезень, прострочення доставки, втрата (псування, пошкодження, зменшення ваги) вантажу (багажу), простій судна, пошкодження судна (обладнання) порушення порядку надання та заповнення документів, ненадання плацкарти пасажиру, втрата ручної поклажі та інші порушення зобов’язань.

Відповідальність за порушення строків подання вантажів та плотів (тоннажу, тяги) передбачається Статутом. Зокрема, при роботі з календарним графіком, запізненням вважається затримка подачі чи судів пред'явлення вантажів чи плотів, не перевищуюча 24 г. при щоденному відправленні за графіком, а в інших випадках – затримка, що не перевищує інтервалу між відправленнями за графіком, але не більш 72 г. При неподанні судна чи непред'явленні вантажу чи плоту по закінченні зазначеного часу графік вважається невиконаним і сторони сплачують штраф у розмірі 25% провізної плати за непред'явлена чи невивезена кількість вантажу. Якщо відправник вантажу пред'явив вантаж чи пліт у стані, не відповідному діючим Правилам перевезення і буксирування то цей вантаж чи пліт вважається непред'явленим, а відправник несе відповідальність за простій. Непридатність непідготовленість тоннажу повинна бути встановлена актом, що підписується обома сторонами. Виконання плану перевезень враховується в облікової картці, що ведеться окремо по кожнім відправнику вантажу і роду вантажу. Суми, що виставляються пароплавству чи відправнику вантажу, підлягають сплаті в п'ятиденний термін.

За прострочення доставки вантажу чи плоту Перевізник сплачує вантажоодержувачу штраф у розмірі встановленому ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, багажу чи плоту: а) якщо прострочення відбулося внаслідок обставин, що Перевізник не могло запобігти й усунення яких від нього не залежало; б) при наявності повідомлення про сповільнення руху, опублікованого у встановленому порядку; в) якщо вантажоодержувач не вивіз прибулого з простроченням вантажу протягом доби, а при судновому відправленні - протягом 3 діб після чи оголошення повідомлення про прибуття його чи не прийняв пліт протягом доби з дня закінчення буксирування; г) якщо вантажоодержувач протягом 24 ч. з моменту прибуття судна не прийняв його під розвантаження. В разі прострочення Відправник вантажу чи вантажоодержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за утрату вантажу, якщо цей вантаж не був виданий вантажоодержувачу протягом 30 днів після закінчення терміну доставки, а під час перевезення вантажу в прямому змішаному залізнично-водному сполученні - після закінчення чотирьох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Однак, якщо вантаж прибув після закінчення зазначених вище термінів, вантажоодержувач зобов'язаний прийняти вантаж і повернути сплачену Перевізником суму за утрату вантажу.

Втрата (псування, пошкодження, зменшення ваги) вантажу є підставою для відшкодування збитків. За схоронність вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу чи до передачі його згідно установленим правилам іншому підприємству чи установі Перевізник несе відповідальність, якщо він не доведе, що втрата, псування чи ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, що Перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок:  а) провини відправника вантажу чи вантажоодержувача; б) здачі вантажу до перевезення без вказівки в накладній його особливих властивостей, що вимагають особливих умов чи запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення чи збереження; в) особливих природних властивостей перевезеного вантажу, що викликали його поломку, іржу, внутрішнє псування і тому подібні наслідки; г) здачі до перевезення вантажу, вологість якого перевищує установлену норму; д) недоліків чи тари упакування, що не могли бути замічені по зовнішньому виді при прийманні вантажу до перевезення. Також Перевізник не відповідає за втрату, зменшення ваги, псування чи ушкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо втрата, зменшення ваги, чи псування ушкодження відбулися внаслідок: а) обставин, зв'язаних з навантаженням чи вивантаженням, якщо навантаження чи вивантаження здійснюється засобами відправника вантажу чи вантажоодержувача; б) перевезення на палубі чи в безпалубному судні вантажу, допускається Правилами до такого перевезення, якщо нестача чи ушкодження відбулися в силу природних причин, зв'язаних з цим способом перевезення, чи якщо вантаж прибув у справному судні, без перевантаження в шляху зі справним захисним маркіруванням при наявності інших ознак, що свідчать про схоронності вантажу; в) невжиття заходів, необхідних для збереження вантажу, провідником відправника вантажу чи вантажоодержувача, що супроводжує вантаж; г) застосування тари, що не відповідає властивостям чи вантажу установленим стандартам, при відсутності слідів ушкодження тари в шляху; д) природного зменшення ваги вантажу під час перевезення в межах встановлених норм, а також унаслідок зниження відсотка вологості вантажу за час перевезення.

Перевізник не відповідає за різницю у вазі вантажу, прийнятого до перевезення по вазі, визначеній відправником вантажу без участі Перевізника, якщо не доведено, що зменшення ваги відбулося унаслідок часткової втрати чи ушкодження вантажу. Під час перевезення масових однорідних наливних, навалювальних і насипних вантажів, що випливають по різних накладних від одного відправника вантажу і знеособлених у процесі перевезення і перевалки, природний зменшення ваги обчислюється виходячи з загальної ваги знеособленого у шляху вантажу.

Перевізник відшкодовує збиток, заподіяний під час перевезення вантажу, у наступних розмірах:

а) за утрату вантажу - у розмірі дійсної вартості утраченого вантажу;

б) за утрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеної цінністю, - у розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо Перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - у розмірі дійсної вартості;

в) за ушкодження вантажу - у сумі, на якій понизилася його вартість.

У випадку використання Перевізником для своїх потреб якого-небудь вантажу, прийнятого до перевезення, винні залучаються до відповідальності, а Перевізник відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі.

Вартість утраченого чи ушкодженого Перевізником вантажу визначається виходячи з оптової, заготівельної чи закупівельної ціни з додаванням до цієї ціни:

а) вартості тари за цінами прейскуранта, якщо ця вартість не входить у ціну товару;

б) суми додаткових витрат відправника вантажу на доставку вантажу до порту (пристані) чи відправлення до порту (пристані) призначення в тих випадках, коли ці витрати не входять у ціну товару.

Вартість вантажів, що належать окремим громадянам, визначається по продажних роздрібних цінах державних і кооперативних організацій у пункті призначення в момент видачі вантажу.

За неправильну указівку відправником вантажу в накладній відомостей про вагу, кількість чи місць найменування вантажу, а також за пред'явлення вантажу, забороненого до перевезення, чи вантажу, потребуючого під час перевезення особливих запобіжних заходів, з неправильною вказівкою найменування чи властивостей вантажу, чи ненадання необхідних відповідно до законодавства для перевезення цього вантажу документів, стягується штраф відповідно до тарифу, а також відшкодовуються заподіяні пароплавству збитки. Якщо неправильні відомості про вантаж, викликали зменшення провізної плати, з Відправника стягується, крім провізної плати, штраф у розмірі подвоєної різниці між провізною платою, обчисленої на підставі вказівки відправника вантажу, і сумою, що стягується по дійсному найменуванню і кількості вантажу. Також стягується штраф за викликаний цими обставинами простій судна та відшкодовуються збитки.

Простій чи затримка судна з вини відправника вантажу чи вантажоодержувача під навантаженням, чи розвантаженням у чеканні навантаження чи розвантаження понад установлений термін з відправника вантажу чи вантажоодержувача передабачає відповідальність у вигляді штрафу у розмірі, установлюваному тарифом. За неочищення судна після розвантаження, зробленого засобами вантажоодержувача (ст. 80 Статуту внутрішнього водного транспорту), останній оплачує пароплавству вартість робіт з очищення в подвійному розмірі.

За ушкодження частин судна, контейнера, берегових пристроїв, плавучих механізмів при навантаженні  чи розвантаженні засобами відправника вантажу чи вантажоодержувача вони сплачують штраф у розмірі триразової вартості ремонту ушкоджених частин судна.

Після прибуття вантажу в порт (пристань) призначення всю відповідальність перед Перевізником по перевезенню цього вантажу несе вантажоодержувач. При цьому вантажоодержувач може стягнути на загальному підставі з відправника вантажу всі сплачені їм пароплавству штрафи і збори внаслідок неправильних дій відправника вантажу, а також суми витрат і збитків, зв'язаних з перевезенням. Якщо вантаж був адресований вантажоодержувачу, якого не виявилося в районі порту (пристані) призначення, відповідальність перед Перевізником несе відправник вантажу.

Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну їм, судну чи плоту, що буксирується.

Пасажир, виявлений на судні без квитка чи в більш високому класі, чим позначено на квитку, піддається штрафу в установленому розмірі. Безквиткового пасажира, що відмовився сплатити штраф і взяти квиток для подальшого проходження, капітан видаляє із судна в найближчому порту чи пристані. За ненадання пасажиру на судні місця, зазначеного у плацкарті, при відмовленні пасажира від запропонованого йому іншого місця Перевізник, крім повернення суми вартості проїзду і додаткових доплат, сплачує пасажиру штраф у розмірі, установленому тарифом.

Перевізник несе відповідальність за повну і часткову втрату й ушкодження багажу в розмірі оголошеної цінності, а якщо цінність багажу не оголошена, то в розмірі, установленому тарифом. Перевізник звільняється від відповідальності за втрату і ушкодження багажу у випадках, зазначених у ст. 191 і 192 Статуту внутрішнього водного транспорту. Турбота про цілість і схоронність ручної поклажі, перевезеної пасажиром із собою, лежить на обов'язку пасажира. За схоронність ручної поклажі Перевізник несе відповідальність лише в тому випадку, якщо буде доведено, що втрата чи ушкодження поклажі відбулися з вини Перевізника.

При перевезенні пошти Перевізники несуть матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, ушкодження чи знищення перевезеної пошти з вини пароплавств у розмірі відповідальності, що несуть органи зв'язку перед відправниками чи адресатами.

Вищенаведені обставини, що є підставою для матеріальної відповідальності Перевізника, відправників вантажу, вантажоодержувачів і пасажирів під час перевезення по внутрішнім водяної шляхам, засвідчуються Перевізником комерційними актами чи актами загальної форми.

Комерційний акт складається для посвідчення наступних обставин:  а) невідповідності між найменуванням, чи вагою кількістю місць чи вантажу багажу в натурі і даними, зазначеними в перевізному документі; б) ушкодження чи псування вантажу чи багажу; в) виявлення вантажу чи багажу без документів чи документів без вантажу чи багажу; г) повернення пароплавству викраденого вантажу чи багажу.

Акти загальної форми складаються для посвідчення інших обставин, які можуть бути підставою для відповідальності.

Перевізник зобов'язаний скласти комерційний акт, якщо мають місце обставини зазначені в ст. 215 Статуту внутрішнього водного транспорту.

Комерційний акт підписується начальником порту (пристані) чи особами ними уповноваженими, і особами, що брали участь у перевірці вантажу, а також вантажоодержувачем, якщо він брав участь у перевірці вантажу чи багажу. При відсутності вантажоодержувача комерційний акт повинний бути підписаний не менш чим трьома особами: начальником порту (пристані) чи його заступником, прийомоздавачем, начальником вантажний чи контори завідувачем складом, а при відсутності начальника вантажної чи контори завідувача складом на даній пристані іншою особою, що приймало участь у перевірці вантажу багажу.

Учасники перевезень з метою стягнення штрафів подають скарги та претензії.

Перевізник чи начальник порту (пристані) зобов'язаний розглянути в п'ятиденний термін і письмово повідомити заявника про результати розгляду скарги і про вжиті заходи.

Позови до пароплавств, що випливають з перевезення і буксирування, можуть пред'являтися тільки у випадку повної чи часткової відмови Перевізника в задовольнені претензії після закінчення терміну, установленого для розгляду претензії.

Право на пред'явлення до Перевізника претензій і позовів мають:

а) у випадку повної утрати вантажу: вантажоодержувач - при умові представлення вантажної квитанції з відміткою на ній порту (пристані) призначення про неприбуття вантажу, а при неможливості представлення вантажної квитанції - документа про оплату вартості вантажу і довідки Перевізника про відправлення вантажу з відміткою порту (пристані) призначення про неприбуття вантажу; відправник вантажу - за умови представлення вантажний квитанції;

б) у випадку часткової втрати, псуванні чи ушкодженні вантажу вантажоодержувач за умови представлення накладної і комерційного акта, виданого йому Перевізником, чи акта, зазначеного в статті 215 Статуту внутрішнього водного транспорту (для нафтоналивних вантажів);

в) у випадку прострочення доставки вантажу - вантажоодержувач при умові представлення накладної;

г) у випадку затримки у видачі вантажу - вантажоодержувач при умові представлення накладної й акта;

д) у випадку перебору провізних платежів - відправник вантажу чи вантажоодержувач у залежності від того, хто представить накладну;

е) у випадку втрати, псування, чи ушкодження прострочення доставки багажу: при повній утраті - пред'явник багажної квитанції, у всіх інших випадках - пред'явник виданого Перевізником акта про часткову втрату, псування, ушкодження чи простроченні доставки багажу.

Вказане поширюється і на претензії, що витікають з буксирування.

Передача іншим організаціям чи особам права на пред'явлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником вантажу вантажоодержувачу чи вантажоодержувачем відправнику вантажу, а також вантажоодержувачем чи відправником вантажу вищестоящій організації чи нижчого підпорядкування. Передача права на пред'явлення претензій засвідчується переуступочним написом на документі.

Претензії, що виникають з перевезення вантажу в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, пред'являються:

а) до керівництва дороги призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;

б) до керівництва пароплавства призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є пристань чи порт.

Претензії відправників вантажу по належним їм штрафам чи преміям пред'являються до пароплавства відправлення.

До претензійної заяви повинні бути прикладені документи, що підтверджують претензію.

Претензії до пароплавств (перевізників) можуть бути заявлені протягом шестимісячного терміну, а претензії про виплату премій, про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу і про повернення штрафу за простій судів - протягом 45 днів.

Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхиленні її в наступний термін із дня одержання претензії:

а) протягом шести місяців - по претензіях, що виникла з перевезень у прямому змішаному сполученні;

б) протягом 45 днів - по претензіях про перебори провізних платежів, про штрафи і премії;

в) протягом трьох місяців - у всіх інших випадках.

При частковому задоволенні чи відхиленні претензії в повідомленні повинне бути зазначена підстава рішення Перевізника з посиланням на відповідні статті Статуту внутрішнього водного транспорту. У цих випадках представлені при претензійній заяві документи повертаються заявнику.

При повному чи частковому відхиленні претензії Перевізником чи залишенні її без відповіді заявнику претензії надається на пред'явлення позову в суді двомісячний термін з дня одержання відповіді чи з дня закінчення терміну, установленого для відповіді (згідно Статуту). А згідно ст. 315 Господарського кодексу України – шість місяців - слід враховувати при оцінці  строків новації законодавства – уніфіковані строки  визначені в Цивільному та Господарському кодексах для всіх видів транспорту, зокрема, положення ст. 315 ГКУ, ст. 925, 926 ЦКУ.

Позови пароплавств (перевізників), що випливають з перевезення і буксирування, можуть бути пред'явлені в судові органи протягом шести місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється із дня настання події, пред'явлення, що послужив підставою для, позову, з врахуванням спеціальних вимог ст. 186 Статуту внутрішнього водного транспорту.

У тих випадках, коли розрахунки по нестачах і надлишкам вантажів здійснюються по закінченні навігації (ст. 194 Статуту внутрішнього водного транспорту), термін позовної давності обчислюється з 1 січня наступного року.

На визнану суму претензії чи присуджену суму позову Перевізник сплачує 4 % річних.

По претензіях і позовам про штрафи і по претензіях про виплату премій відсотки не нараховуються.

Позови до пароплавств, що випливають з перевезення і буксирування, пред'являються в судові органи за місцем перебування Перевізника, до якого була пред'явлена претензія.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Річковий транспорт України, його склад і система управління.

2. Правове регулювання господарської  діяльності портів.

3. Види й особливості договорів перевозу у галузі річкового транспорту.

4. Договори буксирування плотів і суден.

РЕФЕРАТИ:

1. Правовий статус екіпажу судна “ріка-море”, його склад і порядок комплектування.

2. Особливості перевезень вантажів у прямому змішаному і прямому внутрішньому водному сполученні.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ :

1. Право планування під прапором України.

2. Планування перевезень річковим транспортом.

3. Обов’язки перевізника, відправника й одержувача вантажів і їхня відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань з буксирування.

ЛІТЕРАТУРА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:

1.    Закон України “Про транспорт”, Голос України – 1995 – 11 січня.

2.    Цивільний кодекс України (N 1540-06 від 18 липня 1963 року, із змінами і доповненнями);

3.    Кодекс торговельного мореплавства України (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 47, ст.349, від 23 травня 1995 року із змінами і доповненнями).

4.    Господарський процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56, від 6 листопада 1991 року, із змінами і доповненнями).

5.    Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України /затверджене постановою КМ України від 29 лютого 1996 р. №260.

6.    Положення про службу загальної безпеки Державної адміністрації морського транспорту України/ затверджене постановою КМ України від 16 травня    1992 р. №250.

7.    Положення про порядок Державної реєстрації іноземних суден, що експлуатуються на умовах бербоутчартеру суб’єктами підприємницької діяльності /затверджене постановою КМ України від 16 серпня 1994 р. №559/.

8.    Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським та річковим транспортом. /затверджена наказом Міністерства України від 5 серпня 1994 р. №424/.

9.    Статут внутрішнього водного транспорту /затверджений постановою РМ СРСР 15 жовтня  1955 р. №801/.

10.  Ходунов М.Е., Колпаков Н.Т. Коментарій до статуту внутрішнього водного транспорту – М., 1986.

Тема 9. Правове регулювання трубопровідного транспорту

1. Поняття, значення, сфера застосування трубопровідного транспорту.

2. Джерела правового регулювання діяльності трубопровідного транспорту.

3. Правовідносини у галузі трубопровідного транспорту.

4. Договори, зобов’язання та відповідальність на трубопровідному транспорті.

Питання 1. Поняття, значення, сфера застосування трубопровідного транспорту

Транспортні відносини визначаються певними спільними ознаками які відособлюють їх від інших, зокрема, наявність транспортної організації, виконання транспортування перевізником, наявність відправників і одержувачів. Особливе місце cеред транспортних правовідносин займають відносини на трубопровідному транспорті.

Головна особливість відносин на трубопровідному транспорті це відсутність класичного елемента – рухомого складу, що переміщується, і, виходячи із технічної особливості трубопроводу співпадання відправника з перевізником та постачальником.

Трубопровідний транспорт займає особливе місце в транспортній системі України. Згідно Закону України “Про траснпорт”, трубопровідний транспорт є стратегічним енергозабезпечуючим об`єктом, що і визначає його особливе місце в системі.

Трубопровідний транспорт в народному господарстві виконує функцію транспортування спеціальних вантажів особливих властивостей (газ, рідина тощо), і забезпечує найбільш ефективне переміщення виходячи із природу вантажу. Вантаж який переміщується трубопроводами може також транспортуватись багатьма іншими видами транспорту, але трубопровід в даній ситуації найбільш економічно вигідний та надійний спосіб транспортування. Сфера його застосування обмежується тільки природою об`єків транспортування та високою капіталоємністю осовоєння нових напрямків постачання продукції. Трубопровідний транспорт переживає час розвитку і інтернаціоналізації, виходячи із інтеграційних тенденцій в міжнародному співтоваристві та особливої потреби України в диверсифікації енергопостачання.

Законодавство України не дає окремого визначення трубопровідного транспорту, розмежування від інших галузей транспорту здійснюється за ознакою використання трубопроводів і відповідно виходячи із окремих законодавчих визначень специфіки транспортування трубопроводами можна зробити загальне визначення трубопровідного транспорту.

Трубопровідний транспорт – це сукупність правовідносин, що виникають з приводу транспортування трубопроводами вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування.

Система трубопровідного транспорту України складається з таких елементів (ст. 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт»): - магістральний трубопровідний транспорт; - промисловий трубопровідний транспорт.

Магістральний трубопровідний транспорт, який буде головним об`єктом нашої уваги, - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»).

Щодо промислового трубопровідного транспорту то він є частиною, елементом, складовою магістрального трубопровідного транспорту і представляє собою трубопроводи в межах окремих виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо, які обслуговують окремі регіони, райони. Також законодавець виділяє як підвид промислового трубопровідного транспорту – розподільний трубопровід (високого, середнього та низького тиску), який забезпечує транспортування газу від газорозподільних станцій, джерел газопостачання до промислових підприємств,котелень та інших споживачів.

Питання 2. Джерела правового регулювання діяльності трубопровідного транспорту.

Завдання законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування (проектування, будівництво, експлуатація, капітальний ремонт, реконструкція тощо) трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту.

Джерелами трубопровідного права є загальний Закон України “Про транспорт”, спеціальний Закон України “Про трубопровідний транспорт”, де визначені засади функціонування трубопроводів, правовий статус підприємств і споживачів продуктів, що транспортуються трубопроводами, основи державного управління цим трапнспортом. Особливості застосування Закону України «Про трубопровідний транспорт» щодо функціонування промислового трубопровідного транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

Значне місце в регулюванні займають підзаконні акти законодавства України, які визначають правила проектування, будівництва, експлуатації, капітального ремонту та реконструкції об'єктів трубопровідного транспорту, організацію безпеки та охорони праці під час їх будівництва та експлуатації, пожежної, екологічної безпеки та санітарні норми. Інструкції держпідприємництва та НКРЕ встановлюють ліцензійні умови діяльності на трубопроводах та типові договори про постачання та транспортування.

 

 

Питання 3. Правовідносини у галузі трубопровідного транспорту.

Сфера транспортної галузі включає в себе адміністративну та цивільну складову: адміністративна складова виражається в організації державного управління галуззю, а цивільна складова виражає майнові та зобов`язальні відносини на транспорті.

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції.

Серед центральних органів державної виконавчої влади основне місце в державному управлінні трубопровідним транспортом належить Кабінету Міністрів України, який здійснює державну політику на транспорті взагалі, і, на трубопровідному транспорті зокрема, вирішуючи питання про правові засади забезпечення потреб народного господарства в трубопровідному транспортуванні стратегічною продукцією та забезпечення безпеки цієї діяльності для суспільства і навколишнього середовища.

Галузевим органом є Міністерство Транспорту України, яке здійснює державне управління усією транспортною системою. Спецівльне управління цією галуззю транспорту має свої особливості, зокрема, згідно Указу Президента України № 335/98 від 21 квітня 1998 року “Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України” до компетенції НКРЄ віднесено участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування оптового ринку електроенергії, ринків газу, нафти та нафтопродуктів.

Також управління трубопровідним транспортом здійснюється об`єднаннями та підприємствами у власності яких перебувають відповідні трубопроводи (ДАТ "Придніпровські магістральні нафтопроводи", НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Укртранснафта" тощо).

Для вирішення окремих завдань державне управління здійснюється спеціальними органами. Створено Міжвідомчий координаційний центр з питань диверсифікації джерел постачання газу та нафти в Україну, до компетенції якого входить координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій; підготовка та розгляд проектів міжнародних угод про створення інфраструктури постачання і транзиту газу та нафти.

На особливий період безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту та контроль за їх діяльністю забезпечуються органами Міністерства оборони України.

Місцеві органи державної виконавчої влади (місцеві державні адміністрації) та представницькі органи та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:

· погоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, наданих у користування підприємствам трубопровідного транспорту згідно із Земельним кодексом України;

· вживають заходів щодо безпеки експлуатації підприємствами, установами та організаціями об'єктів трубопровідного транспорту;

· беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, спільних заходів щодо виконання робіт в умовах надзвичайного стану;

· забезпечують оповіщення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану, а також під час експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту із залученням до цієї роботи спеціалістів підприємств трубопровідного транспорту;

· приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту матеріали виконавчої зйомки і надають їх іншим підприємствам, установам та організаціям.

Роботи, пов'язані з ліквідацією і попередженням аварійних ситуацій на діючих трубопроводах, виконуються негайно з повідомленням про це відповідних органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування, територіальних штабів Цивільної оборони України.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування, власники землі і землекористувачі, що сприяють відведенню земель під об'єкти трубопровідного транспорту, рішення про будівництво яких було прийнято у встановленому чинним законодавством України порядку, мають пріоритетне право на забезпечення продуктами транспортування.

Взаємовідносини суб'єктів, яким передано в управління об'єкти трубопровідного транспорту, лінії електропередач, зв'язку, залізниці, автомобільні дороги та інші комунікації, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів, якими передбачаються права і обов'язки сторін щодо проведення спільних заходів, спрямованих на підвищення надійності експлуатації споруд та об'єктів трубопровідного транспорту.

Підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації, а також мати погоджений з Міністерством оборони України та Штабом Цивільної оборони України план взаємодії і взаємодопомоги під час виконання робіт в особливий період.

Контроль у сфері трубопровідного транспорту спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про трубопровідний транспорт органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності і громадянами.

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюється відповідними міністерствами та відомствами, органами державного нагляду і контролю та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами, а також представницькими органами та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Іншими важливими учасниками - суб'єктами правового регулювання відносин у галузі трубопровідного транспорту є юридичні і фізичні особи, діяльність яких безпосередньо стосується:

· оборони держави;

· науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та інших інженерних робіт і послуг у цій галузі;

· будівельних, будівельно-монтажних, спеціалізованих монтажних, ремонтних, налагоджувальних, пускових та інших робіт і послуг у цій галузі;

· експлуатації трубопроводів;

· виробництва і поставок будівельних та конструкційних матеріалів, обладнання, машин, механізмів,

· контрольно-вимірювальних приладів та іншого обладнання для підприємств, їх об'єднань і організацій, діяльність яких пов'язана з проектуванням, будівництвом, комплектацією та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту;

· забезпечення захисту персоналу і населення, а також навколишнього природного середовища під час будівництва, експлуатації, капітального ремонту та реконструкції об'єктів трубопровідного транспорту;

· забезпечення безпеки на трубопровідному транспорті, зовнішньоекономічних відносин у сфері трубопровідного транспорту;

· державного нагляду і контролю за будівництвом і експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту.

Особливості цивільно-правововго статусу підприємств трубопровідного транспорту визначається Законом України «Про транспорт» з врахуванням положень трубопровідного законодавства. Діяльність підприємств в Україні, власниками яких є інші держави, регулюється трубопровідним законодавством у частині, яка не суперечить міждержавним договорам України.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.

Важливою умовою діяльності на трубопровідному транспорті є ліцензування та сертифікація робіт. Закон визначає, що діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі спеціального дозволу (ліцензії) і підлягає обов'язковій сертифікації. Ліцензії видаються НКРЕ у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів Українивід 29 квітня 1999 р. N 753 ”ПОЛОЖЕННЯ про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремихвидів підприємницької діяльності”).

Також встановлено особливі вимоги, щодо організаційної структури підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту. Яка залежить від покладених на організацію завдань, визначається самими підприємствами, установами та організаціями і затверджується органами, що здійснюють управління майном цих підприємств.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту мають право:

· контролювати виконання робіт, визначених Правилами охорони магістральних трубопроводів (Постановление Совета Министров СССР от 12 апреля 1979 г. N 341 "Правила охраны магистральных трубопроводов”);

· порушувати питання про притягнення проектних організацій до відповідальності за помилкові проектні рішення в порядку, встановленому законодавством України;

· на пріоритетне забезпечення на їх вимогу матеріально-технічними ресурсами в необхідних обсягах, асортименті та належної номенклатури через систему державного замовлення;

· та інші права передбачені ст. 16 Закону України “Про трубопровідний транспорт”;

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати:

· постачання споживачам вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин відповідно до умов договорів;

· дотримання діючих норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища;

· діагностичний контроль за станом трубопроводів та інші обов’язки передбачені ст. 16 Закону України “Про трубопровідний транспорт”;

Підприємства трубопровідного транспорту зобов'язані здійснювати моніторинг поставок трубопроводами токсичних хімічних продуктів, зріджених вуглеводневих газів та широкої фракції легких вуглеводнів. Збір, обробка, збереження та аналіз інформації про стан транспортування трубопроводами здійснюються відповідними органами державної виконавчої влади в межах єдиної системи державного моніторингу відповідно до чинного законодавства України.

В умовах надзвичайного стану, трубопровідний транспорт набуває особливого значення, зокрема, до робіт що провадяться обов’язково, включаються роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійного лиха (повені, пожежі, замети тощо), аварій та катастроф, які призвели до порушення роботи трубопровідного транспорту. Підприємства, установи та організації, а також громадяни, які виявили пошкодження трубопроводу чи вихід (витікання) продукту, що транспортується, зобов'язані терміново повідомити про це підприємство, що експлуатує трубопровід, або місцеві органи державної виконавчої влади чи представницькі органи та органи місцевого самоврядування.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту разом з місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, на підпорядкованій території яких прокладено трубопроводи, з уповноваженими Міністерством оборони України органами, іншими заінтересованими підприємствами та організаціями розробляють плани спільних заходів щодо забезпечення умов безаварійної експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту і виконання робіт в умовах надзвичайного стану, які погоджуються з територіальними штабами Цивільної оборони України. Інформування населення щодо виникнення умов надзвичайного стану здійснюють місцеві органи державної виконавчої влади. Плани спільних заходів щодо взаємодії в умовах надзвичайного стану затверджуються відповідними органами державного нагляду і контролю, а також місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування.

Підприємства трубопровідного транспорту розробляють і затверджують плани ліквідації можливих аварій, які переглядаються щорічно в разі заміни технологічного обладнання.

З метою зміцнення обороноздатності України та забезпечення взаємодії підприємств трубопровідного транспорту із спеціалізованими частинами Міністерства оборони України в ході виконання робіт в умовах надзвичайного стану при органах, що здійснюють управління майном цих підприємств, створюється представництво Міністерства оборони України.

На особливий період представництво Міністерства оборони України створюється також при відповідному центральному органі державної виконавчої влади, яке виконує функції органу державного управління магістральних нафтопродуктопроводів.

Охорона об'єктів магістрального трубопровідного транспорту здійснюється спеціальними відомчими підрозділами цих підприємств, порядок роботи яких визначається Правилами охорони магістральних трубопроводів, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Охорона (у тому числі пожежна) найбільш важливих об'єктів трубопровідного транспорту, включаючи лінійну частину, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, здійснюється також органами Міністерства внутрішніх справ України на договірних засадах.

Для визначення екологічної безпеки під час розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів трубопровідного транспорту, а також під час їх експлуатації проводиться обов'язкова державна екологічна експертиза у порядку, встановленому законодавством України.

Питання 4. Договори, зобов’язання та відповідальність на трубопровідному транспорті.

Характер договірних трубопровідних зобов`язань залежить від способу транспортування (типу трубопроводу) та об`єкту транспортування.

В залежності від способу транспортування трубопровідні зобов`язання поділяються на транспортування магістральним трубопроводом і на транспортування промисловим трубопроводом (розподільним тощо).

В залежності від об`єкту транспортування існують такі види трубопровідних зобов`язань:

· трубопровідне транспортування нафти;

· трубопровідне транспортування газу;

· трубопровідне транспортування продуктів хімії;

· трубопровідне постачання інших продуктів;

Договірні зобов`язання у сфері трубопровідного транспорту зазнають істотного імперативного регулювання законодавства. Загальні засади правового статусу підприємств трубопровідного транспорту визначив Закон україни “Про трубопровідний транспорт”, правове регулювання договорів міститься в Цивільному (глава 64) та Господарському (глава 32) кодексах України, правила здійснення трубопровідного транспортування закріплено і спецальних підзаконних актах Постановах КМУ, Інструкціях НКРЄ та інших нормативних актах.

Договір трубопровідного транспортування укладається в письмовії формі (оформлюється значною кількістю супровідних паперів), є оплатним і консенсуальним – укладення договору створює обов`язок вимагати постачання.

В залежності від виду трубопровідного транспортування (магістральне чи промислове) визначаються деякі особливості регулювання договірних відносин.

Договори з трубопровідного транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, договори постачання природного газу за регульованим чи за нерегульованим тарифом укладаються тільки спеціальними суб`єктами – траспортними організаціями, які мають ліцензію, що видається НКРЄ. Ліцензування такої діяльності передбачає відповідність договірних відносин ліцензійним умовам діяльності. Інші види трубопровідного транспортування передбачають врахування спеціальниїх правил та умов постачання трубопроводами.

Основні учасники договору трубопровідного транспортування це транспортна організація – постачальник і споживач – користувач послугами. Також може брати участь в договорі трубопровідного транспортування вантажоприймальник (у випадку якщо постачальнику не належать приймальні потужності на кінцевому пункті постачання). Слід також виділити як різновид – договір постачання продуктів (газу, нафти тощо), де на кінцевому пунктів поставки продукти безпосередньо споживаються. Відповідно в трубопровідному транспортуванні – постачальник і користувач послугами та вантажоприймальник, а в трубопровідному постачанні – постачальник і споживач.

Основні обов`язки постачальника:

· постачання споживачам вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин відповідно до умов договору та узгоджених між сторонами диспетчерських графіків;

· повинен забезпечувати облік транспортованих продуктів. Засоби вимірювальної техніки повинні відповідати вимогам і стандартам України та бути повірені органами Держстандарту України;

· не перешкоджати в доступі до засобів вимірювальної техніки продуктоперекачувальних станцій та вузлів оперативного обліку кількості транспортованих продуктів користувачам послугами та контрольним органам;

· повинен здійснювати контроль фізико-хімічних властивостей продуктів відповідно до нормативних документів і на письмовий запит видавати споживачам – користувачам послуг паспорти якості продуктів;

Основні права постачальника:

· вимагати від користувача послугами документи, що мають безпосереднє відношення до отримання транспортних послуг, у тому числі документи, що засвідчують право власності на продукти або право розпорядження ними за дорученням власника, документи, що підтверджують згоду вантажоприймальника прийняти продукт;

· відмовити користувачу послугами в транспортуванні в разі неоплати транспортних послуг, відсутності в користувача послугами документів, що підтверджують право власності на продукти або право на розпорядження ними за дорученням власника, а також документів, що засвідчують згоду вантажоприймальника прийняти прийняти продукт, невідповідності якості продуктів вимогам нормативних документів та стандартів;

· право звертатися до НКРЕ для розгляду невирішених шляхом переговорів питань;

· отримувати від користувачів послугами плату за транспортування трубопроводами за встановленим тарифом або згідно договору;

Обов`язки споживача – користувача послуг:

· надавати постачальнику документи, що мають безпосереднє відношення до отримання транспортних послуг, у тому числі документи, що засвідчують право власності на продукти або право розпорядження ними за дорученням власника, документи, що підтверджують згоду вантажоприймальника прийняти продукт;

· забезпечувати надання постачальнику продукти якість яких відповідає вимогам нормативних документів та стандартів;

· сплачувати встановлену плату постачальникам за встановленим тарифом або згідно договору;

· здійснити приймання продукту в пункті призначення;

Права споживача – користувача послуг:

· отримувати вуглеводні, хімічні продукти, води та інші продукти і речовини відповідно до умов договору та узгоджених між сторонами диспетчерських графіків;

· вимагати від постачальника забезпечення обліку транспортованих продуктів. Засоби вимірювальної техніки повинні відповідати вимогам і стандартам України та бути повірені органами Держстандарту України;

· мати доступ до засобів вимірювальної техніки продуктоперекачувальних станцій та вузлів оперативного обліку кількості транспортованих продуктів;

· вимагати здійснення контролю фізико-хімічних властивостей продуктів відповідно до нормативних документів і видавачі паспортів якості продуктів;

Це загальні умови договорів, які безумовно відрізняються в залежності від виду договору. Щодо ліцензованої діяльності то законодавець встановлює примірні договори, і будь-які зміни до їх умов погоджуються з НКРЕ. Зокрема, Держнафтогазпромом, Наказом N 42 від 10.04.95 року встановлено затверджено “Типовий договір на транспортування природного газу”  (Додаток 1).

Щодо відповідальності учасників правовідносин на трубопровідному транспорті. Встановлено, що порушення законодавства України про трубопровідний транспорт тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ст. 71, ст. 98, ст. 138 КпАП; ст. 280, ст. 292 ККУ).

Відповідальність за порушення законодавства про трубопровідний транспорт несуть особи, винні у:

· недотриманні вимог Правил охорони магістральних трубопроводів;

· навмисному пошкодженні, руйнуванні та розкраданні обладнання об'єктів трубопровідного транспорту, крадіжках товарної продукції, що транспортується трубопровідним транспортом, а також у завданій навколишньому природному середовищу шкоді;

· порушенні інших вимог ст. 20 Закону України “Про трубопровідний транспорт” та відповідних підзаконних актів.

Підприємства, установи та організації, які виготовляють і поставляють для об'єктів трубопровідного транспорту обладнання, труби та інше устаткування, несуть відповідальність за його якість і технічний рівень відповідно до діючих стандартів, а також за всі приховані дефекти, виявлені в процесі експлуатації об'єкта, і відшкодовують у зв'язку з цим підприємствам трубопровідного транспорту заподіяну шкоду згідно з чинним законодавством України.

Будівельно-монтажна організація протягом першого року експлуатації об'єкта трубопровідного транспорту має за свій рахунок усунути виявлені в процесі експлуатації дефекти будівельно-монтажного характеру.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, а також громадяни зобов'язані відшкодувати завдану підприємствам трубопровідного транспорту шкоду в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством України.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту згідно з чинним законодавством України відшкодовують витрати підприємствам, установам і організаціям, які брали участь у ліквідації наслідків аварій, що виникли в умовах надзвичайного стану на об'єктах трубопровідного транспорту, а також шкоду, завдану власникам землі і землекористувачам. Шкода, заподіяна здоров'ю, а також майну громадян внаслідок аварій на зазначених об'єктах, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту.

Цивільна, майнова відповідальність на трубопровідному транспорті регулються загальними положеннями Цивільного та Господарського кодексу про зобов`язання, про делікти та перевозку, з врахуванням положень типових договорів про транспортування.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Правовідносини у галузі трубопровідного транспорту.

2. Порядок укладання, сторони та зміст договорів у галузі трубопровідного транспорту.

3. Юридична відповідальність за порушення договірних зобов’язань у галузі трубопровідного транспорту та порядок вирішення спорів.

РЕФЕРАТИ:

1. Отримання ліцензії на здійснення експлуатації магістрального трубопроводу.

2. Тарифна політика НКРЄ на трубопровідному транспорті.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ :

1. Особливості статусу суб’єктів підприємницької діяльності заснованих на недержавній власності на трубпровідному транспорті;

2. Митне оформлення нафти, що переміщується трубопроводами.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:

1.    Закон України “Про транспорт”, Голос України – 1995 – 11 січня;

2.    Закон України “Про трубопровідний транспорт”, Голос України – 1996 – 15 червня;

3.    Кодекс про адміністративні правопорушення;

4.    Кримінальний кодекс України;

5.    Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р.

6.    Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

7.    Указ Президента України № 335/98 від 21 квітня 1998 року “Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України”;

8.    Постанова Кабінету Міністрів Українивід 29 квітня 1999 р. N 753 ”ПОЛОЖЕННЯ про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремихвидів підприємницької діяльності”;

9.    Постановление Совета Министров СССР от 12 апреля 1979 г. N 341 "Правила охраны магистральных трубопроводов”;

10.  Наказ Держнафтогазпрому N 42 від 10.04.95 року “Типовий договір на транспортування природного газу”;

Додаток 1

Типовий договір на транспортування природного газу

м. ________ "____"____________  р.

___________________________________________________________________________

що є юридичною особою за законодавством України, в подальшому "Постачальник", в особі_________________________________________________, який діє на підставі

Статуту, з одного боку, і ______________________________________________,

що є юридичною особою за законодавством _________________________, в подальшому "Газотранспортна організація", в особі__________________________________, який діє на підставі ___________________________, з другого боку, уклали цей

Договір про наступне:

1. Предмет договору

1.1. "Постачальник" подає в мережі "Газотранспортної організації", а "Газотранспортна організація" транспортує до споживачів природний газ в обсягах, передбачених договорами і додатками до них, між "Постачальником" і "Покупцем" – споживачем природного газу.

1.2. "Постачальник" здійснює поставку газу в таких об'ємах:

всього на ________ рік __________________________ млн. куб.м

в т.ч.

I кв._________________________ II кв. ___________________________

III кв._______________________ IV кв. ___________________________

а) для промислових споживачів на 1995 рік ___________________

____________________ млн.куб.м.

в т.ч.

I кв. _______________________ II кв. ____________________________

III кв.______________________ IV кв. ____________________________

б) для споживачів комунально-побутових підприємств та

населення на ____ рік ____________________________ млн.куб.м.

в т.ч.

I кв. _______________________ II кв. ____________________________

III кв.______________________ IV кв. ____________________________

Крім того транспортування газу інших власників_______________

___________________________млн.куб.м.

в т.ч.

I кв. ______________________ II кв. ____________________________

III кв._____________________ IV кв. ____________________________

2. Порядок та умови постачання і транспортування газу

2.1. "Газотранспортна організація" забезпечує транспортування природного газу до споживачів в обсягах, зазначених в п.1.2 цього Договору.

2.2. "Газотранспортна організація" має право примусово обмежувати транспортування газу споживачам до повного його зупинення при неоплаті послуг по його транспортуванню. Перелік споживачів і порядок їх відключення визначається "Газотранспортною організацією".

2.3. "Газотранспортна організація" обмежує (припиняє) подачу газу споживачу в 3 денний термін після письмового доручення їй "Постачальником" яке надсилається листом, факсом, телексом з обгрунтуванням вимог, передбачених Типовим договором на постачання природного газу.

3. Порядок та умови обліку поданого газу

3.1. Кількість природного газу, яка подається в газові мережі "Газотранспортної організації", визначається по контрольно-вимірювальних приладах, встановлених на газо-розподільчих станціях підпорядкованих "Постачальнику" або "Газотранспортній організації".

3.2. Кількість природного газу, яка подається споживачу "Газотранспортною організацією" визначається по контрольно-вимірювальних приладах споживача.

3.3. Контрольно-вимірювальні прилади повинні відповідати вимогам Правил виміру споживання газів та рідин стандартними звужуючими пристроями РД-50-213-80 Держкомітету СРСР по стандартах та Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету по нафті і газу від 01.11.94 року N 355 ( z0281-94 ).

3.4. Типи контрольно-вимірювальних приладів, які встановлені або будуть встановлені повинні мати окремий дозвіл на використання даного типу приладу або бути внесені в Державний реєстр засобів вимірювань України органами Держстандарту України.

3.5. При використанні для обліку кількості газу самопишучих приладів або автоматичних обчислювачів газу, методика підрахунку повинна складатися на підставі формули "3", статті 3 Правил виміру споживання газів та рідин стандартними звужуючими пристроями РД-50-213-80 Держкомітету СРСР по стандартах.

3.6. Облік поданого газу за допомогою лічильників та звужуючих пристроїв вважається дійсним за таких умовах:

3.6.1. Лічильник та звужуючий пристрій повинні бути повіреними в впорядку, встановленому Держстандартом та опломбовані в місцях, передбачених заводом-виготовлювачем;

3.6.2. Якщо відсутні заливи діаграм чорнилом;

3.6.3. Якщо розриви на діаграмі не більше, ніж півгодини;

3.6.4. Якщо запис зроблено на стандартній діаграмі картографічного виробництва, яка має реєстраційний номер органів Держстандарту, штамп та підпис відповідальної особи;

3.6.5. Якщо товщина запису не перевищує 1 мм;

3.6.6. Лінія, перекреслена пером від початку до кінця на нерухомій діаграмі, не повинна відхилятися від відповідної лінії часу більше, ніж на 0,25 мм (якщо лінії перетинаються в середині) або 0,5 мм (якщо лінії перетинаються на початку або в кінці);

3.6.7. Лінія прокреслена нерухомим пером на рухомій діаграмі не повинна відхилятися від відповідної відрахункової лінії витрат більше, ніж на 1/3 абсолютної величини основної допустимої похибки дифманометра;

3.6.8. Якщо запис проведено в межах, передбачених розрахунками та 100% шкали витрат;

3.6.9. При пульсивному запису підрахунки діаграм проводяться по зовнішній стороні запису.

Всі розрахунки окремої діаграми повинні фіксуватися на її зворотньому боці за підписом відповідальної особи.

Щодня при заміні діаграм повинна проводитися посадка пера на "0".

3.7. Сторонам надається право перевіряти роботу контрольно-вимірювальних приладів, здійснювати контроль обробки діаграм і правильності застосування відповідних коефіцієнтів при підрахунках витрат газу, а також вимагати позачергової перевірки цих приладів органами Держстандарту України.

3.8. При відсутності одного з контрольно-вимірювальних приладів, які записують та показують витрати, тиск та температуру газу, при їх несправності або знаходженні в ремонті, при визнанні записів показників приладів недійсними, згідно з п.3.6 цього договору, кількість поданого газу визначається відповідно до розрахунків іншої сторони. Розрахунок робиться з початку поточного місяця, в якому виявлена несправність.

3.9. Щомісячно, до 10 числа місяця наступного за звітним, "Постачальник" і "Газотранспортна організація" складають двосторонній акт про кількість газу, поданого в газові мережі "Газотранспортної організації" і транспортованого споживачам природного газу.

3.10. На підставі показників контрольно-вимірювальних приладів складаються добові та місячні акти здачі-прийому кількості газу. Добовим актом кількості газу рахується:

3.10.1. Погодинний звіт отриманий з автоматичних обчислювачів газу або лічильників газу.

3.10.2. Розшифровки картограм самопишучих приладів на зворотній стороні яких вказано кількість газу в нормальних умовах ( Т = 20 град. С, Р = 101,325 КРа ) підрахованих на персональній електронно-обчислювальній машині по програмах затверджених Держстандартом України. На підставі добових актів складаються місячні акти.

3.11. Двосторонній акт являється підставою для кінцевих розрахунків між "Постачальником" і "Газотранспортною організацією" за послуги по транспортуванню газу.

4. Порядок та умови проведення розрахунків

4.1. Оплата за послуги по транспортуванню газу здійснюється на умовах передбачених наказом Міністерства Фінансів України від 6 травня 1995 N 65 ( z0135-95 ), після надходження коштів на транзитний рахунок "Постачальника".

4.2. Плата за транспортування здійснюється у валюті України за офіційним валютним курсом українського карбованця до долара США на день зарахування коштів на рахунок "Постачальника".

4.3. Тариф на послуги по транспортуванню газу визначається

Урядом, і станом на ____________ за 1000 куб.м складає:

без ПДВ _______________________________________________;

з ПДВ ________________________________________________;

4.4. Тариф на послуги по транспортуванню газу може змінюватись Урядом та приймається сторонами до виконання.

5. Якість газу

5.1. Якість природного газу повинна відповідати вимогам ГОСТ 5542-87. Визначення фізико-хімічних і якісних показників виконується хімлабораторією "Постачальника", а у разі її відсутності або неможливості провести дослідження, хімлабораторією "Газотранспортної організації". Порядок проведення аналізів, місця відбору проб та періодичність замірів визначаються за домовленістю сторін та оформлюються протоколами, які є невід'ємною частиною даного Договору.

5.2. Одоризація природного газу, виконується на ГРС "Постачальника", а контроль інтенсивності запаху -  "Газотранспортною організацією".

5.3. Сертифікат якості природного газу надається іншій стороні один раз на місяць не пізніше 10 числа.

6. Відповідальність сторін

6.1. При невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань по даному Договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

7. Обставини непереборної сили (форс - мажор)

7.1. Сторони звільняються від відповідальності за часткове невиконання своїх зобов'язань за даним договором, якщо це невиконання сталося внаслідок дії непереборної сили.

7.2. Під непереборною силою розуміють обставини, які виникли після укладання договору внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного характеру включаючи пожежі, повені, землетруси, стихійні лиха, вибухи, воєнні дії та інші незалежні від сторін обставини.

7.3. "Постачальник" звільняється від відповідальності за недопоставку природного газу при значному скороченні (більше 10% договірних обсягів), тобто коли вона обумовлена технічними обставинами або припинення подачі його з Росії та Туркменистану.

Строк дії договору і порядок вирішення спорів

8.1. Договір укладений на строк з ______________________ до 31 грудня 1995 року.

8.2. Даний договір складений у 2 -х примірниках по одному для кожної сторони.

8.3. Даний Договір може бути пролонгований на наступний період по взаємній згоді сторін.

8.4. Сторони вирішують між собою всі спори щодо тлумачення і застосування чинного договору шляхом переговорів.

8.5. Спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні Договору вирішуються у встановленому законодавством порядку.

8.6. Умови не передбачені цим Договором регулюються Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджені наказом Державного комітету по нафті і газу від 01.11.94 року N 355 ( z0281-94 ) іншими нормативними актами.

9. Юридичні адреси сторін, поштові  та банківські реквізити

9.1."Постачальник": ________________________________________

__________________________________________________________________

Адреса: _____________________________________________________

Розрахунковий рахунок: ______________________________________

__________________________________________________________________

Телефон диспетчерської служби _______________________________

Факс:___________________ Телетайп:___________________________

9.2. "Газотранспортна організація" __________________________

__________________________________________________________________

Адреса:______________________________________________________

Розрахунковий рахунок:_______________________________________

____________________________________________МФО __________________

Телефон:____________ Факс:____________ Телетайп:_________________

"____"_____________ 200___ р. "____"_____________ 200___ р.

МАТЕРІАЛИ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Завдання модульного контролю

з курсу “Транспортне право”

по темах 5-9

НАЗВИ ТЕМ:

5. ОСНОВИ АВТОТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.

6. ОСНОВИ ЗАЛІЗНИЧНОГО ПРАВА.

7. ОСНОВИ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА.

8. ОСНОВИ МОРСЬКОГО ПРАВА.

9. ОСНОВИ РІЧКОВОГО ПРАВА.

Варіант 1

Яке правове положення державного департаменту автомобільного транспорту в системі управління транспортом ?

Визначте особливості правового статусу Укрдержзалізниці.

Що становить систему органів державного управління повітряним транспортом України ?

Визначте місце державного департаменту морського і річкового транспорту в системі управління транспортом.

Назвіть особливості організації державного управління річковим транспортом України.

Місце та значення трубопровідного транспорту в транспортній системі України.

Практичне завдання

Місцеві органи влади встановили обов`язкову реєстрацію гужових возів та моторолерів (обсяг двигуна менше 50 см3). Чи законне це рішення?

Варіант 2

Дайте визначення категорії “дорожній рух”.

Місце Статуту залізниць України в правовому регулюванні договору перевозки залізничним транспортом.

Назвіть основні нормативні акти у галузі повітряного транспорту.

Дайте визначення поняттю “капітан судна”.

Дайте визначення категорії судно «річка – море».

Яким чином здійснюється управління трубопровідним транспортом в Україні ?

Практичне завдання

Комерційне приватне підприємство «КИЇВТРАНСАВТО» звернулося до Департаменту автомобільного транспорту з метою отримання ліцензії на надання послуг по здійсненню внутрішніх транспортних перевезень. Департамент автомобільного транспорту відмовив у видачі ліцензії мотивуючи відсутністю відповідних повноважень. Чи законна відмова департаменту ?

Варіант 3

Визначте основні права і обов`язки учасників дорожнього руху.

Назвіть учасників дорожнього руху.

Визначте місце Повітряного кодексу України в повітряному праві.

Дайте визначення поняттю “екіпаж судна”.

Де встановлено і в чому полягає обов`язок реєстрація річних суден ?

Назвіть основні поняття які визначає Закон України “Про трубопровідний транспорт“.

Практичне завдання

Комерційне приватне підприємство «КИЇВТРАНСАВТО» виступило перевізником вантажу за замовленням підприємства «АЛЬФА», але так і не виконало перевезення товар не дійшов підприємству «АЛЬФА» з вини перевізника. З моменту коли були порушені права підприємства «АЛЬФА» пройшло 2 роки. Чи має право підприємство «АЛЬФА» звертатися до суду та відшкодувати збитки через суд ?

Варіант 4

Назвіть учасників дорожнього руху.

Визначте основні права і обов`язки учасників дорожнього руху.

Назвіть складові інфраструктури трубопровідного транспорту.

Розкажіть про особливості правового режиму річкових портів порівняно з морськими портами.

Вкажіть на основні положення регулювання польотів повітряних суден і організацію повітряного транспорту.

Визначте місце Кодексу торговельного мореплавства в правовому регулюванні транспорту.

Практичне завдання

При умисному зіткненні з іншим винний судновласник відстоював необхідність застосування до нього обмеженої відповідальності згідно Кодексу торговельного мореплавства. Дайте юридичну оцінку його позиції.

 

 

 

Варіант 5

У якому нормативному акті встановлюються вимоги законодавства про реєстрацію транспортних засобів ?

Назвіть коло учасників відносин залізничного транспорту.

Що ви знаєте про реєстрацію повітряних суден ?

Дайте визначення поняттю “морський порт”.

Чим відрізняється договір річкового перевезення вантажів від морського перевезення ?

Вкажіть на основні особливості зобов’язань по транспортуванню у галузі трубопровідного транспорту.

Практичне завдання

Пасажир Чесний П.П. користуючись послугами залізниці по перевезенню в вагоні купе написав скаргу про ненадання йому гарячого чаю, що на його думку повинно входити у вартість проїзного квитка. Чи порушили права пасажира в цьому випадку ?

Варіант 6

Які вимоги висуваються до особи, що бажає отримати посвідчення водія ?

Які права та обов`язки пасажира залізничного транспорту ви знаєте ?

Які Ви знаєте особливості регулювання міжнародних польотів та перевезень ?

Визначте компетенцію органів, щодо встановлення тарифів і зборів за надання послуг річковим транспортом.

Що таке каботажне перевезення ?

В чому полягає особливість суб`єктного складу договору трубопровідного транспортування ?

Практичне завдання

Підприємство «АЛЬФА» здійснила уступку вимоги по витребуванню вантажу, що слідував на їх адресу підприємству «БЕТА». Чи законні дії підприємства «АЛЬФА».

Варіант 7

Назвіть основні нормативні акти із галузі автотранспортного законодавства.

В чому полягає зміст договору перевезення багажу залізничним транспортом ?

Який порядок та межі майнової відповідальності авіапідприємств ?

В чому особливість договору буксирування ?

Порівняйте правове регулювання відповідальності на річковому транспорті та на морському транспорті. Вкажіть на спільне та відмінне.

Назвіть особливості правового регулювання магістрального трубопровідного транспорту.

Практичне завдання

При веденні радіообміну при заході на посадку екіпаж повітряного судна АН-124, не виконав вимог диспетчера служби аеропорту. При проведенні розслідування обставин цього інциденту командир екіпажу посилався на те, що невиконання вимог диспетчера було зумовлене тим, що він давав команди не державною мовою, а російською мовою, яку він не розуміє і не повинен розуміти. Чи буде звільнено командира екіпажу від відповідальності з вказаних мотивів? Відповідь обгрунтуйте.

Варіант 8

Особливості ліцензування міжнародних автомобільних перевезень.

Назвіть учасників договору перевезенні пошти залізничним транспортом ?

Яким чином забезпечується безпека польотів та експлуатації повітряного транспорту ?

Назвіть елементи договору морського чи річкового перевезення.

Розкажіть про строки пред`явлення претензій та їх розгляду на річковому транспорті.

Назвіть систему органів які здійснюють державний контроль у сфері трубопровідного транспорту ?

Практичне завдання

Авіаційна компанія звернулася до Аеропорту, на території якого сталася аварія повітряного судна Авіаційної компанії з вимогою профінансувати заходи по з розслідуванням,  що  проводиться  на місці  авіаційної  події. Аеропорт звернувся до вас за консультацією. Що ви відповісте ?

Варіант 9

Який строк встановлено для звернення з претензіями та який строк розгляду претензій, що випливають із транспортних правовідносин ?

Назвіть строки розгляду, заявлення претензій

Які строки заявлення претензій та їх розгляду у повітряному праві ?

Який порядок та підстави морського страхування ?

Назвіть види річкових перевозок.

Розкажіть про основні вимоги Правил охорони магістральних трубопроводів.

 

Практичне завдання

Підприємство вирішило погодити розміщення об'єктів трубопровідного  транспорту на території Броварського району, наданих  у  користування підприємствам   трубопровідного  транспорту  згідно  із  Земельним кодексом України. Дайте консультацію про те, до якого державного органу звертатися.

Варіант 10

Який строк позовної давності встановлений для захисту прав, що випливають із транспортних правовідносин ?

Назвіть строки позовної давності у залізничному транспорті.

Які строки позовної давності у повітряному праві ?

Розкажіть про підстави відповідальності у галузі морського транспорту.

Розкажіть про вимоги, що висуваються до водія річкового транспортного засобу.

Назвіть особливості правового регулювання промислового трубопровідного транспорту.

Практичне завдання

Підприємство вирішило здійснювати експлуатацію трубопроводів. Яке формулювання слід помістити у статуті підприємства, щоб воно мало право займатися цим видом діяльності?

< Попередня   Наступна >