Головне меню
Головна Підручники Кримінально-виконавче право Кримінально-виконавче право України § 3. Діяльність органів та установ виконання покарань як предмет регулювання кримінально-виконавчого права

§ 3. Діяльність органів та установ виконання покарань як предмет регулювання кримінально-виконавчого права

Кримінально-виконавче право - Кримінально-виконавче право України
229

§ 3. Діяльність органів та установ виконання покарань як предмет регулювання кримінально-виконавчого права

У пункті 14 ст. 92 Конституції України йдеться про діяльність органів і установ виконання покарань у цілому, взагалі. Але дослідження діяль­ності органів та установ виконання покарань показує, що здійснювана в них діяльність далеко не однорідна. Так, наприклад, в установах ви­конання покарань здійснюються різні види діяльності, визначені ціля­ми покарання, сформульованими в ч. 2 ст. 50 КК України й обумовлені задачами органів і установ виконання покарань. Це кримінально-вико­навча діяльність, соціально-педагогічна діяльність, трудова діяльність засуджених, оперативно-розшукова діяльність і т. ін. В установах вико­нання покарань функціонують різні служби (служба нагляду і безпеки, служба охорони, соціально-психологічна служба, інтендантська служ­ба, медична служба і т. ін.), що виконують свої специфічні завдання у різних напрямках діяльності.

Основним напрямком діяльності органів та установ виконання по­карань, що надає їй якісно визначених характеристик, слід вважати кримінально-виконавчу діяльність, спрямовану на реалізацію кари як однієї з цілей покарання, визначених у ст. 50 КК України. Структурно-функціональний аналіз діяльності взагалі і зокрема кримінально-вико­навчої діяльності дозволяє виділити в ній об'єкт, суб'єктів, учасників, мету, засоби, результат. Так, об'єктом кримінально-виконавчої діяль­ності є двоєдиний процес виконання-відбування покарання. Виконан­ня покарань полягає у застосуванні адміністрацією органів та установ виконання покарань до засуджених державного примусу, тобто в про­цедурі обмеження їх прав та свобод, які є змістом покарань, визначених КК України. Наприклад, змістом позбавлення волі є ізоляція засудже­ного від суспільства, отже, забезпечення ізоляції осіб, позбавлених волі, і є змістом виконання цього покарання. Відбування

покарання є забезпеченим державним примусом правовим станом засудженого, що на­стає після того, як обвинувальний вирок суду набрав законної сили, і полягає у підпорядкуванні поведінки засудженого обмеженням прав та свобод, передбачених у КК України відповідними покараннями. Відбу­вання покарання можливе у межах кримінально-виконавчих пра­вовідносин, що виникають між адміністрацією органів та установ вико­нання покарань та засудженими. Суб'єктом виконання покарання ви­ступає адміністрація органів і установ виконання покарань. Суб'єктом відбування покарання є засуджений. Мета кримінально-виконавчої діяльності — кара. Засобами є правові (норми кримінально-виконавчо­го права) і матеріально-предметні засоби (будівлі місць позбавлення волі, захисні спорудження, система охорони, сигналізації і т. ін.). Учас­ники кримінально-виконавчої діяльності — це ті особи, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудже­ними, однак не наділені повноваженнями реалізації кари, застосуван­ня примусових заходів. Кожен різновид діяльності, здійснюваної в ор­ганах і установах виконання покарання, має свій специфічний склад суб'єктів цієї діяльності й учасників. При цьому ті самі особи можуть бути суб'єктами в одному різновиді діяльності органів та установ вико­нання покарань і одночасно учасниками іншої. Наприклад, ст. 25 КВК України вказує на учасників соціально-педагогічної діяльності в такий спосіб: «Об'єднання громадян, релігійні й благодійні організації та ок­ремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засудже­них та проведенні соціально-виховної роботи з ними». Для порівнян­ня можна навести ст. 38 КВК Польщі, де також ідеться про те, що за по­годженням із директором установи виконання покарань або слідчого ізолятора у проведенні перевиховної, громадської, культурної, освітньої, спортивної та культової діяльності можуть брати участь спілки, фонди, організації, інституції, церква та інші релігійні об'єднання, а також осо­би, гідні довір'я.

Оскільки покарання являє собою форму державного примусу, то його виконання визначає характер основного методу правового регулю­вання — імперативного, що припускає нерівність суб'єктів виконання й відбування покарання.

 

< Попередня   Наступна >