226

---

Розділ 17. Класифікація засуджених до позбавлення волі і їх розподіл за видами установ виконання покарань

§ 1. Поняття, значення і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі

Необхідною умовою ефективного досягнення цілей покарання є індивідуалізація покарання не тільки при його призначенні, а й при його виконанні, що передбачає зміну обсягу кари залежно від поведінки за­судженого, іншими словами — на стадії виконання покарання має місце індивідуалізація карально-виховного процесу, тобто визначення опти­мальних засобів виховного характеру для досягнення позитивних змін в особистості засудженого, розробці сучасних науково обґрунтованих програм комплексної психолого-педагогічної переорієнтації осіб, які відбувають покарання, для подальшої їхньої ресоціалізації.

Особи, які вчинили злочини і засуджені до позбавлення волі, повинні відбувати призначений судом строк покарання в установах виконання по­карань. За цей час з ними має бути проведений складний комплекс різних заходів виховного характеру. Процес виховання і особливо виправлення дорослих людей складний сам по собі, однак найбільша складність цього процесу виявляється в умовах місць позбавлення волі, коли він відбувається при негативному оточенні, в умовах міжгрупових і особистісних кон­фліктів. Різний вік засуджених, різний рівень їхньої соціально-моральної зіпсованості, відмінності в характері, ступінь суспільної небезпеки вчине­них злочинів, тривалість злочинного способу життя та інші фактори потре­бують різноманітних підходів до різних груп засуджених на підставі Індивідуальних програм соціально-психологічної роботи у процесі ор­ганізації всієї діяльності в установах виконання покарань. Разом із тим, певним групам засуджених властиві загальні, найбільш суттєві ознаки, згідно з якими вони можуть розподілятись на відносно однорідні категорії. Необхідність дотри

мання вимог диференційованого виконання покарання У виді позбавлення волі обумовила класифікацію засуджених.

За словником «класифікація» — це розподіл будь-якої чисельності, множини на відносно однорідні групи, класи. Вона базується на суджен­нях про схожість і відмінність між об'єктами, є опорним пунктом . Наука неможлива без класифікації і типології об'єктів і предметів, що вивчаються. Більше того, класифікація — одна з потпея людського розуму, яка певним чином забезпечує економію мислення вона має також і важливе практичне значення, оскільки обґрунтовується диференційований підхід до впливу на різні класи об'єктів, більш гли­боке їх вивчення і осмислення.

Значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона забезпечує:

- ізоляцію різних категорій засуджених, що зменшує шкідливий взаємовплив. Відомо, що понад 30% рецидивістів, котрі відбувають покарання, новий злочин вчинили завдяки набутому досвіду в місцях й бавлення волі;

- індивідуалізацію виконання призначеного покарання, враховуючи при цьому особисті відмінності різних категорій засуджених, то забезпечення карально-виховного впливу, необхідного з точки зору його характеру і ступеня інтенсивності безпосередньо для даної категорії за­суджених (класифікаційної групи). Цілком зрозуміло, що режим тримання і заходи такого впливу щодо осіб, які раніше відбували покарання, суттєво відрізняються від режиму й аналогічних заходів, які застосовуються до осіб, засуджених уперше. Згідно зі ст. 67 Мінімальний

- стандартних правил поводження з ув'язненими класифікація засуджених має на меті: а) відокремлення ув'язнених від злочинців, які черві своє злочинне минуле то негативні риси характеру можуть шкідливий впливати на них; б) розподіл ув'язнених на категорії, які полегшую  роботу з ними, з метою повернення до життя в суспільстві;

- створення умов для належного виконання покарання під час його відбування засудженими. Європейські тюремні правила (пункти 11) рекомендують при розміщенні в'язнів за різними установами або режимами належним чином враховувати їх правове становище (попередньо ув'язнений або засуджений в'язень, засуджений уперше, рецидивіст, короткий чи тривалий термін позбавлення волі), особливі вимога щодо режиму, медичні потреби, стать та вік. Відокремлювати від таких в'язнів, які можу використовувати спільне розміщення на свою користь, шкідливо впливав ти на інших; сприяти розміщенню, яке полегшує їх виправлення та соціальну реінтеграцію і враховує вимоги управління та безпеки;

- створення раціональної системи установ виконання покаранні (УВП), на яку впливає характер і стан злочинності у країні, отже, і склад засуджених до позбавлення волі. Структура, штати, розміщення об'єктів на території УВП залежать від визначення певних категорій засуджений тобто від офіційної класифікації. Для застосування різних виправних режимів або розміщення особливих категорій в'язнів Європейські тюремні правила в міру можливості рекомендують використовувати окремі установи або окремі блоки таких установ (п. 13).

Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі — розподіл їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання.

Зміст класифікації залежить від її основи, класифікаційної ознаки /критерію). У свою чергу критерії визначаються завданнями (цілями) групування.

Класифікація засуджених до позбавлення волі, яка передбачена нормами кримінально-виконавчого права, має тісний зв'язок з кла­сифікацією злочинів у кримінальному праві і класифікацією особи зло­чинця у кримінології. Вони перебувають у постійній взаємодії, допов­нюють одна одну, і це зрозуміло, оскільки досягнення цілей покарання у виді позбавлення волі неоднакове стосовно різних категорій засудже­них, що обумовлено різними факторами.

Крім того, кримінальне право класифікує злочинців за статтю і віком, а також залежно від їхньої минулої злочинної діяльності. За цією ознакою можна вирізнити: а) осіб чоловічої і жіночої статі, повнолітніх та неповнолітніх, осіб, які вчинили злочин уперше (серед них і особи, які вчинили злочини умисно і з необережності); б) рецидивістів (інко­ли така класифікація має назву класифікації залежно від соціальної не­безпеки особи злочинця або класифікації за суб'єктом).

Віднесення злочину до певної класифікаційної групи пов'язане з певними правовими наслідками для засуджених, що вчинили злочини, причому ці наслідки мають досить суттєве значення з точки зору при­значення і виконання покарання. Наприклад, чоловіки, які засуджені за особливо тяжкий злочин, можуть відбувати покарання у виправній колонії як середнього, так і максимального рівня безпеки, де умови ут­римання суттєво відрізняються, і саме за такими особами, як правило, встановлюється адміністративний нагляд; порівняно з іншими засудже­ними вони потребують значно більшого терміну перебування у колонії для застосування умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та ін.

Кримінально-правова класифікація не ставить перед собою завдан­ня якось впливати на порядок організації виконання і відбування по­карання. Вона покликана розв'язувати інші проблеми, головні з яких — вирішення питання притягувати чи не притягувати особу до кримі­нальної відповідальності, кваліфікація злочину, вид і розмір покарання, Що призначається, тощо.

Головним завданням, метою класифікації засуджених до позбавлен­ня волі є передусім диференціація їх за установами виконання покаран­ня для того, щоб забезпечити індивідуалізацію покарання на стадії його виконання. Це означає зміну обсягу покарання залежно від особи засу­дженого, його поведінки під час відбування покарання, характеру і сту­пеня небезпеки вчиненого злочину. Окрім того, необхідність індивідуалізації виконання покарання передбачає обрання індивідуальних засобів і методів впливу, вибір необхідних саме конкретному засудженому заходів виховного характеру.

Отже, індивідуалізація покарання при його виконанні означав індивідуалізацію всього карально-виховного процесу. Це потребує встановлення не загальних вимог для всіх засуджених у цілому, а безпосередньо для конкретної, однорідної групи, категорії засуджених, і робиться для того, щоб забезпечити диференційний підхід до процесу виконання покарання, надає можливість працівникам різних служб установ виконання покарання більш ефективно взаємодіяти між собою у визначенні оптимальних заходів виховного впливу на засуджених.

У літературі традиційно виділяють дві класифікаційні системи: перша — юридична (яка має правове значення), друга — психологічна (які, має педагогічне значення). Іноді їх ще називають зовнішньою і внутрішньою, первинною і вторинною.

Оскільки головним завданням класифікації засуджених до позбавлення волі є, як результат, досягнення максимальної ефективності ви­конання покарання, то в основу юридичної класифікації покладені тісно пов'язаних між собою групи ознак, які визначають:

а) особу засудженого;

б) характер і тяжкість вчиненого злочину.

До першої групи ознак слід віднести соціально-демографічні (вік, стать, стан здоров'я, ступінь непрацездатності) і правові (громадянство, попереднє відбування покарання у виді позбавлення волі тощо).

Згідно з законом і вказаними критеріями засуджені до позбавлення волі поділяються:

- за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки (ст. 18 КВК України), неповнолітні засуджені — у виховних колоніях (ст. 19 КВК). Виокремлення із загальної кількості засуджених неповнолітніх обумовлено тим, що психіка і інтелект засудженого на час вчинення ним злочину ще недостатньо сформовані і розвинуті. При відбуванні, покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висуваються виховні завдання, тому і колонії, де вони тримаються, мають назву ви­ховних. Крім того, ці спеціальні колонії для неповнолітніх засуджених існують для ізоляції їх від шкідливого впливу дорослих злочинців;

- за статтю, що зумовлює окреме тримання осіб жіночої статі і чо­ловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених.

Засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повинні були б триматися окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створювали* ся спеціальні установи виконання покарань. Нині за наказом Держде­партаменту України з питань виконання покарань спеціально виділені колонії, в яких утримуються ці особи. За станом здоров'я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Наприклад, засуджені, хворі на туберкульоз, утримуються в окремих, спеціальних виправних установах на правах лікувальних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди першої і другої груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов'язкового навчання тощо. Окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі для робіт по господарському обслуго­вуванню цієї установи, вагітні жінки і жінки з немовлятами, при дея­ких установах виконання покарання створені будинки дитини.

Серед даних, які характеризують особу засудженого, важливе зна­чення має його минула злочинна діяльність, тобто сукупність відомос­тей, що дають уявлення про характер раніше вчинених злочинів, вид по­карання, яке відбувала людина раніше. Згідно з названими підставами кримінально-виконавче право вирізняє такі групи засуджених:

засуджені уперше;

особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Ці засуджені тримаються окремо в спеціально створених для них установах виконання покарань різного рівня безпеки.

Принцип роздільного тримання засуджених в УВП на практиці здійс­нюється відповідно до ст. 92 КВК України. Так, уперше засуджених до поз­бавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; уперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини.

Ізольовано від інших засуджених, а також окремо тримаються засуд­жені до довічного позбавлення волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі, засуджені, яким по­карання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено поз­бавленням волі на певний строк у порядку помилування. Окремо трима­ються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, а також засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

Проте вимога роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання таких засу­джених у лікувальних установах визначається нормативно-правовими акта­ми Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Отже, класифікація засуджених до позбавлення волі передбачає передусім ізоляцію і роздільне тримання в'язнів. Але під ізольованим і роздільним триманням слід мати на увазі таке їхнє перебування не тільки на території житлових секцій та інших приміщень установи ви­конання покарання, а й на виробництві.

У спеціальній літературі висловлюються пропозиції щодо ізольова­ного тримання засуджених психопатів. Це дозволяло б, з одного боку, застосовувати такий карально-виховний процес, який потрібен саме для такої категорії людей, умови тримання яких включали б усі вимоги звичайного режиму і доповнювалися б специфічними засобами медичного і психологічного характеру, а з другого — створювати нормальну обстановку відбування покарання для здорових засуджених.

До другої групи ознак належать характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Виходячи з цього критерію, окрім осіб, зазначених у ст. 92 КВК, виокремлюються групи засуджених:

які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини;

чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Окреме тримання засуджених за названими ознаками здійснюється з урахуванням інших підстав класифікації (стать, вік, особа засуджено­го, громадянство і т. ін.). Наприклад, особа, яка вчинила тяжкий зло­чин, відбуватиме покарання в одній із таких установ: виправній колонії, мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, якщо, злочин вчинено жінкою, і у виховній колонії, якщо такий злочин вчинений неповнолітньою особою; середнього рівня безпеки, якщо злочин, вчинено дорослим чоловіком.

Таким чином, юридична класифікація засуджених до позбавлення,, волі впливає на систему установ виконання покарання, призводить до, змін у правовому становищі засуджених.

Водночас при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків є недостатньою. З метою диференціації цього процесу з'являється необхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору психолого-педагогічної характеристики осіб, які відбувають по­карання. Виділення таких груп за певними ознаками є по суті своїй психолого-педагогічною класифікацією. Глибоке і всебічне вивчення особи, засудженого — обов'язкова умова виховного процесу в місцях позбавлен­ня волі, завдяки чому він стає більш обґрунтованим і усвідомленим, доз­воляє враховувати особливості психологічної структури тих, хто відбуває, покарання, орієнтувати систему їх правових і моральних переконань відповідно до норм і цінностей, прийнятих у суспільстві.

На відміну від юридичної, психолого-педагогічна класифікація не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов'язкове при формуванні відділень соціально-психологічної служби і бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Критеріями такої класифікації можуть бути вік, освіта, властивості характеру, професія і трудовий досвід, стан здоров'я, сімейний стан, ступінь соціаль­но-моральної занедбаності, характер антисоціальної спрямованості осо­би засудженого тощо.

Психологічну класифікацію засуджених на відміну від юридичної інколи називають ще внутрішньою, бо використовується вона безпосередньо в установі виконання покарання під час перебування засуджених у відділенні карантину, діагностики і розподілу, насамперед, для осягнення педагогічних цілей. Вона не впливає на розподіл засудже­них за видами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необхідно розподілити засуджених між установами одного й того ж виду. Наприклад, засуджені, до яких згідно з вироком суду (ст. 96 КК України) застосовується примусове лікування, направляють­ся до тих колоній, де буде організоване їхнє лікування, зокрема хворі на туберкульоз — у спеціалізовані лікувальні установи.

Професія, трудовий досвід беруться до уваги при працевлаштуванні, а значить, і при комплектуванні відділень соціально-психологічної служби. Обмежено працездатні, так звана «госпобслуга», може триматися окремо. Якщо виховний процес в установах виконання покарання розгляда­ти як постійне проходження засудженим певних етапів виправлення, то слід якимось чином визначити ці етапи, щоб зафіксувати на кожному з них досягнення щодо кожного засудженого. Саме це і передбачає кри­мінально-виконавче законодавство (статті 100, 101 КВК України). Так, наприклад, серед засуджених вирізняють групи осіб, які стали на шлях виправлення, які твердо стали шлях виправлення і довели своє виправ­лення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, навчан­ня, активною життєвою позицією. Віднесення засудженого до однієї з певних груп має велике практичне значення і пов'язане зі зміною умов тримання при відбуванні покарання: від покращання їх в межах однієї колонії або переведення до установи з менш суворими умовами триман­ня, аж до умовно-дострокового звільнення (статті 81,107 КК України). Цілком зрозуміло, що не всі засуджені одразу стають на шлях ви­правлення. Серед них чимало й таких, які порушують встановлені пра­вила. Щоб мати можливість здійснити стосовно таких засуджених більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче зако­нодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму, злісні поруш­ники режиму (статті 101,133 КВК України). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має серйозні наслідки — умови тримання під час відбування покарання можуть погіршуватися: таких осіб переводять До дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу, в карцер. Психологічна класифікація засуджених до позбавлення волі може Здійснюватися і за такими критеріями, як ступінь педагогічної занедба­ності засуджених та їхньої моральної деформації, і таким чином розріз­няти осіб з неукоріненими антисуспільними поглядами і звичками, із сформованою антисуспільною установкою і з особливо стійкою анти-сУспільною установкою. Така класифікація у більшості випадків законом Не регулюється, тож залишається широке поле для творчих пошуків з боку працівників установ виконання покарання і наукових працівників.

У спеціальній літературі пропонується виділяти засуджених за спрямо­ваністю особистості як системою потреб, потягів, переконань, ідеалів, інтересів, прихильностей, світогляду, які визначають вибірковість ставлення індивіда до оточуючого світу, його життєві плани, перспективи діяльності і на цій підставі диференціювати їх на осіб зі стійкою позитивною, стійкою, негативною, пристосовницькою та нестійкою або суперечливою спрямованістю особистості. Вважається, що володіння цією класифікацією доз­волить забезпечити правильність вибору стратегії і тактики індивідуальною впливу на особистість, прогнозувати її поведінку як у період відбування; покарання, так і після звільнення з установ виконання покарання.

Відповідно до практичних цілей класифікації можлива диференціації засуджених і за іншими критеріями. Так, у педагогічних цілях можна роз­поділяти засуджених залежно від строку покарання, їхнього ставлення до, праці, навчання як до засудження, так і в період відбування покар; ставлення до вчиненого злочину, до призначеного покарання і т. ін. урахуванням вікових особливостей можна також виділяти засуджених молодого віку (18 — 25 років), середнього та старшого (понад 60 років)

Необхідність організації виховної роботи серед засуджених молодого віку пояснюється тим, що це вік найактивнішого періоду соціалізації особистості, період, коли відбувається формування основних рис характеру особи. Крім того, останнім часом, як свідчить наукова статистика, помітно збільшилася кількість засуджених віком від 18 до 25 — 30 років, і становить 60, а в деяких УВП — до 70% від загальної кількості всіх засуджених. 10%, зрозуміло, слід враховувати у виховній роботі. Тому в деяких установах виконання покарання засуджених молодого віку об'єднують в окремі відділення соціально-психологічної служби, виробничі бригади і ланки. Практика знає випадки, коли створювалися цілі молодіжні колонії.

Розглянемо таку класифікаційну ознаку, як спрямованість вчиненого злочину. Кожна людина неповторно індивідуальна. Водночас між людьми багато спільного, надто коли вони ведуть подібний спосіб життя і займаються однією й тією ж діяльністю. Проблема класифікації осіб, які вчинили окремі злочини, є досить актуальною ще й через те, що вона пов'язану з завданням індивідуального кримінологічного прогаозування, в свою чергу це потребує всебічного урахування особливостей правопорушників, передусім тих, хто безпосередньо вчинив злочин. Вважають, наприклад, якщо людина вкрала один раз, то від неї можна очікувати нової крадіжки. Таке, побоювання небезпідставне: як свідчать кримінологічні дослідження реци­диву, однорідні злочини повторюються з умовною ймовірністю в 60%. Але з іншого боку, випадкові і ситуативні правопорушення, звичайно, не відтворюють спрямованості особи. Проте саме в спрямованості вчиненого злочину виявляються, передусім, негативні якості особи засудженого, визначає зміст впливу на нього в період відбування покарання. За цією ознакою можна вирізнити категорії засуджених:

за насильницькі (агресивні) злочини: вбивці, ґвалтівники, хулігани тощо; їх об'єднує те, що вчинення злочину відбувається шляхом насильства над особою, вони посягають на життя, здоров'я честь і гідність людини;

за корисливі злочини: крадії, хабарники, спекулянти, бандити, продавці наркотиків тощо;

за корисливо-насильницькі злочини: бандити, грабіжники, реке­тири, розбійники;

за правопорушення, в яких виявляється правовий нігілізм, анархічне ставлення до державних правових заборон і наказів, нехтування своїми загальногромадянськими та правовими (професійними) обов'язками. Це досить неоднорідна група злочинців, вона охоплює посадових осіб, засуд­жених за некорисливі правопорушення, усі ненасильницькі замахи на по­рядок управління і суспільний порядок, господарські злочини тощо.

Наукові дослідження показують, що названі групи засуджених до позбавлення волі відрізняються одна від одної за поведінкою як до вчи­нення ними злочину, так і в період відбування покарання, отже, кожна з цих груп потребує особливого педагогічного підходу. Найбільш нега­тивну характеристику, як свідчать працівники УВП, мають засуджені за насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. Через те така кла­сифікація засуджених має не тільки теоретичне, але й важливе практич­не значення, допомагає акцентувати увагу на вивченні певних якостей кожної групи, застосовувати індивідуальні і групові заходи виховного впливу на засуджених. На жаль, зазначені групи засуджених в устано­вах виконання покарання не тримаються окремо, але необхідність такої диференціації — один із шляхів, спрямований на підвищення ефектив­ності виконання призначеного покарання, створення цільових програм виховного впливу для конкретної групи засуджених.

Проблема класифікації засуджених до позбавлення волі ні в науко­вому, ні в практичному відношенні не є повністю завершеною і, як свідчить практика, потребує свого подальшого удосконалення відпо­відно до вимог кримінально-виконавчого права і реалій нинішнього часу. Слід зазначити, що Державний департамент України з питань ви­конання покарань розробив і впроваджує в практичну діяльність уста­нов виконання покарання Методичні рекомендації щодо класифікації засуджених та її врахування при формуванні відділень соціально-пси­хологічної служби та організації індивідуально-профілактичної роботи 3 Різними категоріями засуджених, складання індивідуальних виховних програм, визначення форм і методів такої роботи.

 

< Попередня   Наступна >