Радник

---

§ і. Поняття договору

Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір н економічній сфері, ні ЦК 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні, навіть, ЦК '003 р. не дають його визначення та достатньо детальної харак- п ристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі ірактерні ознаки договору. Так, ст. 626 ЦК 2003 р. визначає договір ік домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встанои- н ння, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як ".їїатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення, як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення приймає.

При цьому найбільш важливим значенням терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначи­ти суть, значення і характерні риси договору. Тому найбільш вда­лим здається визначення договору як домовленості 2 або кількох суб'єктів цивільного права, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними рисами договору як юридич­ного факту є те, що в ньому виражається взаємна, така, що співпа­дає, воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно

-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий дого­вір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і часткове: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також і дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені главою 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адмі­ністративний договір тощо). Проте там договір є категорією відпо­відної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання.

До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено зако­нодавством.

Суть, а також значення цивільно-правового договору найяскра­віше виявляються в функціях, що ним виконуються.

До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна,

захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його зна­чення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодав­ства. Він може встановлювати права й обов'язки не лише учасників конкретних відносин, але й інших осіб, котрі вступають у відноси­ни з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

ІІрограмно-коордннаційна функція означає, що договір є своєрід­ною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить шину інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулю- п.пйш належного виконання договору системи забезпечувальних . к обів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту пору­шен их прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, пі і шкодування збитків тощо.

Виділяють також й деякі інші функції договору. Наприклад, від- шачається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. І Іри цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто най- і чіоріше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим іс.мєнтом правового механізму, що покликаний забезпечити < іабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного прана взагалі, є свобода договору, котра виступає неодмінною

0 такою і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору як право сторін вільно \ г надати договір, обирати контрагентів та визначати умови договорів

1 урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного мконодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та спра­ведливості.

Таким чином, свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учас- пики цивільного обороту мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи ні. Як щіііяток із загального правила, обов'язок вступу в договірні відно- ? мни може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства і публічний договір — ст. 633 ЦК) або попередній договір (ст. 635 UK);

2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Ііипятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за публічним договором приймає на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст. 633 ЦК);

3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) до­говору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним за- і онодавством, так і договори, що не передбачені цивільним зако­нодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані ос йменні" або ж "неназвані" договори).

4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.

Разом з тим, принцип свободи договору логічно доповнюється

иимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст. 629 ЦК), і .ікий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучас­ному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно прийнявши на себе певні права та обов'язки, після цього перетворюються на учасників зобов'язання, а, відтак, перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укла­дення договору на певних умовах.

Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гла­вою 48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випад­ках і з підстав, встановлених самим договором або законом (ст. 651 ЦК).

Невиконання або неналежне виконання сторонами договору тягне наслідки, встановлені главою 51 ЦК.

< Попередня   Наступна >