Радник

---

§ 5. Право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності

У деяких випадках здійснення права власності безпосередньо власником неможливе. Тоді у праві використовуються так звані речові права вторинного характеру. Вони не можуть існувати самостійно, окремо, самі по собі і є засобом реалізації права влас­ності. До них належать право господарського відання і право опе­ративного управління.

У ЦК ці види прав не врегульовані, натомість вони міс­тяться у ГК.

5.1. Право господарського відання

За ГК право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним орга­ном), з обмеженням правомочності розпорядження шодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК та іншими законами.

Згідно зі ст. 37 Закону "Про власність" майно, шо є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, на основі якого підпри­ємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, здійснююч

и щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Таким чином, поява цієї правової категорії була зумовлена необ­хідністю розмежування права власності держави і права державного підприємства щодо виділеного йому майна.

Законом "Про власність" право повного господарського відання було передбачено лише відносно державної власності. Однак на практиці виникла проблема визначення правового режиму майна,

ї ї много, зокрема, засновниками еі управління господарського

11 чілриства.

(>скільки майно не передавалося у власність такого підприємства, і піше надавалося йому для здійснення статутної діяльності, то рпродно виникло припущення, що воно має належати приватному пі піриємству, господарському товариству тощо на праві повного . і >е подарського відання.

1 Іри порівнянні права повного господарського відання з правом ідсності звертає на себе увагу ідентичність їх змісту: як в одному, пч і в іншому випадку суб'єкт відповідного права має правомож- * і ості володіння, користування і розпорядження майном. Виникає мигання: чим вони відрізняються?

Передусім, відмінність полягає у характері прав.

Право власності є основним, самостійним правом, в той час як право господарського відання вторинне і залежить від права власнос- і. Якщо право власності може існувати і без права господарського відання, то останнє неможливе без права власності.

Вторинним характером права господарського ведення зумовлені і іакі його обмеження як право власника контролювати викорис- іання майна шляхом аудиторських та інших перевірок, отриму­вати частку прибутку від використання цього майна, ухвалювати рішення про ліквідацію або реорганізацію юридичної особи, в гос­подарське ведення якої було надане майно, тощо.

5.2. Право оперативного управління

Важливим здається зосередити увагу на характерних ознаках права оперативного управління: наявності правомочностей, отриманих під власника, і визначенні ним меж використання майна. З урахуван­ням цих обставин можна запропонувати таке визначення поняття, іно розглядається:

Право оперативного управління — це засноване на праві власнос- 11 іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а іакож обмежені права користування і розпорядження майном в шлях і межах, встановлених власником.

Як і право господарського відання, право оперативного управ- ііння є похідним від права власності і більш обмежене порівняно і ним. Воно також вужче, ніж право господарського відання.

Якщо право господарського відання містить усі 3 правомочнос­ті — володіння, користування і розпорядження, то право оператив­ного управління, зазвичай охоплює одночасно лише 2 — володіння і користування або володіння і розпорядження.

У будь-якому випадку особа, в оперативному управлінні якої (находиться майно, не має права розпоряджатися цим майном на свій розсуд, а може це робити лише в межах, встановлених власником.

Відповідальність за своїми боргами особа, в чиєму оперативно­му управлінні знаходиться майно, несе лише в межах цього майна. В решті випадків відповідальність субсидіарно несе власник такого

Право оперативного управління у радянському цивільному праві було закріплене раніше, ніж право господарського відання і тривалий час було слиним засобом здійснення права державної власності.

Однак з прийняттям Закону "Про власність" і появою права повного господарського відання майно на праві оперативного уп­равління, як правило, закріплялося за установами (хоча в деяких випадках на таких засадах майно може належати також підпри­ємствам та організаціям).

Таким чином, фактично стався поділ права повного госпо­дарського відання та права оперативного управління також і за суб'єктним складом.

ЦК, як уже зазначалось, не передбачає ні права повного госпо­дарського відання, ні права оперативного управління. Це можна пояснити тим, що їх планувалося замінити такими категоріями як "право власності юридичних осіб" (ст. 322) і "володіння" (глава ЗО проекту ЦК 1996 р).

Розробники проекту ЦК прагнули уникнути використання понять "право оперативного управління" і "право повного госпо­дарського відання" шляхом визнання права власності на майно, закріплене державою, Автономною Республікою Крим і терито­ріальною громадою, за створеними ними юридичними особами[1]. Але в остаточному варіанті, згідно зі ст. 329 ЦК юридична особа публічного права набуває право власності лише на те майно, що передане їй у власність. З іншого боку, ЦК діє разом із ГК, в якому серед речових прав згадуються право господарського відання і право оперативного управління (ст. 133). А майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і підлягатиме зак­ріпленню за ним на праві господарського відання чи оперативного управління (ст. 73 ГК).

Таким чином, питання про долю права господарського відання та права оперативного управління залишається невирішеним. Поки що вони продовжують існувати як категорії речового права України.

Додаткова література:

1. Венедиктов A.B. Государственная социалистическая собствен­ность. — М.-Л., 1948.

2. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і прано власності. Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відно­син власності в Україні. — Харків, 2002.

3. Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории / Пер. с нем. — М., 1985.

4. Ландкоф С..Н. Основи цивільного права. — К., 1948. — С. 51—56,

5. Mammeu У., Суханов Е.А. Основные положения права собствен­ности. — М., 1999/

<? І Ірино власності в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. ' Г, h,-pu. HC. Кузнєцової. — К., 2000.

Право собственности в СССР / Под ред. Ю.К. Толстого, </> Яковлева. — М., 1989. s Па/inс Р. Собственность и свобода / Пер. с англ. — М., 2000. '> Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. — і 1498. — С. 192—235. И). Сабо И. Основы теории права / Пер. с венг. — М, 1974. — < ! 7 - 32.

! І. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. — М., по1)

I 2. Яворська О. Речеві права у проекті Цивільного кодексу // \ і раїнське право. — 1997. — Число 3. — С. 124—125.

' Див., наприклад. Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положення права собственности. — М., 1999. — С. 351.

< Попередня   Наступна >