82
Глава 21. Окреме провадження
§ 1 Поняття та значення окремого провадження
Необхідність захисту прав та охоронюваних законом інтересів виникає не тільки у тих випадках, коли права та інтереси порушуються чи оспорюються. Інколи з'являється потреба у встановленні таких обставин, що є лише підставою для здійснення суб'єктивних прав. Особа, яка має певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Ним є окреме провадження. Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням визнається вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством. Ними є справи про:· обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;· надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; · визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;· усиновлення;· встановлення фактів, що мають юридичне значення; · відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;· передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну
власність;· визнання спадщини відумерлою;· надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;· обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;· розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. До другої групи відносяться справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про надання права на шлюб (ст. 23 СК), про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), про поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК). До третьої групи можуть бути віднесені справи, які можуть розглядатися у порядку окремого провадження, якщо актами законодавства вони віднесені до цивільної юрисдикції (ст. 234 ЦПК).Відповідно до новітнього цивільного процесуального законодавства із категорій справ окремого провадження вилучаються справи за заявами про встановлення неправильностей у актах громадянського (нині – цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Так, відповідно до перехідних та прикінцевих положень ЦПК скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до глави 39 ЦПК 1963 р., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 р., розглядаються у порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом України.Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Ознаками окремого провадження є, насамперед, його несумісність із спором про право. Якщо у ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду справи є спір про право, суд повинен залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідного адміністративної та господарської судової юрисдикцій. У порядку окремому провадженні суд розглядає і вирішує вимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав.Ще однією важливою ознакою цього виду провадження є відсутність сторін із протилежними інтересами. Це не означає, що між цими особами не може існувати відносин напруженого характеру чи існувати певних непорозумінь, однак цей спір носить специфічний характер, він не носить характеру спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред’явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення у третейський суд і т.д. В той же час не виключається можливість спільного звернення до суду декількох осіб, пов’язаних між собою спільними інтересами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов’язки яких зачіпаються рішенням суду, повинні приймати участь у справі як заінтересовані особи, що дозволяє їм повноцінно приймати участь у справі із наділенням їх усім правовим статусом сторони у процесі. В окремому провадженні мають місце особливості прояву ряду принципів цивільного процесу (диспозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Так, наприклад, відповідно до ст. 234 ЦПК справи порядком окремого провадження, які визначені п.п. 1, 3, 4, 9, 10 цієї статті розглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Суд зобов’язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, тому з цією метою він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, що є не приманним для інших видів проваджень у цивільному процесі.Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'язаний із здійсненням, так би мовити, «судового управління» у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який має особливий правовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.
< Попередня Наступна >
Підручники