Радник

---

Гарантованість оплати праці випливає безпосередньо із Кон­ституції України, яка у ст. 43 встановлює право кожного на заробітну плату не нижче від визначеної законом. Це покладає на роботодавця обов'язок провести виплату відповідної суми заробітної плати, якщо працівником виконані необхідні умови.

Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені у колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за мінімальний розмір оплати праці, визначений законом.

Заробітна плата повинна виплачуватися у грошовій формі. Однак законодавство не виключає можливості виплати заробітної плати натурою за наявності ряду умов. Законом визначено, що виплата заробітної плати натурою може бути передбачена колективним договором за цінами не нижче собівартості у розмірі, що не перевищує 30% нарахованої за місяць, в тих галузях або за тими професіями, де така виплата, що еквіва­лентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників. А постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 244 "Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою", визначено товари і послуги, якими забороняється виплата заробітної плати в натуральній формі.

Стаття 21 Закону "Про оплату праці" забороняє будь-яке зниження розмірів заробітної плати працівнику залежно від його походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Законодавством передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.

Серед прав працівника на оплату праці можна виділити право на регулярну виплату заробітної плати не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Законом України від 3 липня 1991 р. "Про індексацію

грошових доходів населення" (в редакції Закону від 6 лютого 2003 р.) встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забез­печення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при понов­ленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодав­ства вони здійснюються із середньої заробітної плати.

Підставою для проведення індексації є перевищення індексу цін над величиною порогу індексації, який визначений у роз­мірі 101%.

Окремо необхідно підкреслити право працівника на компен­сацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати. Така компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послу­ги. Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 р. "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Мініс­трів України від 21 лютого 2001 р. № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми на­рахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповід­ний місяць, на приріст індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Серед прав працівника на оплату праці також необхідно відзначити законодавче обмеження відрахувань із заробітної плати.

Трудове законодавство, встановлюючи гарантії захисту трудо­вих прав найманих працівників, регулює заробітну плату при відхиленні від нормальних умов. Зокрема, коли виконуються роботи різної кваліфікації при погодинній оплаті праці засто­совуються ставки оплати роботи вищої кваліфікації. Якщо працівник виконує роботу, яка тарифікована нижче від присво­єного йому розряду, йому виплачується міжрозрядна різниця, тобто різниця між тарифною ставкою і розрядом виконуваної роботи. Стаття 104 КЗпП зазначає, що виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються в колектив­ному договорі.

Якщо працівник виконує надурочні роботи, то заробітна плата виплачується у подвійному розмірі. У колективному договорі можуть бути встановлені і вищі гарантії працівникам для компенсації їм виконання надурочних робіт. У подвійному розмірі також оплачується робота у вихідні, святкові і неробочі дні.

У випадку суміщення професій (посад), а також виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника проводиться доплата до заробітної плати. При цьому ст. 105 КЗпП визна­чає, що розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встанов­люються на умовах, передбачених у колективному договорі.

За роботу в нічний час працівнику провадиться доплата згідно з правилами ст. 108 КЗпП, тобто у розмірі, який визначається колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки за кожну годину роботи у нічний час.

Час простою з вини працівника, а також повний брак з його вини оплаті не підлягають. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниже­ними тарифами. Брак, що стався не з вини працівника, опла­чується за зниженими тарифами, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду. При простої не з вини працівника йому нараховується оплата з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки або окладу.

Якщо простій виник у зв'язку з виробничою ситуацією, небезпечною для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, то за таким працівником зберігається середній заробіток за весь час простою.

< Попередня   Наступна >